Маска Сета

Розділ п'ятдесят четвертий

А тим часом справжня принцеса Тайла марудилася за стінами жіночого монастиря під суворим наглядом черниць. Обитель знаходилася за п'ятдесят ліг на північ від Кослави. Положення принцеси можна було порівняти хіба що зі становищем ув'язненої. Їй дозволяли вільно пересуватися лише на монастирському дворі між прибудовами та садом; при цьому Тайлі заборонялося з'являтися на стінах, відправляти листи, і, звичайно, її ввічливі наглядачки раптово ставали глухими, варто було їй заїкнутися щодо прогулянки з іншого боку зовнішніх воріт. Їй подавали виключно рослинну їжу, коло її спілкування було вкрай обмеженим. Щоразу, коли вона покидала свою келію, невідступні «сестри» змушували її закривати обличчя.

У перший же день свого заслання Тайла постала перед Матір'ю, Божественним Світильником, Переможницею Скорботи. Настоятелька більше не мала мирського імені – вважалося, що тепер вона належить космосу. Це була висока жінка, яка ще в молодості висохла без чоловічої ласки. Коли вона зробилася занадто старою для еротичних снів та фантазій, її відвідали видіння іншого штибу. Їй частенько і не тільки уві сні марилися ландшафти втраченого раю, монстри некросфери, які проникали у надточені черв'яком гріха людські оболонки, а також ангели життя, занадто слабкі та нечисленні, щоб допомогти людям, приреченим страждати на одній із вмираючих планет. І все ж таки Матір часом не бачила того, що відбувалося у неї під самим носом.

Настоятелька була єдиною людиною в монастирі, яка знала, хто скривається під виглядом юної послушниці. Доручення імператора було необтяжливим, але надзвичайно відповідальним. Страшно було навіть подумати про те, яке покарання обрушиться на дочок божих, якщо з високопоставленою вихованкою трапиться що-небудь непоправне. Тому інстинкт самозбереження перетворив старуху на справжнього сторожового пса.

Вона вела щоденні багатогодинні бесіди з Тайлою, які доводили бідолашку до знемоги і, напевно, служили єдиній меті – не спускати з принцеси очей. В решту часу функції наглядачів виконували старші черниці. Тайла навіть не мала можливості поскаржитися: намагаючись особисто зв'язатися з імператором, вона натикалася на глуху стіну мовчання, а зустрітися з його довіреним слугою на ім'я Геміз, який регулярно навідувався до монастиря, їй не дозволяли.

Щоразу Геміз залишався в обителі тільки на пару годин, здалеку переконувався в тому, що принцеса, як і раніше, перебуває під надійним наглядом, але ночі вважав за краще проводити в менш сумовитих місцях.

Проте з певного часу припинилися й візити Геміза. Імператор почав використовувати для контролю силу «спірито». Це віднімало величезну кількість життєвої енергії, але він мав вагоме виправдання таким витратам.

Огороджена від відомостей зовні, Тайла не підозрювала про причини своєї ізоляції, як, втім, і про багато чого іншого. Ув'язнення пригнічувало її. Вона швидко перетворювалася на анемічну, слабку істоту, квітку, що в'яне без сонячного світла, тінь людини, безстатеву, безлику, стерильну мешканку некрополя, повного похованих живцем...

Переможниця Скорботи просувалася до своєї мети з дивовижною швидкістю. Достатньо було просто точно виконувати отримані вказівки, і вона незабаром досягла би бажаного результату, коли б не втручання сил, для яких товсті монастирські стіни були прозорими, мов повітря.

* * *

Тайла розплющила очі, і її погляд уперся в низьку стелю келії. Чадила догоряюча свічка, запалена нею тільки для того, щоб не прокидатися в темряві. Але чи спала вона? Не було впевненості навіть у цьому. Неприємний кислий присмак у роті відчувався надто явно, свідчивши про довге напружене очікування чогось моторошного. І воно прийшло.

Крижані голки страху встромилися в шкіру на голові – здавалося, волосся раптом почало проростати всередину черепа. Самотність, беззахисність, наближення невизначеної загрози… Тайла здригнулася від огиди. У шлунку наче оселилося ціле сімейство слизьких холодних жаб.

