16.2
***
Зеліна з’явилася наступного ранку, задоволена як кішка. Вона була одягнена в легке строкате платтячко, в руках тримала оберемок паперових квітів.
Вкрай роздратованому Марку руда сказала:
– Не сердься, милий. Я обіцяла віддати тобі кілька днів, але не обіцяла тримати своє слово.
Потім підійшла до Лін і запитала:
– Звідки у тебе та коротка сукенка, рьяско? Мені вчора… точніше, вже сьогодні, один гвардієць розповів, що вона випрана в якійсь гидоті, якою приманюють собак. Тому вибач, але ту ганчірку я викинула. Зате дивись, що мені вчора подарували під твоєю кімнатою! – Вона покружляла, як дитина перед дзеркалом. Потім нахилилася до вуха дівчини. – Дякую тобі щиро. Такого приємного сюрпризу для мене ніколи не влаштовували! Які парубки, мала, ти навіть не уявляєш!
Коли всі паломники були готові до від’їзду, до Лін наблизився настоятель.
– Принцесо Маргалінайє, – почав шанобливо, – прошу вибачити за нескромне питання… Скажіть, це ваша річ?
Вона подивилася на зім’яту зелену ганчірку в підозрілих темних плямах і обережно запитала:
– Чому ви так вважаєте?
Настоятель коротко посміхнувся.
– Ваше Високосте, настільки дорогу тканину і оздоблення можуть собі дозволити далеко не всі. Чи варто розцінювати вашу відповідь як згоду?
Лін ствердно кивнула.
– Тоді, принцесо, дозвольте вас порадувати. Вранці наші стражники спіймали одну божевільну, яка викрала ваше… е-емм… плаття і набризкала на нього гламом. Глам – це клуський порошок, до якого ми привчаємо Псів Війни, щоб вони їли тільки їжу храму. Слава богам, та ненормальна не встигла підкинути… е-емм… одяг до ваших речей! Розумієте, на шляху до Храму Слави ви проїдете повз розплідник наших собачок, а вони, коли чують глам, не дивляться на стіни. Ця тварюка могла влаштувати справжню різанину! Щоправда, ми досі не розуміємо, як вона дісталася до порошку… Навіть Його Величність імператор дивувався надійності нашої варти, коли позавчора зволив відвідати розплідник. На жаль, розпитати злодійку ми не змогли – вона кинулася бігти, і чомусь саме до Псів. Цей клапоть – все, що… Щасливої дороги, принцесо.
Лін здригнулась. Цього разу її врятувала нахабність Зеліни, що взяла без дозволу чужу річ. А богині допоміг невідомий гвардієць, що своєю розповіддю змусив руду гидливо скинути плаття. Безіменну бродяжку, яка підібрала красиву ганчірку, не виручив ніхто…
Дивний недоброзичливець збільшив свій розмах. Якщо перший замах торкнувся б лише «принцеси», другий – «принцеси» або хранителів, третій – «принцеси» і випадкових супутників, то собаки, привчені до ланцюжка «глам – їжа», не розбиратимуться, хто тут Її Високість.
– Які вони, Пси Війни? – запитала Лін.
– О, це звичайні вовкодави з деякими магічними здібностями – схильність до швидкого загоєння ран, невтомність, величезна сила. Їхні предки використовувалися у війні з не-людьми, потім у Клусі породу поліпшили. Вони досить мирні, але коли чують глам…
– Навіщо вони? Великих воєн давно не було, а в дрібних сутичках можуть постраждати і свої.
Настоятель нічого не відповів, тільки махнув рукою услід кареті.
Лін вирішила обов’язково дізнатися, хто ще, крім імператора, оглядав розплідники. Шкода, що в ніч перед церемонією біля її дверей не було Карі. Ті два гвардійці напевно проспали до ранку, ні сном, ні духом не відаючи, хто відвідав кімнату принцеси. Втім, якщо його й сама господиня покоїв не почула…
***
– Це вже третя промашка, Ванісе! Третя! А далі? Вона щось запідозрить! Почне говорити! Та й ми не зможемо довго переховуватися. Треба відкрито прибрати її і заявити про себе. Лан пропав! Можливо, повернувся туди, звідки з’явився! Радіс без нього – ніщо, а ти торочиш про обережність! Скільки можна?! Ми вільні, сповнені сил, то чого чекати? Дівча ще навіть захищатися не вміє, а уяви, що буде, коли вона усвідомить свою сутність?! Її рятували випадковості, але прямого удару вона не витримає! Ванісе! Що ти… – Білявий юнак захрипів і з подивом подивився на лезо, що стирчало з його ж грудей. Воно червонувато світилося і жадібно вбирало кров, яка сочилась із рани, не дозволяючи жодній краплі впасти на землю. – Що ти робиш? – обурено продовжив він, обернувшись до старшого брата.
