Гра в чужу брехню

/Наставник учив мене: мистецтво дипломатії полягає в тому, щоб відповідати на прості запитання, не породжуючи складних.

«Перші сто років при дворі Веллійської імперії», Бест Влайський/

– Це дикість якась! – бушував Марк, витоптуючи розкішний килим у власній вітальні. – Світ давно здурів, і я зійду з розуму разом із ним! Ні, подумати тільки, як таке взагалі можливо?! Вашу ж!.. А я вважав, що лиш у казармах порядки як у оркських племенах! Благородні і витончені, щоб вас перекосило! Вершки імперії, майбутнє людства… Малолітні йолопи!

Лін і Карі кивали, повністю підтримуючи хоч і трохи матюкливу, зате влучну позицію друга, що збігалася з їхніми власними думками. І нещодавнє протистояння богів, що закінчилося смертю для людей, тут було ні до чого.

Як сказав сусід, Маргалінайю повернули, тож так і треба. Варто згадати її за можливості пристойними словами, поскаржитися на випадковості, які не випадкові, і зайнятися справами буденними, не забуваючи – донедавна повернення мертвої принцеси в потойбіччя вважалося завданням присутніх.

Щоправда, останнім часом Маргалінайя поводилася напрочуд тихо, однак, як запевняв Марк, довго це тривати не могло. Є особистості, яких не те що час – той світ не виправить, і Її Високість належала саме до таких людей. Недарма ж колись, ще за її життя, п'ятий корпус гвардійців імператора кілька років поспіль приносив Реху досить пристойні жертви, благаючи врятувати світ від примхливої доньки імператора, що ніколи й ні в чому не знала відмови.

Справедливості заради треба зауважити, що в той час у арсеналі принцеси переважали не отрути, а приворотні зілля – здебільшого недавно винайдені, які не отримали схвалення комісії магів, зате мали неймовірне розмаїття побічних ефектів. Втім, Маргалінайю наслідки не турбували.

Що ж до Його Величності, то Марку було начхати і на хворобу правителя, яка «не хвороба», і на зміщення династії Віллаів, і на те, хто займе трон у влайському палаці. Хоч Фарме пророкували непогані шанси стати регенткою, реальної влади їй ніколи не бачити. Для знаті фаворитка – як ширма, яку можна прикрасити коштовностями, повісити на видне місце і рухати на свій розсуд, прикриваючи власні справи.

Ну а несподівана смерть якихось там некромантів колишнього гвардійця лише потішила – він терпіти не міг тих, для кого трупи були витратним матеріалом. Тим паче, майдан уже прибрали, і тільки невеликі темні плями нагадували про недавню лють богині.

Ні, Марка обурило дещо на перший погляд абсолютно невинне.

– Та на її тлі Зел – зразок порядності, – підсумував він, переводячи подих.

Богиня задоволено посміхнулась, Ельміра похнюпилася.

Молода магиня розповіла зовсім небагато – лиш те, про що могла знати дівчина, яка останній рік провела в клуському пансіоні разом із Ільменою, але не змогла сказати ні слова інформації, доступної «книзі».

Все просто – пріоритети магів і людей без дару разюче відрізнялися, і суперництво, наприклад, у любові – ніщо в порівнянні з боротьбою за перевагу над «колегою». Самому важко протистояти всім, тому двоюрідні сестри об'єдналися в команду – так часто робили, адміністрація це не забороняла, ба більше – такі стосунки заохочувалися. Єдина проблема – Ельміра знала про їхні особливості переважно зі слів подруги, що практично виросла в Клусі.

Ільмена цілилася високо, повністю віддаючись магії. Єдине, що їй трохи заважало, – недосконалість людської пам'яті, не здатної утримати понад тисячу заклинань. Але й ця проблема мала рішення.

Ельміра сумувала за родиною і чіплялася за сестру як за єдине знайоме обличчя серед заздрісних і підозрілих однокурсниць, що з першого дня знайомства відточували майстерність на «тупенькій селючці», тому охоче погодилася допомогти. Спочатку від неї нічого особливого не вимагалось – Ільмена лишень хотіла, щоб кузина запам'ятовувала нові заклинання і дозволяла ними користуватися, бо ж порпатися в чужих головах амбіційна дівчина навчилася давно. Щоправда, для цього потрібна згода «помічників», але зовнішністю доля її не обділила і жертви зазвичай не мали претензій.

А потім графську дочку разом із декількома іншими пансіонерками запросили в майстерню Першого мага Радіса – за якоюсь освітньою програмою. Ільмена повернулася із «сувеніром», який досі шукають найкращі клуські агенти. Книга, створена найвидатнішим із магів, вмістилище знань про все на світі – про такий скарб вона і не мріяла! Але де заховати здобич? Кожен із магів здатен знайти свою річ, як би добре її не замаскували.

Ельміра запропонувала допомогу, коли кузина була в розпачі, і поплатилася…

Ільмені спала на думку геніальна ідея змусити розщедритися двох гномів одночасно. Приховати книгу і тримати її під рукою, а сестра… Сестра часто повторювала, що заради рідні готова на що завгодно.

Виявилося, це зовсім не складно – поєднати людину і предмет. Особливо коли предмет допомагає порадами, а людина не опирається. І коли предмет сам жадає стати частиною людини!

Ільмена була талановита, вміла, метикувата і повертатися в Тойяну не збиралася. Що цікавого могла запропонувати провінція молодій привабливій магині, якій навіть заклинання Перших давалися легко? А Клус – це ж ярмарок можливостей!

