Розділ тринадцятий

І хто ж то за брат Тескаль, що від нього всі обабіч тримаються? Він же не кусається? Чи все ж таки може, бо я на нього уважніше подивився, зуби в нього гострі, обпиляні. Це ж треба! Таке робити боляче, і грошей коштує. Та й клан в нього незрозумілий, руки від плечей до пальців в шрамах, і ота морда на обличчі, звір Тецкатліпоки. Чи безклановий, чи ще що. Про таке питати неввічливо, то я мовчу.

А ще йому всі вклоняються. Мабуть, він тут головний. Ото моє щастя. Такий не пошкодує, то я буду мовчати і вихованим.

І він мене побачив.

- Ні у поле, ні на вівтар. Чого це сюди таке нещастя узяли?

А він не Кабана з Вовком питає, а мене.

- Духів бити, пане-брате.

- Пане-брате? - гострозубий зіщулився, махнув рукою. - Дожилися. Самі месники! А працювати одному мені.

А він що? А він як?

- Ще й невчений. В душу не вмієш дивитися. Вчити його та вчити. А потім його хтось з’їсть.

- Та я, пане-брате, і сам можу когось з’їсти. Там.

- І що? Ти там маленький ксоло? Голосно дзявкаєш?

Я мовчу.

- Чи ти тільки кажеш, а в бою не був?

- Був, та ще сам не вмію до духів ходити, пане-брате. Якщо вмієш, то зайдемо удвох, то й покажу, який я там маленький та лисенький!

Кабан просто сів і сидить. А він, той знаючий, мене зненацька схопив за вухо. Боляче, до речі. І отако ходить серед туману, на мене дивиться. О, плащ в нього плямистий такий, як моя шкура. Та він і сам в обладунку. Вояк-кіт. Чи як там на них брат Паскаль казав? Не кіт. Ягуар.

- Маленький. Худенький. Миршавенький. Саме хутро!

Ще й за хвоста смикнув!

- Тебе десять років годувати треба!

А я мовчу. Бо нявкати якось незручно.

- І що з тебе буде? - гострозубий повернувся зі мною в осередок.

Я знов мовчу, бо й сам того не знаю.

- А як тебе мати відпустила?

- Племінників моїх духи зжерли, то кому ж іще?

Гострозубий засміявся. І тепер мені стало страшно. А ще я не знаю, як його звати. Вовк і Кабан мені нічого не сказали.

- О! Кого це я бачу! - брат Паскаль. Несе глечика.

- Це твоя жаба? - гострозубий усміхнувся та облизався. Дражниться. А то я Тлані за це вдома носа не ламав.

- То ви ж і без того тезки. Що ти ще від нього хочеш? Щоб він був гарним хлопчиком та їв кашку?

- Це твоя жаба, пане-брате. Тебе завжди до таких тягнуло. Калік з кровожерливими серцями.

Ні, йому давно носа не ламали.

- Дух завжди був міцніше тіла, Тескалю. І ти це знаєш.А ще в нас біда з лисим.

- Сонце світить, Тлалок в воді, у вас біда з лисим. Нічого не змінилось.

- Та знову він! Раз на десять дощів, років, він звідкілясь вигулькує.

- Бо їх банда, я тобі ще тоді казав.

- Один! Всі свідки кажуть одне й те саме. В нього дві долі.

- Доля в усіх одна.

- А в нього дві.

- Одна. Просто він живе за багатьох.

- То в чому різниця? Одна своя, друга - кланова.

- Черепах не існує, пане-брате. Бо нема жінок з цього клану.

Тескаль? От це він і є? Отой ненормальний, що полював на духів? Що потоваришував з братом Паскалем, бо гуртом легше битись? А так молодий. Вояк-кіт, вони завжди навіжені.

- Чого витріщився? Людей не бачив? Чи мух ловиш?

- Таких людей, пане-брате, не бачив. Щоб так довго жили. А мух я не їм. От жабку в тісті - можу.

- Хто б тобі язика вкоротив, синку.

- Один вже хотів. Збирав зуби на дорозі.

- Ти б підріс, синку. А то з тебе духи шкуру здеруть, килимка зроблять.

