Розділ п’ятнадцятий

І оте гостювання поламало увесь тин, як каже на таке сусідчин чоловік. Ящірки зроду не були родичами Черепахам! І Кролики. Черепахи, як не дивно, вели родовід з гір. Якщо це правда, то я в гори сам не піду! Бо там такі люди живуть, що Гадюки порівняно з ними - тихі, добрі та усі письменні! Кажуть, що там живуть клани Каменю, які все ще моляться духам. Та ще клани Котів, Кіз та Турів.

І всі оті три клани добре дикі, хоч і вклоняються вже нашим богам. А хто такий тур, я не знаю. Кажуть, вони вже вивелися. Брат Паскаль теж нашим гостюванням дуже невдоволений. Ми ж не знали, що нас привид запрошує! І що чужим, не родичам Ящірок чи Кролів людям в його дім заходити - то не зовсім безпечно. Тобто це в нас вийшло, як ото коваль пішов поплавати на річку ,а там на березі лежала от така колода. Він поплавав, з води вийшов, а колода жовтим оком йому - глип! Тільки привиди від крокодилів розумніші.

Але ми ж щось потрібне знаємо? Чи треба ще десь шукати? То не в мене питати треба. То треба шукати щось про Черепах. Чи про те, як ховатися у світі духів та залишатися там живим. Бо знання серед людей завжди розливається, особливо як щось погане робити. Та й Черепахи не перші такі були. На річці розповідають про клан Чаплі, які теж так могли, поки їх духи не винищили. Якби ж ще розповідали, за що саме!

А про це можна і спитати, тільки вище за течією треба, ото де оті, що на сестрах одружуються, живуть. То колись були землі Чапель. І не так вже й давно були, ще коли Білий Ліс стояв. Про це або в місті отут знають, або брат Паскаль. Але його я зараз питати не стану, бо в нього і без мене багато роботи усякої.

А от той, з Кабанів, знати може. Якщо він отут поруч та не ловить духів, то до нього і звернуся. Вужі якраз з річкових, мені оце зараз треба знов до тої пані Вужихи з браслетами йти. Вона якраз з мертвими добре балакає, то зможе допомогти, якщо що. Але я теж маю їм щось корисне зробити. Звісно, якщо мене не причеплять до впорядкування та переписування звітів з тих часів, коли крокодили хутро мали та пісень співали.

І не встиг я чхнути, як мені вже старші знайшли повне відро роботи, ще й не одне. Ще й води принести, а брудну винести. Що вони з тою водою роблять, що вона така брудна? Не схоже, щоб мили щось. Старий писар теж долучився, дав мені десять чорнильниць мити. Я тут один підмайстер, чи що? І ще сміття вчорашнє винести. А хто це їв ксоло? Ще й жирненьку. Горщик битий, ще щось таке. Мені ж його винести треба, те сміття, а не дивитися на нього.

Ще що треба? Папір чистий розкласти? Та біжу вже, біжу. Череп натерти олією? Отой синій кам’яний? А то взагалі що? Зроду не бачив, щоб черепи з такого каменю робили. Годинник сонячний? Через очі сонце світить? От не знав. Кукурудзи купити? Качаном чи зернами, пане-брате? Бо я ж не знаю, нащо. Сухого зерна? Біжу, біжу.

Коли ж вже вивчуся та не буду кутки підмітати? Я ж не знаю, як довго треба бути підмайстром, поки оте намисто не дадуть. Чи спитати в когось? Але на це нема часу. Мені ще підмести треба. Увесь осередок! Мабуть, то таке покарання. То я тепер буду знати, що привиди можуть бути небезпечними, але ж той дід нам нічого не зробив.

А оце хтось прийшов! Якийсь старигань з бородою та хлопчик з ним. То з гір люди, бо тільки в них світле волосся та бороди з вусами бувають. Біда в них велика, бо як аж сюди прийшли. То ви осюди йдіть, почекайте трохи, зараз знаючі прийдуть. І, мабуть, в горах не витирають ноги, бо так з них натрусилося бруду, наче вони у болоті танцювали. І вони взагалі як сюди дійшли? Дощу ж не було.

