32
Розділ тридцять другий
Гомес дивився, як набухають повіки небіжчика, а з куточка рота починає сочитися тонка цівка жовтуватої рідини. Матово-синій відтінок шкіри змінився глянсово-ліловим. Специфічний запашок був напрочуд слабким. Труп тижневої давнини, що лежав перед хунганом, виглядав зараз так, як і повинен виглядати величезний шмат розмороженого м'яса.
Гомеса та мерця накривав конус яскравого світла з напівкруглого світильника на стелі. Психократи, що знаходилися поза чітко вираженим кордоном освітленого простору, залишалися невидимими, але хунган спиною відчував їхню присутність і пильні погляди. А ще він із прихованою зловтіхою відчував, як тремтить і зіщулюється їхня аура під впливом мантр-вібрацій, що розповсюджуються шалено гудучими барабанами.
Підвальне приміщення – залізобетонна клітка, похована за глибині двадцяти метрів під поверхнею, -- було не найкращим місцем для спілкування з духами, зате тут у надлишку скупчилися шлаки некросфери, віддалені подоби згустків рідкого бруду, здатного проникати крізь стіни. Заряджені нижчою формою енергії руйнування, вони з року в рік вбирали в себе нематеріальні продукти розпаду мільярдів всіляких істот, що зотліли на землі і під землею за неосяжний час існування планети.
Хунган знав про це, як, втім, і про те, що насмілився потурбувати речі, котрим краще було б дати спокій, і ось-ось вторгнеться туди, куди стромляли свій ніс тільки божевільні. Але він і був у положенні загнаного в кут божевільного. Про те, якою буде розплата, він також здогадувався. Ніколи він ще не заходив так далеко. Усі його попередні експерименти починалися і закінчувалися по цей бік життя...
Він вигукував заклинання і бачив, як відокремлюються один від одного наелектризовані волоски на голові та в паху мерця; від цього видовища власне волосся Гомеса заворушилося на змоклому тімені. Проте він продовжував куражитися у майже непристойному ритуальному танці, обплітаючи павутиною свого чаклунства безнадійного пацієнта. Усі нитки, які з'єднували маріонетку зі творцем, були обрізані, але сурогатне управління іноді приносить несподівані результати. Особливо коли вибору немає.
Гомес відчув дзеркальний біль у власній руці, коли рука небіжчика затремтіла і пальці стиснулися в кулак. Зі сторони це, ймовірно, скидалося на старий фокус із обезголовленою жабою, кінцівки якої починали смикатися під впливом електричного струму. І хто міг поручитися, що рухи Гуго не стимульовані тим самим джерелом? Але хунгану було начхати на причини очевидних змін, і він занадто багато поставив на карту, щоб тепер лякатися непередбачуваних наслідків. Перший з цих наслідків виявився невтішним для Гомеса: він усвідомив, що раптово втратив чоловічу силу. Натомість у трупа ерекція була яскраво виражена, і чим довше вона тривала, тим більше хунган знаходив підстав розраховувати на кінцевий успіх відкладеної та замаскованої помсти.
Граф фон Хаммерштайн спостерігав за тим, як смуглошкірий ублюдок наругається над тілом його сина, крізь товсте куленепробивне скло. Він стояв, зчепивши зуби, і намагався впоратися з нудотою. Йому здавалося, що сморід мертвечини якимось чином проник сюди із сусіднього приміщення. Вперше у його житті фізіологічні зміни спричинили помутніння свідомості. Зовні Марта трималася непогано, але її бліде і холодне, ніби зимовий місяць, обличчя не видавало справжнього ступеня сум'яття, що охопило її.
Зловісна сцена, яку хунган розігрував у покійницькій, стала для них обох хорошим уроком. Перевага психократів виявилося зовсім не абсолютною; вони мало не проґавили появу нової зброї техноманів. Марта ще раз віддала належне винятковому чуттю свого батька.
Тим часом нижня щелепа Гуго Хаммерштайна відвалилася, і стало видно почорнілий розпухлий язик, вкритий сіткою дрібних тріщин. У зсушеному роті не було жодної краплини слини. Вії затремтіли, краї повік почали розсуватися, відкриваючи пожовклі очні яблука із закоченими зіницями.