- То ж їм. А щось не дуже росту.

- То як будеш вистрибувати, то не встигнеш. Бо ти вліз у велику таку халепу. Що лисий з тими дітьми робить, - того ніхто не знає. Бо Гадюки ретельно попалили усі книжки Черепах.

- Зовсім усі, пане-брате? - Вовк зацікавився.

- Зовсім. Бо Черепахи писали не просто словами, а так, щоб тільки вони і зрозуміли.

- Гадюки є Гадюки. Щось зламати - можуть, а зберегти - голова маленька, пласкенька. Самі зуби.

- А що вони тоді не поділили з Ропухами? Ніяк не збагну. Ропухи ж тихі такі, - Кабан чи теж дражниться, чи не знає.

- Та наша жінка раз дала своєму чоловікові з Гадюк по голові качалкою, бо спіймала його під сусідкою. Вони й образились.

- Двадцять років ображатись за це?

- Ну, там ще наш хлопець їхній дівчині наробив жабенят, а її батьки вже її видали за старого, потім вони в нас свиней покрали, потім ми в них.

Брат Паскаль тільки зітхнув.

- От тобі пояснення, чому духи так гуляють - люди, замість того, щоб гарно та побожно поводитись, крадуть свиней у родичів!

- А ти чого чекав? Щоб вони всі були такі, як твій неперевершений знайомий? Який пив все, що наливали, крав коней як дихав, ще й проти свого володаря пішов?

- Як людина свої гріхи усвідомлює та не вчиняє їх, то духи зла не зроблять. А король - здурів. Він тричі посилав людей шукати золото там, де його немає. Взагалі не було. Ми йшли у джунглі двічі. А на третій раз, після того, як ми вже просто кидали своїх мерців та доїдали тарганів, з долоню там вони, в тих джунглях, то він і збунтувався.

- І що з ним далі стало?

- Того не знаю, Тескалю. Я тоді загубився. І вийшов у ваші гори, - брат Паскаль Поставив на стіл, біля звітів, свого пузатого глечика.

Місцеві знаючі сиділи, глипали та мовчали. Вовк та Кабан теж чекали невідомо на що.

- А як то так вийшло, пане-брате, що ви потоваришували? - мені ж цікаво, хоча я мав би й мовчати. Мене ж ніхто не питав.

- А так, що я бив тих духів, які жерли моїх людей, моїх полонених та дітей від полонених, і зустрів оцього скаженого на отій тварюці кусючій. Як вони духів молотили! Я й зрозумів, що то теж не тутешній, а як я. То й думав, що він мене додому виведе. А повернутися ніяк.

- На коні я був! На звичайному сірому коні, - брат Паскаль сплеснув руками та мало не збив глечика на підлогу.

- На коні чи на свині - воно кусалось.

- На свинях малі діти гоцають, - зауважив Кабан.

- То тобі видніше.

Я мовчу, бо ж цікаво стало. Про брата Паскаля так і не подумаєш, що він може навіть таргана вбити, а він он який! А вони раніше, я так зрозумів, зовсім не знайомі були. Брат Тескаль на нас, річкових, більше схожий, а брат Паскаль зовсім ні. Навіть бліді гірські клани не такі, вони вищі, товщі, волосся не таке. Брат Паскаль лисий, але ну не тутешня він людина. Видно.

- То не міг я тебе додому вивести, бо час у світі духів не такий. Це ще добре, що Білий Ліс згорів в грозу вщент, бо люди звідтіля усякі виходили. Як я в ті ліси пішов, то Теночітчтлан давно впав. І храми його богів там давно зруйновані. Мій Бог там в силі!

- А тут - мої, - брат Тескаль витяг з-під столу баняк копченої риби та пхнув мені найменшу.

Нічогенька риба. Не наша, а отут таке розводять в ставках, що вона на змійку схожа та без кісток. Цікаво, а чим її годувати? Але ж я сюди не в гості прийшов, а за лисим. Поки вони собі радіють життю та не наливають мені, то я собі таке думаю: ніхто з його жертв не був з Гадюк. Навіть не родичалися. Тобто це не помста за клан. Начебто.

