24
Розділ двадцять четвертий
Надвечір, коли вони добрели до міської околиці, їх підібрав військовий патруль. Після цього їм довелося близько години трястись у кузові армійської вантажівки під дірявим тентом. Психократи, вцілілі в тарапаті, особливої радості не виявляли. Руді приблизно здогадувався, чим вони стурбовані. На всіх звільнених очікувала багатодобова експертиза, фільтрація, а може, й допити в незатишних підвалах таємної поліції. Для зомбі всі ці процедури майже неминуче означали провал та повторну ліквідацію. На цей раз – остаточну.
Єдиною надією Рудольфа був чоловік, який сидів зараз навпроти і не зводив з нього важкого підозрілого погляду. За його даними, це був Фрідріх Кірхер, заступник Карла Габера – шефа губернаторської служби безпеки. А далі відкривався простір для домислів та фантазій. Як міг психократ, який займав настільки високе місце в імперській ієрархії, опинитися в полоні у техноманів? Це припахало підставою і означало, що Рудольф непередбачено втрутився в чужу гру. Можливо, на свою голову. Обставини захоплення Кірхера також змушували сильно задуматися.
Під час знайомства Руді зіграв під простачка і одразу ж виклав агенту найдурніший варіант своєї легенди. Втім, йому здалося, що психократ впізнав його набагато раніше, ніж вони заговорили один з одним. Після цього Кірхер здебільшого відмовчувався, і його стриманість була промовистішою за всякі слова.
Вантажівка зупинилася на величезній площі, обмеженій з усіх чотирьох сторін важкими сірими паралелепіпедами адміністративних будівель. Тут на Кірхера вже чекав чорний «лінкольн», ймовірно, з графської «стайні». Хтось накинув на плечі агента довгий сірий плащ поверх брудної сорочки. Кірхер із видимою насолодою закурив сигарету. Впівголоса обмінявся кількома короткими фразами з армійським офіцером. Той звелів Рудольфу вилізти з кузова.
Зомбі переконався, що ставлення до нього дійсно особливе. Однак, як і раніше, не мав уявлення ні про справжні причини цього, ні про наслідки. Розрахунок виявився вірним, хоча був зроблений не ним, а тими, хто послав його на завдання.
Він покірно дав утопити себе в просторому чорному акваріумі з тонованими стеклами. Два безликі охоронці затиснули Рудольфа між своїми могутніми плечима. «Лінкольн» м'яко зрушив з місця.
Кірхер знову опинився навпроти, але тепер уникав зустрічатися з ним поглядом. Психократ явно відчував нервову напругу і майже не приховував крайнього занепокоєння. Він безперервно курив і, перш ніж вони дісталися палацу, встиг прикінчити три сигарети. Занадто багато залежало від того, ким і під яким соусом інформація про дивні події останніх тижнів буде подана графу. Безсумнівно, Кірхер хотів зробити це особисто.
На кілька хвилин він відокремився за каламутним звуконепроникним склом і скористався радіотелефоном. Рудольф не розрізняв його обличчя, в противному разі міг би дещо прочитати по губах. Після недовгої розмови з невідомим абонентом Кірхер прибрав перегородку і загасив недопалок у попільничці; тепер його фізіономія виглядала веселіше.
Рудольф безтурботно поглядав по сторонах, і неможливо було зрозуміти, чи вперше він бачить вулиці, якими його везли. Він не відчував потреби ні в нікотині, ні в алкоголі, хоча, як підказувала одна із навіюваних йому моделей поведінки, не завадило б зобразити щось подібне. Неусвідомлена ним програма була запущена, і під дією прихованої енергії мозок зомбі змінювався відповідно до заданого алгоритму. Цей алгоритм передбачав фрагментарне відключення пам'яті, й невдовзі Руді зробився цілком задоволеною життям жертвою вибірної амнезії, що підтвердив би будь-який експерт із будь-якої імперської лабораторії, де піддавалися прискипливому вивченню ментальні феномени.
Ні агент служби безпеки, ні граф, ні його дочка поки що не здогадувалися про те, з яким специфічним клієнтом доведеться мати діло. Він був ходячим сюрпризом і для самого себе.
* * *
Величезні гулкі зали губернаторського палацу. В супроводі Кірхера Рудольф проминув декілька галерей та анфіладу приміщень меншого розміру. На стінах – оригінали інтуїтивістів двадцятого століття і неоромантиків двадцять першого в витончених рамах. Ніякої химерності в обстановці. Тільки дерев'яні меблі (цікаво, чому це психократи недолюблюють пластмасу та метали?). Зустрічні поступаються йому дорогою. В очах деяких – недобрий вогник впізнавання...
Перед зачиненими дверима обох ретельно обшукали. Ще один охоронець наблизився ззаду і з відстані пари метрів просканував їхніх спіритуальних двійників на предмет виявлення замаскованої агресії. Судячи з усього, агресії в Рудольфі зараз було не більше, ніж у кролику.
Нарешті він і Кірхер постали перед його сіятельством. У кабінеті губернатора провінції також знаходилася дуже красива молода жінка, обличчя якої своєю нерухомістю нагадувало воскову маску. Втім, нічого нового для зомбі – більшість його ворогів та всі сумнівні друзі чудово володіли собою та відрізнялися завидним самоконтролем.
Натомість граф, схоже, не вважав за потрібне приховувати свої почуття. Психократ-сканер кивнув йому, підтверджуючи, що гості безпечні на доступному для швидкої перевірки рівні. Високий чоловік з пронизливим поглядом крижаних блідо-блакитних очей раптово посміхнувся Рудольфу, якого збивала з пантелику непередбачуваність власної ролі. Пан Теодор фон Хаммерштайн ступив йому назустріч, простягнувши руки, немов готовий притиснути його до серця.
Про всяк випадок Руді кинув запитальний погляд на Кірхера. Той холодно, але ввічливо нахилив голову. Знак заохочення? Що за чортівня? Невже він потрапив на репетицію якоїсь п'єски з розряду театру абсурду? До речі, звідки йому взагалі відомі слова на кшталт «театру абсурду»?
-- Ласкаво просимо, мій блудний сину! – з м'якою іронією промовив граф.
Настав час включатися в гру або виключатися назовсім. Рудольф миттєво зробив вибір.
Він теж простягнув руки для обіймів і рушив назустріч «татусеві», зобразивши на обличчі трохи жалюгідну, але найсердечнішу зі своїх усмішок.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!