Гра в чуже життя

– Прошу вибачення, – промовила Лін, відчуваючи, що Його Величність ось-ось вибухне. – Поговоримо про справи?

– Справи ми обговоримо, як тільки він опиниться на шибениці! – зловісно прошипів імператор і вказав на Марка.

Щось підказувало: це не марна погроза.

– Пропоную розглянути більш прийнятний варіант співпраці. Вам потрібна принцеса на свята, я правильно розумію? Які ваші умови? Відразу попереджаю, моїх досить багато.

– Та ти… Ти божевільна! Безрідна дівко, як смієш вказувати імператору?! Я накажу шмагати тебе, поки не забудеш навіть власне ім’я!

Малдраб міг би довго волати, але як погрожувати тій, що лише тихо гмикає у відповідь?

– Думаєш, я кидаю слова на вітер?

– Я не вірю у вас, – Лін намагалася, щоб голос звучав рівно.

– Безчесна тварюко, ти смієш сумніватися в словах…

– Я не сумніваюсь у ваших словах, – перервала вона Його Величність. – Я не вірю у ваше існування. Розумієте? Просто не вірю в навколишній світ! Погодьтеся, важко сприймати серйозно те, в що не віриш. До речі, я не пам’ятаю ні своєї матері, ні свого імені, а Лін – лише прізвисько, та й то… Підозрюю, що не моє.

Хоч як абсурдно прозвучала ця заява, та їй повірили. Малдраб немов заразом втратив увесь запал, знітився і відразу перетворився на звичайного побитого життям чоловіка середнього віку.

Крезін спробував роз’яснити:

– Але, молода пані, ви розмовляєте з нами. Чіпаєте речі. І думаєте, ніби це, – він обвів рукою кімнату, – несправжнє?

– Ну не знаю. – Все ж важко переконувати співрозмовників у тому, що їх нема. – Уві сні я теж розмовляю. Але мій сон іде за моїми правилами.

– Це не сон. – Імператор зло подивився Лін в очі. – Це життя. Справжнє. А ти – наша остання надія запобігти війні.

– Між іншим, останній надії не погрожують стратою. Розповісте про проблему?

– Невже доблесний солдат не поділився думкою? – встряв у суперечку ельф.

– Я хочу почути, що ви хочете від мене.

– Добре. Крезіне, розкажи ти. Я… Я стомився. – Малдраб зробив кілька кроків назад і важко опустився в крісло. – Дісоне, не смій вставляти свої зауваження.

– Як скажете, Ваша Величносте, – посміхнувся ельф, м’яко переміщаючись на ложе. – Ех, зручно-то як… Що? Вже мовчу!

Імператор втомлено махнув рукою, і радник почав говорити. Час від часу він поглядав на Маркана, але той нічим не виявляв свого ставлення до розповіді.

Крезін не упустив жодної деталі. Коли він перейшов до передісторії появи Лін, Малдраб скривився і тихо пробурмотів:

– Чесний дурень.

Ельф припинив досліджувати імператорську перину і підійшов до правителя.

– Ага, тепер вона буде потерпілою стороною. – Він задумливо потер ніс. – Втім, Крезіна можна зрозуміти. Дівча все-таки йому допомогло.

– Це не заважало раднику будувати плани щодо неї. А тепер він їх вибовкує.

– Віві, ти ж сам йому наказав.

– Угум, як шукати винних, далеко йти не треба. І безпечно – себе ж не покараєш.

Лін була налаштована доброзичливо.

І скептично.

– Ви хоч розумієте, що хтось обов’язково проговориться? Зі слуг, охорона або лікарі. – Вона оглянула присутніх. – Чи ви самі.

– Молода пані, ваше запитання – це згода брати участь у порятунку імперії? І ви обіцяєте не тримати зла за заподіяні незручності, пов’язані з вашим… е-е-е… прибуттям сюди? – Крезін, як завжди, волів одразу розібратися з сумнівами.

– Уявімо, що я зараз почну… умм, поводитись нерозсудливо. – Лін пильно подивилася на радника. – Це якось поліпшить моє життя?

– Боюсь, ми будемо змушені… е-е-е… обмежити вашу свободу…

Договорити він не встиг, бо його безцеремонно перебив Марк:

– Я маю кілька варіантів розвитку подій. Перший: тобі погрожують розправою зі мною. Другий: той же, але в головній ролі – ти сама. І третій: зашморг ката, ніж у темному кутку, отрута – вибирай, що підходить.

– Марку, вибач, але це я знаю без підказок. Мені б хотілося почути офіційний варіант.

– Ну… Відверто кажучи, – раднику явно було незатишно, – вони більш-менш ідентичні.

– Тоді навіщо міркувати про мої мотиви? Знаєте, – Лін зітхнула, – мене це все вже дістало… Я згодна зобразити принцесу. Так, як захочу.

Імператор невдоволено подивився на неї.

