Розділ тридцять перший

І от кого я в осередку не чекав, так це власного дядька. Дуже злого дядька.

- Яка паскуда мені горщики зачарувала? Танцювати почали, тиждень роботи побився!

То вже мені треба дивитися, щоб не зганьбитися перед усіма. Бо дядько б до нас просто так не прибіг би. Щось сталось.

- Гроші ти їм дав?

Дядько скрутив велику таку дулю і покрутив в мене перед носом.

- Якби ж я знав, що вони такі паскудні, то я б їм не грошей дав, а в зуби. Все їм мало! І що, сказати не можна? Чи вони усі сліпі? Як мені побити горщики, то я ж нічого не продам! І от їм! - ще одна дуля - А не гроші!

- Може, до варти треба?

- Від варти користі, як від вошей. Ти на ті черепки подивись, може, що знайдеш. Хто то зробив, де вони живуть, як добре горить в них хата.

Хоч і не вмію я такого, але відмовити теж не можу. І не так мені дядька шкода, як теж хочеться подивитися, що з ними буде. Бо дядько хоч і Кажан, але як вчепиться, то не відпустить до смерті ворога. І біду йому робити ой не треба. Тільки я не знаю, чи можна чаклуна за чарами знайти, спитати треба в когось.

А поки я ходив, до нас прийшли двоє з осередку Воріт. Хто бере Білок у поважне місце? Я в них очі як побачив, то зразу подивився, де в нас щось важке стоїть, щоб під руками було. Дивно виходить - тваринка білка не хижа, а от клан зробила лютий, майже як Гадюки. І вони обидва такі, рубані-стріляні, наче з одної війни на іншу зібралися. Осередок Воріт і так першим в бій лізе, як мені казали, а вони наче з першого ряду піхоти вискочили.

- Я з мертвими балакаю. Треба що?

Та щоб до вас Тецкатліпока в гості прийшов, ще й з самогонкою! Що то з ними? Один голос на двох! І вони не близнюки.

- А вас двоє чи один? - Вовк теж аж підскочив.

- Один.

А як то? Отут, переді мною, стоять двоє таких кремезних дядьків, з клановими мідними сережками у вухах. Чому - один?

- А він що, вчорашній? Вперше таке бачить? Чи про наш клан не чув?

Може, вчитель що й казав, тільки очерет сам себе не наріже, не покладе на дах!

- То другого з них саме нам видно, твоя тітка не злякається.

Білки чи Білка регочуть, як дурні.

І я тих черепків приніс, а воно не так зроблено, як здається на перший погляд. Чаклуна можна за чарами вистежити, але тільки коли там щось живе було, чи в самому чаклуванні, чи на когось були ті чари. А то глина, ще й в печі пропечена. Вовк обіцяв подивитися, але то не кров, зупинять не треба. А мені от якраз дуже треба десь узяти злочинця! Двох злочинців. До варти піти? А з якого це дива мені віддадуть живого злочинця? І не такого, що гроші краде, мені вбивцю треба! Але, якщо я піду до отого одноокого, з Кроликів, то він може щось порадити.

Його не було, зате половина усієї варти з міста бігла до річки. В обладунках, з кийками. Я з ножем пішов, то за ними подався. Напав хтось? Місто це багате, величеньке, чому б і не налетіти? А, то ловлять того недоумка, якому не подобаються повії. Я й не зрозумів одразу, що він з ними робить, а потім здогадався. Нащо він вже четверту жінку в річці топить? Тлалока дражнити не можна! І нащо він їх взагалі вбиває? Захворів - ото тобі лікарі біля базару. Гроші вкрали - то йди до храму Тласольтеотль і там бідкайся!

А його хтось нарешті помітив, та підняв крик. А він ту людину узяв, та й зарізав. Того за ним усі і понеслися. От тільки не за ним, а за нею! Чоловіка шукали, на чоловіка думали, а що жінка може повій топити, про це не здогадалися. І немолода вже, коси сиві, а бігає ой добре! То її чимось ловити треба, арканом, чи що. А ні, у варти якесь таке своє є, кам’яні кулі на мотузці. Їми добре з ніг збивати. І її мені не віддадуть, бо вона топила повій, щоб її повіям було зручніше вулицею ходити.

