Світлі та Темні

Звіт лежав на столі. Він був ідеальним — коротким, написаним на сірому папері, без жодного зайвого епітета. Але зміст його змушував ліве око Морґрата сіпатися з амплітудою маятника.

Об'єкт: Село Малі Вуйки.

Статус: Знищено.

Причина: Битва Героя Світла (ім'я: "Саня-Руйнівник") з болотним щуром.

Деталі: Герой використав закляття "Метеоритний Дощ 80-го рівня" проти гризуна. Щур загинув. Село, на жаль, теж. Врожай ріпи анігільовано.

Витрати на компенсацію: Космічні.

Морґрат відклав аркуш і масирував скроні.

— Це не герої, — прошипів він. — це стихійне лихо з паспортами.

У Світлих Землях була одна специфічна проблема, якої майже не існувало в Темній Імперії. Іммігранти. Але не прості, а "потраплянці". Юні дарування з інших світів, які падали на голову місцевим жителям разом зі своїми смартфонами, чит-кодами та абсолютною впевненістю у власній обраності.

Їх було багато. Їм було нудно. Війна закінчилася, Темний Володар (тобто він, Морґрат) став консультантом, а енергія у цих підлітків била через край. Коли Артур спробував залучити їх до відбудови зруйнованого мосту, вони образилися.

— Тягати каміння? — обурився один з них, хлопчина з фіолетовим волоссям і мечем, більшим за нього самого. — Я "Вбивця Богів"! Я не буду класти цеглу! Це не епічно! Де мій сюжетний квест?

І ось тепер вони блукали королівством, шукали пригод на свою п'яту точку і випадково спалювали села, намагаючись вбити комара фаєрболом.

— Треба щось робити, — вирішив Морґрат. — Потрібен експерт.

Леді Катерина (колись давно — Катя з Житомира, менеджер середньої ланки, нині — поважний генерал Темної Армії) зайшла до кабінету, жуючи яблуко.

— Викликали, шефе?

— Катерино, — Морґрат посунув до неї звіт. — Поясни мені психологію твоїх... колег. Чому вони не можуть просто жити спокійно? Чому їм треба обов'язково щось підірвати?

Катя глянула на звіт і хмикнула.

— Це синдром головного героя, Ваша Темносте. Вони думають, що весь цей світ — це декорація для їхнього “сюжету”. Їм потрібен “експірієнс”, “лут” і визнання. Носити цеглу — це нудно, за це “експу” не дають. Їм потрібен Челендж.

— Я їм влаштую челендж, — похмуро пообіцяв Морґрат. — Відправлю їх на уранові копальні. Там “світитися” будуть натурально.

— Не можна, — заперечила Катя. — У них профспілка "Діти Пророцтва". Та й сили у них дурні. Якщо вони збунтуються, нам доведеться підіймати проти них драконів. А дракони, до речі, теж у зоні ризику.

Морґрат здригнувся. Дракони Світлих Земель тільки-но погодилися платити податок на розкіш (за кожну зайву голову) і зареєструвалися як ФОП “Повітряні перевезення”. Якщо якийсь "Саня-Руйнівник" вирішить вбити дракона заради нового меча, бюджет країни впаде.

— Отже, — Морґрат почав ходити по кабінету, — ми маємо купу енергійних ідіотів з суперздібностями, які хочуть подвигів. І ми маємо купу нудної, брудної роботи, яку ніхто не хоче робити. Катю, як змусити їх працювати, щоб вони думали, що це гра?

Очі Катерини хижо блиснули. Вона витягла з кишені смартфон (заряджений від магічного кристала) і відкрила нотатки.

— Гейміфікація, шефе. Ми не будемо просити їх “копати канаву”. Ми назвемо це “Квестом з пошуку Стародавніх Артефактів Глибин”.

***

Через два дні на головній площі столиці з’явилася величезна дошка оголошень: “Гільдія Авантюристів 2.0”.

Морґрат і Катя стояли на балконі, спостерігаючи за натовпом різнобарвних героїв, що штовхалися біля дошки.

— Ти впевнена, що це спрацює? — тихо запитав Морґрат.

— Дивіться, — кивнула Катя.

Внизу юнак у сяючих обладунках читав завдання:

“Терміновий квест рангу S! Стародавнє Зло заблокувало магічні потоки у Східному Секторі! Потрібні герої з високим показником Сили та Витривалості, щоб пробити бар'єр (грунт) і прокласти магічний канал (трубу). Нагорода: Унікальний титул 'Володар Лопати' і 50 золотих.”

— Я беру! — закричав юнак. — Я прокачаю Силу!

Інша група героїв розглядала квест від Міністерства Аграрної Політики:

“Рейд на картопляне поле! Знищити колонію Жуків-Пожирачів (рівень загрози: Середній). Увага: використання магії вогню заборонено, бо це 'агрить' Боса Поля (фермера). Тільки ближній бій і ручний збір луту (жуків у банку).”

— А що з драконами? — запитав Морґрат. — Я бачу там квест, пов'язаний з драконом Ігнісаурусом.

— О, це мій шедевр, — гордо сказала Катя.

На дошці висіло оголошення:

“Легендарний Дракон Ігнісаурус шукає гідних учнів! Тільки той, хто зможе почистити його печеру до блиску і відполірувати кожну лусочку на його хвості, отримає право торкнутися Мудрості Дракона. (Увага: Дракон має статус 'Квестодавець' і 'Торговець'. Атака на нього призводить до бану на сервері... тобто до довічного ув'язнення).”

— Вони тепер не вбиватимуть драконів? — здивувався Морґрат.

— Ні. Тепер вони будуть стояти в черзі, щоб помити дракону спину, сподіваючись, що він дасть їм “легендарний меч”. Які, до речі, ми вчора замовили у ковалів-гномів по три монети за штуку.

Морґрат подивився вниз. Сотні героїв, які ще вчора були загрозою для суспільства, тепер організованими колонами йшли копати канали, збирати жуків і чистити стайні, свято вірячи, що вони виконують епічні місії.

— Катерино, — сказав Темний Володар, і в його голосі звучала щира повага. — Ти страшна жінка. Я підвищую тобі зарплату.

— Дякую, шефе. А тепер вибачте, мені треба прописати діалоги для “Боса Поля”. Фермер дід Панас не дуже переконливо погрожує вилами, треба додати драми.