65
ЧАСТИНА ДЕСЯТА
ПОВЕРНЕННЯ
Розділ шістдесят п'ятий
Душогубець Вальц сидів на дереві і розглядав занурений у темряву монастир. Вимерлий монастир – завдяки його старанням.
Вальц не ворушився, міцно обіймаючи стовбур. Він міг би й не ховатися – звістка про чуму рознеслася швидко, і по всій окрузі не залишилося жодної живої людини. Але він ховався і діяв тишком-нишком за старою звичкою, навіть коли це не мало особливого сенсу.
Вітер розгулявся до ранку і розносив охололий попіл багать, на яких раніше спалювали трупи. Танець смерті тривав майже тиждень. Все відбувалося на очах лазаря, який тимчасово обрав місцем свого перебування найближчий ліс. Він був свідком подій, що колись вже відбувалися на заході. Він туманно пам'ятав дещо подібне. Чуму. Вимерлі селища. Людей з бубонами на шиї та в паху. І голоси, що перелякано запитували: «Ти хто?! Ти хто? Ти хто?!.»
Він бачив масову втечу вцілілих, панічні метання заражених, смиренних черниць, яких розстріляв загін імперських арбалетників, стовпи чорного диму над монастирським двором. Потім він спостерігав агонію останніх, хто залишився в обителі. Зате тепер Вальц мав задоволення переконатися, що розчистив собі дорогу до мети. Він не вважав, що вдався до надмірних запобіжних заходів, знищивши цілий монастир заради однієї молоденької послушниці. На його думку, мета цілком виправдовувала засоби.
* * *
Лазар з'явився на околицях жіночого монастиря близько десяти діб назад. Він навіть не намагався знайти пояснення тому, яким чином невідома сила доставила його в потрібне місце. Коли Вальц усвідомив, що піддався миттєвому переміщенню, він не злякався, не здивувався і тим більше не впав в ейфорію уявної могутності. Завдяки Масці Сета він подолав відстань у дві тисячі ліг і сприйняв це як виконання чергового приречення.
Він начебто ступив з урвища у темряву, і через незмірний проміжок часу течія некросфери перекинула його на інший берег. Не тільки тіло з ув'язненими в ньому «ка», а також Маску, одяг та мішок, наповнений землею. Незважаючи на колосальну віддаленість, магічний інструмент реконструював абсолютно ідентичне троїсте створіння з усім супутнім барахлом. Для Лазаря мало що змінилося. Він опинився в іншій фазі сновидіння, яке не відпускало його впродовж затяжного посмертного існування.
Дочекавшись вечора, Вальц сховав Маску в дуплі старого дуба і поплентався до монастирських воріт. Він виглядав справжнім виродком і легко зійшов за безпритульного каліку. Черниці, яким релігія, статут обителі та особисті переконання веліли проявляти милосердя, пустили бідолаху на двір, нагодували, напоїли та влаштували на нічліг у темному кутку стайні. На його розірвану щоку та знівечені пальці жінки вважали за краще не звертати уваги.
Вальц пролежав до півночі на величезній копиці сіна, не рухаючись і не стуляючи очей. Коли в монастирі запанував цілковитий спокій, він розв'язав мішок і висипав перед собою його вміст. У стайні було темно, і він діяв наосліп.
Його рука знайшла пацюка, а пальці обмацали звірка. Під твердою щетиною відчувалося затверділе, трохи розпухле тільце. Звідки Вальц знав, що з ним робити? У всякому разі, він не отримував порад від святоши Ансельма і тим більше від крихітки Тайли. Вцілілим нігтем він виколупав землю з щурячої пащі, потім підніс до рота, ніби маючи намір вгамувати голод. Але то був голод іншого штибу. Його губи щільно обхопили гостру мордочку, що застигла з вишкіреними зубами. Вальц різко вдихнув, немов дивним способом відкорковував пляшку. В горлянку потрапили частки землі. Дещо йому довелося проковтнути.
Пацюк сіпнувся в його руках; його боки роздулися і одразу ж опали. Усередині задубілого тіла розливалося протиприродне тепло. Лапки були ще холодними, а розм'якшений живіт уже судорожно завібрував. Крім того, з'явилася і почала прискорюватися пульсація серця. Змикання маленьких щелеп привело до того, що дуже гострі зубки ледь не відстригли Вальцю кінчик язика.
Він із силою видихнув. Відсунув від себе реанімовану тварюку. Вказівним пальцем доторкнувся до щурячих оченят. Майже напевно звірок залишиться сліпим – між повіками скупчився загустілий гній. Втім, це не мало особливого значення. Пацюк зашкріб лапками і подряпав йому руку кігтями. Вальц кілька разів ритмічно натиснув йому на горло. Замість писку лунав приглушений шиплячий звук.
Проробивши те, що майстер Грегор з незрівнянною іронією називав «поцілунком життя», Вальц розподілив силу, яка досі підживлювала його самого. Між лазарем і пацюком встановилася синхронність, немов вони були єдиною істотою, розділеною на дві нерівні частини. Велике двоноге тіло зберігало дистанційний контроль над маленьким чотириногим собратом, ураженим смертельною хворобою. Вони мали довести чужий задум до логічного кінця.
