Гра в чужу брехню

***

– Ха-ха, у долі приголомшливе почуття гумору! Дитя протилежностей, це ж треба… Дочка Алана Ділейна, чия сила – знищення магії людей, і найсильнішого із людських магів. Той випадок, коли плюс на мінус дає нуль, чи як там пишуть у розумних книжках? Підозрюю, дехто про це давно знав, тобто наша нечарівна чарівниця мала рацію, – понуро підсумувала богиня Життя, сидячи на сходинках власного ґанку наступного дня. – Пророцтва несправжні… А я вірила в них майже два тисячоліття! Точніше, в одне з них – те, про Діву і Воїна, про їхнє неземне кохання і про маля, що об'єднає світ. Яке розчарування! Навколо і так суцільна буденність, а тут ще й це…

– Чуєш, подруго, – перервав її тугу Марк, прискіпливо розглядаючи недавно полагоджений поріг і вважаючи свою роботу більш-менш задовільною, – тобі потрібні пригоди? Ну то сама придумай нові пророцтва, вибери якогось дурня і грайся ним, як погралися нами! А особисто у мене вся ця загадковість вже в печінках сидить. Рех би забрав Реха! Навіщо було настільки ускладнювати?

– Взагалі-то все досить просто. – Карі припинив годувати птахів у своєму дворі і перестрибнув через похилий дерев'яний паркан. – Якщо дивитися об'єктивно, то начудили насамперед виконавці плану бога Смерті. І, звичайно ж, ми. А якби все йшло як треба… Перші маги створили Закритий світ. Зруйнувати магію Перших міг тільки Лан. З якихось причин він відмовлявся це робити…

– Через магів! – додала Лін, насилу протиснувшись у ворота. В руках вона тримала об'ємний ящик, хрест-навхрест перев'язаний широкою рожевою стрічкою. – Вважалося, що в Світі Тварюк немає магії. Лише людські держави використовували його як місце вічного заслання, і ймовірність того, що туди потрапить не-людь або маг і дасть початок новій епосі, була мізерно мала.

– Змусити правителя Старилісу змінити своє рішення міг лише Радіс, – продовжував Карі. – Але він зазвичай вкрай солідарний із Ланом. Крім питання про дитину, загублену казна-коли. Кинути тебе в Світ Тварюк, не спричиняючи прямих підозр, – і Радіс не вгамується, поки не змусить Лана вирушити туди теж. А щоб повернутися, необхідно зруйнувати купол… Арголін примчав до нас і розповів жалісну казочку, щоб виманити з глушини. Навряд чи він припускав, як сильно все закрутиться. Ми вміємо ускладнювати життя собі та іншим, ха-ха.

Лін кинула свою ношу прямо посеред двору і неспішно обтрусила пил із одягу. Ящик, трохи нахилившись, застиг.

– Подарунок від Арголіна? – Метаморф щосили вдавав, що пробачив тойянського короля, але це було відверто фальшиво. – Сподіваюсь, він не поскупився на вибачення?

– О ні! – заперечила чарівниця. – Перед тобою – дар Незрівнянного, що має покращити десять моїх навичок. Яких саме, не уточнювалось, але коли Елфа вручав мені це, – вона недбало штовхнула ногою «нагороду», – М-елфу аж тіпало. Якщо я не помиляюся, він стримував сміх.

– А що всередині? – Зеліна покрутила ящик сяк і так, навіть принюхалася. – Важкуватий… Невже золото? Як банально!

– Гадки не маю. Знаю лише, що це з особистих запасів Незрівнянного і цінується серед елф дорожче золота. А наш милий Арголін замість вибачень дав мені на цілий день свого придворного мага. Вгадайте-но, ким він виявився?

Друзі в унісон пхикнули, показуючи: ця новина вже відома кожному, хто чув останні тойянські плітки.

– І як Ельмірі Тагот? – з насмішкою поцікавився Марк. – Мабуть, відразу ж назвала Кірат болотом?

Лін невизначено хитнула головою. Вона сама не могла зрозуміти, як поставилася магиня до столиці Елфи та її мешканців. З одного боку, дівчина невпинно захоплювалася величчю міста і його чистотою. З іншого – побіжно зауважила, що краще жити на смітнику, ніж в суспільстві елф.

– Вона зачарувала Рі настільки, що він напросився з нами в Тойяну, – навіщось повідомила Лін. – А Млот зник… Хоча М-елфа і обіцяв повернути їм із Рі магію, але слова не дотримав. Сказав, що займеться цим пізніше, коли обидва материки трохи заспокояться і можна буде дозволити собі розкіш мати ворогів із магією. Даремно Рех затіяв цю комбінацію – як на мене, краще б Світ Тварюк залишався під ковпаком.

