6.1. «Жива» книга

{– Ваша Високосте, чому ви постійно носите із собою «Історію Великої війни»?

– Для тренування!

– Вивчаєте стратегію?

– Треную м'язи, вона дуже важка!

«Перші сто років при дворі Веллійської імперії», Бест Влайський}

Сім днів вікна королівського палацу були завішені темною тканиною на знак жалоби за покійною королевою. Її поховали без довгих прощань і процесій, а корпус веллійської «тихої» охорони швидко роз'яснив тойянцям, що краще знайти інші теми для обговорень.

У провінції свої звичаї, але імперські війська діяли злагоджено і безжально, миттю припиняючи всі спроби очевидців висловити будь-які припущення або поділитися побаченим. У донедавна напівпорожній в'язниці з’явилося безліч нових «постояльців», занадто повільних, щоб вчасно помітити небезпеку, і занадто впертих, щоб пристосуватися до ситуації.

Однак чутки ширились набагато швидше, ніж хотілося владі. Та такі, що несподівана смерть Її Величності відійшла на задній план! Люди завжди полюбляють теревенити, а після того, як їм прямим текстом заборонили це робити, сплеск неймовірних домислів не міг не охопити місто.

Говорили, старий імператор захворів. І не просто підхопив застуду в холодному кліматі Тойяни! Малдраб Четвертий занедужав настільки, що придворний лікар заборонив переміщати його у Влаю і ні на мить не покидає Його Величність у кіратському палаці. Країною поки керують Крезін, головний радник корони, і дванадцять міністрів, що вже почали втрачати розум від несподіваної влади.

Ще пройшла чутка, ніби Фарме, раніше нікому не відома імператорська фаворитка, що народила правителю другого спадкоємця, проявила помітну зацікавленість щодо державних справ, і її ім'я за кілька днів дізналися всі головні діячі Веллі.

Так, коли в одній в'язниці збирається безліч не найостанніших у королівстві людей, на брак інформації скаржитися нема причин!

Лін була схильна вірити вигадкам, що ходили містом. Якби імператор був здоровий і при владі, він нізащо не покинув би Маргалінайю в біді і точно не залишив би дочку у в'язниці – в одній камері з ненависним двійником, графинею і дівчиною із магічної академії, що сходила з розуму без спиртного!

– Вибач, ма, я тебе згодом витягну звідти, – скоромовкою кинув новоспечений король, пробігаючи повз чарівницю, на руках якої завзяті служаки тільки що замкнули легкі, але міцні кайдани. – Розпитай Магайю про книгу, гаразд? А то вона зовсім із глузду з'їхала… Ти чула, що Малдрабу говорила? Карі… та, все нормально, потерпи, добре?

Згодом – ну то й згодом. Спочатку Лін припустила, ніби це «згодом» настане до вечора, і доклала максимум зусиль, щоб розговорити принцесу. Потім зрозуміла: час – поняття суперечливе, якщо проводити його в комфорті палацу, і немає сенсу сподіватися на звільнення найближчими днями.

«Якби я була твоєю справжньою матір'ю, давно прокляла б!» – подумала Лін беззлобно, змирившись із неминучістю ув'язнення. І почала налагоджувати невільницьке життя.

Сусідство з Клусом не пішло Тойяні на користь. Хоча в повсякденних справах місцеві жителі покладалися переважно на свої сили, така споруда, як в'язниця, вимагала участі надзвичайних сил. Кам'яна кладка, скріплена заклинаннями, візерунки «Сітки» на вікнах, перенасичені магією замки і засувки – Лін здавалося, одного її дотику досить, щоб темниця розпалась на частини.

Спробувати щось зруйнувати чарівниця не встигла – коли світляки погасли і нічну тишу порушували лише мірні кроки варти та хропіння графині, з'явилася перша відвідувачка.

– Йдеш чи залишаєшся? – діловито поцікавилася Зеліна, не закриваючи портал. – Май на увазі, я не збираюся годувати твоїх звірюк, а хлопчик-перевертень відмовляється втікати без тебе.

