1.2
Імператор задумався. Велику країну мучили чвари між землевласниками, із заходу почастішали набіги кочових племен, Клус переманив майже всіх магів, але не це зараз хвилювало веллійського правителя і його наближених.
Гартон, південний сусід і вічний суперник, вкотре показав кігті. Веллійська імперія, зазвичай іменована просто Веллі, мало що могла протиставити потужній кінноті і відмінно навченій піхоті суперника, бо ж Гартон недарма називали землею природжених воїнів.
Щоправда, сусід хотів обійтися малою кров’ю. Грайт, тамтешній правитель, запропонував Малдрабу союз, скріплений шлюбом веллійської принцеси Маргалінайї і гартонського принца Геданіота. Спадкоємець став би володарем об’єднаних держав, але доти незалежність Веллі зберігалась.
Імператор погодився, бо ж інакше війська Гартона негайно пройшли б землями імперії, а так… Рідний внук змінить на троні діда, рід не перерветься, кров не впаде в родючий ґрунт… Та й загалом це було достойніше, ніж мовчки чекати на зашморг.
До речі, альянс дав би змогу значно розширити кордон в напрямку Дивного Лісу. Лан, той самий легендарний правитель не-людей, не з’являвсь у своїй країні понад пів століття. Навіть його піддані захвилювалися! На престол замахнулись нові претенденти, управління розхиталось і Стариліс набув статусу можливої здобичі – не легкої, зате вкрай апетитної. Незліченні артефакти, небачені коштовності і таємні знання притягували магнітом!
Єдина заковика: на шляху до мети були Храмові землі – нейтральна частина континенту. Їх створили для попередження війни між расами, відбудувавши старі, невідомо ким зведені храми. У святилищах оселилися нові боги, зберігаючи недоторканність кордонів. Але якщо заручитись підтримкою небожителів….
Гартон вимагав, щоб під час Пори Паломництва принцеса і принц разом пройшли Шляхом Усіх Святинь[6]: відвідали Дванадцять храмів і взяли участь у необхідних обрядах. Дістали благословення богів! А після очікувалися небачене весілля і підписання союзного договору.
Очікувалися…
Плани порушились, як це завжди буває, зненацька, непоправно і несподіваним чином. Коли Малдраб повідомив доньку про майбутній шлюб, він не чекав від неї гарячої радості, проте принцеса не розплакалась, не вчинила істерику, навіть не влаштувала скандал, хоч таке часто траплялося. Вона сумно подивилась на батька і мовила:
– Тату, ти скоро станеш дідусем. Дуже скоро.
– К-коли?!
– Ну-у… Недовго залишилося.
Сказати, що імператор був вражений, – нічого не сказати. Взагалі-то худорбою Маргалінайя ніколи не відрізнялась, а останнім часом ще й захопилася клуською модою, успішно поєднуючи балахонисті фасони Клуса з глибокими декольте Веллі, але…
Не могло такого бути!
Втім, вічно зайнятий (то на полюванні, то на балах, а часом і в державних справах) правитель не цікавився фігурою дочки, та й плітки слуг проходили повз його вуха. До того ж стриманість не була притаманна Маргалінайї, і зазвичай її секрети знало все оточення. То чому ж настільки значиму новину принцеса зуміла зберегти в таємниці? Точніше, як вона приховувала вагітність?!
«Без магії не обійшлося», – зрозумів імператор.
Його донька не мала дару, однак охоче користувалася магічними дрібничками на кшталт вічних самописок і нев’янучих квітів. Злі язики твердити, що в арсеналі Маргалінайї знайшлося місце навіть для приворотних зіллів і отрут! За бажання принцеса могла придушити пересуди раніше, ніж вони б набрали обертів.
– Чия це дитина?
Відповіді Його Величність не дочекався.
– Я ненавмисне, тату… Так вийшло…
– Чия вона?!
– Не знаю. Думаю, що… Це неважливо. Вона моя. Чуєш?! Тільки моя! Я хочу, щоб вона жила!
Імператор терміново поділився проблемою з радниками і найближчими друзями – Крезіном і Дісоном.
Не допомогло.
Ні, радниками вони були хорошими, професійними. Але в такій ситуації одних порад виявилося замало.
Дісон, як лікар з величезним досвідом, власноруч перекреслив плани імператора, заявивши, що на такому терміні з вагітністю нічого не вдієш, простіше тихенько придушити принцесу, щоб уникнути чуток. Малдраб, для якого легковажна донька була цінніша за країну, категорично не погодився і понадіявся, що ельф пожартував.
Між іншим, Його Величність досить легко вивідав ім’я татуся майбутнього онука. Всупереч першому пориву, імператор не покарав його, а наблизив до двору, справедливо розсудивши, що хтось же має піклуватися про дитину, і якщо цей «хтось» – точно не принцеса, то чому б не задіяти другого винуватця проблеми?
Ех, якби ж то Пора Паломництва наступила на кілька місяців пізніше… Бастард народжується и вирушає разом із батьком у якусь глухомань, Маргалінайя проходить Шляхом Усіх Святинь и щасливо виходить заміж, Гартон і Веллійська імперія підписують договір про майбутнє об’єднання (коли те ще буде!) и всі задоволені. Але часу катастрофічно не вистачало.
