Розділ шостий

- Востаннє ти зможеш відмовитись. Ще є час. Йди додому, Тес Ке. Чи входь до нас. Бери тавро і випалюй нижче ключиць, щоб всі бачили. І воно не заросте, не зникне. Воно і в душу твою заплететься.

Тавро важкувате. Але ручка довга, дістану. Бо що мені робити? Від дядька-гончара по шиї отримувати? Шкварчить. М’ясом тягне. М’ясом-м’ясом, горілим м’ясом.

- Все, все, пане-брате! Покалічишся ще!

Хто?! Я?! Мені таке кажуть! Мені. Таке. Кажуть. Дядько Пацюк, мабуть, вмре. Тітка - не знаю. Все. Я тепер знаючий!

- Аби з ним не сталось так, як з отою, минулого року. Теж величезні здібності, до них входила, як спідницю вдягала, а вийшло …

- Не нагадуй! Досі нудить, як згадаю.

То що ж з нею трапилось? Хоч питай.

- Та й я б його не брав. Пообіцяють духи такому здорову ногу - і все!

Ну це вже занадто! Але ж не битись з ними за таке, бо було, що духи зцілювали важкохворих та наділяли красою потворних. Про зцілених я вже від тітки чув. А от з прикрашеними що ставалось?

- Може вб’ється. Так для нього краще буде. Дитина ж, який в нього духовний обладунок?

Цікаво. А про оце можна і спитати. Тільки не зараз, бо я й спати хочу, і їсти, і тітці похвалитись. Та й вони позіхають через одного. Я ж не знаю, скільки в темряві провів.

- І ти ще ні до яких духів не підеш! Поки рана підживе, поки родичі до тями прийдуть! І в нас тут звіти переплутані, треба за роками та фазами місяця розкласти! - а то вже мені кажуть. Високий такий знаючий, а так я далі його й не бачу. Темно ж. Смолоскипи погасли, вугілля розпечене на таці - теж. Він кресалом креше, свічку запалив, мене одною рукою до виходу кудись тягне, в другій оту свічку несе, а жир йому на пальці стікає. Чи він болю не відчуває?

- Та тобі свічника не видно! Він чорний і маленький.

А я вже думав, що в нього руки з бронзи чи ще щось.

- От щоб запам’ятав, Тес Ке - іноді диво буває звичайною річчю. І з того ніякого дива немає. А ще іноді люди чогось не розуміють і для них це теж дивом буде. От як глечики роблять? Глина та і все. А гончар з неї глечики продає. От як? То для мене це диво справжнє.

І тутешні знаючі на мене так дивиться, як мати на курей. Тільки кури в нас потопилися, коли річка розлилася. А дивляться вони на мене, та й очей не зводять. І клани в них не знайомі - Пес, Вовк, Сокіл, то є рівнинники, що коней і овець розводять. Ще іноді бачу того високого, що мене вивів, він сам з Кабанів. А тітці хтось повідомив чи ні? І матері ж написати треба! Якраз пошта по осередку зібралася!

От тільки що то була за жінка, з якою тут щось сталось? І що саме? А в кого питати, я не знаю. Зрозуміло тільки, що щось погане. Дуже погане. І дивно, що знаючі і жінок до себе беруть. Духи ж якраз до жінок ласі, сусідка, тітчина подружка, та дівчинка з казки про золотий кошик. І до малих дітей.

І я нарешті, за три доби, порозкладав їм усі звіти як було сказано. І трохи почитав. Та як же ж людям отут живеться?! То індик людськими голосами балакати почав, ще й сміятися, індика зловили, втопили і викинули у сміття, бо м’ясо смерділо невідомо чим та кричало, як його відрізати, навіть від вареного шматка. То на жінку напала триденна гикавка жабенятами, бо вона купила на базарі смаженої жаб’ячої ікри. Та совісті ж у духів немає! То ж біля міста ставки навіть є, же тих жабок розводять! То немовля літати почало, а потім у вогонь його духи закинули. При свідках.

