Гра в чужу брехню

/Коли здається, що всі перепони подолані, легко втратити голову і забути: шляхів без перешкод взагалі нема.

«Перші сто років при дворі Веллійської імперії», Бест Влайський/

У державі Незрівнянного не знали звичних для Головного світу порталів. Маги з Комітету переміщень створювали якісь постійні «врата», що з'єднувалися з певними місцями. Навіть М-елфа, що чимало бачив на своєму віку, назвав розповідь Лін про «персональні» портали (буденність у її світі) єрессю. Ніхто із засланих сюди магів не говорив ні про що таке, то нащо їй придумувати казки? І не треба стверджувати, ніби вони просто боялися розповісти про щось, що применшило б велич елф!

Як потрапити в перший палац Незрівнянного? Елементарно – він розташований на протилежній околиці Тагота. Транспорт? Ха-ха, Богообрана Л-елфа жартує? Звичайно, якщо вона згодна позбутися Рі… Так, Рі – доба після оголошення вироку вже минула, і він остаточно втратив право додавати до свого імені «елфа». Власне, тепер йому і це ім'я не належить, але не варто звертати увагу на дрібниці.

Чому саме від Рі? Ну, рабів навколо повнісінько, і в очі вони не впадають, а ось колишній ерьєр Другої категорії, тільки вчора засуджений до Підземель у присутності свідків, – інша справа. Звідки свідки на порожньому майдані? А чому Л-елфа вирішила, нібито майдан був порожній? Страх не заважає спостерігати крізь прочинені двері чи віконниці, з провулків, з… звідусіль, одним словом.

Оголосити, що Рі-елфу пробачено? Може, і магію йому повернути? Тоді його слово віднайде колишнью вагу, і він зможе поділитися планами ерьєра-карателя з усім світом! І просвітити жителів Тагота щодо показової страти Лін-елфи. О, правильно підмічено, Млоте, якої ще Лін-елфи? Її вирок виконано, і Богообрана Л-елфа не має хвилюватися через це.

Карета? Запряжена кіньми? Ні, ні, ні! Елфи переміщаються за допомогою порталів, у межах міста – в паланкінах або візках, які тягнуть раби. І ніяких смердючих коней!

Інший транспорт, прийнятний для елф? Хм, відразу важко згадати… Молоді елфи охоче ходять пішки!

Спекотне полуденне сонце сховалося за хмарами, що набігли з півночі, давши змогу сімом подорожнім зітхнути з полегшенням. Останні години вони кілька разів поривалися піти зі спеки і відпочити в якомусь гаю, але Лін безапеляційно заявила, що не полізе в незнайоме місце з настанням сутінків, і вперто йшла вперед. Чоловіки, скриплячи зубами і обливаючись потом, присоромлено тупотіли за нею, навряд чи підозрюючи, що причиною наполегливості чарівниці був аж ніяк не страх темряви.

Вона боялась зупинитися. Настільки бажаний перепочинок означав кінець виснажливої ходьби, яка займала думки. Відпочити… Не думати про тремтіння ніг, про біль у спині, про яскраві промені, що били в очі… Забути про тимчасові незручності й дозволити розуму висловити все, що Лін прекрасно знала, нехай і воліла б не усвідомлювати… Що б від цього змінилося? Нічого, крім нової порції відчаю, роздуми про майбуття не дадуть.

Вона не бачила лазівок.

Не відчувала підтримки.

Розуміла, що варіантів немає.

М-елфа зображав співпрацю, і чарівниця не сумнівалася – що б не сталося, він не відступиться ні на крок від своїх планів. Не було навіть примарної надії на його совість! То навіщо ятрити душу, придумуючи неможливе? Краще просто йти… йти… йти… І вірити у щасливий випадок, який підкаже, як вчинити.

– Нарешті, – з шумом видихнув Млот, плюхнувшись на землю і піднявши хмару пилу. – Гей, Богообрана, оглухла?

Лін спіткнулась і зупинилася, її супутники повалилися додолу. Обійти місто дугою виявилося не настільки легко, як здавалося на перший погляд, але вона могла продовжувати шлях. Якого ж біса п'ятеро молодих чоловіків (суддя в чорному тримався добре, хоча йому в його вбранні мало бути особливо важко) поводилися так, немов вони зовсім знесилені?

