Розділ двадцятий

І як тут люди живуть? Самий хліб їдять та овець! І ще овече молоко хлебчуть. Кисле. Фе! Але ж живуть. Ще й плодяться. І що я знаю про шкуровиверта? Це - чоловік, не спить уночі і має якусь сварку з родиною, у яких чорно-руді вівці. Тільки з тим старим сваряться усі, бо він вважає себе тут найрозумнішим.

А вовків тут і так багато. Просто дивно - я спробував зайти у світ духів та побачив там тільки чабана. А овець, десь так сотню, ще й двох собацюр білих, там не було. Це звірі, не люди. Чабан дивний там, з копитами та шістьма руками. І добре мене злякався, як побачив. Але чабан не вовк, то не він.

Зате він пішов скаржитися старому, що бачив величезного котиська! Страшного! І той котисько на нього дивився! Тобто як - він бачив мій обладунок тут, але кульгавого хлопця там? Собаки так бачать світ духів? Усі? Увесь клан? Мамо, народи мене назад! Тепер я розумію, чого вони самі не можуть того шкуровиверта знайти, поки він ще не перетворився у вовка назавжди! Звіра не видно, а людину вони не бачать, бо він вже звір.

І це може бути не молодий і сильний чоловік, а хлопчик чи такий самий старий, як власник той чорно-рудої отари. Бо Собаки збираються усім кланом тільки на той дощ, що рік починає, а вовк бігає швидко. То ж шукати не перешукати! І сам я не впораюся, бо не знаю, хто кому тут родич, а так гадити може саме родич. Треба чекати людей з місцевого осередку. Бо оті собацюри, що овець пасуть, на мене дивляться, як на обід. Чи вечерю. А я від них не втечу, якщо що. Треба голуба просити, щоб листа написати.

Бо допомогти їм по господарству я не вмію. Ні овець стригти, ні доїти, ні сир робити, ні з собачої шерсті нитки прясти. В них цим чоловіки займаються. Я рибу вмію ловити, на човні веслувати, рибу ту сушити і солити правильно, хату білити. А як це робити в місці, де великої калюжі і не бачили? То сиджу та іноді дивлюся на тих, хто з отим старим розмовляє. Вовка нема. У них отой духовний обладунок - щось з чотирма ногами, як в коня, а зі спини коня голова людська та руки дві ростуть. Ой.

О, якісь вершники. Руді, як і всі тут. Але чи руді, чи лисі - все одно знаючі. Я їх вже бачу, що біля кожного отой вершник їде, ледь помітний. А вони на мене теж вирячились. Річкових не бачили, чи що?

- Ропуха! Ви б ще рибу сюди притягли! Від них тут ніякої користі!

То він і не знає, як я тут опинився.

- Підмайстер! - а от в другого знаючого голос якийсь дивний, як в дитини, і сам він якийсь дивний. Товстий, аж боки звисають.

- Та ви дражнитесь? - перший знаючий злазить з коня та сплескує руками.

- Та я духів бив, і сюди якось вийшов.

- Сюди? А звідкіля йшов? - товстий теж злазить на землю та чухає коня межи вухами.

- Осередок Чорної Річки.

- От чому небезпечно мати звірячий духовний обладунок. Звіра легко заплутати. І я тобі не заздрю, як вдома опинишся - батьки голову одірвуть!

- Мати не одірве.

- От хто б казав! - чогось сміється перший знаючий.

Я мовчу.

- Біда в тому, пане-брате, що шкуровиверт - то не чари. То хвороба. Якась така хвороба, що тільки тут буває. Живи біля ріки чи ще десь - такого не буде. Це степ, він дає траву і забирає нас. Степ був і до цих богів, і до духів. Степ був завжди.

Цікаво, дуже цікаво.

- І не дитині сюди треба носа пхати.

А чому це?

- З’їдять. Особливо тебе. Річкові тут слабенькі.

