Маска Сета

Розділ шістдесят дев'ятий

Імператор дивився у бік фортеці з верхньої тераси палацу і не вірив своїм очам. Втім, очі його ніколи не обманювали. Чого не можна було сказати про мозок – цей диявольський інструмент, який час від часу виходив з покори і підміняв реальність ілюзіями. Про всяк випадок імператор перевірив захист – як завжди, він виявився бездоганним. І значить, те, що він бачив, являло собою загрозу. Поки ще потенційну.

Чиясь тендітна фігура наближалася, рухаючись навпростець через хиткі піски. Вона крокувала плавно, неспішно і навіть, на думку імператора, з певною граціозністю, властивою юним легконогим дівам. Вона долала згубні місця, котрі тягнулися на кілометри, і, схоже, не підозрювала про небезпеку. А якщо й підозрювала, то не надавала цьому значення. Хоч би як там було, її можливості далеко перевершували середньостатистичні.

Сонце опускалося за обрій, і краєчок зламаної тіні Октагона уже підбиралася до ефемерного людського силуету, який мляво посувався серед зрадницьких дюн. Широка смуга хитких пісків була обмежена ланцюгом пагорбів на півночі та старим річковим руслом на півдні. Непроханий гість віддав перевагу непрохідному бездоріжжю перед усіма можливими дорогами, що вели до палацу. Або щось змусило його вибрати найкоротший шлях.

Якби не прозорість вечірнього повітря і довженна тінь на голій рівнині, імператор навряд чи помітив би цього самогубця на такій відстані. Тим часом промені вмираючого сонця надавали пейзажу напруженого, навіть драматичного забарвлення. Здавалося, руїни фортеці випускають тривожне і неприємно збуджуюче багряне свічення.

Людина минула закрут пересохлої річки. Тепер імператор був упевнений в тому, що це молода жінка. Більше того, знайома йому жінка, хоча обриси її фігури скрадав надто просторий одяг, а в поході бачилося щось неприродне.

Здогадка не стала одкровенням для господаря палацу та всієї імперії. Та, котра з'явилася з підземель Октагона, дійсно могла бути його дочкою і могла не бути його дочкою. Але в будь-якому випадку він мав справу з чимось вельми неординарним. Імператор ніколи не нехтував запобіжними заходами: краще даремно витратити час на усунення мнимої небезпеки, ніж випустити з уваги справжню загрозу. З його боку було б неприпустимою легковажністю вважати, що він один здатний створити та відправити за потрібною адресою високоякісну фальшивку та дистанційно вести таємну війну на території супротивника.

Він утвердився у своїх підозрах, коли стало очевидним, що принцеса або її подоба не залишає слідів на піску.

* * *

Для Дресслера останні кілометри були виснажливими і далися йому важче, ніж весь довгий шлях коридорами підземелля. Крім того, що він контролював чужу свідомість, для подолання піщаної трясовини довелося пожертвувати дорогоцінною вітальною енергією тіла-носія, запас якої було практично неможливо відновити. Він ніколи не дозволив би собі подібного варварського марнотратства, якби невідв'язний убивця не прагнув будь-що-будь прикінчити поранену здобич.

Все, чого хотів Рейнхард, це встигнути скористатися невблаганно танучою форою в часі. Справжня дочка повинна була першою постати перед своїм вінценосним татусем. Втім, Дресслер бачив слабкі сторони плану та готувався до гіршого. Під колишньою маскою залишилося небагато від тієї Тайли, яку колись сховали в монастирській глушині.

* * *

Імператор чекав, коли до нього приведуть його заблудле дитя. Але спочатку, звичайно, ретельно обшукають, приберуть усе зайве, промиють рани, полегшать страждання, допоможуть вгамувати голод і спрагу. Головне все ж таки належало зробити йому – витягти з її пошкодженого мозку вцілілі образи. Тут уже було не до церемоній або жалості – безпека передусім.

У тому, що свідомість доньки зазнала руйнівного впливу, імператор не сумнівався. Чим ще можна було пояснити її нісенітну, зухвалу, сміховинну втечу? Проте втеча – це так, дрібниця, яку можна було б списати на бунтарство молодості або гормональний дисбаланс. Він став свідком дечого загадкового і далеко не сміховинного – того, як вона подолала хиткі піски.

