Розідл четвертий

І вони не здивувались, коли я приніс свідчення дядька. Вірніше, здивувались, що я все записав. Я ж вмію, що такого? Ще й розбірливо старався. А дядько післязавтра підійде, раніше не може.

А от щодо свідка - то їм цікаво стало. Чи вони того лікаря знають, чи ще щось. Я собі підмітаю, свічки старі міняю, пацюка відром зловив, надворі забив. Здоровий пацючище був, ледве-ледве його схопив. Пацюків тут багато, будівля кам’яна, підлога земляна, розкошуй! Хоч на ноги собі щось взувай, або замашного дрюка виламуй.

А от що ще цікавіше - я ж у тітки ще спитав, чи були її діти здорові? І не чхали! То чому лікар пішов до саме мого дядька, нічого в нього не купив, але про дітей балакав? Дивно. Дядько ж забобонний, незнайомій людині про малих і не кавкнув би. Щось він чи забув, чи вигадав того чоловіка, бо сам дітей духам віддав. Воно буває. Гірські клани ще недавно викидали духам малих дітей навесні, щоб духи дали їм врожай проса. Чим Шіпе-Тотек поганий? Він чесно допоможе, а з духами мати справу страшно.

А коли вже дядько прийшов, то я й побачив, як знаючим свідчать - руки на отой чорний вівтар обидві кладуть. І брехати ой не можна. Бо як почнеш казати, то візерунок на ньому, ота тварина, на кота лісового схожа, живим стає, по підлозі навколо свідка ходить. Ох і страшний звір же у Тецкатліпоки, як поруч з ним стояти, як десять лісових котів, такий великий. І не смугастий, як вони, а такий ото в плями чорні по рудій шкурі. Дядько каже те, що я записував, звір йому об ноги треться. Не бреше, значить. Погано. Ох і погано виходить. То дійсно є якісь люди, що нацьковують духів на дітей.

Зник звір, візерунком став. Писар, що дядькові слова записував, рукою в повітрі потрусив, мій запис прочитав, долучив донизу.

- То ж хто мені таке ізробив, чи не знаєте, панове поважні? - в дядька терпцю вистачає тільки на горщики, а з людьми він зразу каже.

- Тут таке, що не ти один постраждав, і не ти один того старого лікаря бачив, - підійшов до вівтаря в коридорі ще один знаючий. Отой дідуган, що мене похвалив.

- То він мені так? Зажився, значить, на світі, панове поважні.

- От що зажився, то добре сказано. Його люди не перший рік зустрічають. Дощів так сорок чи більше. І він завжди такий. А імені свого він не каже.

- Дух, чи що? - отут вже й писар здивувався.

- Ні. От хто чи що він - поки що не зрозуміло.

А після того свідчення мене запхнули в кімнату з паперами, дали чистого, якісь чорнила з тростинкою, і сказали з отого стосу посередині кімнати мені виписати на той чистий папір номери усіх тих аркушів, де Уіцлопочтлі згадується. То є бог поважний, війни між людьми, влади, сили, шляху до мети. Його більше у великих містах славлять, де людей багато. А от згадують не дуже тут. Тут більше Шіпе-Тотека. Значно. Сотий папір читаю - Шіпе-Тотек. Тут же не тільки річка, а й кукурудза росте, його влада. О, а тут написано про Тле.. Тла.. Тласольтеотль. Ой. І ще й намальовано. Ой! Оженюся, то згадаю!

Вже надворі темно, а Уіцлопочтлі в паперах немає. Мабуть, мне будуть бити, або з роботи виженуть. Хтось іде. Двері відчинив. То той, зі знаками на обличчі.

- Немає таких аркушів, пане поважний. Все я передивився, як ви й сказали.

- Правильно. Знаючих вчать не так, як у школі. Ти довів, що не тільки працювати можеш, але й чесно програвати. Бо всі записи щодо нього лежать у кімнаті навпроти. А ти розсортував записи по Шіпе-Тотеку, і Тлалоку. І ще декілька окремих листків. На сьогодні все. Запитання є?

