16
Розділ шістнадцятий
Лежачи на дні лісового струмка і повністю занурившись під воду, душогубець Вальц проводжав поглядом вершників армійського патруля. Його очі були широко розплющені, бурхливий потік омивав лілове понівечене обличчя, з якого не сходила мимовільна посмішка. Він залишався нерухомим, як каміння навколо, і тільки з мішка з пацюком ще час від часу виринали зрадницькі бульбашки.
Офіцер сухопутних військ Коаліції осадив коня та зачерпнув долонею крижаної води. Випивши, мерзлякувато зіщулився і подивився в той бік, куди попрямували тевтонці. Він недолюблював багатих і пиховитих лицарів, але служба є служба. Хоча розшукувати того, про кого нічого не відомо, -- заняття не з приємних. Тим паче в таку паршиву пору року.
Найближче кінське копито опинилося на відстані ліктя від правого вуха Вальця. Через кілька секунд, учувши його, жеребець захрипів та шарахнувся вбік. До слуху лазаря долинуло спотворене шумом води перелякане іржання. Вершник вирішив, що який-небудь звір з'явився поблизу. Він не так вже й сильно помилявся...
Солдати перебралися на другий берег струмка і йшли вздовж нього, розтягнувшись довгим ланцюгом. Офіцер ще раз кинув погляд униз за течією і шпорами змусив коня рушити вслід за своїм загоном.
Коли патруль зник з поля зору, голова лазаря показалася над поверхнею потоку. З носа і рваної рани на щоці потекли цівки води, несучи з собою найдрібніші частинки чорної потерті. Вальц дістав з дна струмка меч, котрий про всяк випадок тримав оголеним і прикривав власним тілом, і сунув його в піхви, не надаючи значення тому, що на клинку вже з'явилися перші плями іржі. Він не обтяжував себе чисткою зброї. Ціль була зовсім близько. Для того, що йому належало зробити, цілком згодиться і іржавий інструмент. Так само як згодилася стара масонська пила з каплички в замку Нічної Мисливиці...
Мішок із землею та пацюком помітно поважчав. Вальц відтиснув із нього воду, перекинув за спину і рушив у тому напрямі, звідки кілька годин тому з'явилися добре озброєні люди в обладунках. Цього разу він пошив їх в дурні, проте загострені інстинкти потенційної здобичи попереджали його про справжню небезпеку, і лазар зробився вкрай обережним. Він не плекав ілюзій та хибних сподівань. Не доводилося сумніватися у тому, кого розшукують загони вояк коаліційної армії й не такі численні, але відмінно організовані групи вовків, більше пристосовані до марудної роботи шукачів.
* * *
Лазар крався поміж дерев. Незабаром його одяг покрився кіркою льоду і почав видавати тихий хрускіт. У чорному липкому волоссі на непокритій голові заблищав іній...
Спотворена фізіономія Вальца залишалася безпристрасною, як маска, попри те, що переслідувачі йшли за ним по п'ятах, і шанси відірватися від погоні, судячи з усього, були нікчемними. Зовсім недавно йому збіса пощастило – хто б міг подумати, що спрацює дешевий виверт зі струмком. В противному разі він був би вже двічі трупом або (і це здавалося йому гіршим варіантом) вступив би в інтимні відносини зі специфічними дізнавачами з-поміж тих, які воліють мати діло не стільки з тлінною плоттю, скільки з рефлексами, пам'яттю, волею.
Начебто лазар ні на хвилину не втрачав пильності, і все ж таки напад застукав його зненацька. Сіра тінь безшумно вислизнула з чагарників і стрибнула йому на спину. Вальц не встиг навіть наосліп ткнути мечем. Його скалічену шию врятував від іклів перекинутий через плече мішок. Вовк був потужним дорослим самцем і збив лазаря з ніг. Повалившись обличчям у багнюку, той миттєво оцінив ситуацію і далі діяв виходячи з припущення, що супротивник тільки один. А інакше його місію провалено.
Поки звір терзав мішок, наковтавшись просоченої кров'ю землі, Вальц схитрився розвернутися і вчепився лівою рукою у вовчу горлянку. Відчув, як відрослі нігті розірвали шкіру. І продовжував стискати пальці. Вовк засмикався, клацаючи щелепами, однак зумів встромити зуби в руку, яка завдавала йому болю і доводила до задухи.
Не звертаючи на це жодної уваги і тримаючи звіра мертвою хваткою, Вальц вивільнив іншу руку. Не знайшов можливості дотягнутися до захалявного ножа. Тоді він ударив випрямленими пальцями і пробив вовче черево. Напевно він обдер фаланги до кісток, але його рука занурилася в гаряче слизьке місиво і намацала сплетіння кишок. Сунувши її ще глибше, він добрався до хребта.
Вовк мимоволі розтиснув зуби і жалібно заскиглив. Потім забився в судомах. Вальц поступово звільнявся з-під ваготи, що придавила його до землі, і з байдужістю м'ясника прикидав, як прикінчити ворога щонайшвидше. З мінімальною шкодою для себе.
Вся сутичка зайняла не більше двох десятків секунд. Рукою, з пальців якої місцями були здерті шкіра та м'ясо, Вальц нарешті витяг ножа з-за халяви чобота і встромив його вовку під ліву лопатку. Удар виявився смертельним: клинок дістав до серця. Після короткої агонії звір перетворився на нікчемну дохлятину.
Зсунувши тушу убік, лазар насамперед зайнявся вмістом розірваного мішка, який був безнадійно зіпсований. Незважаючи на небезпеку нападу родичів убитого вовка та необхідність рухатися далі, Вальц присвятив деякий час звичному ремеслу.
Через кілька хвилин у його розпорядженні була ціла калюжа крові і новий, значно більш місткий мішок із здертої шкіри. Він насипав у нього землю і поклав чумного пацюка, до якого ставився бережно, наче до священної реліквії. На відміну від лазаря, ця маленька тварюка могла винищити ціле місто. Таким чином, вона заслуговувала на належну повагу – Вальц не відділяв смертельну хворобу від рознощика зарази.
Керований невидимим ляльководом, який у потрібний момент не лише надавав йому непояснимої фізичної сили, а й забезпечував корисними відомостями, він додав до землі пару жмень вовчої крові. Губи немов самі собою заворушилися – він пробурмотів чи то заклинання, чи то мантру незнайомою йому мовою. І продовжив свій шлях. До цілі залишалося зовсім небагато.
* * *
Через годину він вийшов до того самого місця, де колись преподобний Ансельм знайшов стародавній рукопис.
Це місце мертвих називалося Менген.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!