Гра в чужу брехню

– Хлопче, буде краще, якщо ти сам поясниш, звідки взявся, – запропонувала Зеліна, сліпуче усміхаючись. – Тут зачеплено мою честь, тому церемонитися з тобою я не буду. Ти ж не хочеш, щоб тобі залізли в голову і покопирсалися в брудній білизні твоєї підсвідомості?

– Я маг! – гордо повідомив принц.

– Справді? Як цікаво! А я богиня. Отже, ми уважно слухаємо.

– Руда? Ха-ха-ха! Яка нісенітниця! Ха-ха-ха! Я був у всіх храмах, і ніде… Ой!

– Що, мармурові статуї трохи відрізняються від оригіналу? – з розумінням кивнув Марк. – Я теж спочатку не вірив, а Лін то й взагалі уявляла богів зовсім по-іншому. Добрих богів, я маю на увазі. Таких правильних і благородних до нудоти. А наша богиня з Храму Життя любить чорний гумор, чоловіків і матюкатися. До речі…

– Мене хочуть вбити, я тікав, не міг уявити дім, використав формулювання «в безпечне місце», впізнав її, подумав – усе, вигляд сам собою, це звичка, – на одному подиху випалив Його Високість.

Лін пильно подивилася на принца, розмірковуючи, прикидається він чи дійсно схвильований до глибини душі. Імператорський спадкоємець ще жодного разу не глянув привітно… Як звір якийсь, чесне слово! Але ж про Арголіна по всій імперії ходять розповіді одна дивніша за іншу, чого тільки варта історія з танцівницями.

– Слухай… те, Ваша Високосте, – звертання з вуст Марка прозвучало як глузування, на щоках принца загорівся легкий рум'янець, – а ви самі зрозуміли, що сказали? Я б попросив… Лін, як ти кажеш? Простими словами для простих людей?

Той не встиг відповісти.

– Й далі вважаєш себе людиною? – без краплі уїдливості запитала богиня. – Я поясню. Зазвичай портал створюють, використовуючи спогади про місце, куди хочеш потрапити, але в такому випадку потрібна концентрація уваги. Інший варіант – формулювання, тобто прокручування в голові не візуального образу, а словесного опису бажаного пункту призначення. Цей спосіб надійніший, адже з часом змінюється все, однак ідеальні формулювання занадто великі, іноді займають десятки сторінок. Або, як у випадку нашого гостя, вони елементарні – якщо описують унікальне місце.

– Зел, ти читала клуську енциклопедію? – не втримався від шпильки Марк. – Мені здавалося, для цього у нас є Лін.

– Я знаю принципи магії, – парирувала Зеліна. – На відміну від деяких, кого не цікавить нічого, крім чужих спідниць.

Чарівниця встала з дивана і пройшлася кімнатою, намагаючись зібратися з думками. Його Високість, отрута, переслідування, зовнішність імператора… Висновки напрошувалися не найприємніші.

– Арголіне, – вона зауважила, що принц не обурився настільки фамільярному звертанню, – чому ти думаєш, що твій батько хоче тебе вбити?

На хлопця було шкода дивитися. Він опустив очі, вчепився у підлокітники і вжався у крісло.

– Чому це ти… – почала Зеліна, але метаморф застережливо похитав головою.

– Лін не кидає слів на вітер. Згадай, як хлопчик тут з'явився і що розповів.

– Я не хлопчик! – підскочив принц і знову опустив плечі.

– На дівчинку теж не схожий. Чи я чогось не знаю?

– Зел! – обурено смикнув богиню Марк. – Ти що мелеш?

Вогняна куля зірвалася з долонь Арголіна, але зупинилася за пів чеша [9] від Зеліни і неквапливо погасла, розсипаючи довкола холодні іскри.

– Ах, який гарячий парубійко! – захоплено вигукнула богиня. – Мені це подобається. Нарешті в моєму нудному житті з'явилося щось нове.

– Зел! – Марк не знаходив слів. – Припини! Для тебе він занадто молодий!

– Ревнуєш?

– Намагаюся тебе напоумити!

– Ой, як цікаво!

Чарівниця м'яко поманила принца до виходу:

– Ходімо, їхня сварка надовго, а нам є про що поговорити.

– Куди зібралися?!

Руде волосся зметнулося хвилею, а наступної миті богиня застигла в дверях, показуючи, що грудьми стане, але нікого не випустить. У буквальному сенсі – Його Високість, який встиг підвестися і зробити кілька кроків, ошелешено закліпав, побачивши навпроти свого носа вищезгадану частину тіла.

– Це не сварка, а спосіб перевести розмову в звичний у нашому домі тон. Думаєте, ваше сумне співчуття і кислі обличчя комусь потрібні? Лін, шмарклі витиратимеш пізніше і не в моїй присутності! Тобто не шмарклі, а ці, як же їх… жалісливі… ні, задушевні розмови. І не дивись на мене як на людожерку, хлопче! Та не стрибай, Високосте, це не тобі, ти тримаєшся хвацько, тільки рот закрий і слину витри, досить із мене одного слинявого… Марку, ти образився? Ну і Рех з тобою!

– Зеліно…

– Що – Зеліно?! У себе я розмовляю як хочу, і тобі це прекрасно відомо, чарівнице ти наша не чарівна. Подумаєш, татко не любить! Ось мій колись мене так любив, що я людей досі ненавиджу! Питання в іншому – треба б допомогти без п'яти хвилин королю пережити його весілля і сходження на трон. Хто за?

– Після завтрашнього дня будуть інші, Зел, – м'яко нагадала богині Лін. – Треба дізнатися причину ставлення Малдраба. Колись він по-справжньому любив… любив Арголіна.

