26.2

***

Кожна з них прийшла сюди добровільно, і кожна мала приблизно рівні шанси на успіх, якого не бажала. Вони знали, чого прагнуть. Розуміли, що відмовляються від дечого важливого, і повернути назад вийде. Усвідомлювали наслідки власної жертовності. Й однаково сиділи в королівському кабінеті, гордо задерши підборіддя і мнучи тремтячими пальцями мережива на своїх найкращих сукнях.

– Лін би сказала, що концентрація благородства на одиницю площі тут перевищує всі допустимі норми, – вимовила Зеліна, нахабно сівши в зігріте Арголіном крісло. – Нумо розбиратися… Ти! – Вона вказала на усміхнену дівчину, з туго стягнутої зачіски якої вибивалися неслухняні кучерики. – Чистокровна людина, так? Ні дрібки магії. Добродушна. Хазяйновита. Напевно улюблениця всієї округи. Темні очі і волосся, низький зріст… Пряма протилежність тому, що, як відомо, подобається Його Величності. Невже в Тойяні не знайшлося іншої знатної дівчини без не-людських і магічних родичів? Наскільки я розумію, саме це – основний критерій добору в твоєму випадку?

«Наречені» закивали і спробували пояснити, що не все так просто, і всі вони особливі, а зовнішність… Невже королю справді подобаються високі худорляві блондинки?

Богиня невдоволено цикнула на осмілілих дівчат, не бажаючи перетворювати серйозну розмову на дівочі посиденьки, і перейшла до наступної «жертви».

– Ти! Магиня середньої сили. Любиш брязкальця… або краще називати їх амулетами? Чого боїшся в палаці? Пристріту? Чи королівських родичів? Сірі очі, золотисте волосся… Гарна фарба з Клуса, рівно лягла! Якби не Ільмена, я б поставила на тебе. Принаймні в сімейному житті з Арголіном у тебе є шанс не зійти з розуму.

Молода магиня люб'язно пояснила Зеліні, що графську дочку можна викинути з планів, і гарантом цього є сам граф – він, бачте, поклявся, що краще задушить Ільмену власними руками, ніж знову підштовхне в тойянську петлю. До того ж нинішні кандидатури наречених схвалені паном Джерінером, і у Його Величності є тиждень, щоб визначитися з вибором.

– І Джерінер у цьому бере участь? – не повірила богиня. – Він здавався таким милим… Ні, це точно казки! Який у нього інтерес, га?

Дівчата навперебій почали запевняти, що інтереси у градоправителя-судді-воєначальника є, причому вкрай вагомі. Наприклад, він бажає зберегти свої посади – всі три. І хоче брати в житті Тойяни таку ж участь, як і раніше. А ще – зміцнити її становище, забезпечивши народу хоч якусь стабільність. І, звичайно ж…

– Стривай, – перервала Зеліна. – Кожен щось хоче, я теж не виняток. Питання в тому, чи є можливості досягти бажаного?

Можливості? Хм, Джерінер мав кошти і повагу. Йому вірили. Він очолював нечисленне тойянське військо. Цього вистачало, щоб його слова сприймали всерйоз. Сам король усвідомлював: якщо очільник Кірату затіє власну партію, підтримка народу йому гарантована. Тому або у Тойяни з'явиться королева, яка раз і назавжди визначить її майбутнє, або інтриги триватимуть, і Джерінер буде змушений вжити заходів, щоб попередити заворушення.

– Вжити заходів, кажеш? – скептично хмикнула Зеліна. – Яких, наприклад?

Її дружно запевнили, що у колишнього правителя не бракує важелів впливу, і якщо він вирішив самоусунутися, передавши владу гідному наступнику, то краще всіма силами підтримувати його благородне прагнення.

– Колишній правитель? Гей, не плутайте мене! Зараз йдеться про Джерінера, а не про графа!

Ясна річ, йшлося про Джерінера – того самого, який керує столицею, військом і судами. І який керував графом Тойянським.

– Моя голова хоче луснути, – поскаржилася Зеліна. – Виходить, цей гордовитий індик… у сенсі, Малейн, був лише ширмою? Дівчата, не говоріть так про нього – як на мене, він досить розумний, щоб насолоджуватися своїм становищем, перекинувши турботи на самотнього служаку. Повернімося до вас… Ти, – вона кивнула вбік третьої «нареченої», – ельфійка. До речі, така зачіска хоч і прикриває вуха, але привертає до них зайву увагу. Наскільки я розумію, ти найменша прийомна дочка Еррадаса. Кіта… чи правильніше буде Окітарела?

