15.2
Примарна фігура, яку Лін спочатку вважала власною тінню на стіні пшениці (але ж сонце стояло в зеніті!), зметнулася вгору, сколихнувши повітря. Тепер не лишилося сумнівів – це і справді Мечоносець!
Пролунало протяжне виття. «Тінь» трохи згустилася, набуваючи об’ємності, й опустилася вниз… Незграбно приземлилася поруч із дівчиною і закричала:
– Як ти це зробила?!
Така ось подяка…
– Не ображайтеся, будь ласка, та я тут ні до чого.
Лін не думала, що привид повірить, але він раптом змінив тон:
– Я тобі вірю. Це друга ступінь, мало пройти не менше чверті доби… Мила, розкажи, що було шість годин тому?
– Я спала, – чесно відповіла Лін. – Що робили інші, не знаю. Щоправда, вчора ввечері посилили нашу охорону.
«І моїх хранителів не було на місці, проте тобі про це говорити необов’язково».
Темний силует заметушився. Мабуть, за життя Мечоносець мав майже чорну шкіру, хоча про існування такої раси в цьому світі дівчина не чула. Може, він теж не звідси?
– А багато людей з таким кольором шкіри, як у вас?
– Не знаю, – неуважно відповів бог Війни, розмірковуючи про щось своє. – Гадаю, жодного. Мене показували як дивину в мандрівному цирку. Потім, коли я виріс, поважне панство ховало від мене лиця своїх дітей – щоб не наврочив, тому я завжди вважав себе унікальним, єдиним і неповторним. Що? – запитав він, відриваючись від роздумів і помічаючи – Лін не слухає.
А у неї перед очима стояв Карі, що з’явився вранці без зброї. І був відсутній ввечері, чого раніше ніколи не траплялося.
– Що буде, якщо на місце Меча Ненависті покласти інший? – із завмиранням серця запитала вона.
– Нічого.
– А якщо винести його з храму?
– Він тягнутиме ще більше сили, і я, можливо, втрачу навіть голос. Розумієш, мила, люди приходять туди не для того, щоб поклонитися війні, і не тому, що хочуть попросити про її припинення. Їм не треба благословення перед битвою, ні! Вони хочуть знищити. Не важливо, що або кого. Байдуже, заслуговує противник смерті чи ні. Вони йдуть у Храм Війни і примножують ненависть… Я не міг залишати ці землі, але одного разу до мене заглянув Рех. Він сказав, нібито вся справа в людях, і якщо вони щиро захочуть, щоб Меч більше не приносив руйнувань, так і буде. Знаєш, наш бог Смерті – пророк, причому справжній. Я запам’ятав його слова, хоча вважаю їх знущанням: «Хто добрий і чистий душею, в чиєму серці так багато любові, що немає місця ненависті, хто заради друга знехтує обов’язком і поверне силу проти сили». Скажи мені, хто, крім хіба що блаженних, зможе виконати це пророцтво? Ти зустрічала таких, Каленрі?
– Щодо любові не впевнена, а інше підходить, – повільно мовила Лін. – Не переживайте, шановний, повернеться до вас матеріальність! Цей хлопець усе робить на совість. І чим швидше я повернусь назад, тим вищі ваші шанси. Від любові до ненависті один крок, пам’ятаєте? А він надто нетерплячий і відчайдушний.
– Але я не можу! Твоє преміщення відбере у мене всі сили!
– А без цього вони самі пропадуть. Не страшно, нових накопичите. Ну ж бо!
Портал спалахнув сірими язиками примарного полум’я.
– Ти тут Каленрі, не забувай, – нагадав бог Війни. – Заходь у гості! Або знайди нам іншу господиню. Ти і не уявляєш, як мені сумно на самоті!
– У мене є друг, гвардієць. Хочете з ним поспілкуватися? Ми залишаємось у храмі до завтрашнього ранку, прилітайте!
Мечоносець розсміявся.
– Гвардієць? Чому я маю хотіти з ним розмовляти?
Лін трохи розгубилася:
– Але це ж Храм Війни! Мені здавалося, ви якось пов’язані з армією.
Бог довго мовчав. Вона переступила сивий вогонь, зневірившись почути відповідь, коли Мечоносець тихо (а, може, звук приглушився через портал) сказав:
– Я пов’язаний із війною, а не з армією. Цирковій дивині ніхто б не дав зброї. Я був мародером, мила…
Світ закрутився, стиснувся пружиною і різко розпрямився в храмі. Лін не втрималась на ногах, впала на підлогу і боляче вдарилася спиною об скриню, розкришивши скелетне рукостискання. Обернувшись, вона з подивом помітила, що червоно-синє око повернулося на місце.
Принц підоспів до неї першим.
– Де ти була? – тоном ревнивця запитав він.
– Благословлялась! – із викликом заявила Лін. – Не бійся, тобі це не загрожує. Тримай! – вона штовхнула до нього руків'я Меча, не боячись, що той обернеться проти когось зі знайомих.
