Розділ двадцять п’ятий

То і що ж мені робити? Хіба мати знає, з ким там мій брат спав? Він же вдома не ночував ще з тих пір, як на мені кланові знаки вирізали - то човни стерегти, то вночі рибалити, то на свиней полювати, нічна душа, недарма батько його так назвав.

А ким був мій брат? Вояком - то ні, я б знав, бо вояки живуть в казармі. І це єдине, що я про нього знаю. Він колись зробив мені свистка зі свинячої кісточки, але то було давно. На нього ніхто в селі нічого не казав, але я тоді був дуже малим, я не знав, що й до чого. А от що він сам по собі був - те всі знають. І що ж вийшло з очерету? А те, що мій брат вліз туди, куди й свині не лазять! А розгрібати тєю купу — то вже мені. Але як він так примудрився, що з усіх жінок він знайшов якусь мертвеньку? Ну як? Отам же жінки в річці купаються, то піди попідглядай! Можна, звісно, від них і в зуби отримати, воно буває. Але краще бути без зубів, чим мертвим.

І отепер мені дуже цікаво, а як саме він знайшов ту, що йому листи писала? Це ж не біля колодязя зустрітись, не на базарі, чи у жертовні дні різати разом свиню. Все ж мені треба мати спитати.

І я не знаю, що з цього може вийти.

- Нічого.

А це як?

- Він був вже дорослим і тут треба скоріше питати її, а не його. І ти в це не лізь, тут вміти треба. То в неї якесь горе було, в тої жінки, що з нею так сталось. До неї брата Паскаля запускати треба, не мене. Він якось вміє таких заспокоювати. І мати свою не чіпай, то не її справа. Просто голодні мертві чіпляються якраз до тих, хто горе в собі тримає, робить вигляд, що час плакати вже пройшов.

Я мовчу, бо звідкіля він мого брата знав? Аж страшно.

- Мовчи, мовчи. Ціліше будеш. Бо це не співпадіння, хтось хоче і лисому нашкодити,і нам.

Теж мені горе - лисому зашкодити!

- А дарма ти так про нього. Він - людина непогана, і до зникнення твоїх племінників не причетний. Сліпі очі сам по собі, а він - сам по собі.

Що?

- Та він нам сам розповів. Він дітей не крав. Убити чи зварити ліки з їх жиру - може, але красти - то не він.

- Дядькові від цього не легше, пане-брате.

- Та я ото хочу спитати, панове поважні, - он як збирач податків забалакав, так вже перелякано, наче ми його зжерти хочемо на свято, з квасолею, з перцем, у горщику стушкованого. Брат Тескаль може, але нащо? Збирач податків вже старий, смердючий, оцту забагато треба.

- І що? - брат Тескаль шкіриться.

- Та ото староста вмер, а з нього якась ящірка біла вилізла, з рота, і втекла кудись. Її треба було ловити?

- Ящірка? То в цьому селі душі окремо від тіл? От я їм не заздрю. Ви влізли на крокодила, як то кажуть.

- А то погано, пане поважний?

- Не добре. Не на добре. Душі ж до людей повертаються, то староста був у вуха в чомусь, що таке з тобою зробив. Та й хати тут цікаво так помальовані.

Я б на місці збирача податків уже втік би в плавні та заховався в очерет. А от він не розуміє.

- Це щоб усе водилося, панове поважні.

Мені якось що їсти, що свистіти.

- То що ж мені старостисі сказати, панове поважні?

- То в неї малі діти є? Такі, щоб ще ходити не починали? - брат Тескаль дивиться кудись на небо. Дощ буде, он які чорні хмари, Тлалок в машталь загортається, на таке кажуть.

- Та ні ще. А треба?

- От і добре, що ні. Бо як такі діти є, то батькова душа могла в у них вселитися і він жив би собі далі. А що ж він такого наробив?

- Податки вчасно платив, а більше я про нього і не знаю, панове поважні. Удівець іще, старостиха - то його сестра, не дружина.

