Гра в чужу брехню

– О-о-о! Пані, прийміть мої найглибші вибачення. Повертаючись до попереднього питання… Я пробув у будинку шановного Джерінера до опівночі, потім ми зі старим Дортом… вибачте, з паном Дортанденром, міністром сільського господарства, вирушили в «Дикунку». Це…

– Гральний заклад у передмісті, – перебив його Марк. – А далі?

– Далі? Хм… Далі були «Вепр на узліссі», «Смолина», «Три ягідки»… А ще далі… не пам'ятаю. Вдома я був о п'ятій… так, точно пам'ятаю, що Марна стукнула мене п'ять разів. Не подумайте, це у нас традиція така… і хміль добре вивітрюється. Пані, що я можу для вас зробити? Пане? А ви, до речі, теж… е-е-е… бог? Невже Дігавліро? Тому що Мечоносець темношкірий… Так?

Дісон безсоромно розреготався, Арголін почав хапати ротом повітря, а Крезін ввічливо посміхнувся. Інші невпевнено перезирнулися.

– Скажімо так, – Зеліна і оком не моргнула, – він мій особистий бог. Дортанденре, ви підтверджуєте розповідь вашого товариша по чарці… тобто колеги? Може, що-небудь додасте? Що?

– Ми ще ходили в «Скляні стіни», – сором'язливо промовив довгов’язий худий пан, що притримував вовняну шаль, накинуту поверх закороткого йому халата. – А додому нас розвозив старий Мур. Коли? А скільки котра година? Ну, я не пам'ятаю… Запитайте краще старого. Якого? Мура, зрозуміло. Його всі знають, хіба ні? Я маю на увазі, він завжди тримає язик за зубами… А, точно, дивно виходить…

Міністри закивали, погоджуючись.

– Та яка різниця! – подала голос Ельміра, що досі лише обмінювалася злими поглядами з Арголіном. – Це марно. Так справи не робляться! Нехай ми дізнаємося в загальних рисах, як розважається кіратська знать, але, щоб отримати корисні відповіді, треба поставити правильні запитання! Вони зараз не можуть брехати, то потрібно запитати прямо щодо…

– Тихіше! – Правитель Тойяни рішуче закрив дівчині рот. – Не командуй старшими, особливо коли вони налаштовані серйозно.

– Пародія на розслідування – не розв’язання проблеми! – з пафосом проголосила та, гидливо скинувши руку Його Величності. – Нам потрібен майстер! Справжній майстер, який розбирається в злочинах, викраденнях, зникненнях… І не дивися так, Зел! Я взагалі-то в гостях не у тебе, тому можу говорити, що думаю!

– На жаль, ти взагалі не думаєш, – розлютилася богиня. – Не у мене? Тоді геть із мого дому! Або мовчи й дозволь іншим робити хоч щось! Ось зараз наш дорогий міністр економіки розкаже дещо дуже важливе. Чи не так, пане Еррадасе?

– Ті десять тисяч узяв не я, – швидко заторохтів низенький пухкий чоловічок, на подив повністю одягнений і причесаний. – Фальшиві серебринки в скарбницю теж не я приніс. А минулого року я не влаштував весілля за міські гроші, як усі говорили. І тому ненормальному скульптору я сповна заплатив, і на ремонт доріг пішло майже сто тисяч, і…

– Здається, ви трохи перевтомилися, – перервав його Арголін. – Не варто брати все так близько до серця. Вам час на заслужений відпочинок, га?

Міністр фінансів тихо зойкнув і опустився на подушку, з якою він скочив у пориві відвертості. Його колеги несхвально засопіли.

– Пан Еррадас лише користується нагодою, щоб очистити себе від підозр, які традиційно супроводжують скарбника, – підтримала міністра Зеліна. – Ви ж і скарбницею відаєте, я не помиляюся?

Той відчайдушно затряс головою, висловлюючи згоду.

– Якщо хочете, я на вас персональне закляття накладу, яке не дозволить взагалі ніколи брехати. Ні? Добре, тоді повернемося до вчорашнього дня.

– Я був удома, – несподівано заявив Еррадас. – Я приходив на банкет до шановного Джерінера, але покинув його відразу після урочистих промов. Слуги вчора отримали вихідний, тому, боюся, мої слова нема кому підтвердити. Однак прошу повірити – минулий вечір я провів у своєму будинку, а ніч – у власному ліжку, і нікуди не відлучався.

– Ще б пак вам не вірити – моя магія не дасть збрехати! Але конкретніше можна? – Зеліна неквапливо пролевітувала ближче до міністра економіки. – Наприклад, у вас були гості? Чи ділові зустрічі? З ким? Коли? Вони стосувалися чуток, що ширяться Кіратом останніми днями?

Еррадас розгубився. Він безпорадно махав короткими темними віями, поривався щось сказати, але не міг видати ні звуку. Нарешті промовив:

– Вибачте… Не запам'ятав усіх питань. Ну, в мене була невелика… хм… зустріч особистого характеру. З жінкою, чиє ім'я зі зрозумілих причин я не хотів би оприлюднювати. Однак у приватному порядку, так би мовити… Особисто вам, дорога богине, я згоден відкрити всі подробиці цієї справи.

Зеліна милостиво кивнула, висловлюючи схвалення. Міністр квапливо почимчикував до своєї подушки, але його зупинив різкий голос Марка:

– Нізащо не повірю, ніби людина, що має справу з фінансами, не здатна запам'ятати кілька фраз, а тим паче останню з них. То ваша зустріч стосувалася чуток щодо сімейства веллійського імператора?

Еррадас немов налетів на стіну. Мить він зволікав, потім швидко обернувся. На його обличчі не було ні кровинки, ніздрі нервово тремтіли, а в погляді проступало щось жалюгідне.