- Пане поважний, а чому жінки амулети з Міктлантекутлі носять? Вони ж живі, жінки.

- Тому, що Міктлантекутлі вирішує, чи бути дитині, чи ні. Душу до людей випускає, якщо добра. А зі злою душею що робить?

- Їсть, пане поважний. Це я знаю. Але то зовсім злим треба бути.

І от я собі підмітав наступного дня та й думав, як то так буває, щоб людина не старішала? Або це - бог в людському тілі, як ото Тецкатліпока людей випробовує, або дуже сильний чаклун. І так не на добре, і отак ще гірше. Бо серед людей Тецкатліпока і ходить, але не поважним. Тецкатліпока ніколи не ходить поважною вченою людиною, вояком ходить, злочинцем, тим, хто ловить злочинців. І ота Тласольтеотль, або дівчиною розпутною ходить, або бабою-пупорізкою, бо вона людей цим ремеслам і навчила.

Хто ще? Тлалок може серед людей ходити, але серед тих, що живуть з води або взагалі на плотах. Він же за воду відповідає. Кецалькоатль хіба що? Але він ніколи людині біди не зробить. Він серед богів взагалі ніколи нікого не кривдив, не проливав крові, навіть коли Тецкатліпока приніс самогон. А що там з сестрою у Кецалькоатля непристойно вийшло, то ж все одно усі живі залишились.

І ото тільки настав жертовний день, коли ніхто не працює, а відпочиває, та жертви богам приносить, як у хату до нас шасть! Той самий знаючий, що зі знаками на обличчі. Ми й підмести не встигли, я тільки сміття повикидав у яму за хатою.

- То ви є удова Лінче з Ропух? - води ковтнув, глечика нашого в руках тримає.

Добре, що в матері в руках ніякого посуду не було, бо вона де стояла там, і сіла. Злякалась. Тут кожен злякається.

- То я порадитись хочу, на кого вашого сина краще вчити? На писаря чи на повного знаючого? Він же ж у вас хирлявенький, то йому важко буде. А писар сидить у теплі та тростинкою літери пише, нічого страшного з ним не стається зроду, люди поважають.

Я мовчу. Писарем теж добре. Їм платять більше. От тільки мені хочеться пустити духам кров. Послухати, як вони ридають.

- Та він норовом у брата мого пішов, ото нещодавно на човні з ковалівною рибу дротиками бив. Човен в коваля - ледь-ледь тримається докупи, ковалівна - дебела дівка, ще й плавати не вміє, а вони вигребли аж на середину річки, та як допались до риби! Він сильно під своїм богом ходить. Не під Тлалоком.

- Тобто на знаючого ви його хочете. У нас братство пожиттєве. Як присягнеш - все.

- А діти?

- Можна. Тільки це ж пошукати таку треба, щоб за людей Тецкатліпоки йти згодилась.

- Світ великий, когось та зустріне. Та й рано йому про таке думати ще. Але якби в мене старший син та чоловік живі були, то не пустила б його нікуди.

І от мені цікаво, скільки то коштувати стане? На писаря я вже вмію, почерк зміниться з часом, я ж буду дивитися, як ті слова писати, то й навчуся.

- А багато грошей за те навчання треба, пане поважний? - мати теж не вчорашня.

- Ну, це ж не вояка вчити, обладунок в нас духовний. Десять кілець на рік плюс трофеї - йому, то він швидко відробить. Одяг ми йому дамо, коли він присягне, зброя в нього своя вже є.

- То два-три рази добре торгувати рибою чи циновками, пане поважний. Не дорого буде.

А тепер мені цікаво, чому в таких поважних людей навчання коштує - ну як у стерв’ятників, вони навіть трошки більше хочуть?

- То добре, що ви можете, бо є й такі люди, які в шерстяних речах ходять, золоті намиста носять, а, почувши ціну, кричать, що не можуть так багато платити.

