Розділ восьмий

І от саме нас двох до тих людей і послали. Вовк вміє шукати та розрізняти, чи то дурні жарти, чи то духи бешкетують. А, може, то й не ті духи, а дід їхній жартує. Кролики, отой клан, з якого родина, завжди жартували так, що й в руки не взяти. А вони повністю його не поховали, ще й сварились поруч з тою поличкою, мабуть, от він і сердиться. А я буду духів роздирати, якщо що. Але якщо то все ж їхній родич - самі з ним і сперечайтеся! Ні Вужі, ні Ропухи з привидами не знаються, в нас родичі спокійні, виховані. В землі лежать і глечики не б’ють.

Вовк по хаті ходить, щось видивляється.

- Тес Ке! Якщо ти думаєш пошукати тут у світі духів, забудь зараз же! Треба цю пані Кролицю негайно знайти і спитати, скільки в неї було дітей.

- А чому, пане-брате?

- Бо тут ще хтось є, разом з дідом. І саме духам осюди дорога закрита повністю. А от привид тут не один. Двоє чи четверо.

- Можливо, ще й чоловіка її шукати треба.

- Ні. Просто тебе не тому вчити будуть, а я - бачу, що то її кров. Чоловік, до речі, їх і не відчував. Він - Кролик, а в вона з якихось таких кланів, що й не розбереш, Жаба, Гадюка, Ящірка, може, й Ропуха, хоча не схожа.

- Не Ропуха. У нас пів села Ропухи, я своїх родичів знаю. У нас жінки коси плетуть, колом таким, як заміжні. А в неї хустка якась чорна. Стара, що нам розповідала, з Кроликів, у неї подвійні сережки в вухах, то я бачив.

І тут щось як гепне! Я мало на стелю не видряпався. Вовк на кухню носа пхнув, вискочив звідтіля.

- Глек у них зламався. Мідний. Вони нас чують. І тепер можна ще дещо про них сказати - вони налякані. Оте, що вони робили, то не капості. Вони своїх живих виганяли, бо біда буде. І це щось, пов’язане з дітьми. А більше я в них нічого витягти не можу, я не їхньої крові. І ти теж.

Я його слухаю, а сам на стіну дивлюся. Плями на ній мокрі з’явились оце зараз.

- Пане-брате! Тут вони наче літери пишуть. Бо такого тут не було, поки глечик не розбився.

Вовк глянув та й зітхнув.

- Грамотій нам попався! Не розбереш, чи то “йде дощ”, чи “геть звідсіля” написано. То хтось як чує, так і пише. Зате клан пані Кролиці тепер відомий. Ящірка вона, бо це вони так жартують, вимова в них через ніс.

А оце вже не жарти! Бо з підлоги виліз старий такий дід, сам лисий, пальці покручені, ноги босі.

- А я гостей не кликав!

- І вам добрий день, - Вовк і не блимнув, - то ви навіщо посуд б’єте та кота лякаєте? Ваші родичі слів не розуміють?

- Та розуміють, тільки не слухають! І так їм казав, і і снився - ні, вони як вчепились, то й не відчіплюються! А я казав, щоб у Ропух нічого не брати!

- А що зразу Ропуха? Ми нікого не чіпаємо!

- О, закумкало щось з-під каменю! А не кумкай! Купила моя донька в селі риби, то мало не вмерла від неї! Ви гидоту продаєте, в’ялите погано, солі шкодуєте, а люди страждають! І дитина у торговки паскудна! Як глипне, так люди й спотикаються. Лінче, так тут товстуху звати!

Ах ти ж заразо! От якраз солі моя мати не шкодує! Та й їли всі, нічого нікому не було.

- Тес Ке! А то дійсно він про твою матір каже чи просто тезка вона їй?

- Та днів десять тому це почалося! От тої риби! Я кажу! І дитина ця паскудна на мене витріщилась! Його мати, точно кажу!

