Маска Сета

Розділ п'ятдесят дев'ятий

Невідомо, чи знала настоятелька про підземний хід, що з'єднував жіночий монастир із околицею Кослави, а якщо знала, чи зберігався у неї план підземелля. Навряд, тому що в такому разі Матір не ризикнула б помістити принцесу в келію, в якій знаходився потайний люк.

* * *

Не те щоб Тайла відчула себе врятованою, коли дісталася до першої розвилки приблизно за десять ліг від монастиря, адже не вона прагнула звільнення. Сторонній звалив на себе тяжкий тягар проблем, вибору та рішучих дій. Тепер завдання переслідувачів – якщо справа взагалі дійде до погоні – багаторазово ускладнювалася: з кожним кроком бігла «послушниця» заглиблювалася в підземний лабіринт.

Той, хто вів принцесу, зумів вселити їй цілковиту довіру. Від неї вимагалося тільки переставляти ноги і слухняно рухатися туди, куди з незаперечною владністю спрямовував її провідник. Крім того, він (а в нього явно була чоловіча сутність, і Тайла занадто добре усвідомлювала це) годував її, дозволяв спати, коли вона втомлювалася більше ніж зазвичай, і будив, коли догорала свічка і наставав час запалювати нову.

Вона все ще боялася опинитись у кромішній пітьмі і, покидаючи келію, не полінувалася прихопити з собою сумку з добрячим запасом свічок, який збирала протягом двох останніх місяців. Втім, і без них мало що змінилося б, але вона вважала за краще бачити хоча б одноманітні стіни підземних ходів. Це давало їй певну ілюзію самостійності, а той, кого вона називала про себе «Сторонній», з іронічною поблажливістю ставився до її невинної втішної гри в господиню своєї долі.

Саме він змушував її хитрувати, вміло приховувати сліди наполегливої нічної роботи, вчасно позбавлятися таких зрадницьких дрібниць, як кам'яна крихта на подолі або темний наліт від мідного інструменту на натруджених долонях. Сторонній допоміг їй підняти і зрушити убік плиту, що закривала вхід у підземелля, коли вона закінчила підготовку до втечі. А плита, між іншим, була рази в два важчою за принцесу. Тайла не запитувала себе, чому в неї раптово виявилися здібності, про які вона раніше не підозрювала. Незнайома енергія сприймалася нею як тепло під шкірою, і вона заворожено стежила за концентрацією гарячих плям у кінцівках та інших частинах тіла. Сторонній керував її організмом набагато ефективніше, ніж вона сама. Правду кажучи, вона не володіла навіть елементарними навичками.

Після короткочасного надмірного напруження Тайлу охопив звіриний голод, але їй довелося потерпіти. Втім, за останні кілька тижнів вона встигла звикнути до того, що не всі її потреби задовольняються негайно. На додачу в неї раніше строку відкрилася кровотеча в соромному місці. Незважаючи на фізичні незручності та больові відчуття, сила, яка підкорила собі принцесу, залишалася непохитною.

* * *

Минуло чотири доби відтоді, як вона втекла з монастиря. Весь цей час її підганяла не тільки сталева воля Стороннього, а й власний страх. Вона добре уявляла собі холодну лють Матері – ця святоша, без сумніву, набуде ображеного вигляду і обрушить на невдячну відступницю своє священне обурення. Важче було передбачити, як відреагує імператор на бунт улюбленої доньки, але, кінець кінцем, хіба вона не йшла у бік Кослави, хоч і не знала навіщо?

Принцеса вжила всіх необхідних заходів для того, щоб її втечу було виявлено якомога пізніше. Вона покинула келію ввечері, і таким чином забезпечила собі максимальну перевагу в часі. Заради скритності Тайла навіть примудрилася засунути на місце важелезну кам'яну плиту, балансуючи на верхніх щаблинках вузьких сходів, які вели у підземелля. Ймовірно, ці зусилля коштували їй ще кількох років життя. Втім, Сторонній не надто обманювався – свіжі подряпини на поверхні каменю та глибокі щілини по краях плити були добре помітні.

Чим глибше вона спускалася, тим більше давалася взнаки клаустрофобія. Раз у раз доводилося протискатися між випираючими цеглинами, якими були обкладені стіни. Місцями прохід ставав таким вузьким, немов міг послужити дорогою в рай для аскетів, які гранично виснажили тлінну плоть. Заздалегідь запалена свічка світила дуже тьмяно, а повітря було надзвичайно сухим.