Я б до стелі стрибав, якби не жертовні дні і те, що мені треба прибрати вдома, купити кроля і принести його в жертву. Жабу вже мало, та й шкода мені їх, вони корисні. У сусідки немає зайвого кроля? Вона тільки нову самицю принесла? Отакої.

О, знаю! В сусідки через вулицю є кури. Вона мене не любить, каже, що я її сина зіпсував. Але м’яча її син не зловив самостійно, а що м’яч їм розбив увесь обід - то я ж тричі вибачався і все прибрав. І мати мені мало вуха не одірвала ще тоді.

- Тес Ке, заразо! То ти мою чисту спідницю в калюжу скинув!

Яку спідницю? Мене тиждень вдома майже не було! І я оце зараз з хати вийшов! А її син просто повзе, щоб мати не побачила, що він не білить хату.

- Тлані, ледацюго! Я тобі дам! Дві стіни бруднющі, а ти вже про грання думаєш!

Побачила.

- Вибачте, у вас курки живої немає?

- Одна білена стінка - одна жива курка! Бо в Тлані руки не з плечей ростуть! А ти чув? Бігом до удови Лінче, підметеш у неї в хаті! От же ж ледацюга, в батька пішов! Тому теж аби їсти та спати!

А от хто в неї чоловік? Я його і не бачив ніколи. А квецяти по стінці - то довго, але треба. Знизу вгору, знизу вгору. А як хтось цим на життя заробляє? То ж жах!

- Тримай! - сусідка пхає в мене рябою куркою, яку тримає за ноги. Курка квокче. Ой дякую! Буде жертва Тецкатліпоці і буде юшка! А, може, й смажена. Мати ще з вечора квасолю замочила.

Ото тільки я наступного дня прийшов, та гроші, що за тиждень заробив, матері зразу збігав віддав, як мені кажуть, щоб я та ще один збирались у місто. Ще один - то отой дідуган, що мені два кільця дав. А йому скільки років і він звідки? Бо так каже, як ото вчений, як по писаному. Вчитель мені, та й усім у школі, верещав страшно, щоб ми не ковтали слова та вимовляли все, а не отако, як в селі балакають. То той дідуган так і розмовляє, як треба.

І зібрався дуже швидко - якісь зшитки паперу, рибина сушена, сандалії нові, машталь чистий, як до когось йти, то треба, то ж треба пристойно виглядати. А мене мати навантажила! От такий клунок сушеної риби! Вісім кукурудзяних хлібин, кожна прездорова! Третина курки, щоб з’їв одразу, бо вона варена, може швидко попсуватися! Жаба копчена, ціла мотузочка, аж п’ятеро там вмостилось! Але то вже молодшій сестрі гостинець, вона у місті живе, давно не бачились. А я й не знав, що в матері ще одна родичка є.

Плащ батьків, шкіряний, проолієний, бо як буде дощ, то увесь вантаж мій ще змокне та пропаде. І ще й повчання, як себе поводити! Я ж мала дитина! Я ж і так знаю, що на базарі на людей витріщатися не виховано, пальцем тицяти у них - теж, до яток з дорогими речами не підходити, з вартовими не сваритися, з родичкою не сперечатися, її дітей поганим словам не вчити. Я вперше про тих дітей чую, чого б це я їх вчив?

І от ще дивно мені, чого брати стільки їжі, якщо до міста ходи дві доби, а возом чи валкою - і доби не буде? Міст цілий, водою не знесло, а там - кукурудза росте, та дерева іноді. Ще магвей. Люди живуть. Але хто ж його знає? Люди різні бувають, а красти кукурудзу можна, але не треба.

Ой, я так і знав! Взуття забув! В місті ж не земля, в місті вулиці каменем мощені, та й шмат дороги теж. Зараз! А ні, мати впхнула в плащ, ще й ті мої сандалі, що з подвійною підошвою. А я з них виріс, пальці назовні стирчать! Та минулого місяця ще по нозі були! Та ніяких грошей не вистачить!

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.