Темний димок від тліючого ґнота змійкою завивався догори і, схоже, не вислизав повністю у вентиляційний отвір завбільшки з кулак, а осідав на вапні, яким були покриті стеля та стіни, у вигляді добре помітного нальоту кіптяви. Змійкою завивався димок... Змійкою... Змією... Принцеса мимоволі згадала смак зміїного м'яса. Вона обхопила себе руками, марно намагаючись вгамувати тремтіння. Чого вона боялася більше – вторгнення безплотних гостей або дивацтв власної хворобливої уяви?

У свідомості, як і раніше, не було ясності. Останнім часом пам'ять зраджувала їй, тіло все частіше ставало чужим. І тоді траплялися дивні речі...

Тайла лежала на жорсткому матраці, вкритому грубим простирадлом з конопляного волокна, і чіплялася за рештки здорового глузду. Якби вона могла відокремити дійсність від сновидінь... Навіть це давалося їй з величезними труднощами. Начебто вона чітко пам'ятала нестерпно довгий вчорашній день, пронизливі звуки вечірньої молитви, червоні промені західного сонця, що пофарбували монастирські стіни в рожевий колір... А потім Тайла, як зазвичай, спустилася в підвал, зайнявши своє місце у траурній вервечці сестер.

Її келія знаходилася нижче рівня землі і була останньою в ряді майже однакових тісних приміщень. Таким чином, Тайла не могла піднятися нагору непоміченою. Хоча б ночами черниці залишали її одну, але пильна опіка не припинялася ні на хвилину. І, що найприкріше, на цю абсолютну залежність, на це жалюгідне животіння прирік принцесу рідний батько!..

Перш ніж лягти, вона запалила свічку довжиною в лікоть і завтовшки три її пальці. Такої свічки зазвичай вистачало надовго. Майже до ранку.

З деяких пір Тайла дуже боялася темного незмірного проміжку від моменту згасання свічки до сходу сонця. Боялася тим сильніше, чим довше лежала без сну і чекала настання світанку. Про закінчення щонічної тортури вона дізнавалася не раніше, ніж до підземелля долинав сигнал дзвона, який збирав сестер до заутрені. Іноді їй здавалося, що дзвін не загуде ніколи. В кромішній пітьмі розчинялися стіни келії, і принцеса навіть із заплющеними очима бачила те, чого не повинна була бачити молода дівчина, яку сховали в обителі, нібито надійно захищеній від усіх негараздів, небезпек і мирських спокус…

І з кожною ніччю ставало все гірше. До видінь додалися відчуття. А потім слух Тайли настільки загострився, що вона почала сприймати голоси померлих, які лунали приглушеним шелестом, ніби й справді лунали з-під землі.

Але це була лише прелюдія до візитів потойбічних гостей. У тривожному напівсні келія наповнювалася примарними істотами і заворожливою, невловимо спотвореною музикою. Балакливими комахами. Теплими і холодними тінями, які дозволяли Тайлі сприймати свої форми у хибній порожнечі. А ще тужливими пташиними криками. Чоловічим хтивим шепотом. Жалібним дитячим плачем... Іноді голосів було так багато, що принцеса закривала вуха долонями і беззвучно кричала, роззявивши рота. Але голоси, як і раніше, звучали в неї в голові. А тіні виникали і зникали за судорожно стисненими повіками…

Коли стороння присутність зробилася постійною, Тайла настільки звиклася з нею, що вже не помічала нічого незвичайного. Тим більше, що настирливий відвідувач влаштувався не де-небудь віддалік і не в дратівливій близькості, а в самому її тілі.

Якби Матір запідозрила дещо подібне, вона б назвала витончений замах на безневинну послушницю не інакше як вселенням біса. Але, схоже, це був дуже, дуже хитрий біс, котрий ретельно уникав зовнішніх проявів і будь-яких словесних пасток...