Уявити, як він пояснить королю Грайту причину, через яку неможливо погодитися на сватання його сина, Малдраб не міг. Втім, смерть або хвороба – поважний привід, але… Заради шансу безкровно прибрати до рук Веллі Грайт привів би найкращих лікарів, знайшов би панацею від усіх хвороб, відомих у світі. А коли король дізнається, що Маргалінайя вибрала в коханці безрідного (навіть не дворянина!) гвардійця – ось тоді-то й настане пришестя Володарки[7] в місцевому масштабі!
Імператор задумливо потер ніс і сказав, не звертаючись ні до кого конкретно:
– Може, попросити, щоб Пора Паломництва розпочалася пізніше?
– Ваша Величносте, треба б точніше, – несміливо заперечив Крезін. – Я тут подумав… Мені здається, Радіс дав нам підказку.
– І як він міг це зробити, не знаючи, що ми хочемо? – в голосі Дісона вчувалася підозра. – Чи він уже ознайомлений з нашою ситуацією?
– А… Ну… Так.
– Як? Як ти міг?! Я ж тобі довіряв! – Малдраб спробував розгніватись, але вийшло досить жалібно.
Крезін згадав напрочуд повну і різноманітну колекцію тортурних інструментів у підвалах Радіса, досконалий набір магічних зіллів і артефактів, кам’яні мармизи помічників Першого мага, і відповів коротко:
– Там вміють запитувати.
– А як він відреагував? – зацікавився ельф.
– О, Радіс реготав як божевільний і дав слово, що від нього ніхто про це не дізнається. – Крезін промовчав про власне враження: Радіс стикався з подібним, причому досить близько.
– І в чому ж, по-твоєму, підказка? – допитувався не-людь.
– Та в тому, що результат бажання мені допоможе! Гадаю, це людина! І про переміщення він щось таке говорив… Вибачите, я погано те почув, у вухах якраз цвіла орхідея…
Дісон розсміявся:
– Хочеш попросити другу принцесу? Ха-ха! Цієї замало?
– Телепень ти, хоч і ельф, – беззлобно заявив радник. – Маргалінайя незабаром зможе виконувати свої обов’язки, а поки знайдемо кого-небудь, хто зіграє її роль. При дворі Гартона знають двійників принцеси – Діні і Лоту, тому потрібна дівчина, про яку буде відомо тільки нам трьом. А в цих… Умовах… Побажаємо, щоб вона вважала себе принцесою, мала спогади принцеси і поводилась як принцеса.
– Еге ж, думка цікава, – погодився імператор. – А потім?
– Коли? – У нього втупилися дві пари щиро здивованих очей.
– Коли потреби у двійнику не буде.
Обидва радники в унісон засопіли. Першим відповів Крезін:
– Ваша Величносте, мені треба це вголос вимовляти?..
Малдраб опустив голову. Потім сказав:
– Я б і радий відмовитись, але іншого виходу не бачу.
Він тоскно зітхнув і підійшов до Джерела. Навіщось підсунув його в центр вежі і заговорив:
– Я, Малдраб Четвертий, імператор Веллійскої імперії… Дісоне, негайно припини хихотіти! Я хочу, щоб тут і зараз з’явилася дівчина, схожа на принцесу Маргалінайю, мою дочку.
Навколо правителя виникло коло світла, в якому швидко зникали контури незнайомої кімнати, а посередині стояла… Дівчина?! Спочатку Малдраб вирішив, що Перший маг жорстоко поглумився з них, але, придивившись, вражено видав:
– Ти хто?! Боги, ти нас розумієш! Моя донька!
Та замість відповіді почув душевні слова Дісона:
– Бовдур! Недоумок! Це кінець!
І стогін Крезіна:
– Умови…
Але імператора можна було зрозуміти. Побачити свою доньку в чоловічому одязі, з підстриженим до плечей волоссям, у маленькій кімнаті, де немає жодного знайомого предмета, крім ліжка, та й на тому сидить хтось невизначеної статі, – це мало який батько витримає!
Тим часом коло зблякло і щезло, але дивний двійник принцеси залишився. Дівчина очманіло озирнулась, оцінила сусідів (невисокий чоловік у червоній мантії, гостровухий довговолосий красень у мереживах) і натрапила поглядом на Крезіна, який дуже недоречно загороджував прохід до сходів. А далі…
Радник акуратно склався навпіл і по ньому забігали зелені язики полум’я, оскільки Джерело, кинуте переляканою прибулицею, потрапило точно в середину його тулуба. Малдраб вдруге спіткнувся об злощасний артефакт. Лиш ельф завбачливо залишився на місці і спокійно спостерігав, як дівчина майнула на сходи.
Знизу долинули слова якогось гвардійця:
– Ваше Високосте, дозвольте вас супроводжувати!
А потім вежу заповнили радісні крики радника, що волав подяки богам усіма відомими і не дуже мовами. Ні, Крезін не зійшов з розуму! Він позбувся рослинних прикрас і набув світло-салатового кольору шкіри, що, в порівнянні з гілочками в штанях, було просто чудово.
/6. Шлях Всіх Святинь – відвідування Дванадцяти храмів, починаючи від Храму Життя і закінчуючи Храмом Всіх Рас.
7. Володарка, вона ж – Владичиця – богиня, пришестя якої, за переказами, буде супроводжуватися всесвітнім хаосом./
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!