5.2
Довгі тужливі промови про обов’язок перед Вітчизною Лін пропустила мимо вух, монотонне читання тексту клятви теж її не зацікавило, та й мляві вихваляння молодят у віршованій формі (цікаво, звідки взялася ця недоречна веллійська традиція?) ритму не мали. Вона вишукувала принцесу, не бажаючи вірити, що тієї немає поблизу. Її Високість стверджувала, нібито Арголін їй не потрібен… Але навіщось же вона намагалася його вбити?! Хтозна, що в голові гості з потойбіччя…
Хтось легко штовхнув Лін, а наступної миті вона побачила перед собою струнку молодицю з чепчиком на голові, справжню сутність якої видавали заплетене в коси яскраво-руде волосся та зелені очі, що шалено виблискували з-під густих брів.
– Мені здавалось, ви збираєтеся врятувати синочка від цієї пародії на шлюб, – звичайним голосом вимовила богиня, навіть не помітивши заклинання, що гасило всі звуки. – Ми з Марком посперечалися, і я чекала скандалу, та чомусь не дочекалася. Принц у клітці, графська дочка зараз стане королевою. Чому?
Лін швидко озирнулася. Ні, сусіди нічому не дивувались, тільки на обличчі Карі проступала стурбованість.
«Як ти це зробила?» – хотіла запитати чарівниця, але метаморф приклав палець до губ.
– Так-так, мовчи вже, чарівне непорозуміння, – підхопила Зеліна. – Тобі ж байдуже, моя це «завіса» чи не моя… Шкода, що для порталів твої здібності роблять виняток, а то кумедно вийшло б: ми, будинки і буряки в Тойяні, а ти на голій землі в Їжачках!
«Портали діють на простір, а не на об'єкт» – ледь не випалила Лін.
– Знаю, що портали викривляють простір, – немов прочитала її думки богиня, – але, погодьтеся, було б кумедно! То чому ви дозволили зловити нашого принца в найдавнішу із пасток?
– Він просив захисту від убивць, а не від нареченої, – тихо промовив Карі. – І він злий, засмучений, трохи наляканий через щось інше.
– Хлопчина аж ніяк не закоханий, – уїдливо зауважила руда. – Дивіться, надягає їй корону, а у самого на обличчі нудьга смертна, ніби коня сідлає. Ех, не заздрю я тойянській королеві.
Метаморф пильно зміряв поглядом спочатку молодого короля, потім – його дружину, і обурився:
– Арголіну без різниці! Він не має до неї жодних почуттів, навіть негативних. Чесно, Зел, ти так байдуже до свого дивану не ставишся!
Дві фрейліни накинули на Ільмену тонке зеленувато-жовте покривало, сховавши її всю, лиш виднівся краєчок червоної весільної сукні. Лін здригнулася, уявивши, як важко дихати під щільною тканиною, і знову поспівчувала новоспеченій правительці, покриви з якої тепер може зняти тільки чоловік. А Веллі, між іншим, називають країною рівноправ’я! Та в тому ж Гартоні, де донедавна жінка вважалась істотою другого сорту, поки не доведе протилежне, звичаї набагато терпиміші і зручніші!
– Твої спроби навчитися вловлювати спрямовані на інших почуття нарешті увінчалися успіхом? Мені здавалося, ти відчуваєш лише те, що стосується тебе самого… Ростеш, як не дивно.
Карі промовчав. Хоч Зеліна і глузувала, він почувався задоволеним – дочекатися від рудої похвали було нереально, її нечасто захоплювали чиїсь досягнення, а особливо успіхи тих, до кого вона звикла.
– У Величності стільки ентузіазму, що в цьому покривалі Ільмену й поховають, – припустила богиня. – Стривайте, а чому не було ритуалу з вином і цукром? Їм життя хмільне і солодке не треба?
«Імператор передумав сприяти смерті онука», – вирішила чарівниця.
– Напевно, Арголін відмовився щось пити, – сказав Карі. – Маргалінайя теж незадоволена, крутиться, як на розпеченій сковорідці.
Лін знову спробувала знайти поглядом принцесу, але не змогла.
«А ще рвалася захищати корону» – подумала, облишивши це заняття (чоловік зі спостереженням краще впорається).
Поруч почулося зітхання. Чарівниця подивилася на імператора, що з байдужим виглядом застиг на троні, і побіжно зауважила, що принц Вімейн надміру напружено вдивляється в королеву Ільмену, немов намагаючись роздивитися її під покривалом.
Ще один подих. А як же «Завіса мовчання»? Зеліна створила всередині заклинання власне, але, хоч вона й полюбляла хвалитися вміннями, у «коло спілкування» богиня не пустила б сторонніх.
– Мені погано… Тату… та…
Метаморф підхопив дівчину, що раніше пила сльозунку. Вона ніби задихалася, жадібно хапала повітря і, схоже, не відчувала його.
Барон і баронеса крутилися навколо, беззвучно розкриваючи роти і відмахуючись жестами від роззяв, приваблених цікавішим видовищем, аніж король і королева.
Богиня демонстративно скривилась і клацнула пальцями.
– …відпусти її! Відпусти! – віднайшов голос барон Дійський.
– …доню… – простогнала пані Ельжена.
– Ага, – глибокодумно промовила Зеліна, – ага. Відпустити, отже. Ага, – і сильно вдарила Ельміру в скроню.
Баронеса зойкнула, відскочила, налетіла на когось зі знатних панів і впала без тями. Барон відсахнувся, замахуючись кулаком на руду, але зловив погляд не-людських очей Карі і знітився вмить. А дівчина кілька разів вдихнула на повні груди, вимовила: «Не чіпайте книгу!» і втратила свідомість.
– Каріман, герцог Лоранський із Римая. – Оповісник зачитував список підданих, – Маргалінайя, принцеса Веллійська, нині чарівниця Лін із Тихих Їжачків, – читець виголошував слова, навряд чи замислюючись про їхнє значення. – Крагол, барон Ендірейнський…
– Що? – підхопився з трону Малдраб Четвертий. – Що?!
Всі голови повернулися до нього, і Лін раптом побачила обличчя справжньої принцеси. Зле, розгублене, наповнене ненавистю… Вона дивилася так, ніби її зрадили. Перш ніж чарівниця встигла перевести подих, Маргалінайя метнулася до імператора. В її руці блиснув аж ніяк не браслет…
Рухів метаморфа Лін не помітила. Вона бачила, як повільно сповзалася до повелителя розімліла від нудьги охорона і не встигала, зовсім не встигала перехопити розлючену принцесу, як кинув заклинання придворний маг, але воно чомусь пролетіло повз, як губи імператора прошепотіли: «Донечко…», а потім майнув нечіткий вихор – і на шляху Маргалінайї вже стояв метаморф.
– Я хотіла бути з тобою, тату, хотіла! – Друге заклинання сітки потрапило в ціль. – Цей світ бридкий, але я полюбила його заради тебе… Заради тебе, батьку! Я вирвалася з пазурів смерті, я змусила свою мертву сутність полюбити світ живих… Але ти… ти… можеш стратити мене, мені не страшно повертатися! Візьми ключ… Нехай вона відкриє книгу і, можливо, врятує тебе, а у мене вже немає сил…
На товстий килим впав тонкий блискучий предмет, спочатку сприйнятий усіма за стилет.
Принцесу повели геть. Його Величність пішов сам.
І лише потім хтось помітив, що королева Ільмена лежить на підлозі – мертва і спокійна.
/16. Мечоносець – бог Війни./
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!