О, прийшла пані Вужиха та кудись їх повела. І то не хлопчик, виявляється, а дівчинка. Та хоч глечик з ніжками! Сюди не одружуватись приходять. А мене пхнули гострити тростинки для писання, ще й попередили, щоб не гриз. Та мені ж не три роки! І то не такий очерет, що в страви можна, я ж річковий, знаю добре. І це ой надовго! Аж до вечора. От цікаво, що ж Вовк робить? Ми ж удвох в ті гості йшли. Не справедливо якось, що один я винен, бо не знав, чого не можна. О, тут Шипе-Тотек стоїть, з такого ж каменю, що й череп на столі в старого писаря. То ж з каменю дуже важко речі робити, помилятися не можна зовсім, не переробити.

І от я тільки десять тростинок загострити встиг, як мене старий писар кличе. Я забув йому чорнил принести?

- То от вам знаючий, що вже зіпсовані духами речі бачив. Ви йому розкажіть, а я тільки пишу усяке, я в них працюю, а знаків братства не ношу.

Це він про мене каже?! З мене пиво чи що там він любить.

- Та він якийсь маленький. Старшого в вас немає?

- Ви ж не їсте кашу сокирою, шановний? Він вже три рази таке бачив, досвідчений, духів не лякається. І він не набагато старший від вашої доньки, то краще зрозуміє, що там з нею духи наробили.

- Річковий. Хіба він наших духів зрозуміє?

- А духи - однакові хоч у горах, хоч на морі, - Вовк підійшов до того старого, дивиться на них не добро.

- А когось з наших тут нема? Злі ви дуже, онучка моя може вас злякатися.

Ти диви, як старигань перебирає! То не така в них і страшна біда, як їм рівнинник-Вовк, яких на світі багато бігає, та Ропуха, яких на кожній річці з сотню живе, не до вподоби. Але що ж з ними таке? І чого вони такі брудні? А кланові знаки в них які? Ось ця намистина в носі7 А вони хто? Зроду таких не бачив!

- Ото дивись уважно, це так клан Кози ходить. І зрозуміло, що з ними треба ще й як морочитись! - Вовк тільки зітхає. - Може, то й не духи, а хвора дитина, то вже не до нас їм треба. Просто вони будь-що пояснюють - “в людину дух вселився”. Тому ти з ними і підеш. Зайдеш, вийдеш, мені розповіси, чи є біля них які духи, чи ні. До речі, питай щодо духів тільки старого, а дивись саме онучку. Ну, ти зрозумів, де дивитись.

- Це щоб вони не набрехали, пане-брате?

- Не зовсім. Бо навпаки подивлюся я. Може бути, що якраз він від духів страждає, але йому це не помітно.

То старий зі мною так розмовляв, наче я в нього курей переполовинив. Але , якщо не бреше, то в нього в хаті вся робота спалахнула, ледь сама хата не зайнялася, а він - кушнір. І вогню не було поруч, зате онучка була, прийшла його обідати кликати. Потім онучка перестала розмовляти. От слова вимовити не може, кричати чи плакати - теж. То йому тепер цікаво, що то.

То я з переляку зразу туди, до духів, з першого разу влетів. Лапи є, ікла - є, пазурі є. А вони де? Ой лишенько! Тут живими і не чути! Самий туман білий, до шкури липне.

Мене Вовк назад висмикнув, теж дивиться от такими очима.

- А най ви обидва з Тецкатліпокою проти ночі зустрінетесь! Ви живі чи ні?

Онучка мовчить, старий головою хитає. Мовляв, живий він.

- Ви нічого такого останнім часом не робили, наприклад будинок починали будувати, нове поле орали, могили копали?

- Де жертву треба приносити? То ні.

- А де не треба? Може, у вас хтось щось замовляв? Чи онуці щось дав, якусь річ?