– Чому? – здивувалася Зеліна, не впізнаючи зазвичай лояльну до всього подругу.

– Тому що і у наших магів може виникнути спокуса стати елфами. Марку, навіщо молоток? А-а-а… Не боїшся? Раптом звідти вискочить… Зерно?!

Легка дерев'яна кришка злетіла, під нею виднівся міцно зав'язаний мішок. Лін неспішно розплутала шворку і не втрималася від сміху, побачивши ошелешену фізіономію богині, яка запустила пальці в зелену крупу – ту саму, призначену для годування свиней. З особистих, хай йому грець, запасів Незрівнянного.

– Ой! – пискнула Зеліна, висмикнувши руку. – Всередині щось є! Холодне і слизьке, як…

– Як метал.

Марк, не приховуючи роздратування, відсунув її вбік і витягнув із мішка щось на кшталт сріблястої складної лінійки. Вона виблискувала на сонці, на її краях виділялися неглибокі насічки.

– Ого, та це ж справді щедра подяка! – не вірячи своїм очам, вигукнула Лін.

Богиня із сумнівом знизала плечима і тихо фиркнула.

– Мішок зерна і залізну стрічку ти називаєш гідним подарунком? – висловила своє ставлення. – У кожному будинку такого добра хоч греблю гати!

– Зерно, яке годі й шукати на цьому континенті! – з азартом заперечила чарівниця. – І переносний портал, яким може користуватися навіть така магічна бездарність, як я! Дивіться, він складається у квадрат, а тут повзунок і ці рисочки… Думаю, якась система координат. Пізніше розберемося! Ні-ні, мені краще до нього не торкатися. Нічого страшного, у мене є той, хто його налаштує. А зараз… Зел, ну не вередуй! Погодься, ти скучила за нормальною їжею, яку я збираюся приготувати!

Марк без зайвих слів підхопив Зеліну під руку і, не зважаючи на її активні протести, потяг до будинку.

– У тебе є година! – крикнув від порога. – Максимум – півтори! Бо я почну жерти курей живцем!

– Милий, я ж тебе годувала, – бджілкою вилася навколо нього богиня. – Тобі не подобалось? А навіщо тоді їв?!

Зачинені двері злегка приглушили звуки позапланового скандалу.

– Взагалі-то в нас уся кухня заставлена їжею, – невпевнено промовив Карі, коли вони з дружиною залишилися наодинці. – Я хотів влаштувати невеличке свято…

– Сам приготував? – поцікавилася Лін, не пригадуючи в нього особливої схильності до куховарства.

– Ні, – визнав метаморф. – Попросив у матері Ельміри помічницю на деякий час, то вона трьох кухарів до плити зігнала. Як думаєш, сказати…

– Ні, – впевнено перервала його чарівниця. – Завдяки Ельжені у нас є ціла година, вільна від розпитувань. Хіба ми не знайдемо, на що її витратити? Знаєш, я ж бо кохаю тебе, і нехай я не вмію говорити про свої почуття в присутності сторонніх… та й, чесно кажучи, за їхньої відсутність слова теж даються мені важко… Карі! Негайно постав мене на землю! Якщо Марк помітить це з вікна, години у нас не буде!

***

Через тиждень

– Зел, оселитися в Тойяні – погана ідея! – всоте повторила Лін. Втім, без особливої наполегливості, – вона давно переконалася в марності всіх розумних аргументів. – Просто повір мені! Залишити будинки на головному майдані Кірату, майже біля воріт королівського палацу, – по-справжньому погана ідея! Ну як ти не розумієш…

На довгих вигнутих віях рудої бестії затріпотіли сльози:

– Ти мене ненавидиш! – хлюпнула носом вона. – Через них, так?! – Богиня махнула рукою на горбики біля огорожі й розридалася. – Звичайно, я ж звірюка якась! Убивця! Душогубка! У-у-у…

Лін трохи здивувалась, але не заважала Зеліні розігрувати спектакль і насолоджуватися ним. Сторонніх глядачів не було, лише кіратська дітвора лякливо заглядала за огорожу, хоча об'єктом її уваги були не люди, а живність.

– Зел, мертвих некромантів недостатньо, щоб зруйнувати роки дружби, повір. І півнів теж. Ось якби йшлося про немовлят або про… Зел, ти що?! Припини! Не плач по-справжньому, Зел! Я пожартувала! Звісно, я не думаю, що ти можеш вбити немовля. Звичайно, не можеш!