Той незворушно витягнув щербатий меч, що зовсім недавно належав якомусь пиякові і був викуплений у придорожньому трактирі за пів пляшки медовухи. Тепер клинок, старанно очищений від іржі і нагодований кількома десятками заклинань, став кольору старої засохлої крові.
– Загартовую зброю, з якою ми виступимо, якщо пастка в Храмі Вогню не спрацює, – відповів Ваніс, подумавши: «Мабуть, погано загартовую, бо ж ти поки живий! Здох би, я б покладався лише на себе. Звичайно, твоя сила ще може бути корисна… Але як же ти мені набрид, братику!».
Йшов п’ятий день перебування братів у Головному світі. Взагалі-то після стількох років ув’язнення вони вже не сподівались вирватися з полону і чекали відкриття богинею порталу швидше за звичкою. Однак очікування повністю себе виправдало. На жаль, дещо затьмарювало радість Перших магів.
Вони знали: богиня просто так не порушить клятву, колись вирвану у неї правителем Старилісу. Але Алан обговорив виняток – чужому Зеліна повинна допомогти.
Або чужій…
Опинившись у Відкритому світі, братам не довелось навіть допитуватися, хто допоміг їм звільнитися, – люди охоче ділилися розповіддю про події у Храмі Життя.
Чужа! Спочатку маги зраділи – з дівчиськом впоратись простіше. Потім обачніший Ваніс припустив, що за час їхньої відсутності багато що могло змінитися, тому не варто грати відкрито, поки є ймовірність хоч найменшої загрози.
Щодо віку і недосвідченості принцеси (хоча яка недосвідченість, коли вона обвела навколо пальця самого імператора і його наближених?) брати не обманювалися. Лан теж колись був жовторотим пташеням, якого могутні чарівники не сприйняли серйозно.
І чим все закінчилось? Він став правителем половини континенту, а маги – бранцями безлюдного маленького світу. І те, що безлюдним його зробили вони самі, суті не міняло.
Ні, чужа мала померти, нічого не запідозривши. Точніше, нічого нікому не розповівши, але щодо цього Ваніс не переживав – дівка ж не повна дурепа, щоб базікати направо і наліво. Скаже про магів – доведеться якось пояснювати їхній інтерес до своєї персони.
Ех, якби ж її не охороняв метаморф!
Можна припустити, що кривавого аспа не помітили й розтоптали. Втім, Ваніс не сумнівався – це Первісний усе зіпсував! Або отрута не подіяла – на чужих її не випробовували.
Ідея з «Жорнами», якщо подумати на холодну голову, закінчилася крахом теж зовсім випадково. Ангас стверджував, що підозр не виникне. Старший брат знав, як налаштувати улюблене заклинання на об’єкт, навіть не бачачи його, а в сучасному світі ці знання давно забулися і магу була потрібна кров жертви.
З гламом вийшло взагалі нерозумно. Після двох невдач Першим магам захотілося швидкої розплати – кривавої, жорстокої і неминучої. Тут-то і згодились навики молодшого брата, якого старший вважав непотребом і на якому часто випробовував нові винаходи. Ангас умів переміщати предмети, причому з такою ювелірною точністю, що й досвідчене око не помітило б втручання магії.
Вкрасти трохи гламу з розплідників і дорогу сукню прямо зі спальні принцеси Гашами, підкинути приманку для Псів Війни в кімнату принцеси (самозванки!) – і доба напруженої праці звелася нанівець через навіжену богиню, що клюнула на яскраву ганчірку. Але ж як просто все могло закінчитися… Дівчині не обов’язково було навіть надягати той одяг, собаки почули б його із дна найглибшої скрині…
Тому чергова пастка облаштовувалася ретельно, з обговоренням усіх «за» і «проти». А на випадок провалу був меч – і маги готувалися заявити про себе.
– Ангасе, ти точно впевнений, що вона ще нічого не вміє? – оманливо ласкаво запитав старший брат, вдивляючись у далечінь, ніби сподіваючись звідси побачити принцесу. – Тобі треба підібратися до неї ближче… Ти добре влаштувався серед людей, хе-хе, але постарайся подружитися і з веллійцями. Знаєш, мені здається, з нею можна буде домовитись… Ніколи не думав про спадкоємця? Я, втім, теж. Брате, тільки уяви, яку силу матиме нащадок Першого мага і чужої! Вставай, чого розсівся? Іди-но спокушати нашу дівчинку!
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!