Колись… Яка брехня! І все ж вона не могла сказати принцу, що він був перешкодою для імператора ще до народження. Це занадто жорстоко… Та й прощав же веллійський правитель спадкоємцю всі пустощі, а, отже, точно його не ненавидів. Чи, можливо, Малдраба Четвертого мучила совість?

– Ви проведете мене до Реха? – майже без апломбу попросив Арголін.

– Провести? Занадто довго. А ось послати – запросто! Хочеш? І навіщо тобі бог Смерті? Хіба богині Життя мало?

– Ти здатна повертати мертвих, руда?

– Рех давно вже не повертає померлих, нахабний хлопчиську. Вони прагнуть назад, причому з компанією. Та як ще раз назвеш мене рудою, зможеш сам із ним поспілкуватися і з'ясувати подробиці.

– Ти не зрозуміла, руда. – Принц не звернув уваги на недобру посмішку Зеліни. – Я говорив про повернення у світ Смерті.

Біла блискавка зірвалася з пальців богині, але біля Арголіна повернула вбік і попала в метаморфа, який лиш відмахнувся, перебудовуючи своє тіло і загоюючи опік. А Його Високість зволив заговорити…

Щороку Влая святкує три великі свята: День народження імператора, перший день Пори Паломництва і початок нового року. Безкоштовні видовища, їжа і, головне, випивка – не дивно, що в столиці тиснява через бажаючих підзаробити або розважитись. Але знать зазвичай спостерігає за веселощами народу здалеку. У вищому товаристві вибирають інші розваги. Наприклад, імператорське полювання – криваву гулянку в передмісті.

Минулого року Малдраб Четвертий відсвяткував сімдесятиріччя, тож такі забави стали його обтяжувати, тому тварини спокійно пережили перший день сніжника. А щоб благородне панство не нудьгувало, для нього влаштували особливий захід, запозичений у не-людей. Набагато екзотичніший і, як вважали вельможі, що нарешті змінили набридлих коханок на нових і талановитих, корисніший.

Конкурс ельфійського танцю, взяти участь у якому могла кожна вродлива особа жіночої статі, справив у столиці справжній фурор. Замість запланованих кількох годин він тривав три дні. Звісно, і серед новеньких траплялися таланти, але було ясно, що серця суддів повністю захопили п'ятеро ельфійок. Їхній виступ змушував глядачів висловлювати своє захоплення всіма доступними способами: від свисту і стуку в підлогу до клуських метеликів і пропозиції спальні та гаманця.

Вона з'явилася ближче до півночі, коли пристрасті загострилися до межі. Чергова красуня в напівпрозорому вбранні втекла зі сцени, і світляки [10] погасли. Однак ніхто не встиг обуритися, бо нова танцівниця спалахнула сама.

Пізніше її танець кожен описував по-своєму, але всі погоджувалися: нагороду і прихильність імператора вона заслужила. І лише принц не розумів, чому з безлічі присутніх магів ніхто не побачив на її обличчі печатку Смерті? Та ще й його самого обізвали збоченцем, а все тому, що він спробував відкрити іншим очі на те, що відбувається.

Час минав, а танцівниця, що називала себе Магайєю, і не думала покидати стіни палацу у Влаї. Вона легко відтіснила міністрів і стала єдиною довіреною особою імператора. Це при тому, що Арголін міг поклястися – жодних інтимних стосунків між ними не було і немає. А що найдивовижніше – радників (за сумісництвом – кращих друзів Його Величності) це влаштовувало.

Все було порівняно спокійно до появи «братика». Як не дивно, батьком малюка дійсно був імператор – Малдраб Четвертий сам наказав придворному магу перевірити кров дитини.

«Рідний – і чудово», – подумав Арголін, та й забув про існування другого принца.

Але забава тільки починалася… Певне, якби Його Високість не мав магії, давно б уже годував хробаків. Жінка з печаттю Смерті почала на нього полювання, а імператор робив усе можливе, щоб відіслати спадкоємця подалі від столиці.

Власне королівство! Який із принців не мріє одного разу надіти корону? Але Прокляте графство? Навіть якщо забути про прокляття, його площа становила менше сотої частки від площі Веллі! А тойянські графи хоч і не були повноправними власниками тих земель, проте споконвіку там заправляли і називали себе господарями. Одружитися? Багато хто вважав би це малою платою за владу, однак Арголін так не думав. Але його ніхто й не питав.

Методом експериментів і помилок Його Високість зрозумів – Магайя не має стосунку до магії. Отрути і омана – її головна зброя, від якої пішло з життя чимало тих, хто бажав її уваги. Імператор був винятком – танцівниця, навпаки, намагалася його всіляко захистити, тож принц вирішив використовувати зовнішність Малдраба щоразу, коли назрівала небезпека.

– Виходить, Магайя хоче повернутися до Реха і підшукує собі «компанію», – задумливо промовила Лін, коли Арголін перервав розповідь, щоб перевести подих. – І ти їй дуже потрібен. Магайя… Щось знайоме. Слухай, яка вона?

Його Високість ніяково усміхнувся:

– Висока, з розкішною фігурою і довгими волоссям. Вродлива і яскрава, а в глибині – темна. Трохи схожа на тебе, мамо, як буває схожий двійник, якому вже не треба бути двійником, але у неї порожні очі. Не лякайся, я бачив твої портрети. – Принц зітхнув. – Знаю, як несправедливо дід обійшовся з вами… З тобою і Каріманом… Так, давно вже знаю, що Малдраб Четвертий мені не батько, а дід. Адже це ти – моя мати, правда ж?

/9. Чеш – міра довжини, приблизно 0,5 м.

10. Світляк – освітлювальний магічний прилад, широко використовується в побуті./