Лін невпевнено озирнулася на Маргалінайю, що не сказала ні слова від моменту ув’язнення і, що важливіше, нічого не розповіла про незрозумілу книгу. На Ельміру, що намагалася пояснити охороні, яка гарна її нова знайома, і теж потрапила під удар, а тепер старанно вдавала, ніби ніколи в житті не чула про ту саму «книгу». На пані Кложену, що ридала до темряви і лише недавно провалилась у важкий сон…

– Знову знайшла якихось бідолах, – легко розшифрувала її погляд богиня. – Я дивуюся тобі, чесно. Вибираєш між чоловіком і ними… А ти знаєш, як у Тойяні ставляться до не-людей? Їм плювати на повсталих мерців, на повернених із потойбічя, на штучних створінь, але якщо в руки місцевих рятівників людства потрапить хтось із Лісу… Думка зрозуміла? Не сьогодні, то завтра на твоєму чоловікові випробують усі заклинання, які зможуть дістати охоронці, тому раджу вирішувати швидше. До речі… О, зарано йдуть. Сподіваюся, хоч один симпатичний буде!

У коридорі почулися смішки, потім у замкову щілину хтось почав запихати ключ.

– Ой, – розгублено сказала молода магеса, припинивши байдуже споглядати стіну. – Ой… Це столичні…

Принцеса натужно розсміялася і закашлялась.

Двері рипнули і різко розчинилися, пропускаючи дві темні постаті, підсвічені поодиноким світляком.

– Столичні – тобто з Влаї? – уточнила Зеліна. – Ну… Я сподівалася з місцевими познайомитися, вони такі старомодні і милі навіть у цих брудних справах! Гей, ви, – богиня обернулася до візитерів, – чого треба посеред ночі?

Фігури неприємно розсміялися.

– Зараз дізнаєшся, люба, – розтягуючи слова, пообіцяла одна з них. – Хм… Беремо руду і цю, в червоному, їй однаково не жити.

– Дурню, то ж та, що повернулася! – спинив дотепника «колега». – Вона тебе самого із собою забере. Краще імператорську підстилку! Кажуть, така майстриня… а старий навряд чи прочухається. Або он ту, молоденьку – хоч і потворна, зате свіжа кров!

– Сам дурень! Наш імператор обов'язково видужає, а хто так не думає, тому я зараз як дам у зуби! Щодо магеси, то роби, як знаєш, але якщо завтра у тебе все мохом поросте і цвіллю покриється, я не здивуюся.

– То, може, і рудої досить?

Зеліна неквапливо підійшла до розбірливих охоронців, запалила світляк і безцеремонно посвітила кожному з них в обличчя. Оторопілі пики викликали у неї хіба що гидливість, тож візитери були одразу виштовхані в коридор.

Богиня зітхнула і запропонувала:

– Гаразд, усіх заберу. Всіх із цієї камери, зрозуміло? Та не буди ти ту тітоньку, так перенесу. І житимуть вони у тебе!

Лін скривилася. Маргалінайя як гостя її зовсім не приваблювала, але, якщо подумати, і мертва принцеса заслуговувала крапельку співчуття.

– Сподіваюся, це ненадовго, – тихо промовила чарівниця, ступаючи в портал.

Двері камери злетіли з петель і впали на підлогу, а стражники спалахнули праведним гнівом і схопилися за зброю. Загрозливо, як їм здавалося, але Лін посміхнулась і знущально помахала у відповідь. Глянула на перекошені від жаху обличчя, а потім світ закрутився, щоб викинути її в стінах рідної оселі.

***

– Ніколи б не подумала, що маги настільки дурні, – зауважила Зеліна, ліниво витягнувшись на дивані у вітальні Лін.

– Чому? – тихо запитала Ельміра, і лише ледь помітна нотка в її тоні давала зрозуміти, що дівчина ображена за своїх колег. – Вони діють згідно з рекомендаціями Першого мага Радіса, і саме так під час Останньої війни зруйнували захисний купол прадавнього Клуса.