Лін перевела подих і озирнулася. Далеко позаду виднілися вежі Тагота, ліворуч тягнулася річечка, оточена верболозом, праворуч виблискувало синявою велике озеро, на якому колихалися лебеді. А попереду… Попереду височів зарослий лісом пагорб.

– Нарешті що? – здивовано поцікавилася чарівниця, не знайшовши перед собою ніякого палацу.

– Нарешті подолана перша лінія захисту! – охоче пояснив М-елфа, витираючи піт із чола. – Хіба ти не помітила, Л-елфо?

– Не помітила, – відлунням відгукнулася Лін. – Якось не помітила…

– Твої очі знову блакитні! – з незрозумілою образою в голосі повідомив Рі. На жаль, уже не елфа…

Вона моргнула, кинула трохи дикий погляд на всі боки і раптом розсміялася. Це називається, спробувала не думати! Не-людська частина швидко розібралася в ситуації і взяла верх. Допомогла подолати лінію перешкод, хай їй трясця! І що ж це був за захист, якщо не-людська подоба настільки виснажилася?

– Далі буде простіше? – запитала чарівниця, чомусь не очікуючи ствердної відповіді.

– Дивлячись де, – туманно відповів ерьєр Першої категорії, встаючи із землі і енергійно обтрушуючись. – Але швидше, значно швидше!

– Виходить, перший палац Незрівнянного… це місто?

– Можна і так сказати, Богообрана. Багаторівневе місто, пронизане коридорами і оточене бар'єрами. Хм, поглянемо на план… Ми підійшли з півдня прямим коридором… Прямим, як не дивно, хоча, наскільки мені відомо… Млоте!

– Я тут, – посміхнувся той. – Живий і здоровий… поки що. Хочеш це виправити, кате? Ну ж бо, не бійся!

– Дай відповідь на одне питання, – перебільшено спокійно почав М-елфа. – Відповідай чесно, і ти побачиш, що я теж можу бути вдячним. Тут, – він вказав на поцяткований лініями аркуш паперу, – є хоч щось реальне?

– Тобі вирішувати, елфо, – глузливо оголосив Млот. – Ти ж найрозумніший, ось і вирішуй. І коли вирішиш правильно, запропонуєш мені іншу нагороду.

– Вузли.

– Ти щось сказав, суддя?

– Вузли намальовані точно.

– Ще б пак! Інакше ти відразу зрозумів би, що цей план – блеф.

– І?

– Я вже сказав – тобі вирішувати.

– Не розумію. Схоже, роки рабства дійсно затупили твій розум. Чи ти віриш, що я вмію читати думки?

– Все ти розумієш, кате! Свідомість – твоя улюблена сфера, чи не так, Рі? Заборона на використання магії, на вбивство, на самогубство, на заподіяння шкоди елфам… список довгий, і не треба вдавати, ніби, порпаючись у головах тих, хто провинився, ти ніколи не відчував їхніх бажань.

Ерьєр зітхнув, безпристрасно розклав папір на землі, придавив краї камінням і обернувся до Лін:

– Як би ти вчинила на моєму місці, Богообрана?

Вона пробігла очима переплетіння ліній, що зображали якісь коридори, затримала погляд на вузлах – місцях, де з'єднувалися різні «рівні»… Схоже, для М-елфи зустріч із Незрівнянним була важливіша за становище в суспільстві, яке він завойовував століттями. Але чому? Що між ними сталося?

Одного разу щось змусило Елфу закритися в своєму палаці, причому не в палаці Тагота, а тут, за сімома лініями захисту… Ерьєр вважав, що здатність чарівниці руйнувати магію може допомогти… чи навпаки? Вона припустила це, орієнтуючись на свої думки! Раптом мета судді абсолютно протилежна? Якщо бог Світу Тварюк помре, його місце займе найсильніший, і хтозна, чи не захочуть тоді жителі Тагота повернутися до колишнього життя.

– Що таке коридори? Наскільки я бачу, вперед можна йти прямо.

Млот розреготався:

– Хотів би я подивитися, куди ти зайдеш!