- Не від риби, пане поважний, - Вовк знову зітхає, - то на вашу доньку хтось дорогою чари накинув злі. І то не може бути удова Лінче.

- Бо її син на вас працює!

- Бо вона не вміє чаклувати. А це дуже сильні і складні чари, пов’язані з ще не народженою дитиною. І тому матері і погано було.

- Ропухи то, зразу кажу.

- Пане-брате, а в зуби я йому врізати можу? Бо ж як складні чари накласти, як ми з річки не вилазимо? Ми рибою живемо, майже все село під Тлалоком ходить. І мати моя - теж.

- А ти - ні! Воно й видно!

- Я ж про лисих та недолугих слова не кажу!

Вовк уже регоче.

- Посваритись ви завжди встигнете. А біда дійсно велика. В неї. От тільки, пане поважний, вашій доньці треба з дому носа не висовувати! Ви четверо її захищаєте. Хоча я досі не розумію, як то так, щоб власних дітей в стіни вмуровувати.

- В підлогу. Мертві в мене онуки народжувались. Двоє так разом зрослись. І ще один, за ними, зовсім маленький. Ото як ми їх спалили та попіл в підлогу вмішали, то в неї діти здорові пішли.

Я мало рота не роззявив. В великому місті! З вченого клану Ящірок людина, де або писар, або лікар, а що виробляє!

- Боже мій Тецкатліпоко! - і Вовка пройняло. - У вас доньку не зараз зачарували! А десь так років за двадцять до того. Що ж ви тих перших онуків до нас не понесли?

Дід безсовісно зник.

А я тепер так розумію, що мені додому треба, бо хто ж його знає, може, те чаклунство і на мою матір перекинулось! І це ж ще треба купити, нарешті, горщика мідного, бо мати давно хотіла, а наш згорів. Гроші в мене якраз є, але ж іще щось купити треба. Меду, наприклад. В нас мед теж продається, але не такий. Тут він аж чорний і не такий солодкий. В ньому індичок добре запікати. Я б ще тільмантлі купив, але вони дорогі, особливо як на них пір’я в різні кольори. Це ж ще добре, що мені сандалі видали. Важкі, шкіряні, як в піхоти. Топтати не перетоптати! Хіба що в мене знов нога виросте!

Це ж усі сусіди порепаються від заздрощів! Особливо Тлані. Бо його і так не пускають далі двору. І чого б це така міська пані Кролиця, з Ящірок, пішла аж в моє село? Рибу ж і в них продають, та ще й смачнішу. Але то хай Вовк її розпитує. І до чого б тут моя мати? Родина ця не бідна, а далеко йти за рибою - то ж немає ніякої вигоди. Або я багато чого не знаю про рідний дім. Наче ж в нас нічого такого й не ставалось. Паводок, крокодил іноді прийде, свиней можуть вкрасти.

Але я ж не знаю, як ведеться з чоловіком у тої пані Кролиці. Може, оті діти - не від нього, а вона саме далеко так і ходить до коханця, щоб він не здогадався. Або дід щось сплутав. Чи взагалі збрехав. Бо Вовк вже ж довідався, що це все з пані Кролицею дуже давно. Але тоді чому той дід сказав про мою матір?

Родичі на мене так повитріщалися! Ми, я та той самий Вовк, за дві доби дійшли тихенько, бо ж люди. А брат Паскаль у місті якісь свої справи ладнає, біля лікарів крутиться, все того дивного шукає. То довго та мені не зрозуміло поки що, але як він мене не кликав, то я й не заважаю. А мати як побачила, так і злякалася. Мене. Наче в мене друга голова виросла чи ще щось.

Вовк селом швендяє, з сусідчиним чоловіком вже встиг напитися, перевіряючи, чи не загадили пиво духи. Вони обидва тут - пиво було погане на смак, але зроблене під Уейуейкойтлем, як і належить. Сусідка чомусь не зраділа.