– Ми підходимо до умов договору? – буркнув неприязно. – Ось мої вимоги, і вони не обговорюються: ти маєш вигляд принцеси, поводишся як принцеса, тримаєш рот на замку і…

– Ваша… Високість чи Величність? Вічно плутаю.

– До мене ти повинна звертатися «тату», – скривився Малдраб. – Раджу починати тренуватися прямо зараз.

– Гаразд, «тату», – мало яка донька могла вкласти в просте, на перший погляд, слово, стільки сенсу. – Я не проговорюсь, якщо ви мали на увазі це. Але, «тату», мені дійсно треба поводитись як ваша дочка?

– Та як ти смієш! Підла…

– Почекай, Малдрабе, дівчинка має рацію, – ельф попередив лайку, готову зірватися з уст правителя. – Ти сам назвав її останньою надією, пам’ятаєш?

– Ніхто не сміє брудними натяками паплюжити ім’я моєї доньки!

– Я думаю, наша гостя нікого не хотіла образити, чи не так? – Дісон запитально обернувся до Лін.

– Які всі нервові! Я лише намагалася сказати, що повністю скопіювати принцесу не зможу, то чи не простіше пустити чутку, нібито в зв’язку з майбутніми подіями його дочка вирішила кардинально змінитися. Марк розповідав, що Марго… вибачте, забула повне ім’я, періодично змінює спосіб життя, стиль одягу, навіть поведінку, а тут такі події – паломництво, весілля, об’єднання… Причина поважна. Ніхто не здивується. Крім того, мене вже бачили безліч людей.

– Ваша Величносте, я вважаю, молода пані має рацію. – Крезін дивився шанобливо. – Ми ще доопрацюємо легенду, – додав він, бачачи, що імператор готовий вибухнути гнівною тирадою.

– Я йду. Робіть що хочете!

Малдраб попрямував до дверей, але його зупинили слова Лін.

– Зачекайте! – Вона незграбно зістрибнула з ліжка і підійшла до Його Величності. – Ви образились? Я ж дійсно не хотіла сказати нічого поганого про вашу доньку. Я її навіть не бачила!

– Та дайте мені спокій! – Імператор прорвався до дверей і з силою їх зачинив.

Лін повернулася до Марка, Крезіна і Дісона. По суті, вона повністю наполягла на своєму, але задоволення це не принесло. Хотілося залишитись на самоті, обміркувати все і просто відпочити. Схоже, дівчина починала вірити, що не зійшла з розуму. І ще, здається, настав час обіду.

– Як тут щодо їжі? – Волосся на мить злетіло, відкриваючи сережки.

– Ходімо. – Дісон підморгнув. – Тільки вуха прикрий, а то наша репутація полетить гномам у топку.

– Куди? – спантеличено перепитала Лін.

Ельф легенько підштовхнув її до виходу:

– Потім розповім. О, тобі треба дізнатися дуже багато нового…

– Тут є бібліотека? – перебила вона, трохи ображена поблажливим тоном.

– Ще б пак.

– Тоді не турбуйтеся, сама розберусь.

Дісон глянув на неї, як на… принцесу:

– Дівчинко, ти розумієш нас тому, що так побажав Малдраб.

– А ви мене як розумієте?

Навколишній світ реальний? Чудово, пограємо в життя. У чуже життя, як це не прикро.

***

Імператорська бібліотека не йшла в жодне порівняння з бібліотекою… якою?! На жаль, брак часу завадив Лін повністю зануритись у світ книг. Історія, географія, релігія, мистецтво – вона вибирала найнеобхідніші теми. Кілька днів на вивчення нового світу – це так мало! Крім того, були постійні розмови з Крезіном або Дісоном про політику, владу, силу і тих, хто втілював їх у імперії.

Малдраб Четвертий в полі зору не з’являвся ні разу.

Дівчину поселили в кімнаті принцеси, що розмірами і оздобленням не поступалася імператорській опочивальні. На питання про теперішнє місцеперебування Маргалінайї прийшла настільки ухильна відповідь, що її ввічливіше було б замінити звичайним: «Не твоя справа».

На щастя, принцеса постійно змінювала слуг, тому колишні служниці не здивувалися відставці. Щоправда, кравець, якому надійшло замовлення на новий гардероб, був трохи шокований, однак тугий гаманець із золотими монетами швидко повернув йому душевну рівновагу. А повідомлення про те, що одяг потрібен через добу, знову змусило його схопитися за голову.

Сережки довелося зняти, і ельфійські зілля повністю зцілили проколоті вуха. Щоб не втратити ці химерні золоті листочки, що зображували, як тут вважали, ланікану, Лін нанизала їх на шовкову нитку і повісила на шию.

Радники погодилися, що перука – річ, яка любить злітати в найнезручніший момент, тому відрізане волосся проголосили символом вічної залежності принцеси від її країни і батька.

Питання про гардероб, де очікувались не тільки спідниці та сукні, якось зачепив Крезін, але Лін обеззброїла його фразою:

– А якщо штани будуть зеленого кольору?

Радник не наполягав. Він різко змінив тему розмови і почав розповідати, як проходить паломництво.