36
Розділ тридцять шостий
Гуго насилу відірвав голову від подушки. Тяжку, нібито ця частина тіла була відлита з чавуну. Втім, інші частини тіла теж підкорялися йому з гнітючим запізнюванням. Наче у кошмарному сні, коли треба захищатися, але рухаєшся немов занурений у трясовину. Якби він міг більш-менш зв'язно думати, то зіставив би свої реакції зі слабкими сигналами органів чуття і визначив би причину раптового виходу зі сплячки.
Він дуже погано чув і не розрізнив шелесту жіночої сукні, що стрімко віддалився, а потім і тихого скрипу, з яким зачинилися двері спальні. Зате він сприймав вібрації, які виходили з портативної музичної шкатулки, залишеної кимось біля узголів'я його ліжка.
Руки та ноги почали заклякати, повіки склеїлися так, що він насилу розліпив їх, допомагаючи собі пальцями, схожими на дерев'яні сучки... Він лежав одягненим і навіть взутим. У деяких місцях сорочка та костюм уже тріщали по швах – їх було б простіше розрізати, ніж зняти. Сірі шкіряні туфлі нагадували двох величезних роздутих мишей.
Кожен рух вимагав неймовірної напруги і був не менш виснажливим, ніж спроби переміщення в цементному розчині. Але барабани, що звучали на межі чутності, змусили зомбі підвестися. Жорсткий ритм містив наказ, якого Гуго не міг ослухатися. Цього разу це був ритм війни та смерті.
Зомбі похитнувся, відновив рівновагу і попрямував до вузької смужки світла, що проникало в спальню крізь щілину між дверима та порогом. Вперше з того моменту, як до нього повернулася подоба життя, хтось почав прокручувати у його спустошеній свідомості чорно-білий фільм. Гуго пересувався серед антуражу, який існував тільки в його конче залежній уяві.
* * *
...Сірий пісок, схожий на подрібнений попіл, устеляв берег свинцевого океану. У чорному небі кружляли сліпучо-білі птахи. Чайки або стерв'ятники Чорні дівчата у сукнях кольору непорочності вивертали суглоби у дисгармонійному танці руйнування. Шкіра, що випромінювала люмінесцентне свічення, сповзала з них, оголюючи черепи та кістки. Серед дівчат була Діва Урзулі, безкінечно сумна через те, що всі її фізичні втілення приречені на погибель...
Зомбі, похитуючись, пройшов повз них. Наполегливий ритм енергетичного підживлення примушував його переставляти ноги. І той самий ритм, здавалося, не дозволяв йому розвалитися на частини. Якби стимуляція перервалася хоча б на секунду, він втратив би мету руху і розповзся б, немов переповнений багнюкою целофановий мішок. Його метою були ще живі вороги, які блукали по вузькій смузі піщаного пляжу між океаном і неприступними скелями. Гуго вже бачив їхні розпливчасті фігури, наче відгороджені від нього каламутною скляною стіною...
* * *
Хаммерштайн-молодший вийшов зі своєї спальні в тьмяно освітлений коридор. Чоловік, що сидів у кріслі біля торшера, відклав убік журнал, який він ліниво перегортав протягом останньої півгодини. Коли охоронець випростався, з лівого боку грудей під тканиною дорогого піджака позначилася опуклість плечової кобури.
Зомбі не зачинив двері та одразу попрямував до сходів. Знизу долинали звуки музики і гул, породжений безліччю людей. Гуго явно збирався порадувати суспільство своєю присутністю. Охоронець мав на такий випадок недвозначний наказ: зробити все можливе, щоби графський син не з'явився в залі.
* * *
...Масивний силует виник у нього на заваді. Чорна вирва навпроти вітального центру; ноги глибоко загрузають у наносах з піску та попелу. Істота не мала обличчя. Сірий туманний згусток із перемішаних струменів обертався на місці голови. Це був демон диму, північного вітру, темна половина проклятої душі альбатроса...
* * *
-- Повертайтеся до себе, -- хрипко сказав охоронець, зупинившись за метр від зомбі й марно намагаючись вгадати хоч який-небудь вираз у закопчених скельцях гранично звужених оченят. А ще він мимоволі вдихав сморід, від якого зводило шлунок і вечеря просилася назовні...
Хто міг очікувати, що ходяча купа сміття проявить таку прудкість та силу? Товстезне ручище раптово зметнулося і схопило охоронця за горло. Він встиг видати здавлений звук, перш ніж сильно вдарився потилицею об стіну. Тимчасово затьмарилося в голові, але він зумів витягти з кобури пістолет і вперти ствол у роздуті груди зомбі. В спотвореному полі зору розпускалися і миттєво танули величезні чорні квіти. Він не одразу вирішив, чи може дозволити собі вистрілити в сина хазяїна, і секундне зволікання стало для нього фатальним.
Зброя не справила на Гуго належного враження. У його сутінкових видіннях йому уявлялося, що всередині туманного скупчення засмикалися змієподібні тіні, коли він перекрив канали енергії, яка підживлювала їх. Демон помирав, отже, зомбі, нехай і неусвідомлено, слідував вірним шляхом. Смерть справді рано чи пізно наздоганяла кожного, і цей блаженний стан був цілком досяжним. Прямо тут і зараз. Якщо дуже постаратися.
