40
Розділ сороковий
Вона трохи розплющила очі, але не повернула голову. Чекала, чи не видасть себе Руді яким-небудь рухом або прискореним диханням. Однак той, як і раніше, дихав повільно і розмірено, наче людина, занурена в глибокий сон.
За вікном кілька разів плеснули крила, і повторився металевий скрегіт, від якого продирав озноб. Резонанс посилював звук, і те, що скло під час випробувань витримувало попадання великокаліберної кулі, недовго зберігало ілюзію безпеки.
Профіль Рудольфа частково перекривав Марті поле зору, вимальовуючись на фоні вікна, як гірський хребет. Вона підвела голову і розрізнила щось на кшталт швидкої зміни кадрів у вузькій смузі між напіврозсунутими шторами. Немов зображення підлаштовувалося під її сприйняття. У неї перехопило подих. Краще б вона відразу побачила монстра цілком. А так уява зіграла з нею злий жарт.
На прямокутному кам'яному уступі сидів гігантський кажан із майже людським тулубом та собачою головою. Два верхні різці були набагато довшими за решту зубів і стирчали поверх нижньої губи. Тіло тварюки здавалося молочно-білим і гладким, ніби обтягнутим шкірою немовляти.
Марта спробувала повернутися на твердий ґрунт реальності. Вона зазнала атаки в цитаделі Хаммерштайнов, у самому центрі великого, хоча й вимираючого міста. Тепер, коли вона абсолютно впевнена, що це наслання, чому так довго не вдається позбутися дурнуватого кошмару? На секунду вона заплющила очі та заткнула вуха – і відразу ж переконалася, що подібний ескапізм призводить до катастрофічної здачі території. Ще трохи – і в неї залишився б тільки жалюгідний острівець власного тіла. Але ж раніше вона наївно вважала себе надійно захищеною...
Майже карикатурний персонаж наведеного та спроектованого на віконний отвір видіння знову пошкріб по склу когтистою лапою. З різців капала рясна слина. З маленьких оченят сочилося жовте сяйво – віддзеркалене світло каламутного місяця, що мелькав у розривах хмарного покриву. Тяжкість складених крил і пориви вітру змушували скорченого горбуна балансувати на уступі. Як не дивно, найбільшу огиду вселяла біляста гола шкіра, на якій поблискували бризки слини. Гірше, ніж огиду... Марті явилося породження багнюки та блювотини. Ангел екскрементів. Втілення примітивної отруєної фантазії, просоченої липкими виділеннями первісного страху...
Щоб не піддаватися зайвим емоціям, будь-яке сновидіння слід було тлумачити як послання або попередження. Але Марта знала, що вже не спить. Існувало кілька способів перевірити це, і вона випробувала їх усі, всупереч сумнівам у своїй невразливості, котрі долали її. Вона гарячково намагалася звести логічні перепони між собою та блідошкірим виродком, проте відточена раціональність, яка зазвичай розчленовувала її кошмари на безпечні фрагменти, цього разу нічим не допомогла, а тим часом органи почуттів продовжували постачати отруєне їдло для збентеженого розуму.
Чим пильніше Марта вдивлялася, тим у більшій кількості ретельно опрацьованих деталей загрузав її погляд. Шкіра тварюки стала напівпрозорою, під нею вимальовувалося темне павутиння кровоносних судин. Синьо-червоний мішок у глибині грудної клітки ритмічно скорочувався, виштовхуючи з себе порції крові. У Марти затрепетали ніздрі – вона відчула специфічні запахи, хоча це, начебто, теж було неможливо. Остання хвиля омерзіння пробігла по нервових закінченнях і відразу схлинула. Запахи манили, збуджували, наповнювали нестерпним бажанням...
Не володіючи собою, вона вислизнула з-під ковдри і зробила кілька кроків до вікна. Коли вона обернулася, обличчя Руді вже було майже невидимим. Чудовисько за вікном потерлося мордою об скло, вимазавши його жовтуватим нальотом. Поле зору помутніло, зате тепер Марта буквально чула шелесткий звук, з яким кров струмувала по жилах вампіра.
У неї ще сильніше потемніло в очах. Тілом опановувала розпалена похіть. Стало гаряче та слизько в паху. Як далекий дзвін билося власне серце, і з кожним його скороченням перед внутрішнім поглядом клубочилася пурпурова хмарина.