– Ви не здивовані, пані? – поцікавилася дівчина.

– Про тебе я чула, – відмахнулася богиня. – Отже, люди, магія і не-люди… На Його Величність чекає важкий вибір. А чому Джерінер впевнений, що коли одна з вас стане королевою Тойяни, прихильники інших відійдуть геть і не наполягатимуть на своєму?

Кандидатки на трон так злагоджено ахнули, що Зеліна запідозрила їх у змові.

– Ніколи!

– Ніхто!

– Нізащо!

– Рішення короля – закон! – як відрубала магиня. – Коли правитель сумнівається, кожен із дворян має право йому радити, але коли він прийняв рішення, ніхто не сміє перечити!

Богиня пересмикнула плечима і встала. Її погляд упав на аркуш паперу, відсунутий Арголіном на край столу.

«Щоб ви провалилися!» – прочитала послання. Далі йшов довгий список імен, і деякі з них повторювалися багато разів.

Зацікавившись, Зеліна пробігла очима кілька рядків.

–…і проклясти Джерінера за всіма відомими обрядами! – вимовила, посміхаючись.

Дівчата промовчали.

– Не думайте, ніби легко зрозумієте Його Величність, красуні, – зітхнула богиня. – Він каже одне, робить інше, і водночас планує щось третє. Тойяна для нього не означає нічого. Просто іграшка! Забава, заради якої він готовий на багато що, але лише доти, доки не знайде щось цікавіше. Точно так же він ставиться і до вас. Ідіть додому, діти. А про заміжжя подумаєте, коли перестанете брати з собою улюблених ляльок. Благаю, не червонійте! Це так зворушливо… І так дратує! Хоч комусь із вас є шістнадцять?

***

Батьки Ельміри були неймовірно спокійними і врівноваженими людьми. Розмовляючи з ними, тойянський король раз у раз ловив себе на думці, що якби всі піддані слухали так уважно свого правителя, життя стало б значно простішим. А потім він якось непомітно усвідомив, що йому страшенно важко нести ахінею, дивлячись у їхні терплячі очі.

«Ось ти яка, совісте!» – похмуро посміхнувся Арголін.

І продовжив бадьору розповідь про Клус, де радісно зустрічають кожного мага, про Радіса, що розгледів у Ельмірі неабиякий потенціал, і про «живу книгу», яка відмовилась коритися Ільмені…

Його голос звучав рівно, лише зрідка виникали незручні паузи, які Його Величність поспішав згладити черговою пафосною фразою. Барон і баронеса Дійські слухали короля мовчки, лиш похитували головами. За виразом їхніх облич було неможливо судити, чи вірили вони правителю, чи ввічливо чекали, коли ж він, нарешті, стулить пельку.

Закликавши на допомогу мізерні пізнання в психології та дипломатії, Арголін намагався донести людям, що сиділи навпроти нього, вкрай просту думку.

«Хвилюватися немає про що!» – немов волав він, змушуючи їх нервувати ще більше і уявляти казна-що. Довго так тривати не могло.

Самоконтроль необхідний магам для існування. Пані Ельжена оволоділа ним досконало, проте за останні місяці її витримка сильно ослабла. До того ж вона починала підозрювати, що стриманість цінується не завжди, і часом її можуть сприйняти за легковірність, якщо не за дурість. І хоча баронеса щосили гнала геть неприємні думки, в яких Його Величність іменувався не інакше як «веллійським виплодком», вона боялась, що може зірватися будь-якої митi. Наприклад, якщо король ще раз згадає про везіння Ельміри. Або й далі співатиме оди Радісу. Або не закінчить зустріч у найближчі п'ять хвилин!

Батьки дівчини не мали ілюзій. Волею чи неволею, але їхня дочка зачепила найсильнішого людського мага, а після того, як у Влаї з'явилась Ільмена і попросила захисту від Клусу в старого імператора, роль Ельміри у викраденні книги стала відома всім. Не дивно, що Арголіну довелося, кажучи мовою простолюдинів, її «видати».

Прямуючи сьогодні до палацу, вони не чекали багато. У кращому випадку – побачити дочку, в гіршому… Про гірший варіант вони відмовлялися думати. А почули оптимістичні слова правителя про влаштовану ним же «зустріч»…

В інший час спроби прикрасити дійсність викликали б розчулення, але зараз натягнута посмішка на обличчі Його Величності породжувала лють… Він знав, що все погано. Розумів, що винен. І відмовлявся визнавати свою провину.

Навколо баронеси почала збиратися магія. Поки жінка сама цього не усвідомлювала, але незабаром мала вибухнути гроза. Й Арголін, вперше придивившись до співрозмовниці як слід, з жахом зрозумів: йому не впоратися з неконтрольованою силою пані Ельжени. Він ніколи не вважав себе вмілим магом, хоч і хизувався магією з будь-якого приводу. Та й ні в одному клуському університеті не вчать, як протистояти стихії.

– Щось мені недобре, – буденним тоном промовила баронеса, і, не чекаючи дозволу, встала. – Урдене, ходімо додому.

«Скатертиною дорога!» – ледь не побажав король, але змусив себе ввічливо кивнути, щось невиразно сказати на прощання і навіть провести їх до воріт. Повагу проявив!

Спостерігаючи з вікна за сімейством Дійських, він чомусь згадав про Джерінера. Ні, не про ультиматум – перед очима Арголіна з'явилася їхня попередня зустріч. Та, на якій негласний очільник Тойяни говорив про обов’язок, честь і шляхетність. Тут, у колишній провінції, ці слова поки вимовлялися без прихованої іронії… І Його Величності раптом захотілося, щоб так само серйозно хоч хто-небудь висловив підтримку своєму правителю.

«Напевно, я потроху божеволію!» – вирішив король, повертаючись до палацу. Войовничі дівиці біля воріт проводжали його цікавими поглядами.

***

– Незалежною державою Тойяну визнав увесь континент, – розмірковував Арголін, повернувшись до свого кабінету, звідки вже втекли наречені й де відпочивала Зеліна, – і я особисто сприяв цьому. Тому пізно хникати, що нова іграшка мені набридла, – повернути її імперії вже неможливо. Або я ношу корону, або передаю її іншому. Кому? Графу? Я б йому і свинарник не довірив, не кажучи про сотні тисяч людей. Не віриш? Так, графство займало соту частину Веллі, але якщо врахувати, що три чверті території імперії – джунглі, пустеля і дикі Крайні гори, це досить багато. Його площа трохи менша за Клус! Інший кандидат – Джерінер, який ніби як постійно активний, і водночас не виходить із тіні. Цікава людина… Я його прямим текстом питав, чи не бажає він приміряти трон. Знаєш, що він відповів? Заявив, що корона сприяє облисінню, до того ж її сяйво погано діє на очі. Засліплює, угу! Ага, є ще кілька груп дворян, які уявили, нібито тільки їм відомо справжнє майбутнє Тойяни. Спочатку я не сприймав їх серйозно, але потім зрозумів: якщо королівство отримає один із них, інші почнуть бійню. Є, звичайно, додатковий варіант…

– Твоя мати, – з розумінням кивнула богиня.

– Ні. Я не маю ілюзій – вона не зможе правити живими. Мова про мене.

– Тобто?

– Я залишаюся. Тойяна – моя спадщина, і кидати її я не збираюся. Зараз уже не збираюся… Знаю, що буду шкодувати про це рішення до кінця своїх днів, але я виберу наречену і стану справжнім королем. Вгадай, хто з них?..

– Ельфійка, – безпомилково визначила Зеліна.

– Тому що вона наймолодша і найвродливіша?

– Тому що ти – хлопчисько і прагнеш пригод, а Стариліс – це море романтики і подвигів.

– Майже вгадала, – посміхнувся Арголін. – Майже. Все простіше! До її повноліття ще три роки. Приваблива відстрочка, правда ж? Звичайно, вони розраховували, що я як побачу неземну красу вухастої краплі, одразу побіжу під вінець, але цього не сталося. Ніхто ж не змусить мене піти проти королівських принципів і одружитися з дитиною? Начебто і майбутнє визначено, і лазівка залишилася… Благослови ж нас, велика богине, ха-ха, на міцний союз!

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.