От хто б казав! Місцеві діти якісь чи косоокі, чи недобачають - ми на зайців полювали, то я, може й не такий вправний вершник, але приніс же зайця! Прошив дротиком! Я одбив собі все, але от ваш заєць! Дивіться! Риба ж в річці швидша, ще й під водою!

- А зайці, пане-брате, не відстрілюються! - товстий тоненько сміється.

А це ще цікавіше! Люди зброю мають.

- Тут такі чаклуни-підмогильники, що у вас на річці й не чули.

Я дійсно не чув, але мовчу. І вони що, під землею живуть? Чи в могилах? І що, покійників їдять? Кого б про таке розпитати?

- Але тут не вони, а шкуровиверт. Тут і могил немає таких, щоб їм ховатись.

То де ж їхні чаклуни ховаються? Могила - то могила, туди покійника кладуть, закопують. Ото біля того кривого дерева учора когось поховали, чим погана?

- І от що мені цікаво, - перший знаючий своє гне, - чого в вас знову шкуровиверт?

Знову? То вони в них постійно, чи як?

- Бо ви когось загубили!

- Не ми загубили, а хтось не прийшов на перевірку! Бо знає, що буде, як триголовкою подихати.

Що воно таке?

- А, ти річковий. То простіше показати. Їх, шкуровивертів тоді так корчити починає! - а це вже товстий.

- А як я можу знати, що ви в полум’я перцю не кинули та невинну людину не вбили? - старий надувся як індик.

- Бо кров’ю пітніти людина просто так не може.

- Ви вже двох моїх синів вбили, чого б це я вам вірив?

- А хто кістки з могил крав та флейти з них робив? Навіть задля овець чи дощу не можна це! - товстий дивиться. Недобро.

- То що, без води вмирати?

- То що, поганому своїх дітей вчити? Дощу ж не було! Твої недоумки град викликали! Бо як не знаєш достеменно, то й не вчи, як щось робити! На дощ треба кісточки дівчинки, що не доросла до дорослої спідниці! Та й то ризиковано! Бо сніг можеш викликати!

От чого тому покійникові руки-ноги ламали перед тим, як поховати. А я й не знав, думав, що в них звичай такий, кожен клан ховає не так, як сусіди. А воно отак. Краще тут не помирати, бо ще зроблять щось, а я винним виявлюсь. А таке мені в школі не казали! Казали, що Собаки пасуть овець і не вміють пити, бо п’яніють зовсім швидко. А вони отакі. Головне, їх зараз не лякатися, бо або не зрозуміють, або будуть бити.

То я зовсім заплутався в шкуровиверті - якщо вони його не бачать, то треба шукати людину не зі степів. Якщо то хвороба, то вона може бути така, як моя нога - з народження, або така, як кашель річковий - один підхопить - все село через п’ять діб кашляє. То треба лікаря питати. А де я його тут візьму?

Мені що, лисого того питати? А як? Я ж не знаю, як його звати, не можу його покликати, ще й не знаю, що з ним таке. А ось про це і спитати у товстого треба, поки він ще не поїхав.

- Пане-брате, а хто то - колодязь духів?

- А де ти таке чув? Підмайстрів такому не вчать!

- Від людини. Він про себе таке сказав.

- Як не жартував, то погано. То з живого роблять те, як воно називається. Через людину йдуть духи до живих та вбивають. Це хто ж з ним таке ізробив?

- Він сам з Черепах, пане-брате. То можна й не питати.

Товстий на мене так вирячився, наче що страшне почув.

- То не лисий такий дядечко з лікарського братства?

- То він і у степах був?

- Де він тільки не був. Смерті не має, то й ходить.

- А що з ним таке, пане-брате? Люди стільки не живуть.

- То ж він - колодязь. Він того і ходить, бо в ньому дурні батьки поміняли його смерть на оте, чим він став.

- Нащо?

- То в тебе дітей ще нема, будуть - зрозумієш, як за них може бути страшно. А як дитина хворіє постійно, то що завгодно зроблять, щоб їй краще стало.

- Або нових наробити.