Імператор не вірив у випадкові збіги – якщо копнути глибше, неодмінно з'ясовувалося, що кожна «випадковість» була містифікованим виявом якої-небудь невивченої закономірності. Останнім часом погані новини надходили набагато частіше, ніж добрі. Схоже, майстер Грегор переоцінив свої здібності та розтривожив осине гніздо. Кількість жертв обчислювалася десятками. Імператор отримав повідомлення про спустошений чумою монастир і дивовижні події на західному кордоні; крім того, він дізнався, що Геміз мертвий. Це знання було ірраціональним, але не викликало сумнівів. У момент смерті секретаря перестав існувати один із множинних потоків інформації, з'єднуючих імператора із зовнішнім світом, -- спосіб взаємодії, про який вірний Геміз, не осяяний «спірито», міг тільки здогадуватися. До кінця свого життя бідолаха був змушений використовувати для зв'язку поштових голубів.

У супроводі двох охоронців Тайла піднялася на терасу. Її переодягли у просторий темний балахон, який прикривав пов'язки, просочені бальзамом для дезінфекції та загоєння ран, але навіть під кількома шарами тканини не можна було замаскувати її плачевний фізичний стан. Втім, набагато більше імператор жалкував про інше: принцеса не успадкувала його внутрішню силу, волю природженого правителя і, отже, була приречена з моменту своєї появи на світ. Лише завдяки його захисту вона протягнула так довго. Реальність виявилася надто жорстоким випробуванням для неї, і Тайла стала черговою жертвою вічної, безперервної війни.

Вона виглядала жалюгідною, загубленою, заляканою примарами підступного божевілля. Гірше того – вона виглядала смертельно хворою. На мить імператор піддався батьківським почуттям, і його охопила ненависть. Він ненавидів усіх і кожного, хто повільно, але безжально вбивав його дочку. Ненавидів навіть себе – за потурання стосовно безплідних, нікчемних, отруйних емоцій.

Йому знадобилося вольове зусилля, щоб повернути собі безпристрасність. Жестом він відіслав охоронців геть з-перед очей. Дотепер з ним не траплялося нічого такого, з чим він не міг би впоратися особисто. Однак сумна доля майстра Грегора не йшла в нього з голови. Самонадіяному сектанту теж здавалося, що він невразливий і тримає під контролем своїх та чужих маріонеток, а в результаті старий інтриган загрався і затягнув петлю на власній шиї.

* * *

Було очевидно, що принцеса налякана до смерті, але імператору хотілося знати, хто або що вселяє їй найбільший страх. Її аура пульсувала в унісон із прискореним серцебиттям. Ледве помітне зміщення скидалося на ритмічне відлуння, яке могло бути ознакою стороннього втручання. Навколо її фігури вібрувала каламутна хмара. Імператор відстежив шлейф. Джерело страху гніздилося в підземеллі Октагона. Там воно колись було поховано – тепер ставало ясно, що не цілком надійно. Одне з його породжень, судячи з інтенсивності «спірито», вже вирвалося на волю. Рано чи пізно посланець смерті виявить своє наближення, немов комета, яка відрощує видимий хвіст, підлітаючи до Сонця з космічного мороку...

Погляд Тайли був звернений до осяяних місяцем дюн між фортецею і палацом.

Імператор знову глянув у той бік. Озноб пробрав його, незважаючи на багаторівневий захист. Дежавю при зміненому освітленні. Він бачив тінь, що ковзала над хвилеподібними відкладеннями хитких пісків. Якась істота вибралася з руїн фортеці і рухалася в тому ж напрямку, що й Тайла, нібито нанизана на ту саму дороговказну нитку.

Але вона не тільки точно повторювала шлях принцеси. У місячному сяйві вже можна було розрізнити бліде ангельське обличчя. А решту домальовувала уява. Не та гра, яка плодить химер і відвертає від дійсності.

Імператор змежив повіки, віддаючи перевагу незалежній від відстані чіткості внутрішнього зору. У нього виникло передчуття (поки лише передчуття), що він зробив фатальну помилку. Але чи можна назвати помилкою чудернацький виверт невблаганної долі? Вперше у житті він не зумів заздалегідь ліквідувати потенційну загрозу. Тепер набагато важче запобігти удару. Він накопичував енергію і з граничною концентрацією готувався до бою, знаючи, що іншого шансу не буде.