61
Розділ шістдесят перший
Загін лікантропів, очолюваний Райнером Рільке, оточив пагорб, на якому стирчав прикордонний стовп. Нещодавно лицарі ордена стали свідками чергового вражаючого фокусу у виконанні гросмейстера, а той був зобов'язаний надприродними можливостями майстру Грегору, але, як і раніше, не підозрював про своє залежне становище.
Йому довелося пожертвувати ще одним чотириногим, зате тепер усе, що діялося біля підніжжя Стража Кордону, він бачив очима мертвого вовка. Після того як Рудольф у ритуальному чаду необачно позбувся магічних причиндалів, Грегор не знехтував можливістю якийсь час користуватися далекобаченням. Кинуті очні яблука лежали за кілька метрів одне від одного, причому спочатку обидва волею випадку виявилися зверненими зіницею вниз.
Райнер доклав чималих зусиль, щоб на дистанції в чверть ліги розвернути їх у потрібному напрямку. Зате тепер він у разі потреби мав непогану картинку зі значним об'ємним ефектом, хоч і з незвично низької точки. Достатньо було заплющити очі та сфокусувати увагу на внутрішній стороні зімкнутих повік, щоб активувати канал передачі зображення від органів зору вбитого лікантропа.
Зграя зголоднілих хижаків зачекалася цілком визначеного наказу. А Рільке зачекався наказу Грегора, навіть не усвідомлюючи цього. У свою чергу, Грегор, як завжди, не втратив нагоди зробити брудну роботу чужими руками. Цього разу це були руки дівчини, і вона простягла їх до револьвера, який валявся на землі. Те, що вона й не помишляла про свій мішок, з котрим так довго не розлучалася, було ознакою сталого контролю. Грегор перехопив управління над нею, заскочивши зненацька в момент втраченого Рудольфом домінування. Майстер вирішив, що зомбі не вдалося довести обряд до кінця, і Барон Самеді не прийняв запропоновану жертву.
* * *
Тепер «пітон» зробився для лазаря новим фетишем. Він ще не знав, навіщо йому знадобилася ця дивовижної форми штуковина, але заволодіти нею жадав нестримно.
Перший рух після раптового зникнення впливу лоа дався йому з особливим трудом. Оточуюча його в'язка смола кошмарних ілюзій майже миттєво перетворилася на невидимий кокон, і хирлявій Тайлі довелося пробиватися крізь нього, немов пташеняті, для якого настав час вилупитися з яйця. І все-таки її тремтяча рука нестерпно повільно наближалася до револьвера, нагадуючи п'ятилапого краба, що кострубато повзе до рятівної крайки припливу…
Нарешті вона доторкнулася до ствола – спочатку кінчиками пальців, а потім накрила долонею. Тайла не відчула ні тепла, ні холоду – лише твердість металу. «Краб» рушив далі, обігнув барабан, помацав спусковий гачок, а коли дістався до рифлених накладок рукояті, різко вчепився в неї своїми лапками. При цьому лазар обламав відрослі нігті, але біль був для нього благом, оскільки протвережував і спонукав до дії.
* * *
Більше не було сенсу зваблювати чоловіка і прикидатися розчавленою. Скориставшись поверненням відносної свободи і більш ніж щедрим подарунком у вигляді «пітона», лазар знову втілився в душогубця Вальца.
Цього разу він не марнував часу на роздягання. Преображення сталося миттєво, і револьвер навіть не смикнувся, коли замість дівочих пальчиків рукоятку обхопила чіпка і груба чоловіча рука.
У перший момент Вальцу здалося, нібито він прочухався у туго зашнурованому корсеті, а то й закутаним у саван, що було, звісно, ближче до суті справи. Бабина вдяганка затріщала по швах. Занадто короткі рукави обвисли лахміттям. Чоботи, надто великі для дівчиська, колодками стиснули ноги. Не біда, він знав, з кого зніме підхожі за розміром лахи та взуття. Лазар спробував підняти руку, що стискала зброю, одночасно випрямляючи її.
Спочатку «пітон» був неймовірно важким, немов його притягував донизу гігантський магніт, закопаний під пагорбом. Проте Вальц відчайдушним зусиллям долав опір власного, заново набутого тіла. Він відчував потужний приплив енергії, яка розігрівала скуті льодом м'язи та суглоби. У міру того, як револьвер піднімався на рівень стегна, живота, грудей, плеча, Вальц інтуїтивно вловлював значення і спосіб прицілювання…
У всьому, що стосувалося кривавого ремесла, вбивця був здібним та спостережливим учнем. Лазар неодноразово бачив, як зомбі стріляв по лікантропах, і від його зацікавленої уваги не вислизнула жодна, навіть найменша подробиця. Для нього не склало труднощів точно відтворити чужі рухи, не виключаючи й маніпуляцій із зовнішніми частинами збройового механізму. В результаті «пітон» зі зведеним курком виявився спрямованим Рудольфу в груди.
Святоша Ансельм несподівано побажав вимовити вголос кілька нехарактерних для нього слів, але Вальц звелів йому заткнутися. Він був надто досвідчений, щоб давати противникові шанс, відволікаючись на нікчемну балаканину.
* * *
Руді, з ніг до голови вкритий липким брудом, спробував стати на ноги. Йому ледве вдавалося зберігати вертикальне положення. Він начебто обертався на конічній платформі, і добре ще, що знаходився поблизу від осі обертання, де відцентрова сила була порівняно невелика.
Судячи з усього, він примудрився накликати на себе гнів Барона, і той вирішив позбутися його у своїй неповторній манері. Зомбі підняв голову, ризикуючи знову втратити рівновагу. Мертвенне сяйво неба згасало, і поверталася ніч... Якась тінь відокремилася від вершини стовпа і швидко спускалася вниз.
Руді сказав собі, що, схоже, він близький до втрати розуму. І остаточно він втратить його тоді, коли перестане усвідомлювати це.
Порятунок лише в одному. Він пошукав поглядом Маску Сета, але замість неї натрапив на чорну зіницю дула, яка здалася йому розміром із залізничний тунель. Револьвер опинився в руці справжнього виродка, причому той тримав зброю із завидною твердістю. Крива шия, дірява щока, скляні очі. Втім, Рудольфу була знайома ця блідо-лілова пика і особливо глумлива посмішка.
Незважаючи на злегка саркастичний вигляд, який надавала незнайомцю схилена набік голова, одразу ж ставало ясно, що людина, здатна так посміхатися, не буде вичікувати, жартувати, вести задушевну бесіду або залишати жертві час для останньої молитви. Крім того, ублюдок явно не схильний до будь-яких сумнівів. І, найголовніше, він не з тих, хто промахується з відстані у кілька кроків.
Він і не промахнувся.
* * *
Тупе рило «пітона» виплюнуло вогонь.
«Куди поділася ця сука?!.»
Навіть якби Руді отримав відповідь на своє запитання, це нічим би йому не допомогло, але остання думка настирливо поверталася щоразу між сліпучими спалахами, котрі змінювалися миттєвостями темряви та ударами парового молота. Кожен такий удар у корпус відкидав зомбі на крок назад. Він загрібав руками повітря і беззвучно роззявляв рота...
Кінець кінцем він врізався потилицею і лопатками в кам'яний моноліт, що служив постаментом Демону Рози Вітрів, і Рудольф Хаммерштайн сповз на землю з шістьма свіжими дірками в тілі.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!