Що ж то на світі робиться! І в селі трохи безпечніше жити, як так порахувати. Бо ті три звіти - за три дні поспіль були, минулої повні. Але в нас як не річка розіллється, то річка висохне. Або свиней вкрадуть.

О, ще звіти приніс такий маленький хлопчик. Цілісінький кошик! І з них ті, що вгорі, мокрі. Дощ надворі. Так до такого кошика кришка є! Звісно ж, з такою кришкою в війну гратися - те, що треба! Такий щит! Каміння витримує! Невеличке.

Ой, аби не розкисли ті два звіти угорі. І аби мені їх не розмазати. Вони начебто друковані, але руками до того, що нагорі, краще мені не лізти. А другий - вже не на папері, це на чаклунській шкірі написано. Такий не розмокне. І такий звіт - не про індиків. Біда якась сталась. І біда така, що дівчина вночі полотно робить, а удень його ніхто не бачить, полотно оте. А вночі - видно. Ой.

А я тільки похвалився перед тіткою! Дядько Пацюк, як мене роздивився, то плюнув. Мовляв, зіпсував я собі життя! Духи мене вб’ють! Та тю! Я ж теж не вчорашній! Я крокодила бачив і в нього камінням кидався і зміг втекти! Батько тоді мені мало вуха не одірвав. Я дротики вже кидати вмію, дядько-гончар трохи навчив! За мною тоді сусідчин чоловік так біг!

Бідолаха спав під тином, а йому на голову як гепнеться ота наша чорна курка, що не неслася. Я її з одного дротика зняв! То він так заверещав! Я в нього мало другим дротиком не кинув з переляку. І добре, що не встиг - курку я наскрізь прошив, а він до мене близько стояв. Так вбити можна, особливо як обладунку немає. То він на мене з кулаками поліз, і куркою нашою махав у повітрі. Весело було! Особливо коли мати подумала, що він у нас курку вкрав і побігла за ним.

А тут які розваги? По базару швендяти? До людей чіплятися? Вояків-котів дражнити? Я ж тут нікого і не знаю, крім тітки. Та й вояків-котів дражнити якось страшнувато, ще вовки з списами та мечами, а в котів - луки та дротики. Не наздоженуть, так вцілять.

От тепер я зрозумів, про що брат казав - розваги або небезпечні, або на них треба гроші. А грошей в мене немає. Зовсім. Машталь новий дали, правда, величенький, чорний, з китичками. Гарний! А на взуття мені вже гроші треба, тітка трохи сандалі доточила, але вони плетені, я їх стер за дві доби біготні містом.

І от що ще дивно - нащо ткати духам одяг? Вони ж як хочуть, так і виглядають, хоч звірі, хоч люди в гарному одязі та золотих прикрасах. Тобто це вже вона в них попросила. Нащо? Для кого? Собі щось чи родичам? Мене ж ніхто не питає і нікуди не бере, то чому я про це думаю?

Тітка вже по всьому базару новини рознесла. Тепер до неї в хату надвечір потяглися якісь старезні баби, у яких свистить у вусі та вночі на даху щось шарудить. Я записую, бо що ж ще мені робити? Мене ж додому ніхто не відправив. Вже три свідчення приніс.

Тутешні знаючі тільки зітхають, бо не звертати увагу не можна. Може, коти б’ються, може, пацюки чи ящірки бігають, а, можливо, і ні.

І розказали мені про мою попередницю отут, той, високий. То його донька була. Жінка досі плаче, бо вийшло страшно: той обладунок духовний на доньці, коли вони гуртом до духів зайшли, він плавитися став. Вона живцем засмажилась, і швидко дуже став плавитись, блимнути вона не встигла.

І тому серед знаючих старих ой не багато. Бо присягнути - половина справи. А от вийти зі світу духів - це вже як пощастить. Багато підмайстрів після першого разу ховають. А про той духовний обладунок мені знову ніхто нічого не сказав. Мені ж цікаво, що то!