* * *

Тієї ночі Тайлі не допомогла і свічка. Навпаки, тіні відступили зі світлового кола в найчорніші кути і звідти загрожували їй божевіллям. Мало-помалу вона звикла і до цього. Розділення її свідомості завершилося. Більше вона не відчувала самотності в своїй безстроковій ізоляції. Вона набула здатності перебувати в різних місцях келії одночасно, що спочатку викликало в неї розгубленість та дезорієнтацію. Вона пурхала навколо вогника свічки, змахуючи волохатими крильцями. Ховалась у щілинах між каменями, прикриваючись хітиновим панцирем. Ткала павутину, випускаючи з себе тонку блискучу нитку. Була чимось неописанним, заритим у землю і проникаючим крізь пори у довгих, нелюдськи терплячих пошуках виходу на поверхню. І вона все ще залишалася юною жінкою, майже дитиною, яка заплуталася у власних відчуттях.

З дитячою наївністю вона повірила в те, що у всіх тварин – навіть найнікчемніших – є душі, а її душа нібито розділилася на частини та з'єдналася з ними. У цій втраті цілісності, в розпаді на фрагменти було щось нечисте, взяте в позику у незвіданої смерті, свідчення неминучої поразки в огидній грі, відблиск майбутнього в безлічі крапель гнилі, -- і в той же час Тайлі ввижалася обіцянка інакшого існування, позбавлення від довічної в'язниці, нагадування про нескінченну, страхаючу складність світу...

Маленька змійка з блискучою шкірою, розмальованою жовто-коричневим візерунком, підповзала до матраца, на якому лежала принцеса. Зараз Тайла не злякалася, хоча раніше починала верещати, щойно бачила мишу, жабу або змію. Миші в монастирі, звісно, водилися в достатку, але змії зазвичай трималися подалі від цього місця. У тутешніх підвалах холодно та сиро, а стіни змуровані на совість.

Змія переміщалася напрочуд цілеспрямовано для заблукалого плазуна. За нею на підлозі залишався вологий темний звивистий слід. Тайла спостерігала за гостею, зачарована досконалістю її рухів та тіла. Візерунок на зміїній шкірі переливався в'яззю витончених символів, які не могли бути просто випадковим поєднанням темних і світлих лусочок…

В цей момент та стародавня і неописанна сутність, котра таїлася під монастирем, проникла в її келію. Принцеса не усвідомлювала, що сама, силою свого бажання, викликала з-під землі породження некросфери – згусток пресловутих привидів, мешканця вмираючої пам'яті, загасаючі у вічності вібрації минулих поколінь. Зараз Тайла стала частиною цього сонмища, і потривожені мерці здобували подобу життя, швидкоплинними примарами роїлися в її запаленій уяві. Деякі начебто втілювалися в знайомих їй образах, наближалися впритул, зливалися з нею і знову відокремлювалися, по крихтах розкрадаючи її розсудок. У дійсності в келії нікого не було, але Тайлі здавалося, що десь тут, зовсім поруч, знаходяться сотні принцес, і лише одна з них вселилася в тіло дівчини...

Змія на ім'я Барбара (звідки Тайла могла знати про це? – але їй було не до питань) обвила її ноги, ковзаючи по них розм'якшеною бурулькою. Нічні метелики обпалювали свої ніжні, присипані пилом часу крила, наблизившись до вогника свічки, і тремтливим попелом падали донизу… «Ти зголодніла. Ти надто слабка для мандрівки», – нашіптував безстатевий голос, але принцеса не усвідомлювала того, що чує його. «Ти надто боягузлива для втечі», -- переконували невидимі союзники, поки вона розтікалася під землею, віддавшись у владу некроістоти... «З'їж мене», -- запропонувала змія з жіночою «ка», і тільки на мить у скляних зміїних очах Тайла зі страхом побачила своє відображення.

Принцесу оточували ожилі камені. У кожному з них вібрували мільйони свідомих частинок, і ці раніше неподоланні тенета матерії просіювали Тайлу крізь себе. Вона повірила, що вихід існує, і справді знайшла його. Вона виявила вузьку щілину, в якій, напевно, могла б сяк-так поміститися людина середніх розмірів, а тим паче схудла на монастирських харчах молода дівчина. Старий занедбаний хід вів від монастиря у бік Кослави, але цей хід був лише однією з ниток величезної підземної павутини, що розкинулася на десятки ліг...