– Ти ніби хочеш, щоб їхні танці увінчались успіхом, – обурилася богиня. – Але вони схожі на стадо баранів, що намагається протаранити огорожу! Спочатку це було кумедно, а тепер якось нудно… З іншого боку, чим довше вони б’ються об мій захист, тим швидше порожніє веллійська скарбниця, тому маги – розумники! До речі, гарна думка! Піду знову їх дражнити, щоб життя малиною не здавалося!

Руда, осяяна новою ідеєю, легко скочила на ноги і метнулася до дверей, ледь не збивши метаморфа, що якраз заходив.

– Ще не знайшли?

Карі похитав головою:

– Ні. Взагалі жодних згадок. Щоправда, ми переглянули тільки веллійські літописи, до завтра сподіваємося розібрати гартонські, а там і до клуських черга дійде… Але я чомусь впевнений, що звичайні хроніки не допоможуть.

Зеліна невизначено хмикнула і пішла, а метаморф попрямував на кухню.

Розбір літератури тривав понад тиждень, але про «живу» книгу вони досі не мали ні найменшого уявлення. Маргалінайя наполегливо мовчала, і навіть богиня не змогла витягнути з неї ані слова. Ельміра розповідала кожен раз нову історію, закінчуючи її сльозами, тому віднедавна молоду магиню намагалися не чіпати, хоча Карі був упевнений: дівчина зовсім не «зачарована», як думає Лін, а лише вигадує казки, щоб не говорити правду. Ну а старі манускрипти, витягнені Зеліною із архівів імперії, були неабияк пізнавальними в історичному плані, однак потрібної інформації, на жаль, не мали.

Чутки про хворобу імператора підтвердилися. Арголін розривався між Кіратом і Влаєю, намагаючись і зберегти тойянську корону, і не допустити оголошення регентства вчорашньої фаворитки, що несподівано знайшла безліч покровителів серед знатних родів.

А місцеві захисники людського роду були рішуче налаштовані викурити зі свого головного майдану «обитель зла»… Чи варто говорити, що ця місія дістала чималу підтримку імперії?

Принцеса, хоч і «повернута», для ласих до трону була як кістка в горлі, а танцівниця, що називала Його Величність батьком, взагалі в жодну картину не вписувалася. Тому кілька десятків умілих і не дуже магів понад тиждень невпинно намагалися знищити захисний ковпак, яким Зеліна накрила два двори. Спочатку в хід ішли найпотужніші заклинання, що лише посилювали стійкість творіння богині, потім – груба фізична сила у вигляді підкопу, пізніше клуські майстри лякали ілюзіями.

Лін із чоловіком нишпорили в книгах, справедливо розсудивши, що здоровий імператор – менше зло, ніж відсутність правителя, та й все одно зайнятися було нічим.

Марк пропонував забратися геть разом із господарством, але й це не вирішило б проблему: коли в справі маги, знайти втікачів зовсім не важко, а яка різниця, де витримувати облогу? Тому колишній гвардієць узяв на себе патрулювання периметра і виловлювання «кротів», з чим прекрасно справлявся.

Графиня чергувала періоди безперестанних ридань із періодами активного планування помсти «губителям донечки», і Лін підозрювала, що в її пляшечці з нюхальною сіллю аж ніяк не просто сіль.

Ельміра нишком спустошила половину запасів ландарських вин Марка, а другу – з його завзятого схвалення.

Що ж до Зеліни, то вона розважалася, граючи в хованки з магами, що оточили її маленьку фортецю, і не замислювалася про долю імперії, здоров'я Малдраба Четвертого та інші нісенітниці.

– А-ах! – пролунало з вітальні. – Ох!

Карі кинув тацю із обідом, яку збирався віднести Лін, і поспішив до Ельміри.

– Це неймовірно. – Магиня з порога потягнула метаморфа до вікна, забувши про сором'язливість. – Вони додумались!

Дійства, що розгорталося за високою огорожею, повністю не було видно, проте в розмаїтті прапорців, списів і сокир з'явилося щось нове.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.