Світлі та Темні

Інцидент стався о другій ночі.

Темний Володар Морґрат Великий (вдома — просто Морґрат, втомлений ельф у шовковій піжамі з вишитими черепами) нарешті дістався до ліжка. День був важким: інспекція нових очисних споруд, нарада з профспілкою некромантів і три години суперечок із Зілчем про те, чи можна оподатковувати привидів (вирішили, що ні, бо з них нічого взяти, крім холодного повітря).

Він щойно заплющив очі, мріючи про темряву і тишу, як кватирка з гуркотом розчахнулася.

До спальні увірвався порив вітру, перекинув вазу з сухоцвітами, розкидав звіти по підлозі і закрутився вихором посеред килима.

З вихору матеріалізувалася жінка. Вона була напівпрозора, вбрана в сукню з туману і листя, а її волосся розвівалося так, ніби вона стояла під вентилятором на максимальній швидкості.

Це була Еолора, Богиня Східних Вітрів (середньої ланки).

— ЦЕ ГАНЬБА! — заверещала вона голосом, схожим на свист у димоході. — ЦЕ СВЯТОТАТСТВО! Я вимагаю пояснень!

Морґрат повільно сів, потер обличчя руками і зітхнув так важко, що це могло б зійти за невелике закляття депресії.

— Пані Еолоро, — глухо сказав він. — Прийомні години Департаменту у справах релігій та культів — щовівторка з 10:00 до 12:00. Кабінет 44. Заповніть форму скарги, і ми її розглянемо протягом тридцяти робочих днів. А зараз, будь ласка, вилетіть у кватирку. Я сплю.

— Я не піду в 44-й! — тупнула вона прозорою ногою. — Мене там ніколи не знаходять у картотеці! Ти, ти, бюрократичний сухар! Ти зруйнував моє життя!

Морґрат зрозумів, що спати не вийде. Він клацнув пальцями, запалюючи магічний нічник (режим “м'яке інтимне світло”), і потягнувся до чашки на тумбочці.

— Я зруйнував? — перепитав він, роблячи ковток. Чай був холодним, гірким і сумним. — Я взагалі не чіпав пантеон вітрів. Ми навіть храм ваш відреставрували минулого року, побілили, дах перекрили.

— Храм! — пирхнула богиня, сідаючи на край ліжка (матрац навіть не прогнувся). — А толку з того храму? Він порожній! Раніше, коли селянин хотів дізнатися, чи буде завтра вітер для млина, він ніс мені жирного півня! Він падав на коліна! Він благав!

— А зараз?

— А зараз він дістає з кишені цю твою... прокляту скляшку! — Еолора тицьнула пальцем у простір. — Цю “Кришталеву Кулю 5 PRO” з підпискою на сервіс Гідрометцентру! І там якийсь прилизаний маг каже: “Завтра очікується помірний східний вітер, 5-7 метрів на секунду, без опадів”. І все! Селянин каже “Ок” і йде спати!

Вона заломила руки.

— Де драма? Де містерія? Де страх перед невідомим?! Я перетворилася на... на статистику! Мене замінили додатком погоди! Минулого тижня мені пожертвували лише одне пір'ячко, і те, мабуть, просто з гусака випало випадково!

Морґрат дивився на неї. В її очах (кольору грозового неба) стояли сльози. Вона дійсно страждала. Боги існують, доки в них вірять, або хоча б доки їх бояться. А наука і прогнозування вбили страх.

— Тобі чаю налити? — спитав він. — Він холодний, правда.

— Налий, — шморгнула носом богиня.

Він налив їй чаю в блюдце (бо чашка була одна). Богиня удала, що п’є, хоча рідина просто випаровувалася біля її губ.

— Розумієш, — продовжувала вона вже тихіше. — Я ж не прошу кривавих жертв. Я ж не Бог Війни. Мені просто треба увага. Щоб люди знали, що я дму, бо я хочу дмухати, а не тому, що це “різниця атмосферного тиску”. Я особистість! Я митець!

Морґрат слухав. Він був ефективним менеджером, і він знав: невдоволений підрядник (тим паче божественний) може накоїти лиха. Влаштує ураган, повалить лінії електропередач, зірве графік поставок.

— Гаразд, — сказав він нарешті. — Я тебе почув. Ми не можемо скасувати прогноз погоди. Це питання продовольчої безпеки. Але ми можемо зробити ребрендинг.

— Що зробити? — не зрозуміла Еолора.

— Дивись. Ми зараз запускаємо програму “Зелена Енергія Темряви”. Будуємо вітрогенератори на узбережжі. Сотні величезних білих вітряків.

— І що мені з того? — насупилася вона.

— Ми назвемо їх “Вівтарями Еолори”. Офіційно. І в інструкції для техніків напишемо: перед запуском турбіни треба промовити коротку хвалу тобі. Щось типу: “О могутня Еолоро, крути ці лопаті, дай нам струм”.

Очі богині засяяли.

— Сотні вітряків? І всі будуть просити мене крутити їх?

— Саме так. Це ж постійний потік молитов. Промислові масштаби! Ти станеш Богинею Вітроенергетики. Це престижно. Бог Грому лусне від заздрощів, у нього тільки спалахи, а у тебе — стабільні кіловати.

— Хм... — вона замислилася, накручуючи пасмо вітру на палець. — Богиня Енергетики... Звучить сучасно.

— А ще, — добив її Морґрат, позіхаючи, — ми започаткуємо щорічний фестиваль “День Повітряного Змія”. Обов’язкова участь для всіх шкіл. Діти, сміх, кольорові стрічки, і всі дивляться в небо, чекаючи на твій подих. Жодної крові, суцільний позитив.

Еолора підхопилася з ліжка. Вона більше не виглядала нещасною. Вона виглядала як бізнес-леді, яка щойно підписала контракт століття.

— Ти... ти непоганий хлопець, Темний, — сказала вона, поправляючи зачіску. — Хоч і нудний. Гаразд. Домовилися. Але вітряки мають бути красивими!

— Пофарбуємо в блакитний, — пообіцяв Морґрат, заплющуючи очі. — Все, лети. У мене нарада через чотири години.

— Добраніч! — гукнула вона.

Вітер свиснув, закрутив папери у зворотний бік (склавши їх в акуратну стопку, що було дивом) і вилетів у вікно, грюкнувши кватиркою на прощання.

У кімнаті стало тихо.

Морґрат натягнув ковдру до самого підборіддя.

“Треба буде завтра сказати Зілчу, щоб виділив бюджет на повітряних зміїв, — подумав він, провалюючись у сон. — І поставити сітку на вікно. Від комарів і від богів”.