Якось графська дочка розговорилася з кузиною і відкрила частину своїх планів на майбутнє: вступити до Університету Радіса [17], в так званий УР, стати кращою не тільки на курсі, а й… Загалом, Ільмена вважала, що через десять років її помітять, через двадцять – оцінять, а там і про нинішній трон Хреедіна можна подумати. Маючи під рукою «живу» книгу, нерозумно хвилюватися через конкурентів!

Тому, почувши від батьків про майбутнє весілля, магиня запанікувала. Який принц, яка Тойяна, коли попереду маячить значно достойніша ціль?! Щоправда, батько цього не зрозумів би, та й відмовляти синові імператора неприпустимо для кар'єрного зростання…

Ільмена довго міркувала, оцінюючи всі «за» і «проти». Навіть роздумувала, чи не стати тойянською королевою по-справжньому… Але пішли чутки про те, що Арголін впав у немилість і його крихітне королівство – різновид заслання, тому магиня визначилася з метою і засобами. Хоч як це прикро, та одним із засобів стала її власна двоюрідна сестра.

– Ти ж могла відмовитися, – сказала Лін, дивуючись терплячості гості. – А якби вона наполягала, то пригрозила б розповісти все викладачам чи як там у вас вони називаються. Батькам, врешті-решт!

– Я і розповіла мамі… А мама – татові… Я тепер – річ, що належить Ільмені. Але коли у мене голова паморочиться від спиртного, кузина не може мною користуватися, тому мені потрібно завжди… ну, це… пити…

Голос Ельміри тремтів, наче вона ледве стримувала сльози. Втім, трималася дівчина стійко, хоч і дуже полохливо.

– То нехай би користувалася книгою, – зло бовкнув Марк, – навіть якщо вона у твоїй голові. Ви ж вмієте якось спілкуватися на відстані. А ти займалася б своїми справами.

Ельміра підняла на нього втомлені, трохи почервонілі очі:

– Я і книга – одне ціле! Я – це книга, а книга – це я. Не можна використовувати тільки частину мене. Тобто спочатку саме так я і думала, але потім виявилося, що Ільмена дещо недоговорила… дещо важливе… Вона почала мене контролювати після того, як я вперше напилась і в усьому зізналася батькам, і тепер мені не можна говорити ні слова про наші стосунки… про час після заборони.

– Нехай наша руйнівниця злих чар зруйнує і твої! – запропонувала Зеліна.

Лін охоче зробила крок уперед, але зупинилася.

– Зел, ти ж чула – вони з книгою єдині. Ніхто не знає, що трапиться, якщо розірветься цей зв'язок. Треба докладніше дізнатися про проблему, перш ніж починати щось робити.

– Ага. І, можливо, проблема вирішиться сама. Назавжди, – уїдливо посміхнулася богиня.

– Зел! – спинив руду Марк. – Припини! Ельміро, ти не можеш говорити про Ільмену навіть після того, як вона вирушила магічити до пращурів?

– Точно! – підхопила Лін. – Королева померла, вона не може тобою керувати. І захист Зеліни їй цього не дозволив би. Чому ти все ще п’єш? Звичка?

Сумний погляд з-під вій і важке зітхання замінили відповідь.

– Тобто не все так просто, – здогадалась чарівниця. – А як щодо ключа? Навіщо він?

Ельміра знову зітхнула, потім зобразила маленьку пантоміму: зробила сумне обличчя, додала відрази і страху, а на завершення блиснула зубами.

– Я не можу розповісти словами, – в розпачі сплеснула руками, зрозумівши, що її вистава залишилася нерозшифрованою. – Не можу говорити про це ні у віршах, ні в прозі, ні за допомогою алегорій, ні малюючи картинки, ні в пісні, ні… ніяк!

– Так, загадка серйозна, – погодилась Зеліна. – Піду за новою літературою! До Радіса! А що, тепер уже конституція… компенсація… о, конспірація! Конспірація не потрібна. Подобаються мені ці твої слівця, Лін, з ними я почуваюсь такою освіченою. – Богиня захихотіла і зникла в порталі.

– Ільмена не могла передбачити все, – задумливо промовила Лін. – Не переживай, Ельміро, ми знайдемо виняток.

– Загадки… Слухай, а якщо скласти ребус чи щось таке? – запитав Марк.

Магиня невпевнено взялася за оздоблену діамантами клуську самописку, що була окрасою туалетного столика Зеліни, і озирнулася в пошуках паперу. На жаль, такого добра в цьому будинку не траплялося. Зітхнувши, дівчина витягла серветку, нахмурилась і почала писати. Через деякий час Ельміра визнала:

– Не можу… Не можу малювати! Квіточки виходять, а інше…

– Ні розповідати, ні малювати… хм, – неголосно вимовив метаморф, намагаючись угледіти в закарлючках хоч натяк, але в плутанині ліній і петель вловити сенс було неможливо. – А запитувати?

– Одне питання на добу. На будь-яку тему… Розумієте, я дуже допитлива, тому Ільмена… Погань Ільмена, ось хто вона! Наче я багато хотіла!

– Ясно, чому ти нічим не цікавилася, – зрозумів Марк. – Важко це, напевно?

– Я звикла, – опустила очі Ельміра. – Виявилося, це не дуже й складно…

– Це чудово!

Дівчина так глянула на Лін, немов та перетворилася на дракона.

– У сенсі, обміркуй запитання, – виправилася чарівниця.

– Сьогодні я питала, – знову чомусь зніяковіла Ельміра. – Тепер треба чекати півночі… Але я подумаю! Моє питання все прояснить! Чесно.

/17. УР – Університет Радіса; вищий навчальний заклад для магів, розташований у Клусі./