На самому початку своєї подорожі вона натрапила на завал. Втім, її розпач був недовгим. Наблизившись, вона зрозуміла, що завал утворений не обрушеним склепінням, а являє собою купу битих цеглин, якими хтось намагався вимостити підлогу, але був змушений кинути це заняття. Може, він не мав всередині свого Стороннього.

Коли вона витягла і кинула собі під ноги кілька верхніх уламків, її ніжного личка торкнувся слабкий потік холодного повітря. Свічка запалала яскравіше, і Тайлі здавалося, що світло підживлює боязку надію... Їй знадобилося близько півгодини, щоб розчистити отвір, через який вона могла б пролізти.

По той бік перешкоди хід став трохи ширшим. Тиша була абсолютною, і принцесу починали турбувати слухові галюцинації. Тільки цього не вистачало, зважаючи на інші неприємні відчуття. Їй нічим було вгамувати голод і спрагу, а крім того, вона нічого не могла вдіяти з болем внизу живота і просочуванням липкої вологи, яка забруднювала стегна та одяг. Але найсильніше дошкуляв їй страх замкнутого простору, що стискав череп...

Нарешті Сторонній змилувався над нею. Він витіснив біль і страх на околиці свідомості, де вони маячили, немов постійна загроза, а для Тайли він мав і тонші інструменти примушення, якого вона навіть не помічала. Жалюгідне створіння, вона приписувала собі чужі прагнення та наміри, і головними з них незмінно залишалися успішна втеча, цілеспрямований рух у бік імперської столиці, очікування якоїсь зустрічі, непотрібної принцесі, однак абсолютно необхідної йому.

* * *

Тільки наприкінці першої ночі втечі Сторонній влаштував для Тайли трапезу.

Вона так і не зрозуміла, звідки взявся в підземелля дрібний звірок, схожий на охлялу лису кішку. Їй, правда, здалося, що звірок розгубився від несподіванки не менше, ніж вона сама, і на мить був засліплений вогником свічки. За кілька секунд до його появи Тайлу раптово охопила моторошна, нестерпна самотність, але вона не встигла усвідомити, що це пронизливе почуття пояснювалося короткочасною відсутністю Стороннього.

Далі все відбувалося наче уві сні. Свою розгубленість принцеса подолала дуже швидко. Звірка вона вбила голими руками, звернувши йому шию, на що раніше була нездатна навіть у думках. Той майже не пручався. Схоже, заздалегідь змирився з долею жертви.

Тайла поспішно відривала та відправляла до рота шматок за шматком, не сприймаючи смаку сирого волокнистого м'яса. Відстороненість оберігала її як від задоволення, так і від огиди. Вона просто набивала шлунок, надолужуючи втрачені сили...

Добу по тому принцеса вже жорстоко страждала від спраги. Крові звірків, яких Сторонній доставляв їй безвільними та загальмованими, не вистачало, щоб угамувати цю спрагу. Зате вона перестала відчувати біль. Її пригнічена сутність висихала разом із шкірою, нутрощами та здатністю до самооцінки. Чутливість притупилася настільки, що незабаром Тайлі було начхати на гострі уламки шаруватої породи, які ранили її ступні.

...Ліга за лігою тяглося похмуре підземелля. Подекуди грубо оброблені стіни відсвічували фіолетовими вкрапленнями якогось мінералу. Розвилки не відрізнялися різноманітністю, а Тайла була позбавлена необхідності вибирати напрямок. Чомусь коридори розходилися завжди під однаковими кутами, їхня ширина і висота залишалися майже незмінними. Іноді траплялися отвори вентиляційної системи – вогник свічки відхилявся убік, і слідом за тим принцеса вдихала повітря з невідомих їй порожнеч. Вона боялася навіть уявити собі, наскільки величезна товща породи відокремлює її від сонячного світла і якою великою є відстань до виходу на поверхню.

Під кінець четвертої доби майже безперервного шляху Рейнхарду Дресслеру стало ясно, що він втратить тіло-носій, якщо не дозволить Тайлі напитися. У неї з'явилися ознаки загрозливого зневоднення. Він був змушений відхилитися від напрямку, якого досі дотримувався з маніакальною завзятістю, і повів її до підземного джерела.