З тієї ночі лазар не тільки неприкаяним волоцюгою вештався по лісу навколо монастиря, а й нишпорив невтомним гризуном по монастирському підвалу, сховищу, кухні та смітнику, оточений різноманітністю манливих і відстрашливих запахів, серед яких особливою стійкістю відрізнявся людський сморід.
Бігати пацюку залишалося недовго; Вальц розраховував, що за цей час тварюка встигне дістатися до подібних собі. Як показали подальші події, він не помилився.
* * *
Перші ознаки зараження з'явилися чотири доби по тому. Монастирські щури почали здихати, а блохи, які паразитували на них, зайнялися пошуками нових господарів.
На той час, коли до Переможниці Скорботи дійшло, що хвороба поширилася серед переважної частини черниць, було вже пізно вживати яких-небудь заходів протидії. До її численних турбот додалася ще одна проблема, на цей раз нерозв'язна. Настоятелька нічим не могла допомогти сестрам, яких відправила в погоню за біглою послушницею. Вони були приречені або загинути, або повернутися до вимираючої обителі. Виявилося, що, на своє нещастя, вони все ж таки повернулися через кілька днів після того, як ледь не заблукали в підземному лабіринті та знайшли тільки обгризені котячі кісточки.
Поки тривала пошесть, Вальц блукав лісами, час від часу відвідуючи навколишні поселення. Він не гидував мародерством і обзавівся добротним теплим одягом, взуттям та пристойною зброєю. Крім того, він регулярно підвищував свою платоспроможність, збираючи безглузді цяцьки, які так цінувалися суєтними людцями, доки доля не довела їм, що від неї не відкупишся. Тепер падаль не потребувала нічого, крім очисного багаття, на пальцях у Вальця поблискували зняті з мерців персні, а кишені були набиті золотом і дорогоцінним камінням.
Він зробився напівлегендарним бродягою, мало не фольклорним персонажем. Оскільки він був надзвичайно обережний, ті, кого минула хвороба, бачили його тільки здалеку і потім розповідали про нього всякі нісенітниці. Поголоска приписувала йому невразливість і здатність перебувати в кількох місцях одночасно. Преподобного Ансельма забавляла думка про те, що відсталі та далекі від істинної віри місцеві насельники сприймали його зловісне тіло-носій як когось на кшталт збирача податків, присланого самою смертю.
Вальцю це було глибоко байдуже. Він попросту чекав, поки монастир повністю вимре.
І дочекався.
* * *
Спустившись з дерева, лазар вирушив до обителі мертвих.
Він отримав можливість ознайомитися з плодами своїх старань. Його не вразив ні важкий сморід дохлятини, ні безформні гори напіврозкладеної плоті, ні обгорілі скелети, які валялися впереміж з обвугленими хрестами, ні неквапливе бенкетування падальників, зайнятих звичною справою. Згубне місце. Вальц не сумнівався, що відтепер тут з'явився ще один вузол некросфери.
Згодом погані спогади та фантазії уцілілих породять привидів. Вони підживлюватимуться енергією кожної затьмареної свідомості. Згенеровані химери неминуче вчинятимуть зворотний вплив на жалюгідні мізки. Почнеться ланцюгова реакція відтворення. Рано чи пізно некроістоти остаточно подолають завісу, яка відокремлює так звану реальність від так званих кошмарів. Вже зараз вона значно тонша, ніж була кілька діб назад, а для чутливих натур на зразок Тайли – майже повністю прозора.
Але Вальця не цікавило майбутнє. Його цікавив труп послушниці, невідрізно схожої на одне з його втілень. Двійник, копія, дублікат – сам чорт не розбере, кого можна вважати оригіналом. У будь-якому випадку, поки копія існує, вона залишається перешкодою на його присмерковому шляху. Чомусь йому неодмінно треба було переконатися, що вона померла.
Однак принцеса Тайла зникла, і це викликало у лазаря тривожний дискомфорт. Можливо, її труп обгорів до невпізнання, але Вальца категорично не влаштовувала найменша невизначеність. Принаймні він не знайшов її серед мерців, тіла яких усіювали монастирський двір. Гарного дівочого трупа не було також і всередині численних службових прибудов. Вальц оглянув усі закутки з доскіпливістю, яка далеко перевершувала його колишні уявлення про власне терпіння.
Він шукав три дні і три ночі, навіть досліджував жердинами вигрібні ями. Безрезультатно. Хоча деяка користь все ж таки була: у покоях настоятельки Вальц виявив добрячий запас листів коки і тепер жував їх майже безперервно. При цьому він відчував надзвичайну легкість без будь-яких ознак дезорієнтації.
Наприкінці третьої доби лазар дістався підвальних чернечих келій і в найдальшій з них наткнувся на люк, який закривав вхід у підземелля.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!