- А він сам тутешній?

- Оцього не знаю, панове поважні. Я ж до нього в гості зроду не ходив, и у селі попитайте, може, хто що і розповість.

А от цікаво, збирач податків нам для чогось бреше чи просто так? Вони ж знають, хто куди платить, якому місту. І брат Тескаль теж це знає, знову посміхається так, що в нього зараз зуби з вух полізуть.

- То ви не дивуйтесь, панове поважні, що тут так хати помальовані, тут два місяці тому пожежа сталась І от тутешнім порадили, щоб більше такого не було, то Коатлікуе малювати.

- То хто ж такий розумний, що богів не знає? Тут живе?

А от тепер треба тікати в очерет, бо запахло смаженим. Для них. І збирач податків добре зблід, він з річкових, то по ньому видно.

І от саме брата Паскаля нам і не вистачало. Йде собі шляхом, блищить лисиною. Наче зібрався у гості до онуків чи рибу ловити. Невинний-невинний, як тісто. І місцеві вже по вуха у крокодилі. Дядько ще додає, що не у самому крокодилі, а в тому, що в нього з-під хвоста падає, але занадто пристойні люди навкруги, щоб уточнювати.

І тепер дійсно стає цікаво, бо брат Паскаль просто так не ходить. Або перевірка усіх одразу, або дійсно хтось богів не шанує, як треба. Є такі, кому шкода кролів, курей, дітей та полонених. Ну, дітей у жертву приносять головним чином Тлалоку, як велика посуха, полонених - - після війни, але чого шкодувати кролів і курей? Їх же потім їдять.

І - для чого? Зрозуміло, що як ліворуч ріка, а праворуч - болото, то якось не до богів, так, жертви у жертовні дні, чи як краще дитину назвати. Але щоб отак? Ще й зі старостою? Тут щось не те. Цікаво, скільки дітей тут вбивається для духів навесні? Бо тут їх не так вже й було на вулиці, в моєму селі більше.

А що тут зараз стане, то можна і подивитися. Як ото люди показують з ляльками та малюнками. Ото, що про чоловіка, собаку, стару бабу та горщика. В мене на таке забавляння не було грошей, а тут буде веселіше. От і старостиха до брата Паскаля причепилася, думає, що коли старий, то має бути добрий.

А я вже дещо чув та бачив. І думаю, що тут щось засмерділось, як ото Тлані рибу в’ялив. Ото сусіди тоді крик підняли! Думали, що пацюк в норі здох чи ще щось таке, а то в Тлані руки дивно ростуть. А жерця в них нема з нового місяця, бо як пішов у гості, то й нема його досі. Мабуть, його хтось зжер дорогою.

А хто тоді в них жертви приносить? Був же якийсь, у строкатому такому тільмантлі, руде пір’я з білим, я такого і не бачив. Перець на вівтарі, що посеред села, спалював. Дивна жертва, курка - й то краща. Але як курей нема, то й те згодиться.

- Ні. Перець - то якраз від духів, а не для них. Вони цього диму не люблять, то той добру справу робить, то син жерця. Боги його собі ще не вибрали.

Брат Паскаль. Підрізає мріям крила, і вправно підрізає.

А поки ми лазили селом, лисий спокійно порахував свої голки у скрині, та й пішов. Бо ту скриню лікарі іноді через плече носять, вона невеличка, з ксоло чи кота розмірами. Ми ж його не затримували! А треба було б!

Але в нас роботи та роботи, мене от пхнули у жертовному смітнику ритися. Чого? Але я не питаю, бо брат Тескаль такий злий став, аж шипить.

- Кості шукай. Якщо хоч якісь не з риби - несеш сюди.

- Вони людей їдять, пане-брате?

- Якби ж то. Тут складніше. Вони з курей для духів гнізда робили, тому тобі і треба шукати кістки, щоб впевнитись, що тут не всі здуріли, а хтось все ж обідав.