– У-і-і-і-і-і-у-у-у-ха-й-й-й! – тонкий вереск пронісся над головами людей, відбиваючись від кам’яних стін.
Цей звук видав худий білявий підліток, який переступив поріг храму слідом за щойно підоспілим королем. Усі голови повернулися до нього, а він впав на коліна і почав розгойдуватися, безперервно виючи:
– І-і-і-і-і-і! І-і-і-і-і-і! І-і-і…
– Що за дивак? – не зрозуміла Лін. – Зі свити Грайта? Ніколи б не подумала… Геданіоте?..
Той дивився на юнака з нескінченною гидливістю. Потім крізь зуби процідив:
– Братик мій. Бастард. З’явився на світ п’ятнадцять років тому, після того, як мій батько розбирався тут із моїм же дідом. До вчорашнього дня ми про нього не знали. На жаль, його мати не обманюватиме. Це занадто легко перевіряється, щоб ризикувати життям. Як виє, дурне! Думає, я смерті його хочу. – Принц здивовано подивився на Меч. – Хм…
Він покрутив клинок так і сяк, ще й зробив кілька випадів, не звертаючи уваги на несхвальні погляди Грайта, збентежені – придворних, зацікавлені – присутніх дам. Хлопчина тихенько скавулів, стежачи очима за кожним рухом Геданіота.
Нічия голова нікуди не летіла.
– А ти хочеш? – не витримала Лін.
– Чого?
– Його смерті.
– Ні. Не його, – додав гартонець після коротких роздумів. – Дивно… Не діє?
– Зламався, напевно, або батарейки сіли. А, може, термін придатності закінчився.
– Вибач, що?
– Нічого! Навіть не старайся, мені Бог Війни сам сказав, що останнім часом з цим Мечем якісь проблеми. Тепер він, мабуть, остаточно накрився.
– Накрився? Тобто?.. А, зрозумів! Значить, не судилося, – філософськи знизав плечима принц, повертаючись до виходу. – Буде історія для народу? – запитав, крокують поряд із Лін. – Я б послухав. Брешеш добре, уява багата…
Вона заперечливо хитнула головою:
– Не сьогодні.
На порозі Храму Війни «принцеса» глянула на натовп, що жадав див, і оголосила:
– Шановні! Мечоносець передає всім вам привіт… благословення і попереджає, що у зв’язку з винятковою раритетністю і цінністю Меча Ненависті конфлікти за допомогою клинка більше вирішуватися не будуть. Бог приносить свої вибачення і запевняє, що готовий сам бути суддею і відповідачу, і позивачеві. Щоправда, вхід у його володіння поки закритий із технічних причин, але бажаючі можуть пройти через світ Реха. Повернення – засобами замовників. О, мало не забула. Бог Війни подарував мені цей історичний предмет, який після завершення паломництва я зобов’язуюсь урочисто передати гідному представнику імперії. Хай буде мир! Карі, забереш клинок? – тихо продовжила вона. – Ті два головорізи не посміють противитися на очах у настільки щасливого натовпу.
Метаморф бігом кинувся назад у храм. Його проводжали неприязні погляди стражників. Між іншим, у одного з них був величезний синець на підборідді, а у другого – ґуля на лобі. Схоже, хранителям буде що розповісти.
– То он які веллійські принцеси, – уїдливо зауважив Геданіот.
– Талановиті у всьому, – парирувала Лін.
І рушила геть.
– А де хлопчики, рьяско? – гаряче видихнули їй прямо у вухо.
Вона завмерла. А ця що тут робить? Сама на себе не схожа: скромна блакитна сукня, біла хустка на плечах, яскраво-руде волосся акуратно заплетене – ну точно як добропорядна мати сімейства визирнула на вулицю. Навіть кілька веснянок з’явилося на носику. Тільки очі залишилися ті ж самі – шалені і безцеремонні.
«Дивись, нова лялечка!» – мимо пройшли охоронці, які вчора ввечері сиділи під дверима «принцеси».
Зеліна нахабно підморгнула:
– Хтось сміє зі мною змагатися?
Лін не піддалась на провокацію. Насилу дотримуючись спокійного тону, вона тихо мовила:
– Якого дідька тобі тут треба? Чого ти хочеш знову?
Богиня м’яко взяла її під руку і потягла вперед.
– Не стій як бовван, на нас уже починають витріщатися. Питаєш, що мені потрібно? Смачна їжа і цікава компанія вдень та погані хлопці з хорошим вином уночі – ось і все. А якщо по-іншому… Мала, я мріяла побувати в кожному куточку цього світу, і почну, мабуть, з Дванадцяти храмів. Будемо подорожувати разом! До того ж у тебе такі цікаві друзі… Поділишся хоч одним? Ой, та навіщо питати, все одно ти нічого не зміниш!
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!