А він старався.
...До охоронця нарешті дійшло, що він ось-ось розстанеться з життям, і він натиснув на спусковий гачок. Зомбі не чув пострілу, хоча потужна сила віджбурнула його до стіни. Обойма в пістолеті охоронця була споряджена спеціальними патронами – кулі з розпиляними наконечниками при попаданні в тіло перетворювалися на подоби мініатюрних ножів для м'ясорубки. При пострілі зі значної відстані це посилювало ефективність ураження.
При пострілі в упор результат виглядав ще більш нищівним.
Вихідний отвір у спині зомбі виявився розміром з тарілку. Величезний шматок його плоті перетворився на дрібний фарш і зараз прикрашав велику ділянку стіни, нібито над нею попрацював не зовсім психічно здоровий художник, який віддавав перевагу техніці пуантилізму.
Двічі мертвий Гуго не надав значення смертельному пораненню. Він не послабив хватку і не випустив жертву. В умовах найжорстокішого дефіциту часу він поспішив довести справу до кінця. Усередині незворотно пошкодженої машини тривали електрохімічні процеси, незважаючи на короткі замикання, вигорілі проводи, скупчення нагару та кіптяви.
Охоронець не зумів зробити другого пострілу. Зомбі витрачав енергію із багаторазовим перевищенням норми. Ціною сплеску активності був прискорений розпад, але хижа одержимість не стурбована економією. Ритм полювання збігався із ритмом самознищення. Кігтиста лапа миттєво продавила тонкий шар чужої плоті та вирвала гортань.
Іншою лапою Гуго схопив пістолет за гарячий ствол і висмикнув його з судомно стиснутої руки охоронця, зламавши тому пальці. Потім засунув трофейну зброю в кишеню піджака і поцілував вивалений язик мертвеця. Він абсолютно не усвідомлював, навіщо зробив це. Він просто слідував необхідності, сліпо відтворюючи невідомий йому ритуал.
* * *
...Тіні перестали метатися всередині напівпрозорої оболонки і тепер нагадували здохлих рибок у каламутному акваріумі. Гуго відштовхнув від себе тіло вбитого демона, і той розпростерся на межі піску та дивовижно нерухомої води. Берег видавався чистим, якщо можна назвати чистотою безлику одноманітність порожнечі. І все-таки ворожі тварюки чекали десь там, попереду; вони були здатні прикидатися неживими предметами або ставати невидимими, але зомбі ні на секунду не засумнівався в тому, що побачить і впізнає їх, тільки-но підійде ближче. Ним керував Огун Феррай, і Огун Феррай підказав йому, як упоратися з ними.
З усіма без винятку.
* * *
З наступного дверного отвору справа по коридору висунулася служниця, яка почула звук пострілу. Її бліде личко типової представниці техноманів виглядало радше розгубленим, ніж переляканим, -- доки вона не побачила діру, що зяяла в грудях Гуго в обрамленні роздертої на клапті сорочки.
Зомбі плавно наближався до випадкової здобичі, його оманливо сповільнені рухи гіпнотизували її. Коли служниця все-таки зважилася покликати на допомогу, Гуго був уже поряд. Вона закричала, але не надто голосно – напевно побоювалася того, що може стати мимовільною причиною скандалу і втратити довіру хазяїв. Музика заглушила її крик. І не було порятунку.
-- Заткнися!.. – здавлено просипів зомбі. Його рука легко пробила м'який жіночий живіт і рухалася далі, доки не зустріла нездоланну перешкоду у вигляді стіни.
Служниця уявлялася йому чимось на кшталт ходячої статуї, жертвою чаклунства, ув'язненою всередині згустку застиглої деревної смоли. Хіба він не чинив благодіяння, руйнуючи в'язницю з плоті? Те, що він не звільняв, а знищував, ні в якому разі не зупиняло ні ляльковода, ні тим паче маріонетку.
-- Заткнися!.. – повторив він, з величезним зусиллям прокачуючи повітря через трахею, поки крик, що перетворився на зловісне хрипіння, не стих. Жінка повисла на його передпліччі, з її рота поштовхами вивергалася кров. Гуго так забруднився, ніби щойно розібрав свинячу тушу.
Він випустив із рук нікчемну дохлятину. Занадто просте полювання. Він ще не добрався до справжнього ворога. Програма, активована складними барабанними ритмами, спонукала його рухатися у певному напрямі. Отримане поранення скоротило решту часу до мінімуму.
Тяжко ступаючи, зомбі добрів до сходів. Від нього відвалювалися частинки шкіри та м'яса. Кров служниці на одязі висохла дуже швидко. Його власна кров висохла ще раніше, і затверділа кірка відпадала, залишаючи на підлозі ледь помітний слід із крихт. Зомбі був кимось на зразок Пісочної Людини зі старої казки. Він прийшов, щоби порушити заведений порядок. Такою була його місія.
Гуго Хаммерштайн почав спускатися по сходинах назустріч музиці та світлу. Він насилу зберігав рівновагу, але це не могло завадити його сліпій цілеспрямованості.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!