Маска Сета

Розділ двадцять третій

«Чероки» розганявся, викидаючи з-під коліс грудки в'язкої багнюки. Рудольф ударив прикладом автомата в лобове скло і потім позбавився «триплекса», який вкрився сіткою тріщин. Холодний вітер хльоснув по обличчю, дрібні бризки вп'ялися в шкіру, наче голки, але зомбі навіть не примружився. Краплі потрапляли на слизову оболонку очних яблук, трохи спотворюючи предмети у полі зору. Однак не настільки, щоб це завадило йому виконати задумане.

Він побачив стволи, які висунулися з «опеля». Конвоїри держалися сторожко – а хто б на їхньому місці дозволив собі розслабитися? Руді оскалився і тицьнув пальцем у панель плеєра, увімкнувши «Мобі Дік» ближче до кінця та на максимальній гучності. Під шалений гуркіт барабанів Джона Бонема він набрав швидкість сто двадцять кілометрів на годину і стрімко наближався до головної машини колони. Метрів за тридцять від неї він кинув на асфальт дві гранати. Подальше він міг спостерігати лише у дзеркалі заднього виду.

Перша граната вибухнула прямо під «опелем», перетворивши його на вогненний болід. Осколки другої зрешетили лобове скло та радіатор «тойоти». Ймовірно, водій теж постраждав, бо мікроавтобус почало кидати з боку в бік.

Однак «черокі» проскочив повз нього трохи раніше. На мить у зомбі виникла спокуса повернути кермо і протаранити «тойоту», але він вчасно згадав, що психократи, замкнені всередині, не повинні постраждати.

Люди у «форді», який слідував на відстані сотні метрів позаду мікроавтобуса, мали невеличкий запас часу, щоб підготуватися до відбиття нападу. Навряд чи хтось із техноманів встиг розібратися, що відбувається, коли «чероки» вискочив з димної хмари, але їхня реакція була цілком передбачуваною: стріляй у будь-якому разі, стріляй про всяк випадок. Кулі градом застукали по металевій обшивці, пробили корпус у слабких місцях, і фінальні рифи «Мобі Діка» змінилися гучним немодульованим шипінням.

Черги лягали так щільно, що Рудольф вважав за краще не висовуватися і не відкривав вогонь у відповідь. Він почав пригальмовувати і схилився до керма, щоб уберегти голову. «Форд» був уже зовсім близько. Скориставшись тим, що позашляховик майже зупинився, зомбі повалився вправо, на сидіння пасажира, зірвав чеку і жбурнув гранату назовні. Чужа машина повинна була хоча б частково прикрити його від вибуху, однак, якщо він помилився в розрахунках, то не на жарт ризикував своєю шкурою.

Після оглушливого гуркоту настала тиша, яку прорізало тільки хирлявеньке потріскування револьверних пострілів. Руді обережно розігнувся, виставив через дверцята ствол «калашникова» і всадив довгу чергу в застиглий на узбіччі «форд» з палаючим передком. Техноман, який дивом вижив і ховався за машиною, правильно оцінив свої шанси та поспішно скотився у кювет. Зомбі виплюнув згусток в'язкої гіркуватої слини і, не гаючи ані секунди, різко розвернув «черокі». На слизькій від дощу дорозі це було нескладно.

Попереду, в сизому серпанку, білів нерухомий мікроавтобус. Два вцілілі охоронці залягли за спущеними колесами, стріляючи по позашляховику, котрий стрімко мчався на зближення. Цього разу Рудольф не став проїжджати повз. Він пригальмував лише за кілька миттєвостей до зіткнення. Капот «чероки» ткнувся у задні дверцята «тойоти» на швидкості не менше тридцяти кілометрів на годину. Переданого імпульсу виявилося достатньо, щоб розчавити чоловіка, який лежав за правим переднім колесом. Другий встиг відповзти і намагався якнайшвидше подолати смугу асфальту, але не дістався рятівної придорожньої канави. Руді потратив на нього залишок патронів, не вилазячи з машини.

Коли техноман вгамувався, зомбі прислухався. Досадливо скривившись, заглушив двигун «черокі». Тишу порушувало тільки потріскування вогню та спів вітру. Люди, які знаходилися всередині мікроавтобуса, або причаїлися, або були мертві...

Рудольф знову завів свою тачку і здав назад. Тепер він не поспішав. У салоні разом із полоненими психократами могли залишитися живі охоронці. Тому він почекав ще близько десяти хвилин, доки хтось не почав дубасити зсередини в замкнені дверцята «тойоти».

Тоді він виліз із машини, збив прикладом архаїчний навісний замок і про всяк випадок відступив на пару кроків убік. Перший «залізноголовий» буквально виповз із машини, спробував підвестися і одразу повалився на дорогу. Екрануючий шолом був непрозорим, і чоловік сліпо обмацував руками асфальт.

Пора було переходити до заключного акту вистави. Руді зазирнув у салон. Там копошилося кілька «залізноголових». Принаймні четверо залишилося живими. Він оглушив ударом приклада того, хто вибрався назовні першим, і відтягнув його в кювет. Тут він поклав психократа обличчям униз і розчепив ланки фіксатора, що охоплював шию. Екрануючий шолом розкрився, як розколоте навпіл яйце. Під ним виявилася густа чорна шевелюра.

Бранець був ще зовсім молодий – не старше шістнадцяти років. Його обличчя і волосся були забруднені слизом, схожим на рідку іржу. Такий самий слиз покривав шолом зсередини. Це були сліди того, на що психократ встиг перетворити товстий шар металу за не такий уже довгий час свого ув'язнення. Він специфічним чином використав запас життєвої енергії, сконцентрувавшись на порятунку, і встиг зробити чимало. Руді прикинув, що до повного руйнування оболонки залишалося не більше доби.

З дороги долинало деренчання і приглушені голоси. Звільнені люди вилізли з мікроавтобуса, але ні чорта не бачили і розповзалися в сторони, як сліпі кошенята. Дехто вже дошкандибав до позашляховика і цілком міг навпомацки знайти зброю. А якщо хоча б один просунувся далі шмаркача в їхній паскудній алхімії, то не виключено, що «спірито» з успіхом замінить зір. Зомбі був не в настрої випробовувати долю. Орудуючи антимагнітною відмичкою, він розділив краї сітки, що з'єднувалися вздовж лінії хребта. Після цього приставив ствол до голови психократа і натиснув на спусковий гачок.

При звуці пострілу «залізноголові» застигли на дорозі, наче манекени. Рудольф не хотів би опинитися на їхньому місці, але доведеться. Для кожного, хто звик вважати себе ляльководом і господарем становища навіть в найскладніших обставинах, немає нічого гіршого за невідомість, а тут ще – абсолютна темрява перед очима та внутрішнім зором. Геть-чисто блоковано пресловуте чуття, перекрито канали енергетичного обміну...

Руді відтягнув убитого психократа подалі в зарості бур'янів і там же викинув зброю. Потім сяк-так напнув на себе зняту з мерця екрануючу сітку. Без сторонньої допомоги було непросто з'єднати її краї. Він неодноразово повторював спробу, поки йому нарешті не вдалося привести у взаємодію поляризовані магніти. Потім, для більшої правдоподібності, розрізав собі обличчя від скроні до вилиці гострим осколком каменя. Як він і очікував, крові не було. Кам'яне лезо залишило суху рану, з якої хіба що не сипався попіл.

Рудольф сподівався, що тепер виглядає достатньо лайново, і вирушив на дорогу, замінивши своєю персоною одного з тісної компанії «залізноголових».