9.2
Маргалінайя… Чарівниця ніколи не зустрічалася з нею особисто, і все ж чомусь знала: саме ця принцеса – справжня. Дочка Його Величності Малдраба Четвертого, законна спадкоємиця веллійської імперії…
«А ось і оригінал. Але і «наша» Магайя не була випадковою людиною з вдалою зовнішністю… Ф'єрі, хелла… Ех, знати б трохи більше…» – міркувала Лін, неквапливо розглядаючи ту, кого ненавиділа всім серцем.
– Уже змив «Аромат єдності»? – Принцеса не розгубилася. – Як шкода… Доведеться і з тобою розпрощатися. Та це не має значення. Дозвольте вам подякувати, любі мої. Тобі, – вона вказала на ельфа, – за нашого дорогоцінного Арголіна, що зламав мені життя. Тобі, тату, – вона нечутно перетнула кімнату і зупинилася біля ліжка, – за розуміння і допомогу, які обернулися моєю смертю. А тобі, – Маргалінайя пильно глянула на чарівницю, – за те, що допомогла повернути спадок! Я маю на увазі веллійський трон. Він же вільний, так?
Дісон заперечливо похитав головою, всім своїм виглядом висловлюючи незгоду з цим твердженням.
– Так-так, – задоволено посміхнулася принцеса. – Арголін поза грою, бо люди не визнають імператора-мага. Батько розумів це і дав йому Тойяну. Фарме і її сина не враховуємо, бо ж їх підтримують лише ті, хто планує стати вітчимом спадкоємцю. Коли Фарме обере когось одного, то залишиться в меншості! Залишається тільки героїчна принцеса, яка повернулася зі Світу Тварюк. Законна спадкоємиця, що здійснила неможливе заради зустрічі з батьком! Але доля така жорстока… Слухайте історію! Нещасна Маргалінайя стільки років мріяла вимовити: «Добридень, тату!», а опинилася в темниці разом із брехухою, що замахнулась на її батька! Але принцеса вирвалася і навіть знайшла ліки для татуся! На жаль, вона трохи запізнилася. Зовсім трохи… Уявіть, її рідна тітка схибнулася! Сумно, еге ж? – неочікувано змінила тон Маргалінайя. – Однак я пишаюся собою, адже це – новий рівень! Уже зрозуміли сюжет? Зрозуміли?! Гадаю, тобі, – вона звернулася до Лін, – має бути приємно, що ми міняємося ролями. Рейте, поквапся!
У дверях з’явилося вузьке обличчя придворного мага, що сяяло застиглою божевільною усмішкою.
«Вікно!» – встигла подумати чарівниця, помічаючи рух ельфа в тому ж напрямку. А світ тим часом закрутився потоками світла, сліпуче спалахнув і…
І все залишилося колишнім, хіба що очі немилосердно сльозилися та кольорові кола застеляли погляд.
Дісон лежав на підлозі, важко дихаючи, і нишпорив навколо себе руками, пориваючись встати. Рушник з'їхав, відкривши татуювання на його стегні. Ланікана [20]… Рослина-символ Старилісу, принесена з далекого світу самим Ланом. Вважається, вона допомагає не-людям зосереджуватися і трохи захищає від людської магії. Але чому ельф наколов її в такому місці? Це ж… кхм, це неповага!
«Стоп! Де я витаю?» – зупинила себе Лін, переводячи все ще неясний погляд на Маргалінайю.
Принцеса чогось чекала. Вона притулилася до стіни і просто спостерігала, склавши руки на грудях.
«Зазвичай я так стою…» – промайнуло в голові чарівниці, а потім вона раптом усвідомила: у крайньому зліва ящику імператорського стола лежить кинджал…
Звідки прийшло це знання? Лін глянула в зло примружені очі принцеси і зрозуміла: забава тільки починається. Якесь із заклинань підпорядкування… сильне, напевно. Придворний маг начарував його і впав непритомний.
Звідки ж їм знати, що з магією у супротивниці відносини не найкращі? Не те щоб чарівниця зовсім не відчувала впливу магічної сили, але зазвичай заклинання поруч із нею руйнувалися швидше, аніж встигали завдати істотної шкоди. Звідси і «професія» – у Головному світі чарівники вважалися кимось на кшталт блаженних, які заперечують традиційну схему «гроші – послуга» і спеціалізуються, головним чином, на позбавленні від злих чар.
«Я повинна когось заколоти? Імператора? Чи ельфа?» – вирішувала Лін, машинально дістаючи зі столу майбутнє знаряддя вбивства.
Що робити далі, вона не уявляла. Прориватися до виходу? Варта визнала у ній принцесу… Але Маргалінайя поводилася так, немов її це зовсім не хвилювало. Здається, вона вирішила повернути своє ім'я… Точніше, замінити чарівницю і в очах усього світу стати загальновизнаною героїнею.
«Як вона може не помічати, що ми зовсім різні? Наші обличчя схожі, але ніхто при здоровому глузді нас не переплутає! Тим паче я тепер не беззахисна здобич із чужого світу, а дружина Первісного і подруга богині Життя. Обман миттю розкриється. Та й трон – не іграшка, яка переходить із рук у руки. В нього є спадкоємець – маленький принц. Владу не можна отримати просто так!» – Лін не розуміла, в чому суть задуму Її Високості.
Чи тут теж не обійдеться без таємничої хелли?
– Рейте, вставай! – Поки чарівниця визначалася, кого їй потрібно вбити, принцеса втратила терпіння. – Швидше, неробо! Зміни вектори поведінки, хіба не бачиш, вона зовсім безмозка! Елементарних речей зробити не може, погань…
Придворний маг застогнав, але стусан під ребра швидко повернув його до тями. Він мляво ворухнув пальцями, пробурмотів кілька слів і знову обм'як.