Тайла, заворожена новою для неї грою, покірно слідувала за некроістотою в короткочасний кошмар її відродження. Їхнє спільне сновидіння, позбавлене фарб і запахів, перетворилося на повільний танець розчинення плоті в темряві. Її привиди заповнювали порожнечі, пронизуючи товщу землі... Але настав момент, коли принцеса все-таки схаменулася, хоча й не могла зрозуміти, що вивело її з трансу. Її покинуте тремтяче тіло залишилося десь дуже далеко; і не було рішучості рухатися далі, і не було сил повернутися... Голоси говорили правду, нашіптуючи їй, що вона надто слабка. Переможниця Скорботи добряче попрацювала, намагаючись позбавити її волі до опору та необхідної для цього енергії, а отримувати енергію ззовні вона ще не навчилася.

Обійняті панікою тіні роїлися в хаотичному хороводі, нездатні самотужки повернутися до звичної в'язниці з кісток та м'яса, і тоді їй допоміг сторонній, який оселився у її свідомості. Завдяки йому вона дізналася, що робити. Вона поступилася всемогутній природі, здалася на її милість, і природа тимчасово повернула їй втрачену тілесність. Невловимо швидко змінився заповнений каменем простір, і хитка матерія знову перетворилася на твердь. Стрімкі безформні силуети обросли волохатими крильцями, і комахи почали пурхати навколо недогарка свічки, немов самогубний інстинкт нестримно притягував їх до давно згаслого ґнота. Невагомим розвіяним попелом сновидінь некроістота осаджалася у своєму підземному могильнику... В останню чергу принцеса покинула зміїне тіло, впевнена, що в ньому залишилася чужа душа, втрачена і заблукала – така сама, якою незадовго до цього була вона сама.

Стулки раковини зачинилися. Дівчина повільно приходила до тями. На поверхневий погляд вона знову стала вразливою, самотньою і майже безпорадною. Але дещо радикально змінилося. У її очах з'явився хижий блиск. Зовнішній контроль подіяв на неї найблагодатнішим чином. Концентрація надавала сил млявим м'язам, цілеспрямована дія компенсувала нестійкість боязкого розуму.

Вона схопила змію, яка згорнулася спіраллю у неї в паху. Іншою рукою взяла миску для води і наосліп, точним, добре розрахованим ударом, розмозжила змії череп. Потім холоднокровно і вміло здерла з неї шкіру, хоча раніше навіть жодного разу не бачила, як це робиться. Ніби зняла рукавичку з чужої руки…

Єдине, чого вона побоювалася, -- щоб її не видав запах, який розповзався з її келії по всьому підвалу. Принцеса відривала шматочки м'яса від оббілованої змії, навіщось недовго тримала їх над згаслою свічкою (мабуть, хтось поблажливо обманював пестійку, аби ту не вивернуло) і поїдала сирими. Вона була байдужа до нового для неї смаку та до ілюзорного болю, коли уявлюваний вогонь облизував пальці. Відчуття зараз не мали ні найменшого значення.

Наситившись зміїним м'ясом, принцеса зайнялася дивною для послушниці справою. Навпомацки відшукавши в келії металеве стило, вона стала з нескінченним терпінням розчищати стики між кам'яними плитами підлоги, заповнені подрібненою крихтою та віковим пилом.

Тайла бездумно працювала, поки не знесиліла. Тоді вона лягла, заснула і вперше за багато ночей спала без сновидінь – зникла, була відсутня, змусила того, хто знаходився всередині неї, забути про себе.

Потім принцеса прокинулася.

Поставила собі питання, що може означати присмак сирого м'яса в роті.

І почала згадувати.

* * *

Тайла пробула у монастирі вже близько трьох місяців. Майстер Грегор визначив мінімальний термін її ізоляції тривалістю в один рік. Вона збиралася працювати щоночі, завзято і не шкодуючи себе, щоб зменшити цей термін принаймні втричі.

Життя в обителі текло неквапливо та розмірено. Це цілком влаштовувало Рейнхарда Дресслера, котрий звикав до нового шизофренічного існування в чужому тілі, яке переривалося тільки лакунами безтілесності під час періодичних переселень.