Або треба питати, з ким там Черепахи сварились в давні часи. Мабуть, з усіма, як вони стільки полонених брали. А нащо? На таких вже побожних вони були не схожі, якщо вірити Гадюкам. Чи це щось забуте? А запитати можна, тільки от як?

Всі інші їдять собі рибу, нікого не чіпають, глечик брата Паскаля ходить по колу, обминаючи мене. Чи ще тільки для дорослих?

- А тобі ще рано!

Ну от, можна було й не сподіватись. Але що ж там таке? Пиво?

- Жовтий корінь. Того тобі й рано, бо тебе ще не вивчили в світ духів заходити, та й не розмовляєш ти там.

А то не веселощі, то таке п’ють чи нюхають, щоб в світ духів піти. Утрьох? Ой не подобається це мені. І от що брат Паскаль, брат Тескаль і ще отой, з Кабанів, глечик вговорили - ще більше не подобається.

А ми з Вовком сидимо, їмо рибу та чекаємо. Невідомо чого. Головне - руки об звіти не витирати. Брат Тескаль тоді з мене шкіряні рукавиці зробить.

- От що за люди? Нікому не кажуть, взяли, пішли. А як їх там духи поїдять?

Я мовчу, бо з Вовком сперечатися не треба, він же ж не помиляється. А от нащо?

- Черепах шукати! Як діти малі! Хіба ж Черепахи з ними розмовляти стануть?

Я б став, бо як людина хижака за хвоста тягає, то краще такого розумника не дражнити. Але я не знаю Черепах. А Вовк більш розумний. То залишається сидіти, чекати, і поїсти усю рибу. Ми ж їм якір, бо розділили з ними їжу, а потім вони пішли. І треба, якщо я такі байки правильно запам’ятав, рибу виїсти усю, але кісток з неї не ламати. Того й таку приготували, що в ній кісток немає. То як ти рибу не обкусюй,а одненьку ж кісточку зламаєш, людей занапастиш.

Але все одно страшно. Як бій, то трохи легше, лякатися нема коли. А тут - дивися на стелю та плямкай собі. І страх сам лізе до тебе, як тінь, бруд, вода з ріки.

Але тут до нас пришла якась мала дитина та принесла листа. Від кого - не знає, що в ньому - а читати ще не вміє. Бо не всі батьки дітей до школи записують, а це ще й дівчинка. Віддала і тікати!

А от що в ньому було, я не розібрав, а Вовк мало рибою не вдавився, як побачив.

- То їх чекати треба. І когось, хто таке читати вміє. Ото тобі казали, як Черепахи книги свої писали, а оце воно є, ламане письмо.

- То цей лисий нам листа написав?

- Еге ж. Ще й дражниться.

- Чи там умови викупу.

- А на це не розраховуй. Що з нас брати? Сандалі? Баняк? Та й ніхто тих трьох в полон брати не буде.

Мені ж наче грошима платили. То що він там таке каже?

- Нам же речима, щоб духи не причепились, платять, і не дорогоцінними. А ми ті речі продаємо.

То як? Не можна заплатити золотом? То як тоді мені гроші платили? Я заплутався вже.

- Та ти ж ще знака не носиш. От якщо вивчишся, та дадуть, то будуть платити чим завгодно, але не грошима. Так в нас заведено. Ніхто ж не заважає тобі оте продати. На нашій ятці. На кожному великому базарі є біла ятка, для цього. Та й платять добре. Але якщо зможеш вивчитися. Я вже не першого такого бачу, що така з себе талановита дитина, а до намиста зі знаком просто не доживає. Духи , вони дуже підступні. А діти вони дурні, бо діти. А таких, як ти, обдурити легше.

Я мовчу, бо, коли так кажуть, то сперечатися не треба. Вони все самі пояснять.

- То, якщо духи тобі щось пропонувати будуть, не бери. А якщо ти собі думаєш, що духи тобі просто так словами скажуть, то дуже помиляєшся. Нічого в світі духів не бери, ні сам, ні від них, нічого не їж, квітів не зривай, води не пий, спати не лягай, з жінками не злягайся. Хоча тобі до цього ще рости й рости, але все одно - ніяких любощів!

Духи бридкі та холодні, як це з ними спати? Фе!

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.