– Можу, – різко заперечила Зеліна. – Дитинча вбити найпростіше, вони навіть захищатися не вміють. Але ти мене не слухаєш! І не міняй тему. Ми говорили про Тойяну! Марку, – почала богиня виставляти на поле бою свої війська, – тобі тут подобається?

– Більш-менш, – ухильно відповів той.

– Більше, ніж у Їжачках?

– Так, – скрипнув зубами Марк. – Більше.

– Бачиш? – Зеліна аж засяяла. – Йому добре в Тойяні! Карі, а як тобі Кірат? Краще, ніж Влая, правда ж?

– Краще, – з легкістю погодився метаморф. – Але це нічого не означає. Мені однаково, де жити. Головне, з ким і як.

– З Лін у мирі та злагоді? – хмикнула богиня. – Лі-і-ін…

– Спочатку домовся з королем, – зупинила її чарівниця.

– Уже! – Зеліна радісно підскочила.

– І з міністрами.

– Уже!

– І з Джерінером.

– Уже! – Богиня сяяла, смакуючи швидку перемогу.

Лін невизначено хитнула головою, відмовляючись сприймати всерйоз чергову примху подруги. Треба ж придумати таке – залишитися тут! Зрозуміло, руда обожнювала бути в центрі уваги, але головний майдан?.. І як така дурість могла спасти їй на думку?

– Відверто кажучи, коли Лан запропонував мені обживати Тойяну і бути її, так би мовити, талісманом, я вирішила, що він знущається, – задумливо промовила Зеліна. – Але, подумавши…

– О, ти вмієш думати? – удавано здивувався Марк, відірвавшись на мить від напівсонного споглядання лише йому відомої далечіні. – Вітаю, Зел!

– Лі-і-ін! – благально викрикнула богиня. – Тобі складно погодитися? Я багато прошу?!

– Тільки диво змусить мене затриматися в Кіраті. І, будь ласка, не закочуй очі! Живи в Тойяні, якщо хочеш, до чого тут мої бажання? Вже немає життєво необхідної причини сусідити, тому не створюй проблеми на рівному місці.

Зеліна так на неї глянула, що Лін відчула себе зрадницею. Але слухати дурниці теж сил не лишилося!

– Джерінер пообіцяв прибрати бруківку й навезти родючої землі для городів, міністри збираються влаштувати грандіозне свято в нашу честь, навіть Арголін подарував мені якийсь кущик із колючками, а тобі подавай дива? – Богиня і не думала ображатися. – Все життя – диво! Те, що для нас звично і буденно, десь викликає священний трепет. Уяви, ваше теля оголосили моїм втіленням у Храмі Життя! Ціпа висиджує яйця, то Джерінер пів дня навколо нього крутився, немов ніколи квочку не бачив! Он, біля огорожі, зі щілини між камінням тягнеться деревце – і це диво, між іншим!

– Ціпа висиджує яйця? – перепитала Лін, пригадуючи, що справді не помічала свого улюбленця серед іншого пернатого «господарства». – Зел, отямся! Ціпа – старий забіякуватий півень, а не курка! Зел? Зел, ти куди? Не тікай! Та що трапилося, га? Марку, і ти йдеш? Що смішного я сказала? Карі! Хоч ти в змозі розмовляти чітко? – Чарівниця почала втрачати терпіння, але зустрілася з чоловіком поглядом і, не особливо пручаючись, провалилася в сяйво його очей. – Добре, що вони пішли. Див їм захотілося, бачте! Я вдома, і я з тобою – чи це не диво? До речі, щодо житла, побуту та інших радощів життя… Мені сьогодні снилися море, сонце, тропічний острів… Твій рідний острів, Карі. Що скажеш про невелику відпустку?

– Давно пора, любове моя.

– І ніяких пригод! – з усмішкою уточнила Лін. – Ні пророцтв, ні порятунку світу, ні знедолених принців, ні великої політики. Тільки неробство і ласощі. Згоден?

Метаморф скорчив потішну міну і змовницьки підморгнув.

– Ти сама в це віриш? – запитав глузливо. – Ми – і без пригод? Таке взагалі можливо?

– Мріяти приємно, Карі! Ех, мріяти приємно!

Про інші пригоди головних героїв можна прочитати в романі "Гра в чуже життя", про деяких другорядних - в романі "Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно!"

Якщо вам сподобалась ця історія, будь ласка, не забувайте про «вподобайки» та коментарі. Щоб не пропустити новинки, підписуйтесь на мою авторську сторінку.

Приємного відпочинку в чарівних світах!

Якщо маєте можливість, будь ласка, донатьте ЗСУ та волонтерам.