ГЛАВА 8.1. Про угоди та чутки
/За ілюзії розплачуються дійсністю.
Лешек Кумор/
Степові простори, що відкривалися за колонами, були саме тим, що допомогло б відновити внутрішню рівновагу. Тутешні трави виросли вищі за людський зріст. Їх не турбувала ніяка велика живність, лише дзижчали мухи, пілікали коники і час від часу пролітали птахи. Сонце стояло в зеніті, оскільки під дах-навіс майже не проникали його промені. Лише синява, яка клубочилася ніби крізь стелю, кидала блакитні відблиски на присутніх.
– Ей, мала, про що розмріялася? Я можу допомогти? – знущальний тон Зеліни геть відбивав охоту милуватися природою. – Що ти робиш, рья…
– Те, що треба, – відрізала Лін, відкинувши меч, і допомогла богині сісти. – Ми хочемо додому.
– І?..
– Ти можеш нас повернути.
– Ні.
– Я знаю, що можеш, – розізлилася Лін, згадавши про діда Малдраба.
– Звісно, можу, – роздратовано запевнила Зеліна. – Але не буду.
– Чому?
– Ти мені не подобаєшся, принцесо. Це по-перше. По-друге, після зникнення Лана тільки мені дозволено залишати цей світ. І не роби здивовані очі! Ніколи не повірю, ніби хоч хтось не знає про Алана Ділейна! По-третє, ти ж не хочеш випустити з клітки некерованих божевільних, наділених величезною силою? Та не сердься, річ не про тебе! Я поклялась і не порушу клятву через примхи якоїсь принцеси. Можу лише пообіцяти не розповідати своїм підопічним про нові іграшки. Це дасть вам кілька тижнів відстрочки. Розв’яжи мене!
– Ти ж богиня!
– Ну і?..
– Чому б тобі не звільнитися самій?
– Хм. – Зеліна прислухалась до поради. – Кхм. – Хламида розпалася на дрібні клаптики. – Навіщо взагалі ви мене зв’язали?
– Не знаю. Так роблять у кіно! А що за божевільні?
Богиня гордовито посміхнулась і просвітила неуків, смакуючи подробиці легенди, що колись вразила континент. Нині її майже забули, та й у правдивості тої історії багато хто сумнівавсь, однак…
Лан не вбив Перших магів, вирішивши: сила, доступна братам, настільки унікальна, що знищувати її буде злочином проти магії. Довгі роки бранці перебували в Дивному Лісі, а потім правитель не-людей звернувся до богів Дванадцяти храмів по допомогу.
Він сподівався, що життєрадісність Зеліни допоможе братам полюбити життя. Але легендарний герой помилився. Опинившись у світі, де розумних мешканців було зовсім небагато, маги почали змагатися один з одним. Тепер їх залишилося лише двоє – найсильніших і найпідступніших. Вони ненавиділи все навколо і водночас були вимушені зберігати перемир’я.
Маги винищили сусідів, а богиня аж ніяк не бажала розважати їхню самотність. Брати нудьгували і мріяли вернутися до Головного світу, однак знали: повернення буде недовгим. Але зараз, коли Лан зник, Перших магів зупиняло одне: знайти шлях назад вони не могли.
– Якщо я створю для вас портал, мої ненормальні легко підхоплять його і перемістяться слідом. Хоча… Відверто кажучи, мені начхати, що буде з тим світом. Та клятва зв’язує руки! Щоправда, є винятки… Не радій, мала, вони не про тебе. Ого, твій друг навіть зрадів. Правильно, хлопчику, тут я тобі заснути точно не дам!
Карі почервонів. Потім зблід. І позадкував до густої трави.
– Чим – ти – йому – погрожувала? – чітко вимовляючи слова, звернулася Лін до богині.
Та поблажливо поморщилась і спробувала вдати, ніби говорять не до неї. Не вийшло. Важко ігнорувати дві пари очей у безпосередній близькості до твоїх власних, одна з яких аж випромінює злість найвищого ґатунку, а друга дивиться аж ніяк не в обличчя. І обом фізіономіям байдуже, богиня ти чи просто мимо йшла… І магічний імпульс, що міг би розірвати нахабних тварюк на шматки, ніяк не хоче випускатися, немов заклинило його… Або ніби він взагалі не створився. А пильний погляд у злющі карі очі (раптом спрацює!) не дає жодного ефекту…
Ні! Він дає розуміння.
– Чужа! – пронизливо заверещала Зеліна. – Чужа!