А от кого в селі моєму немає, так це - чаклунів. Не завелися. Може, тому й не завелися, що в нас осередок знаючих, що відповідає аж до плавнів, тобто аж за шість сіл та ще один хутір, там живе якийсь чоловік і полює на свиней самотужки. Тобто пані Кролиця сюди ходила в особистих справах.

- Треба нам братися за того діда, пане-брате, - Вовк з мене очей не зводить, - бо вона тоді просто ходила в гості до Гадюки. То якраз той мисливець на свиней, він її старший брат. І він трохи в голову вцілений, але не брехав. А от з отими дітьми, що зникли в полі, зовсім інша історія, але ти за ними не підеш, а я не зможу. То треба шукати когось з гір чи рівнин, щоб не був пов’язаний з Кіньми родичанням, бо теж тоді затягнуть. А тут таких немає. Але діти ще живі та здорові.

- А що з ними сталось, пане-брате?

- В гості пішли. От тільки їм ніхто не встиг сказати, що їх баба з дідом вмерли. От вони і застрягли.

- То їх не духи вкрали?

- Духи, та не ті. Тут не нам допомагати треба ,а інші знаючі мають прийти, що під Міктлантекутлі ходять.

От чому сусідка з чоловіком так сваряться, що аж на болоті чутно!

- Того діда я вже колись ще за життя бачив. От знайоме обличчя. І виходить в нас ця справа пиріжком якимось - назовні одне, гризонеш - інше. І ось це інше мені кров’ю тягне. Пані Кролиці захист потрібен, от тільки від кого?

- Тобто їй дід шкодити може?

- Вже нашкодив! Тут нам треба знов у місто, та шукати, коли саме вона народилась. Бо я ніяк згадати не можу, що ж трапилось з тим дідом та його дітьми.

Я мовчу, бо до нас йде мій дядько. І не з вітанням!

- Я його бачив! Знов на базарі, крутився коло жінки, що свиню продавала!

Отакої. Десятеро ноги топчуть, а мій дядько узяв та й помітив того старого.

Вовк зразу почав розпитувати, хто там свиню продавав та коли. А я от думаю, що той лисий знає, до кого йти. Якось, чомусь - але знає, хто його вислухає. І, якщо брат Паскаль не помилився, то той лисий може казати, що далекий родич. Кажанів багацько, Ропух - теж, а про Коней кажуть, що їм увесь світ родичі .

О, дядько воза найняв, то нас і підвезе. Ще й на горщики подивимося! Возом, воно швидше виходить, за добу дістались. Дядько показав, де та жінка з свинею була, та й побіг до глечиків. День же ж в нього якраз торгівельний, а їсти щось треба.

А нам знову ноги бити. Бо тут цілий ряд зі свинями! І жінок я вже десятеро нарахував, і вони всі не старі. Дядько так казав, що впізнати важкувато. Ось ця, чи що?

- Вибачте, пані поважна, до вас такий лисий чоловік не підходив? Не балакав?

- Та тут лисих - кожен третій. А нащо він вам треба?

- Він дітей краде! Про ваших нічого не казав?

- Так у мене їх немає. При про суглоби хворі розмовляли. Він казав дуже так розумно, що ото треба маззю з кори вовчого дерева трошки мазати та в шерсть замотувати, тоді пухнути на холод ті суглоби не будуть.

- То він лікар. Він знає, як лікувати. Але дітей краде. Ви не бачили куди він потім пішов? - Вовк аж підморгує, так до неї залицяється.

- То я не дивилась, пане поважний! В мене тоді хтось підсвинка з мішка випустив, то я його ловила, то й не побачила.

- А підійшов він звідкіля, теж не пам’ятаєте?

- От якраз від отих повій! Він з ними ще про щось довго так балакав, я його ще тоді помітила, що він їх не за куток веде, а все каже, та й каже.

А це вже дивно. І цікаво.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.