- Річковий! Ні жаба, ні риба за дітьми не дивляться.

Я мовчу. Бо Собаки за дітьми так дивляться, як змія танцює, то один загубився, то двох не знайшли. А третя їздить верхи на собаці, і мені вже шкода ту собаку. І до нас хтось пішки йде. Хтось. Лисий? Я ж його!

- А не рипайся, Ропухо. Тут не твій осердок, а я в гості прийшов. До жінки. Вона мені кору збирала, то віддати має. А я їй - гроші.

- Яку ще кору? - товстий зітхає.

- Вербову. Від лихоманки. А жінка та має на правій руці чотири пальці. Є тут така чи помилився місцем? Вона з Собак, це я знаю.

От чого не знаю, того не знаю - чи він бреше, чи ні. Бо верба - Тлалока любить, над водою росте, і їх тут багато.

- А що в вас таке сталось? Знову шкуровиверт? Не слухають, що люди кажуть, тому й не можуть його здихатись. Ото подивіться, хто найбільш постраждав, та знайдіть найстаршого з тої родини та його жінку. І спитайте, скільки та жінка не доношувала дитини. Як більше трьох дітей не народилось, паліть живцем найстаршого. Допоможе. Бо як він буде горіти, шкуровиверта буде корчити.

- Я тепер розумію, чому Черепах винищили! - перший знаючий аж рота розкрив - За дурні поради! Так не роблять!

- Робили! Не ви одні такі! Бо така хвороба якось пов’язана з жінкою та скільки вона не доносила дітей, це плетена душа в людини, ми так казали. І дітям, у яких така мати, треба жити у чужих людей, щоб ту дитину знали як не чиюсь, а як просто з клану. Це не ви одні такі буваєте, бо я таких людей вже бачив. Таке в Кроликів може бути, в Змій, в Голубів. Але тварюкою ставати - то вже ваше.

І мені лисого аж шкода. Він, звісно, ще той, але він старий та багато де був. Може, й не бреше.

Лисий шкіриться.

- То як тобі живеться зараз? Не дуже, правда? Жіночки вже не сняться? - а нащо він до товстого чіпляється, ще й дивно так?

- Нема різниці. І тоді не до того було, і зараз.

Та що з тим товстим таке? Перший знаючий такий, бородатий, а товстий - безбородий, як хлопчик.

- О, то тобі цікаво! - лисий шкіриться ще більше, мало не до вух - То він теж заблукав одного разу у світі духів. Та й вийшов, тільки як завжди у Собак, буває не так, як всі люди роблять! Він їм віддав те, що йому не треба. От так в тебе таке духи питати будуть, то не давай їм нічого. Бо беруть вони пальці, очі, вуха. Або дещо делікатніше. Знаєш, хто такі каплуни? То з людьми так теж можна.

Мабуть, мене зараз знудить. При всіх. І я не буду нічого товстому казати.

- Ото міг би й не згадувати! - товстий знов зітхає.

- Чого б це? Люди - слабкі, крихкі, хворіють, вмирають. Таке треба знати.

- А він добре каже, - то вже перший знаючий, - треба дві родини попитати, що до чого. Не палити, але попитати.

А як того старого діда питати, як він вже кудись втік? А ті люди, біля яких він пас овець - то не його родичі, то родичі бородатого знаючого. І щось тут не те! Дуже. Або я не їв коржики, як нікого в хаті нема!

- Він нас чув.

- Але то не він, може, хтось його крові, але не він. Я його бачив, не вовк. І їхати за ним ми зараз не будемо, - товстий тут головний, як я зрозумів.

- А чому? - лисий не розуміє.

- Тому. Бо річкові та острівні такі розумні, аж дурні. Шкуровиверт ходить колом. Як подався до верб, то швидко прийде сюди. Овець задрано багато, він не може наїстися. І повернеться туди, звідкіля почав. А старий прийде за ним. Бо він хоче його захистити. І нічого доброго з цього для них не вийде.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.