– Це місце називають першим палацом Незрівнянного, тому що тут відбулася перша битва між людьми і елфами, – несподівано встряв Ірис. – Кажуть, у ті часи елфи були значно сильніші. Вони зім'яли простір… Кілька зім'ятих шарів змістились і частково наклалися. Розумієте, пані? Спробуйте підійти до озера! Вас відкине назад, до центру коридору.

– Коридори невидимі? – уточнила Лін. – І розташовані хаотично?

– Так. – М-елфа без особливого роздратування відштовхнув Іриса і глянув їй прямо в очі. – Без плану ми петлятимемо роками і навряд чи знайдемо початковий вузол. Прямий коридор… Якби я зміг пригадати, в якому напрямку від нього перетин рівнів! Але я не пам'ятаю навіть про його існування, тому, Богообрана, тобі доведеться відвернутися і закрити вуха руками.

Млот знову розсміявся – цього разу голосніше і неприродніше.

– Стривайте.

Напруга в голосі чарівниці змусила всіх повернутися в її бік.

– М-елфо, ти говорив, що є прямий шлях до останньої лінії. Офіційний, так? Тобто Елфа зараз на рівні, оточеному тільки одним бар'єром? Питанням? Що це за питання?

– Ти дізнаєшся, коли настане час.

Лін невдоволено скривилася. Таємниці, знову таємниці… Наче їй є кому їх розголошувати або наче горезвісне запитання не знає ніхто, хто побував у Незрівнянного!

– Тоді розкажи мені про інше. Як з'явився прямий шлях? Не може ж бути, щоб простір зім'явся настільки вдало!

– Того, хто його створив, давно вже немає серед нас, – із ледь помітним сумом сказав ерьєр. – Він був сильніший за мене, і він вмів учитися. Його називали ерьєром, хоча за своєю суттю він – вієр, учений. Кендар…

– Не елфа? – здивувався червоноволосий маг, від подиву забувши про своє теперішнє становище.

– Елфи не з неба впали, хлопче! – вигукнув Млот. – Пора б тобі, нарешті, розібратися з ілюзіями!

Ілюзії… Спотворене сприйняття реальності, неоднозначна інтерпретація побаченого… Чарівниця заплющила очі і спробувала зрозуміти, що її спантеличило. Щось було не так. Дещо не вписувалося в те, що відбувається! Ірис говорив… Але звідки йому знати, як насправді виник перший палац Незрівнянного? Лін давно усвідомила, що завжди є історія для народу. Зазвичай навіть дві – одна красива і піднесена, інша – лячна. Вочевидь, Ірис розповів другу.

Зім'ятий простір, це ж треба! І прямий шлях, що веде крізь нього. Лін струснула головою і вкотре озирнулася. Не схоже, щоб тут прогулювались юрби народу. Вона примружилася. Зарослий пагорб попереду був наче звичайнісінький, і лише на його вершині біліла якась будівля. Обитель Елфи?

– Тож ти хотів би подивитися, куди я дійду по прямій? – з оманливим спокоєм промовила чарівниця, звертаючись до Млота. – Думаєш, що чиниш благородно, відмовляючись допомагати ненависному тобі елфі? Готовий до тортур? Чекаєш поступок? Чи боїшся визнати, що уявлення не маєш, як розташовані коридори, а тим паче – коридори різних рівнів? Якщо М-елфа, який знав того, хто створив цей магічний лабіринт, зумів згадати тільки розташування вузлів, причому навіть без орієнтування по сторонах світу, то з якого дива ти запам'ятав більше?

– Магічний лабіринт? – вражено перепитав ерьєр Першої категорії. – Кендар створив магічний лабіринт? Ти помиляєшся, Лін! Стільки сили… брехні… Стільки секретів… Прямого коридору не було, так? Млоте, його ж не було?! Ти йшла вперед, і твоя магія проклала цей шлях. Бар'єри та портали, як просто! А перша лінія захисту? «Поле виснаження»?

– «Поле виснаження»? Тому було так важко йти? Тож воно – не магічне?

– Воно витягує сили, – пояснив Млот. – Майже як стародавня хелла.

– Хелла? Звучить досить небезпечно… Але я рада!

– Чому, пані? – здивовано підняв брови Айв.

– Тому що наш М-елфа нарешті вивчив моє ім'я! Прогрес, хіба ні? І, якщо хтось ще не в курсі, я не маю магії!