- Про неї не знаю. Я, коли працюю, то пташок та перехожих не видивляюсь!

Отакої. А хто ж знає? Дитина ще маленька, на ній коротка спідничка, вище колін. Чи, може в Кіз навпаки - коротенька спідниця у дорослих? Але видно, що нічого ще не виросло на тій дитині.

- А ще якісь родичі у вас є чи вас тільки двоє? - вже й пані Вужиха підійшла.

- Та є, тільки в них вівці та вулики зараз, не до духів. То малу до мене привели, щоб вчилась ремеслу, бо з бджолами в неї не дуже, як одна її вкусить, дитина пухне аж вшестеро. То там шерсть чесати, застібки розкладати, за кольорами шерсть розрізняти. Що може, те й робить.

- Тобто дитина біля вас знаходиться. А обід хто варить?

- Сам вариться, аби не згорів.

Тобто і я не я, і риба не моя. Ну не може так бути, як він казав, без когось! Не можуть живі люди не відчуватися в світі духів! Це ж не саме я безрукий, це ж і пані Вужиха каже.

- А ви біля себе останнім часом такого лисого чоловіка з вичорненими зубами не помічали? Каже всякі лікарські речі і духів напускає.

- Ні. Хіба що, як онучка моя на чужий дах видерлась, то там декілька таких було, вони драбину шукали.

І тут прийшов брат Тескаль.

- Знову ви? Десятий раз казано - якщо вас зарізали родичі, чіпляйтеся з цим до міської варти! Ми духів ганяємо! Ми не відповідаємо за те, що ви вирішили помститися своїм родичам за “жертву колодязя”! Тим більш ваша гілка не існує, розчинилась у Конях!

Все ж мертві. Все ж привиди, тільки не прозорі і не літають. Тільки чому ходять?

- Та знов вода від них пішла, от вони і вилізли. То вже до жінки-змії треба, хай він подивиться, що з колодязем. А тобі - наука: як треба буде тобі копати новий колодязь, то топи жертву в першій воді з нього, а не кістки з жертви туди кидай! І кролик цілком підійде. Бо з людьми отаке стається. Кожен рік ходять!

От для кого завжди кажуть, як треба жертви приносити? Тлалок крові не любить, а як жертву над колодязем ріжуть, то ризик, що вода загниє, бо він може образитися. Але отак, кров у воду, приносять жертви духам. І не дивно, чого родичі того діда причепилися до сильного клану - зрозуміли, що наробили. Від духів ховаються. А колодязь почистити від кісток розуму не вистачило. Чи там якось неможливо витяги. То треба брата Тескаля питати, що там було.

Але то не мене стосується. Мені все же треба до пані Вужихи та ще й зібрати усю пошту за три доби та розкласти її як показали. То довго: особисті листи у синій кошик, звіти до брата Тескаля - в очеретяний кошик, те, що незрозуміло - в білий кошик, аркуші, залиті чорнилом - в ось цей жовтий кошик. Бо я тут дійсно один підмайстер, Вовк нещодавно отримав своє намисто, а крім нас, новачків тут і нема.

Тут осередок дивний, духів багато, а роботи мало, то вони мало кого беруть. Вовк - і той більше з паперами працює. З ним то зрозуміло, але я хочу погуляти, прикрасити стіни трофеями, щоб матері за мене соромно не було.

Та й про майбутнє мені теж треба подумати. Як хтось чимось гарним заплатить, то ж таким можна і перед якоюсь дівчиною похвалитись. От перед тою ткалею. Звісно, вона не з тих, хто на таких, як я, зайвий раз подивиться, але це на рибалок ніхто уваги не звертає. А на знаючого - ще й як! Я ж бачив, як повії на брата Тескаля задивляються. Хоча вояків-котів тут - плюнути нема куди! А жрицям Міктлантекутлі можна одружуватись, я питав. Чи жриці його жінку шанують, Міктлантекіні? Завжди їх плутаю.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.