– Я… я не можу відповісти. Вибачте… – Він важко опустився додолу. – Дійсно не можу. Розумієте, у мене сім'я… Дружина сяка-така, ще дві дочки на виданні, маленький син… Ні, я розумію, які висновки напрошуються, але… але ні! Нехай я втрачу посаду, добре ім'я і, можливо, навіть життя… Ні! Свій вибір я вже зробив.

Марк насупився. Справді, висновок напрошувався цілком конкретний, проте міністр фінансів не був схожий на людину, що легко відмовиться від становища в суспільстві, а тим паче від життя. З іншого боку, якщо під загрозою опинилася сім'я Еррадаса, то домагатися від нього правди марно – він давно визначився з пріоритетами. Хіба що…

– Розслабся, дорогенький. – Зеліна не чекала порад щодо потенційного джерела інформації. – Вдихни глибше, заплющ очі… Дісоне, підсунь йому подушку! А поки пан скарбник насолоджується солодкими сновидіннями, ми продовжимо. Лессе, ви з міжнародних відносин? Що скажете?

– Така поведінка неприпустима для людини, наділеної владою! – з азартом підхопився черговий міністр. – На його місці я б відразу подав у відставку! Бідні Кеса і Веса, тепер їм ніколи не знайти достойних наречених. Ще раз повторю – поведінка Еррадаса неприпустима в пристойному товаристві!

– Ви пів години валялися непритомним, шановний, – перервала його Зеліна, – що, як на мене, значно ганебніше. Запам'ятайте: зараз йдеться про вас, а не про бідолаху Еррадаса.

Здавалося, Лесс готовий вибухнути від злості:

– Я весь вечір провів у компанії пана головного міністра, обговорюючи одну конфіденційну справу, а після опівночі мав довгу розмову з клуським послом! Бачите, я навіть не встиг переодягнутися!

– Довго ж вас вербували, пане Лессе. Чи в таких справах треба торгуватися? – в'їдливо запитав Марк, ігноруючи попереджувальне шипіння Зеліни. – Сподіваюся, ви не продешевили?

Міністр зовнішньої політики густо почервонів.

– Я вважаю нижче своєї гідності відповідати на такі заяви, – промовив із краплею істерики в голосі. – І відмовляюся продовжувати розмову!

– Та й Рех із вами, – безтурботно відмахнулася богиня. – Однаково толку від вас, як від козла в городі… Тобто молока… від козла. Ой, усе. Пане Урукусупе, хоч ви згодні співпрацювати? Обіцяю позбавити вас синця під оком, а заодно прибрати кілька підборідь. Ну що?

– Я не товстий, – з гідністю пробасив головний міністр, – я поважний. І мої підборіддя лише підкреслюють мою поважність. А, як ви висловилися, синець, є свідченням перенесених мук в ім'я мого короля. До речі, згідно із Законом «Про охорону здоров'я» мені належить компенсація в розмірі… Ой!

Навколо нього прямо з повітря посипалися золоті монети.

– Досить? – глузливо поцікавилася Зеліна. – Тоді будьте ласкаві повернутися до справи.

– Прошу вибачення, пані. – Вистава з золотом справила на Урукусупа гарне враження. – Я прибув у будинок шановного Джерінера рівно о дев'ятій вечора. Його дурний воротар цілих чотири хвилини не міг відкрити двері моєї карети! Потім я виголосив промову і з'їв куріпку… дуже жорстку, між іншим! Мені хотілося спробувати фазанів, але мене зловив Лесс і понад дві години розповідав про вигоди від зниження податку на товари із Клуса. Щастя, що Еррадас на той час вирушив додому, а то б вони влаштували війну. Міністр фінансів до Клусу ставиться вкрай упереджено. Думаю, справа в тому, що його перша дружина була звідти. Опівночі Лесс нарешті відчепився, і я зміг з'їсти холодного фазана. Потім мені здалося доречним поговорити з господарем бенкету, але Джерінера ніде не було, тому довелося піти, не прощаючись. Дурень-воротар кудись пропав, ворота відчиняв мій кучер. До першої години ночі я був удома. Полежав у ванній, нормально повечеряв і пішов спати.

– Вкрай пізнавально, – розгублено закліпала руда.

– І, головне, інформативно, – підхопив Марк. – Графе, ви щось хочете сказати?

– Моя дружина – дурепа, – лаконічно повідомив граф. – Нервова дурепа. Більше нічого цікавого додати не можу, оскільки весь вечір провів у компанії присутніх тут панів, які тактовно промовчали щодо візиту моєї дружини. Отож ніч я присвятив її сльозливій компанії. А тепер, якщо цей фарс закінчено, я б хотів повернутися додому. Думаю, таке бажання готові виявити всі, чию честь ви тільки що втоптали в бруд. І дозвольте зауважити – нерозумно навіть припускати, ніби хтось із тойянців посміє піти проти Веллійської імперії! Нехай не всі ми можемо похвалитися кришталево чистою совістю, але масштаби наших проступків мізерні порівняно з тим, що коїться у Влаї!

– Тож минулої ночі ви теж розважалися в рамках закону?

– Звісно, т-та… ні! – Граф ошелешено закліпав. – Тобто т-т-та… ні!

Зеліна легким помахом пальця відправила міністрів (крім Еррадаса) по домівках, вдавши, що не почула, як Ікарріч нагадав: «Мене треба до пані Бламарені, не забудьте».

– А тепер, коли присутні тільки свої… Еррадас спить, його можна не брати до уваги, а Джерінер… Джерінер триматиме язик за зубами, правильно? І, благаю вас, не соромтеся Його Величності, він же, як-не-як, ваш колишній зять! Нумо говорити відверто!