Розділ тридцять другий

І от дарма я ходив з повними руками смаженої жаби - ткаля поїхала в гості до родичів, з родиною, в будинку тільки кіт, ксоло, і слуги, троє старих та ще якась бабця. І жаба несолона якась, а так же ж вихваляли! Добре, що хоч горіхів не купив! А ще мені ну дуже цікаво, чи не вирішила її мати від мене доньку заховати. Бо знаючих не люблять і бояться. Навіть мене і навіть повії.

І що ж мені тепер робити? Біля зброярів покрутитися? Бо Білки, Білка, отой знаючий, що їх двоє зразу, все ж викинув отого веселунчика з кухні в тітки, ще й напився пульке разом з дядьком-Пацюком. І тепер винний чомусь я! Я ж з ними не пив, Пацючка лаятися поганими словами не вчив, з сусідами не бився. Та й бійки такої не було, щоб верещати на всю вулицю, бо вони стали сперечатися, чи можна глечиком вбити людину, якщо в голову кинути. Дядько Пацюк стверджував, що можна, а отой, що їх невідомо скільки - що ні, голова міцніша. То вони і почали кидати посуд у стінку. Тепер у тітки немає глечиків та горщиків, а в мене чомусь нема сорому і совісті. Та я тут взагалі ні до чого! Я в осередку знову ночував.

І от так виходить, що в мене нічого не виходить. В гості піти - не вийшло, тітка така зла, що я до неї підійти боюся, з черепками я теж допомогти не можу. Це тому, що я жертву обіцяв, але ще не приніс? Чи це у всіх так, бо повний місяць, духи в силі? Я не знаю. Місяць в небі щитом висить, як в людей з островів. В них щити такі, білі, круглі. Не гріх і вдома сидіти в такі ночі. Але додому мене ніхто не кликав. Цікаво, як там Сом. Вже дотумкав одружитися на моїй матері? Можна, звісно, написати листа, але нащо, якщо для новин з родини є дядько-Кажан? Він з новими горщиками приїде, то я в нього і спитаю, що та як, та чи не треба купити вгодованого ксоло на весілля?

А до цього ще чекати, бо ж він сам ті горщики робить, до нього в підмайстри ніхто не йде. І він їм мало грошей дає, чи вони його просто сахаються, бо то мені він тільки вуха дер. А підмайстер завжди лінивий та невмілий, як такому в зуби не дати? Та й дядько теж два рази не показує, або запам’ятовуєш з першого разу, або отримуєш по шиї.

От тільки його занадто довго нема. Вже й на базарі питають, де той Отлі, що з Кажанів? Не може ж він так довго ті горщики крутити. Я ж знаю, як він вміє, бо бачив. Чи він не горщики робити пішов, а отих, з банди, вистежувати? Він ще й як може! І нічого доброго з цього не вийде. Він один, а банда та велика, розгалужена, звідси - і аж до моря. Я у варти питав, вони знають. А я знаю, що дядько в мене мстивий. І дітей своїх не пробачить нікому. От тільки чи надовго його вистачить? Скількох убити зможе? Двох? Одного? Чи не встигне? Одному добре з засідки бити, і то не на війні.

І от мені ще що не подобається, я балакав з жінкою, що продає циновки, то мати теж їй не принесла, хоча вони домовлялися. Щось сталося. І, мабуть, не весілля. І що ж мені робити? Кабана просити, щоб додому відпустив? Чи причепитися до збирача податків, отой повний місяць року, що він якраз їздить по селам та мордує старост. Удвох веселіше, грошам охорона і все таке. Але це якщо Кабан мене відпустить і якщо той збирач податків захоче мене підвезти. Може, йому до Гадюк треба чи ще далі. Чи до лісу. А мені треба проти течії плисти, угору. І сон отой. Чи не сталось що вдома? Річка з берегів не виходила, але хіба люди тільки тонуть?

