Маска Сета

ЧАСТИНА ПЕРША

ЛАЗАР

Розділ перший

Протягом повного орбітального циклу насичує Місяць розпушену чорну землю невідомою отрутою. За період обертання супутника здійснює свій шлях під нічним світилом саркофаг з прозорою кришкою. У саркофазі покоїться труп, занурений у кров; товсте скло заломлює холодне рідкувате проміння. Саркофаг рухається по Монорейці, прокладеній в Долині Мертвих, -- так повільно, що його рух стає помітним лише по зміні довжини тіні, яку він відкидає. Але нема кому помічати це. Долина безлюдна і потопає в тиші.

Монорейка є дуже старою. Згідно з переказами, її створили древні з якоюсь нісенітною метою: опори – з каміння, а змієподібне тіло – із металевого сплаву, секрет якого втрачено. Долина в ті часи являла собою мало не балаганне місце, де смерть гостювала вкрай рідко. Тепер Монорейка з'їдена дощами і схожа на сіру губку, але зловісні предмети, що рухаються по її вигинах, все ще не видають жодного іржавого звуку. Рух відрізняється винятковою плавністю і досконалою синхронністю з неспішним ритмом обертання небесних сфер, а можливо, причина цієї механістичної точності парадоксальним чином полягає в магії некросфери; у всякому разі, саркофаги пливуть у місячному сяйві, немов човни потойбічного світу, поза часом і суєтою, перевозячи свій вміст між непорушними горами вічності...

Тільки зі світанком розвіюється чарівництво. Ранкові промені проникають у долину – і все завмирає до наступної ночі. Це дні безпам'ятства, розділяючі хисткі сни, і це час світла, яке руйнує багато з того, що створено пітьмою. Багато, але не все. Саркофаги зупиняються на проміжних станціях – у гротах, облитих зсередини гірським кришталем, де подовгу блукають місячні промені, спіймані у пастку ідеальних відображень.

Птахи уникають цього місця, але якщо їм все-таки трапляється пролітати високо над ним, то зверху Монорейка здається здохлим чудовиськом, яке обрало для своєї могили глибоку щілину посеред гірської країни і звилося в агонії в безглузді кільця. Люди не з'являються тут ні вдень, ні вночі. Вони завантажують саркофаги біля початку Монорейки і зустрічають їх у самого кінця, навіть не знаючи точно, яким виявиться результат їхніх зусиль. Все відоме належить їм; за невизначеність відповідають демони Ра-сетау*. Це – плата за чаклунство, і вона влаштовує навіть найбільш обережних.

Але обережні та недовірливі знаходяться далеко – головним чином у столиці, Кославі. А до послуг Монорейки вдаються ті, хто не мислить себе поза культом, беззастережно слідує темними шляхами своєї долі, захищаючи інтереси секти в миру і маючи лише одну по-справжньому небезпечну зброю – отруйну комаху в спустошеній очниці.

Не одну сотню років пересуваються у Долині Мертвих зловісні предмети. Тільки Місяць може засвідчити зміни, що в них відбуваються. Від молодика – до наступного молодика. Від сумного початку – до невідомого і, можливо, жахливого продовження.

------------------------------------------------------------

* Ра-сетау – царство мертвих в єгипетській міфології.