А де ж мені потрібну жертву взяти? Бо мені сказали, що свиня не підходить, що за перемогу в бою треба людей. У повій питати, чи що? Бо де повії, там і бійка недалеко. А вони сміються, мовляв, замалий я ще до них ходити! То я ж не тому з ними розмовляю, для чого до них ходять! Вони ж знають, де усякі злочинці живуть! Отут вони мене і роздивилися.

- Та ти здурів? Криваву жертву?

- Та не здурів він. Знаючий вже, чи тобі не видно?

- Все одно здурів. Вбивця Чудовиськ багато просить.

- То ж допоміг.

А от від брата Паскаля я нічого такого не чекав. Але як він на мене налетів! Свині восени не такі злі, як він став, коли почув, що з Вужихою сталось та як я в осередок добирався. Вовк не помилився, банда влізла у самісіньку трясовину. Але люди там тонуть довго.

І от тільки тепер я від нього почув, чому не можна довго ходити у світі духів та через нього кудись добиратися. По-перше, чим людина там довше, тим важче вистрибнути назад, туман топить у собі. А щодо часу я й сам здогадався. Але не так, як треба. Це дорослі там губляться, а от діти можуть рости навпаки, молодшати. Тому дітей так важко витягти - вони й без того не можуть зробити вибір, а як ще молодші, то й розмовляти вже не можуть. Мене тільки братчиків знак і тримав докупи, інакше я б там кошенятком бігав. Я ж не знав! І хіба про таке не мають казати раніше?

Отоді брат Паскаль на мене і подивився. Так подивився, як ото крокодили з болота визирають. В знаючих зазвичай дорослих вже беруть, зі зрізаним волоссям чи пробитими вухами, і тому дорослі таке вже знають. Бо про це у школі кажуть, трохи старшим учням з ученицями, що вже літери навчились і рахувати навчились і знають, хто де мешкає. А я зарано прийшов, тому мені важче.

А чому тоді в казках герой з народження Кам’яній Жабі-Людожерці лапи вузлом зав’язує, як та Жаба - вище гір і ширше степів? Гори я ще не бачив, а от степ ой широкий. І та Кам’яна Жаба взагалі є чи все ж вигадка? Бо я колись про перевертнів теж тільки у казках чув, а вони, хоч і не такі, але ж є.

Брат Паскаль лисину собі почухав. Вперше він про ту Кам’яну Жабу чує. То як? Чи в Севільї такого не розказують? Я ж досі не знаю, де то. І в них про брата з сестрою розказують, і їх мачуху, що з того брата пирогів напекла, бо боялась, що усе майно йому дістанеться. Яка ж то казка? Таких міська варта шукає! Чи про відьму, сина тлані, та його слугу. Мабуть, щось погане з ними сталось. Бо то завжди так - син тлані зі слугою потрапляє як не в болото, то в полон. Брат Паскаль з мене спершу сміявся, мовляв, дивні тут казки, а от потім зрозумів. Бо звідкіля б він не був, отам казки дійсно не такі. В нас розказують, щоб діти кудись не лізли та чогось не робили, або духів вихваляють. А в них - щоб розважатись.

А брат Тескаль теж про ту Жабу не чув. Зате знає, нащо таке дітям казати - щоб не думали,що ворога з першого разу перемогти можна. Бо та Кам’яна Жаба-Людожерка все ж на того розумника, що їй лапи докупи зав’язав та в небо кинув, все ж гепнулась. І роздушила все село. І от йому теж цікаво, чим я собі думав, коли Тецкатліпоці таку жертву обіцяв, а війни зараз нема? Бо і злочинець не підійде, треба вояків хоробрих.

Брат Паскаль зразу щось на це пробурмотів, де і з ким він нас трьох бачив. От не любить він чогось Тецкаліпоку.