Чи почекати? О, Кажан йде, тільки не той, що мені дядько, а той, що з осередку у селі. Та що сталось? Чаклуни село спалили? Кажан на мене тільки дивиться. Мовчить. А от той, з Білок, з ним про щось розмовляє, тільки вони далеко стоять, я собі підмітаю не в той бік, їх не чую. Але що то з ним таке, що їх двоє і вони не близнюки, а один з них наче як не видний іншим людям? Що то за клан такий?

- Тес Ке, то ти віника поклади, - Кажан. Що там сталось? - і я для тебе маю погані новини. Я не знаю, нащо було таке робити і кому.

Я так розумію, що прийду на похорон замість весілля. Ще й, мабуть, і Сома прирізали.

- Тільки я не розумію, що там взагалі сталося. Навіщо людей вбивати, але нічого з хати не забирати?

Щоб налякати. Чи мене, чи дядька. Може, когось іншого б і залякали, але дядько свою сестру завжди шкодував, виторгом іноді ділився, мене в підмайстри хотів узяти, а не когось чужого.

Але тепер що? До кого мені йти? І що тепер буде з тіткою? Якщо дядько Кажан не повернеться, то це ж мені треба їй пояснювати, що вона тепер ще й удова. Мало їй зниклих дітей.

- То ми спершу думали, що грабіжники чи розбійники, а потім і побачили, що нічого не вкрадено.

І що? Я й так живу в осередку, а красти і було нічого. Або Сом все ж комусь заборгував. І догрався. І, якщо він живий, я його приб’ю. Гвіздками до дверей. І де була наша варта? Знов усі троє полювали крокодила? Третій раз? І сон все-таки в руку. І що мені тепер робити? Чи вистачить тих грошей на похорон? Коли мені треба їхати додому, вже зараз чи як сонце сяде? Чи відпустить мене Кабан? Що казати цій тітці? Вона й так не дуже весела. Чи не викинуть мене з осередку? Бо сироти іноді живуть біля стерв’ятників.

Дядько Пацюк сам з них, але в нього своїх дітей троє чи четверо, бо тітку вивертати почало. Куди мене до них І треба попитати в осередку, чи нема в них ще якоїсь роботи, стіни там білити чи дрова колоти. Бо гарні трофеї можна ой не з кожного духа взяти, а сильних духів б’ють гуртом. А в гурті трофеї ділить старший. І Кабан мені нічого такого не дасть, бо я ще замалий. І за отой похід в село зі свинями я отримав дулю. Якби Вужиха змогла дійти, то було б хоч щось. А одному - ото тобі ще одна дуля. І які ще мені речі треба? Бо ті сандалі, що вони мені дали, я вже зносив. Ноги ж ще ростуть, а ношуся я по селу та місту, як мокра курка. Батько в мене високий був, то його плащ ще згодиться, бо продати такий на базарі - то аби на пиріжок грошей вистачило, саморобка зі свині. Ніж ще гострий, треба вже його в жирі протримати, щоб не тріскався.

Хтось з Білок простягає мені низку сушених слив, поминальна їжа. В осередку їх горщик цілий. Мертвим солодко, живим - гірко.

КІНЕЦЬ ПЕРШОЇ ЧАСТИНИ

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Дарія Гульвіс(Денисенко)
19.04.2023 19:29
До частини "Розділ тридцять другий"
Цікавий твір на основі доволі незвичної для нас міфології ацтеків. Колоритно, багато крові і інтриг, більшість із яких залишаються відкритими в кінці книги. Герой не надто емоційний, що додає контрасту тій гидоті, що там коїться(в гарному сенсі слова “гидота”). Місцями трохи надто заплутано, що не розумієш, що відбувається, також часом декотрі речення дублюються, трошки б вичитати і відредагувати не завадило б. Сподіваюся, продовження буде таким же цікавим, як ця книга.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • КТГорошко
    29.12.2021 16:56
    До частини "Розділ тридцять другий"
    Сподобалось. Твір наче занурює в побут тогочасних індіаців. Чомусь згадався непоганий фільм Мела Гібсона "Апокаліпсис" - настрій схожий після перегляду. З мінусів - іноді важкувато втримати розвиток сюжету з-за швидких переходів, але то таке.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше