Гра в чужу брехню

/Часом зі сміття, що засмічує голову, можна вивудити щось корисне. На жаль, таке трапляється нечасто – вміння думати теж вимагає практики.

«Перші сто років при дворі Веллійської імперії», Бест Влайський/

– Хтось щось розуміє? – запитала Лін, зупиняючись біля струмка, що перегородив шлях. – Як на мене, ми давно мали перетнути третю лінію. І четверту, до речі! Чому нічого не відбувається?

– І добре, що не відбувається, – важко зітхнув Рі. – Тому що краще однаково не буде.

– Думаю, надія не зникла, – з невимовним оптимізмом оголосила чарівниця, подумки з ним погоджуючись. – Багато що залежить від…

– Дурні! – раптом закричав М-елфа, змусивши інших підскочити. – Чому ніхто цього не помітив?!

Лін подивилася на нього зі щирим подивом. Не помітили – що? Вона уважно озирнулася. Нічого незвичайного… Точніше, нічого незвичайного, крім браку незвичайного. Сад закінчився давно, магічні примари зникли, зате з'явилися живі істоти – комарі, птиці, невидимі в темних заростях дрібні тварини. Навіть струмок здавався пересічним, і в його водах, що виблискували під сяйвом місяців, не було нічого зловісного.

– Елфи не звикли дивитися вгору, – з лінню промовив Млот. – Для них вершина – вони самі. Вже з пів години, як я побачив, що місяці помінялися місцями, і хоч би хто підняв очі!

– Ага, – глибокодумно хмикнула Лін. – Ага… Ти знав, що йдеш назад, і мовчав? Чекав, доки знову з'являться примари і можна буде вдосталь познущатися? І байдуже, що Ірис ледь дихає, а Кела збив ноги до крові?

Млот смикнув плечем:

– Напрямок не має значення. Це наш останній шлях, і хіба погано, що я його трохи подовжив?

Краєм ока Лін помітила, що Айв і Кела, опускаючи ноші на землю, мимоволі кивнули, немов погоджуючись із товаришем. Вона схилила голову і задумалася. Неможливо, щоб вони, якщо зважати на розташування місяців, просто повернули назад. Напевно, довелося зробити велику дугу… І винна саме чарівниця – як-не-як, вона йшла першою, інші лише слідували прокладеною «доріжкою».

Так ось у чому полягало випробування знаннями! Стежити за орієнтирами, які неможливо змінити магією, а не дивитися під ноги і не вишукувати ознаки чергової лінії!

– Немає сенсу вгадувати, де ми звернули вбік, – неприязно сказав ерьєр. – Ходімо, Богообрана!

Лін зробила кроків десять у протилежному напрямку і зупинилась:

– Я не могла помилитися!

Досадливе зітхання М-елфи краще за слова запевняло, що могла, ба більше – помилилась, і, найгірше, не бажає це визнавати!

Начебто все правильно: Рун, що рухався вищою орбітою, скочувався на захід, маленька плямиста Рунна поспішала на схід… Секундочку! Точно опівночі зустріч місяців спостерігалася тільки в Храмових землях, що тягнуться з півночі на південь через весь континент, і, схоже, десь посередині Світу Тварюк. Зараз не час розбиратися, хто саме змусив їх кружляти навколо планети настільки злагоджено, проте для Лін, яка провела все своє свідоме життя поруч із Храмовими землями і звикла звіряти годинник за головними нічними світилами, дещо в їхньому русі було незвичним.

– Вісім-дев'ять часових поясів… Не дванадцять, – пробурмотіла вона. – Якщо Рунна зійшла раніше, і вони зустрілися не в зеніті… Чорт, моя голова зараз вибухне! Та без різниці, хто коли зійшов і де вони зустрілися, – Рун не може бути ниже за Рунну! Невже це нікому не здалося дивним?

– Елфи не дивляться вгору, – наполегливо повторив Млот. – Вони не люблять небо, тому що його закриває магія, яку їм не подолати.

– Даремно ти так відгукуєшся про елф. Не забувай, тебе теж обдурила ілюзія.

– Або ж йому не вдалося обдурити тебе, Лін, – невпевнено додав Рі. – Пам'ятаєш, він говорив про струмок знань? Думаю, якщо перейти його, сумнівів не залишиться.

– Ну то вперед! – саркастично вигукнула чарівниця і дуже здивувалася, коли Млот затягнув тужливий наспів, що в поєднанні з криками нічних птахів змушував коліна тремтіти.

Неспішна вода була теплою і незвично щільною, навіть тягучою. На дні струмка відчувалися дрібні гострі камінчики, довгі нитки жорсткої трави норовили сплутати ноги, проте найнеприємнішим сюрпризом виявився слизький стовбур гнилого дерева, що впало й перегородило шлях.

– Не спіткніться! – попередила Лін, насилу втримавши рівновагу. – Тут щось лежить.

– Невезучий шукач Незрівнянного? – припустив Млот. – Вашу ж!..

– Сказати: «Я ж казала!», чи обійдемося без зловтіхи?

– «Щось» – поняття неточне як у розмірах, так і в шкодочинності, – тоном повідав М-елфа, спритно огинаючи перешкоду. – Цікаво… Струмок позаду, а ясності не додалося.

Чарівниця підняла очі до неба. Картина залишалася колишньою, в її розумінні – нереальною. Ерьєр, схоже, більше сумнівався у словах помічниці, ніж у тутешніх ілюзіях.

– Як у вас пояснюють створення світу? – запитала вона. – Випадковість? Божественне втручання? Магія? Чи й тут постарався Елфа?

– Батько Елфи, – на повному серйозі сказав Рі і зніяковів, пригадавши, що, якщо вірити Лін, на сусідньому континенті «Незрівнянних» хоч греблю гати.

– Зрозуміло… А який він? У сенсі, світ… який він? Плоский? Лежить на слонах, слони стоять на черепасі, а черепаха плаває в безкінечному океані?

Судячи з нещасного виразу обличчя червоноволосого мага, приблизно так він і вважав, проте починав підозрювати, що не все настільки просто.

– Зі слонами і черепахою, звісно, перебір, – уточнив Млот, – але люди впевнені, що живуть на величезному камені, кинутому в океан прабатьком, а купол, який не дає наблизитися до моря, – наче повітряна куля, що утримує землю на плаву. Як бачиш, пані очільнице, бар'єр жодним чином не ставить під сумнів велич елф.

– Про долю місцевих «Коперників» краще не питати, – зітхнула Лін. – Все одно дивно… Нехай ви розповідаєте людям казки про плавучий дім, але вони ж знають, що десь там, за морем, є інші континенти! А сонце? Воно вилазить із води? Чи місяць? Зірки, нарешті! Зміна пір року і погода!

На неї дивились як на дурну. А потім М-елфа пояснив нерозумній чужинці й щодо сонця, і щодо зірок…

***

Розвиднялося. Світліло на сході, тож це розвіяло всі сумніви, і семеро подорожніх уже не перекидалися уїдливими зауваженнями, не поглядали одне на одного, скриплячи зубами, і не лаяли кожне дерево, на якому не виріс мох. Лін не помилилась – вони від початку йшли в правильному напрямку, і випадок із місяцями був звичайною перешкодою, що могла добряче попсувати нерви в магічному лабіринті, проте майже не нашкодила на прямій дорозі.

Переконати ерьєра допоміг звичайний мох – як з'ясувалося, серед елф теж знали, що він росте з північного боку дерев. Втім, чарівниця ловила на собі неприязні погляди М-елфи і розуміла: він не довіряв не орієнтирам, а конкретно їй. Ех, не треба було говорити, що планета кругла, та ще й крутиться!

Під час обговорення наукових відкриттів ерьєр визнав, що колись на континенті існувало кілька цивілізацій, які залишили після себе величні руїни на півдні і сході. Більшість із них зникли задовго до появи Елфи, а остання впала під магічними атаками елф і не змогла відродитися.

Нові господарі материка прагнули переробити світ під себе, і для цього вимагалося знищити минуле. Розграбовані лабораторії, спалені бібліотеки, зруйновані обсерваторії і відправлені в каменоломні вчені і вчителі стали першою сходинкою переписування історії.

Знання роблять людину сильнішою – значить, рабам вони ні до чого. Люди повинні коритися, але однією силою беззаперечного підпорядкування домогтися складно – отож, необхідні віра і страх. Вистачило зміни кількох поколінь, щоб людство повернулося в темряву. І незабаром нечисленні маги, які пам'ятали інші часи, з подивом виявили, що молоді елфи настільки ж неосвічені, як і знехтувані ними люди. Тоді-то і з'явилися вієри – вчені, хоча повернути втрачені знання вони не змогли досі.

– Континент плаває в безкінечному океані, а сонце вночі Елфа забирає у свою обитель і випускає місяці – спочатку поспішну Рунну, потім осяйного Руна. І висипає зірки на небосхил… Коли візерунок сузір’їв особливо гарний, Незрівнянний розганяє хмари і показує своє творіння всьому світу. Часом Елфі сумно, і тоді небо плаче разом із ним. Іноді він сміється, і його усмішка відображається у веселці. А гнів бога – це грім і блискавки. Далі розповідати? – діловито поцікавився Млот, не відводячи погляду від приголомшеного обличчя чарівниці. – Про річки, вітри, кольори?

– Не треба, – прошепотіла вона. – Я, здається, починаю розуміти… Звичайні люди вважають, що елфи були завжди… ну, або майже завжди. Вони не знають іншого світу, і навіть сторонні не можуть посіяти сумніви, тому що їх перекидає на ті ваші поля, а звідти… Ну, це ми самі бачили. Комітет зустрічей і все таке, шансів втекти нема. Якщо ж хтось із елф починає ламати систему, його швидко роблять рабом, а раби… Раби не мають права голосу. І якщо людина проявляє цікавість до знань, вона…

– Вона вирушає до Незрівнянного, – з удаваною байдужістю пояснив М-елфа. – Щоб продовжити свої дослідження.

– І несе світло знань лиш рабам, – додала Лін. – Гаразд, вважатимемо, що з вірою для народу розібралися. А у що вірять елфи?

– Звичайні? – посміхнувся Млот. – Чи головний кат?

– Почнемо зі звичайних.

Кожен справжній елфа знав: люди дурні й живуть помилками. Вони не здатні вчитися, не бачать далі власного носа і сліпо вірять кожному слову вищих істот. Ну а з погляду вієра, точно такими були і звичайні елфи. Вони жили, не знаючи ні потреб, ні турбот. Вважали себе кращими, осіненими божественною благодаттю Незрівнянного, обраними. А по суті елфи виявилися лише трохи ціннішими ляльками в театрі, побудованому для великого Елфи.

– Ти хочеш сказати, що вієри свідомо не дозволяють розвиватися не тільки людям, а й середньостатистичним елфам? – уточнила Лін. – Виходить, купка високопоставлених елф приховує від усього світу, що земля крутиться? Скидається на маячню, якщо чесно.

Млот сплюнув і несподівано закричав:

– У цій маячні ми живемо! Весь північний схід материка зображує ідеальну державу, в якій немає воєн і насильства, а люди щасливі і задоволені! Ти говорила, що починаєш розуміти, але щоб зрозуміти, потрібно відчути все на своїй шкурі! Потрібно провести роки, слухаючи брехню! Підкоряючись брехні! Навіть кат не в змозі до кінця усвідомити абсурдність системи, тому що він ніколи не спускався з вершини!

– То вона дійсно крутиться, – ледь чутно вимовив ерьєр, проігнорувавши полум'яну тираду раба. – І я кручуся… Кожен крутиться навколо чогось і вважає це центром Всесвіту. Як на мене, краще вірити в Незрівнянного, ніж у демонів.