І ми утрьох: я, високий, і ще брат Паскаль, бо він хоче подивитись, чи то правда з тою ткалею, чи хто оббрехав, чогось йдемо до тої дівчини, що вночі духам одяг робить. А вона живе мало не на іншому кінці міста. А побачити її треба і вдень, і вночі.

Я ледве головою встигаю крутити, бо будинки тут, де вона живе, аж у три поверхи! Я таке вперше бачу! І кінь сірий біля одного з них припнутий, сіном хрумкає. От би погладити! Але хто ж мені дасть! Та й коні, кажуть, вовків забити можуть ногами. О, так там, де кінь стоїть, і є той дім, куди нам треба. Багаті люди. Може, добре заплатять. А, може, нас усіх зжеруть духи.

Зустріли нас як по писаному, води зразу запропонували, ноги віником обмели. В них підлога кам’яна, то там килимочків - аж десять в одній кімнаті тільки. А кімнат - шість. Навіть Шіпе-Тотек - і той у килим закутаний. І діти повзають по тим килимам, дітей теж чи троє, чи шестеро, не знаю, бо заплутався. І наша ткаля, сидить, ледь стримується, щоб не позіхнути. Вночі вона не спить, видно, очі червоні.

Ой не як кров те полотно гарне, воно ї є кров. Її кров. Бо вона таки заснула. І пішла до верстата. Я - за нею. Пізно. Вона човником клац-клац, в неї з пальців кров в нитки прядеться, під човник лягає. І я не можу її одірвати!

Високий до мене кинувся, на неї глянув.

- За нею йти треба. А ти ж не вчений, але до верстата поліз!

- Нитки різати хотів! Думав, що то нитки чарівні чи ще щось!

- Ще щось. Хапай мене за руки. І ножа тримай міцно, не випускай.

Я й блимнути не встиг, як кімната туманом розпалась. А високий змінився, сильно. Замість машталю та сандалів - обладунок піхотний, панцир шкіряний просмолений, рукавиці шкіряні, і ікла в нього з нижньої щелепи полізли, гострі, кабанячі. Що то з ним! Чи тікати, чи битися. Ще хтось через туман йде. А, ледве впізнав. То - брат Паскаль, тільки на ньому якийсь теж одяг дивний, чорний, довгий, все тіло закриває. І меч у руках. Залізний.

- У нас хоч хтось з далекобійною зброєю є чи знову нема?

Високий тільки зітхнув.

- Тес Ке, а ти йти можеш, чи в тебе ноги зрослися?

Ноги. Ноги. То не ноги! То лапи! З пазуряками! Хто воно таке? Так, пазурі котячі, тіло велике, шерсть плямиста. Ну, духи, начувайтесь! Усіх порву!

- А як він таким і залишиться?

- Будемо тримати у загончику отам і годувати живими курчатами. Я таких тварюк вже бачив колись. Тес Ке! Ти нас розумієш? Помаши хвостом!

О, в мене ще й хвіст є? О, в смужку. Теж рудий, а смужки чорні. Помахав я вам хвостом, помахав, і отак, і навпаки. То я хто? Звір Тецкатліпоки, чи що?

- А як розумієш, то побігли! В людині не так вже й багато крові, відра два. Надовго не вистачить!

Ото я понісся! Коти добре бігають, як у шкоду влізли, а я - ще швидше. І я чую живу кров.

- О, він як собачка, слід знайшов!

Де ж вона? Тут же немає напряму! Туман та ми. А треба швидко. Я ж бачив, яке те полотно велике вже! Треба бігти! І роздирати духів на шматки! А вони смачні, ті духи? Хто б сказав? А то ще голодним залишуся. Але краще їх не їсти. Хто ж знає, з кого вони зроблені. То ж не крокодил, якого все ж можна зловити та зварити з нього суп чи посмажити. І не кукурудзяний гриб, який все ж їстівний.

І я вже наче щось бачу. І їх там багато. Забагато для трьох. Духів семеро чи шестеро і вона, і полотно вже по підлозі добре тягнеться, на лікоть.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.