Здавалося б, чого лякатися? Чужа то й чужа, не монстр же якийсь. Але руда знала двох чужих, і один із них став легендою.
У сказань багато варіантів, тож з’ясовувати, хто крутіший, богині перехотілося. Втім, своїм вереском вона перелякала і супротивників – обидва відсахнулися, зблідли… Метаморф підібрався мало не впритул – придивляється, чи не ображають його улюблену принцесу.
Принцесу, угу! Але чужі таємниці Зеліну не цікавили – своїх вистачало.
– Вони знають? – підморгнула вона.
– Майже, – ухильно відповіла Лін.
Богиня вирішила, що в секрет посвячений тільки білявий хлопець, бо ж чорнявий он як прислухається, намагається щось зрозуміти. Ну-ну, вперед… хлопчисько!
– Вітаю, ти і є той виняток, який дозволить мені порушити клятву. Добре подумай, мала, чи варте ваше повернення нової війни! Якщо передумаєш, я всім колегам із інших храмів розповім про твою самопожертву і шляхетність, якщо ні – приберу тебе зі снів цього милого парубійка. Ніби як відплачу за звільнення мого світу від рехових магів. Думай скільки завгодно! До речі, тут час іде точно так, як там. – Зеліна тицьнула пальцем кудись угору. – Але не квапся, я не наполягаю.
Лін насупилася. З одного боку, й далі грати веллійську принцесу вона не хотіла, з іншого – залишившись тут, можна було забути про повернення додому. А Перші маги… Та хай їм грець! Не всюдисущі ж вони! Невже клусці, про уміння яких Марк теревенив постійно, не впораються з двома древніми руїнами? Єдине, що…
Додумати не вдалося.
– Воно того варте! – палко вигукнув метаморф. – Якщо ти не повернешся, точно почнеться війна між Веллі і Гартоном!
І то правда. Щоб не допустити реального кровопролиття, Крезін поліз у лігво Радіса, а Лін розмірковувала про якісь примарні небезпеки. Скоромовкою, щоб не передумати, вона випалила:
– Я хочу піти!
– Калантаром міорр! – не втрималася богиня, об’єднуючи в голосі і радість, і тривогу.
– А по-нашому?
– Візьміться за руки.
– І…
– Та відправлю я вас, відправлю, слово честі! Беріться вже. І цього не забудьте, – вказала вона на Марка. – Стоїть тут, слину пускає… Мені він навіть як іграшка нецікавий.
Занадто легко все виходило. Як це розуміти: заявилися без запрошення, натовкли господині писок (по справедливості, але не в тому суть), характер показали, словами всякими обізвали (тут взагалі-то питання – хто кого!), а у відповідь – щасливої дороги, гості дорогі? Не буває так, не буває! Погрожувала, отже, богиня всіма мислимими і немислимими карами – і зненацька одумалась. Вирішила зайнятися благодійністю? Напевно капость якусь намітила, та ще й не дрібну. Он як вичікувально дивиться, ніби смакує небачене видовище. А головне – чи можна вірити Зеліні?
Чесно кажучи, Лін сумнівалася, що ця руда дійсно богиня Життя. Образ милосердної і добродійної рятівниці, оспіваний у храмових книгах, не в’язався із зеленоокою бестією. Чи раніше Зеліна дійсно була нормальною, а поганим характером обзавелася, пригрівшись при Храмі?
У легендах говорилося: богів у храми покликали. Цікаво, як? А раптом силою? Це багато що б пояснило, бо на цих благодатних землях не все так спокійно, як розписують жреці. І якщо тут така богиня Життя, то чого очікувати від бога Смерті? Навіть припустити страшно.
Марк, не дочекавшись рішучих дій ні від «принцеси», ні від Карі, і не бажаючи служити об’єктом насмішок (зовсім він не пускав слину, лиш задивився трохи, та й було на що), взяв ініціативу в свої руки. Точніше, виконав інструкцію Зеліни – схопив за зап’ястя Лін і метаморфа.
Поглянувши на останні відблиски порталу, Зеліна зітхнула і вирішила гратися тільки призначеними для неї іграшками: безвільними, покірними і нудними. Іноді серед них траплялися незвичайні екземпляри… Але відтоді, як вона стала богинею, ніхто не ставився до неї по-людськи. Та й раніше не ставились, якщо подумати.
Ех, знали б зараз там, у великому світі, як колись «запрошували» богів! Миттю у Світ тварюк перебралися б! А якби відчули повернення Перших магів, натовпами кинулися б туди! Втім, Радіс напевно це відчув, та й Лан теж, якщо, звісно, він ще був живий.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!