Хунган дугою вигнувся над ним, закриваючи від світла, і в таємничій напівтемряві чуйні пальці Гомеса почали знімати з очних яблук слизові плівки. Швидко й спритно він обмацував їх подушечками пальців, нібито гравець, що вибирає підходящі м'ячики для настільного тенісу, але насправді очищав райдужні клейма, проставлені в результаті розіграшу генетичної лотереї.
З відстані кілька метрів карі, широко відкриті та немигаючі очі Гуго здавалися скляними підробками або імплантами сліпця. Важко було приписати їм який-небудь вираз, та й на обличчі мертвого сина приголомшений татусь марно шукав найменші ознаки болю, хоча Гуго вже звивався всім тілом на оббитому металом столі в протиприродному танці. При цьому кожен його рух точно повторював рухи хунгана із затримкою на частку секунди і тому не збігався з бездоганно рівним ритмом барабанів.
Несподівано Теодору Хаммерштайну забрела в голову думка, яку він в інший час визнав би поступкою дрімучому містицизму. Те, що він бачив, було якоюсь диявольською пародією на пробудження «змія кундаліні»*, замкненого у в'язниці з гниючої плоті. Наразі образ здався йому особливо точним: мертвець судорожно смикався і корчився, немов зсередини його розпирала величезна, згорнута кільцями змія. Терпіння губернатора піддавалося надмірному випробуванню і, вочевидь, добігало кінця...
Сили Гомеса теж доходили до краю. Він ще нижче нахилився над зомбі, наче зламаний ліхтарний стовп. Його колись білі джинси забарвилися жовто-коричневими плямами. Розслабився анальний сфінктер; зрадили навіть ті м'язи, які він підсвідомо контролював приблизно із дворічного віку. Він протримався ще недовго, а потім повалився обличчям униз і накрив своїм тілом голову реанімованого ним створіння. Воно, як і раніше, не потребувало доступу повітря, але його зуби раптово зімкнулися і легко прокусили шкіру на животі у хунгана.
Гомес уже нічого не відчув. Нижчі слуги Огуна Феррая – терплячі, як мурахи, і так само невблаганні – роздирали його свідомість на дрібні частини і розтаскували їх по чорних погребицях смерті. Він віддав занадто багато, сплатив сповна за свою зухвалість, і тепер навряд чи хто-небудь зумів би йому допомогти, навіть якби захотів.
-- Прибери цей проклятий звук! – наказав Теодор Хаммерштайн Габеру і кинувся на допомогу синові.
Коли він розчинив скляні двері, його обдало хвилею гарячого повітря. У підвалі було задушно, а температура, схоже, сягала сорока градусів...
Тіло хунгана виявилося неприродно легким, шкіра – слизькою від рясного поту. Психократи відкинули його в бік, наче випотрошену баранячу тушу.
Марта відсахнулася, побачивши обличчя свого брата. Але по-справжньому неприємний момент настав, коли набряклі, холодні, надто м'які пальці Гуго зімкнулися на її руці. Раптом запанувала цілковита тиша, і Марті уздрілося, що їй зраджує почуття реальності. Піраміда непорушних істин стрімко перетворювалася на картковий будиночок. Вона ніби стояла на краю прірви, що розверзлася перед нею, і голова в неї йшла обертом.
Дуже повільно зомбі опустив ноги на підлогу і спробував підвестися. При кожному русі його тіло колихалося, немов шкіряний мішок, доверху набитий медузами. Марта вирвала руку і мимоволі відступила на крок. Гуго похитнувся, і батькові довелося підтримати його... В ту хвилину граф подумав, що все закінчилося б не так уже й погано, якби не запах. Запах та волоски, що прилипали до долонь.
Старшому спадкоємцю фон Хаммерштайна тепер краще було забути про гребінець. Його волосся – те, яке ще залишилося на голові та на тілі, -- випадало при найлегшому дотику.
--------------------------------------------------------------------------------------
* «Змій кундаліні» -- символ енергії, що виходить з нижчого вітального центру, керуючого фізичною сутністю людини та сексуальними інстинктами.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!