- Бо схожого чоловіка бачив. І знає, що такий утнути може. То в дикому лісі людей шукати, то проти їхнього тлані воювати з усіх сил. То коней красти. Або усе одразу, ще й змію їсти дорогою.

- А змію нащо?

- Бо їсти хочеться!

Можна було б і не питати. Але мені треба ще дещо довідатись, бо я це чув, коли йшов, і чув те саме від них.

- То боги з духами - однакові?

Брат Паскаль тільки руками розвів.

- І так, і ні, - а от брат Тескаль знає, про що я кажу, - духами, пане-брате, ті люди стають, що або щось дуже паскудне роблять, або занадто смерті бояться, а подумай сам, за що славлять Кецалькоатля?

Я ж його не славлю, то й згадую, що ж він такого зробив. Нічого поганого, нікого не вбив, будувати людей навчив, та йому навіть криваві жертви не можна приносити. І от того його тут хіба що дуже поважні люди знають.

- І що? Я чекаю.

- Боги вчать?

- Ти диви. Здогадався. Духи нищать. Боги - змінюють.

Брат Паскаль знов пробурмотів дещо про те, як саме Тецкатліпока людей змінює. А що тут такого? Комусь же треба навчити людей поганому, щоб вони могли його розрізняти від чогось доброго. Не буває води без бруду, не буває річки без берегів і все таке. А от чому люди поганому завжди легше вчаться, чим доброму, оце вже не до богів питання.

А от сни хто посилає? Бо хоч до ворожки йди, така погань наснилася. Вовк, звісно, каже, що то завжди так, як довго серед духів ходив, але таке не йому снилося! Я не хочу одружуватися на гнилій покійниці, у якої з рота совині крила стирчать, а з очей от такі храмові метелики-мертві голови вилітають та пищать! Вони й так пищать! І найгірше те, що я ту покійницю знаю, то ж ота ткаля.

Вовк як почув, то давай реготати. Та казати, щоб я її погуляти базаром зводив, чи там у воду з мосту плювати, або й самотужки порозважався. Бо сни - річ дивна, вони зі світом духів зв’язані, але не зовсім, як шерсть та нитки. Не з усякої шерсті нитки прядуть, не усяка нитка тканиною стає. Так само і сни. Завжди після духів усяке таке бачиться, та не завжди сенс воно має. І от Вовкові цікаво, чи були ми уві сні дорослі? Чи не була покійниця з пузом? Чи були родичі хоч чиїсь на тому весіллі? Бо тут таке, погане, вийти може. На біду може сон бути велику.

Я й почав згадувати - та наче нікого не було, хіба що метелики оті кляті. І наче не було на ній дорослих сережок. Вовк усміхатись перестав. Не дурниця мені снилась, а щось гірше. І оте має мені бути, не їй. Бо вона сильно під своїм богом ходить, Володар Міктлану її захистить від цього, а от мене - ні. Але от мені вже треба до неї залицятися, щоб самому в живих залишитися.

Вовкові добре, а я хто? А я - Ропуха! І нога в мене. Вона може й не захотіти.

- То вже ваші справи, але ти її мусиш знати. І вона тебе. Не кожен може від такого врятувати. Не кожна може від такого не втратити розум.

А що ж їй таке подарувати, щоб ні її мати, ні вона сама мені за подарунок ноги не поламали? І грошей в мене не так вже й багато, тобто на якийсь гарний глек вже не вистачить, на сандалі - тим більш, а сережки я ще не маю дарувати, їй рано. І мені - теж. Я навіть не знаю, як її звати, а вже до сережок лізу!

- Мені б твоє горе! Горіхів їй в меду купи! Чи насіння! Чи смаженої жаб’ячої ікри. Тільки спитай, що вона їсть, бо люди різні бувають. Моя жінка горіхи їсти не може, наприклад.

Йому смішно, а я ж не знаю, як з жінками треба. Сом до моєї матері ой не так залицяється, але в мсті з нього сміятися будуть або бити усією вулицею.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.