Ельф глибоко вдихнув. Підняв голову, оглянув кімнату, помітив кинджал у руках Лін…
– Чого ти хочеш? – запитала чарівниця Маргалінайю, роблячи кілька кроків до вікна. – Веллійського трону тобі не бачити, як і підтримки народу. – Вона глянула на Дісона. Той дивився не як маріонетка. – Вибач, але ти дурна.
– Що? – аж підскочила принцеса. – Що ти сказала?!
– Лін, обережно, хелла! – подав голос ельф, підводячись. – Чуєш? Це хелла!
– Можливо, – спокійно сказала Лін. – Можливо. Але, знаєте, – вона підійшла до Маргалінайї і підняла кинджал до рівня її очей, – як на мене, це взагалі непродуманий план. І зараз ми обговоримо його у всіх подробицях. Тільки, Дісоне, будь люб'язний, замотайся в рушник!
***
«Розговорити принцесу… Схоже на назву якоїсь модної п'єси! Шкода, що Маргалінайя не трапилась на шляху мого не-людського вигляду. А так… Хіба налякаєш смертю того, кого неможливо вбити? Навіть вигнанням її не притиснеш – досвідчені некроманти отримали гроші і роз'їхалися, недосвідчених відправила на кладовище Зеліна. А тортури… ні, вона знала, що я на це не піду. Хоча варто було спробувати!
Але принцеса – мати Арголіна, і хто може точно відповісти, яку роль він відводить їй у своїй грі? Хлопчик давно виріс… Та не просто виріс – він уже навчився маніпулювати людьми. Знати б, у що він насправді вірить! А то слова багатозначні…
Можливо, це параноя, але мене не полишає відчуття, ніби нас усіх водять за ніс. Навіть Маргалінайю, яка вважає себе найгеніальнішою жінкою у світі. Обдурила вона Реха, еге ж! Імовірніше, це він використав амбіції принцеси у своїх цілях. Але навіщо? Чого бог Смерті хоче настільки, що не погребував повернути у світ живих знавіснілу імператорську дочку?
Напевно, варто почати спочатку.
Маргалінайя повернулася і створила (навряд чи сама) Магайю – люблячу доньку. Навіщо? Можливо, щоб освоїтися і оцінити стан справ, бо ж за минулі роки багато що змінилося. Як? Незрозуміло – навіть Карі визнав «першу» принцесу людиною і не відчув у ній надлишків магії. Тоді хто ж їй допомагає?
Гаразд, питання залишається відкритим.
Далі – смерть новоспеченої королеви і хвороба Малдраба Четвертого. З королевою все поки туманно і, мабуть, її смерть почекає. А ось імператор… Дісон сказав – винна хелла, він також стверджував, що хеллу знає Маргалінайя… «Друга» Маргалінайя. Ну а «перша» хотіла допомогти батькові за допомогою живої книги. Звідки вона взяла ключ і куди він потім подівся – невідомо.
Арешт, звільнення… Тут точно немає нічого загадкового. Зате далі – одні таємниці.
Коли Арголін дозволив нам повернутися в товариство містян, принцесу виштовхали до Реха і… І з'явилася друга принцеса, яка оголосила першу самозванкою. Де логіка? Ні, Маргалінайї не потрібна була Магайя, це ясно. Однак простіше замінити її і не плодити лишні сутності! Чи їхні характери занадто різнились, а нинішня принцеса не хотіла прикидатися?
Ага, треба ж врахувати й мене…
І те, що Магайї, здається, позбулися всупереч волі Маргалінайї!
Ця версія наче найперспективніша. Принцеса плете інтриги, але раптом бах – і її маріонетка поза грою. Зате з'являюсь я зі своїм божевільним оголошенням, і плани різко змінюються. Вони настільки непродумані, тому що будувалися похапцем!
Героїчна історія порятунку Її Високості зі Світу Тварюк сподобалася б народу. Але для цього я маю зникнути, а Маргалінайя… О так, Маргалінайя не могла оголосити про свої права, поки є ще одна претендентка – я, і не могла повернути здоров'я імператору, щоб він сам визначився з дочкою. Малдраб не дурень, він зрозуміє, кому завдячує хворобою! Магія на старого не подіє – людських правителів з дитинства обвішують охоронними заклинаннями як берізку стрічками в Медову ніч.
Тобто хелла – не магія! Принаймні не класична магія.
Можливо, магія потойбіччя?
Цікаво…
І неважливо!
Отже, Маргалінайя зображує тітоньку, поїть приворотним зіллям чоловічу частину палацу і чекає, поки зможе зайняти моє місце. Вона чекає, а я сиджу над книгами… і тут зникає Марк. Класична пастка. Чорт, але як принцеса збиралася помінятись ролями? Арголін її миттю розкусив би, не кажучи вже про моїх друзів.
До речі, щодо Арголіна, який так легко визнав другу Маргалінайю своєю родичкою, і щодо портрета в парадному залі… Це не просто так! Хлопець замилює нам усім очі, дає кожному бажане, щоб притупити увагу. Шкода, що зрозуміти мотиви тойянського короля значно складніше, аніж поведінку Маргалінайї.
І ще дещо… Новий рівень! Так, Її Високість говорила про новий рівень! Можна припустити, що Магайя була, так би мовити, експериментальним варіантом. Варіантом чого, га? Можливо, загадкової ф’єрі?
У-ух, скоріше б ніч. Сподіваюся, Ельміра щось прояснить».
/20. Ланікана – рослина, символ Старилісу; відома тим, що послаблює магію людей./
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!