Тобто голоду тут не було, я ж знаю, що коли до тварини причепився дух, то м’ясо тоді псується. Бо отут кроляча лопатка, реберця. Смердять, слизькі, але кролячі та варені, білі. Фе. Нащо я поїв?

Старостиха та ще двоє місцевих на мене дивляться. Ніколи не бачили, як у жертовному смітнику копаються? Чи хочуть щось спитати? То не в мене треба, та й не я вам допоможу. Я вам взагалі не допоможу, хіба що духа на шматки подеру. Не хочете?

Не хочуть, бо чомусь повтікали. Які невиховані тут люди! А наче такі чисті, вгодовані. Але все одно - забагато риби, замало дітей, а той син жерця ще не вміє відганяти духів, бо від мене молодший, його батько ще не вчив. От як так можна! Та й він сам білий дуже, блідий, що то вже з ним?

- В мене мати з гір. З Білих Ропух, там усі такі.

Ти диви! Наче родич.

- А чому питаєш? Білі Ропухи твоїм не рідня, бідний клан.

Я про це й не думав, але дивно. Бідний - це нещасний чи в них грошей зроду не було?

- Людей там мало, от вони іноді жінок і випускають у світ широкий. А тут паскудно, небо над головою. Ми ж підземні.

Я мовчу, бо про підземні клани вперше чую.

- Ми каміння усяке добуваємо, отаке синеньке і таке інше.

То вони мають би бути багатим кланом, а не навпаки.

- А камінь людей їсть, хто його добуває, той довго не живе. Це ж з духів виколупується. Колись гір не було, а потім духи стали каменем.

Я ж не сперечаюсь, бо то правда, духи світ створювали. Вийшло в них не дуже, як на мене. От море солоне, риба у ньому отруйна - хто так робить?

- То батько до її родичів поїхав, то його так довго і нема. А тут отаке.

- А листа йому написати не можна? - до нас підкрався брат Паскаль.

- Та поки дійде, він швидше повернеться, - син жерця чхнув. В нього майже нема носа, як у справжньої ропухи, рильце таке з ніздрями.

- А що тут сталося насправді, синку? - брат Паскаль підійшов ближче та й собі втупився у смітник.

- Та нічого такого. Річка ж, завжди люди тонуть. То якась жінка втопилась, а староста з сестрою привели рябого дядька звідкілясь. Мабуть, сліпого. Він почав щось таке казати, а потім почав вчити, як хати малювати.

- А що він казав?

- Не по нашому. Але кричав.

- А як? Словами чи просто завив?

- І те, і те, спершу вив, потім казав, потім знову завив. Просто він потім втопився.

- Закріпив чари свої. Це так дехто скарби шукає. Має бути ще один чужий, не з вашого села.

- Збирач податків? - брат Тескаль. Хоче крові.

- Та ні. Хтось чужий, якого ніхто не знає. А цього пана всюди знають, та ніхто не любить. А нам треба такого, який зовсім незнайомець. Може, його в селі і нема.

- Чи її.

- Та ні, пане-брате, - брат Паскаль зітхає, - то ж водяний ключ був. То жінки не можуть.

- А попросити когось зробити - можуть?

- Можуть, та не тут. Тут на три ключі зачинено було - кривавий - жертва, водяний - ми чули і на мертвих. Староста вмер.

- Жінка могла замовити.

- Так скарб шукати - то не злочин, ключі саме для цього і робились. Сліпий щось знав і притягував духів, бо водяний ключ робиться мовчки. Він ще щось робив, а його й не спитаєш, бо втопився.

- То я кажу про сестру старости. Вона де? Тільки що отут стояла.

А питання добре. І головне, дуже доречне таке, бо вона кудись пішла.

- Та от вона, білизну носить, - син жерця показав кудись до річки.

- А кого це ви, пані поважна, у село завели? - брат Тескаль дивиться в очі високій старостисі, вона його на голову вища.

- Божу людину, пане поважний, казав, що допоможе.

Отакої.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.