Психічний цензор повністю втратив волю до опору. Марта намацала запори і вже без жодних побоювань відчинила вікно. Істинктивно вона чекала на удар крижаного вітру. Але спершу нічого не змінилося. Шепіт пульсуючої крові обіцяв ще ніколи не відчуту насолоду. А потім її руки знайшли у темряві чиєсь тепле тіло...
* * *
Моторошна казка тривала уві сні, хоча самого оповідача вже не було. Великий та могутній чоловік, який забрав хлопчика від батьків, зник. Сплячому полегшало, але ненадовго.
Відьма поверталася.
Про це шепотіли лілові квіти, що виростали зі стін, з-під простирадла і встилали ліжко. Їхні пелюстки перетворювалися на м'ясисті губи, а чашечки видавали злісний шепіт. Про це кричали нічні птахи з очима, схожими на блюдця; їхні крилаті тіні ковзали по місячному диску. Про це також нагадував низький гул, що долинав з-під підлоги. За стінами камери важко перекочувалися видовбані гарбузи, всередині яких мандрували жахливі істоти нової реальності...
А потім він побачив саму відьму.
Вона була гола, дуже красива і пахла майже так само, як його мати. Її численні слуги та ефемерні породження її фантазії здалися йому набагато страшнішими.
-- Мамо? – пролепетав він злякано.
Замість відповіді відьма поклала одну ніжну руку йому на лоба, а іншу на живіт. Більше він ні про що не питав.
Навколо бешкетували дивовижні маленькі ангели, мишачі королі та потворні зачаровані принцеси розмірами зі щура. Але вони досі не прийняли його у свою сумну та незрозумілу гру. Він лежав у чорній колисці, схожій на маленьку труну, і її розгойдував вітер, що зривав з дерев останні мертві листи...
* * *
Зір повертався до неї, але поки вона могла бачити лише малу частину того, що знаходилося перед нею. Головне місце займало прозоре, ніби скляне, і безвільне, покірне її рукам тіло дитини, на яку перетворився крилатий монстр. Їй було байдуже. Безперервна течія підшкірних струмків заворожувала її, немов у цьому прихованому від очей русі полягала таємниця життя, що весь час вислизала від неї.
Вона опустилася навколішки перед дитячим ліжком і торкнулася набряклими губами теплої поверхні, під якою скривалося вмістище дорогоцінної рідини. Її маніакальний погляд жадібно блукав уздовж м'яко вигнутого рельєфу. За допомогою до межі загостреного нюху і слуху вона шукала місце, де життєдайні струмки були найряснішими і підступали близько до тонкого бархатистого покриву. Вона знайшла таке місце на внутрішній стороні стегна і розсунула ноги хлопчика, про безпробудний сон якого, схоже, можна було не турбуватися.
На мить її увагу привернула мініатюрна пародія на чоловічі геніталії – явне глузування з жалюгідної гормональної залежності, -- але запах крові зараз означав для неї незрівнянно більше, ніж сексуальні асоціації. Беззахисна істота в стані необмеженого рабства символізувала собою підсвідомий потяг до смерті, який перевершував будь-яку іншу мотивацію.
Марта повільно, виявляючи витримку справжнього гурмана, стискала зуби, доки не прокусила дитячу шкіру. У тиші пролунав наростаючий стогін. Коли вона дісталася судин, хлопчик закричав уві сні, але вона накрила його рот похолоділою долонею. Після цього стогін ставав дедалі глухішим і глухішим. Ейфорія, що її охопила, витіснила думку про анестезію. Вона відчула в роті перші краплі жаданої вологи, і в голові у неї вибухнув феєрверк творіння. Сяючі молоді зірки помчали своїми галактичними шляхами, і вистелений блискучими вуалями космос розширився до розмірів її черепа...
Вона втягнула в себе чужу юну кров і відчула, як на зовнішню стимуляцію відгукнулося її власне джерело молодості. Їй здалося, що вона проковтнула частинку вічного рубінового серця, що розпалася на найдрібніші краплі, і бризки невидимого фонтану долетіли до найдальших, остигаючих і дряхліючих околиць її тренованого двадцятитрирічного тіла, обманеного ілюзією відродження.
* * *
Хлопчик не прокинувся. Після короткочасного болю настало умиротворення. Нескінченний сон, можливий тільки в затишному човні, який дрейфував під гаснучими зірками... Тепер він назавжди переселився в страшну казку. Тіні оточили його і підмінили собою мешканців яви. Навіть жорстокий казкар дав йому спокій – у потойбічному притулку, наповненому перестуком калебасів, співом жаб, тужливим сяйвом місяця та невідбутним материнським запахом...
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!