Світлі та Темні

Рита мала одну слабкість, яку Морґрат ніяк не міг викорінити. Вона обожнювала базар. Не елітні бутіки з оксамитовими шторами, де ельфи пропонують шампанське, а справжній, галасливий, смердючий ринок у Нижньому Місті. Там, де гобліни торгують краденим, бабки продають сушених жаб, а в натовпі можна знайти все: від антикварної магії до свіжої ріпи.

— Це колорит, Морґрате! — казала вона. — Ти відірваний від народу. А я хочу знати, чим живуть прості орки.

— Бери охорону! — благав Володар. — Хоча б загін тіньових убивць!

— Щоб вони ходили за мною і лякали продавців? Мені ж тоді знижку не зроблять! Я йду сама.

І вона йшла. Одягала простий (але з якісної тканини) плащ, ховала вогняне волосся під каптур і розчинялася в натовпі.

Того дня Рита вибирала перець.

— Цей чилі недостатньо злий, — критикувала вона продавця-гнома. — Мені треба такий, щоб від нього плакали навіть дракони. Мій чоловік любить гостре.

Вона була так захоплена нюханням паприки, що втратила пильність. Ззаду підійшли троє. Це були не професійні диверсанти Світла (ті зазвичай працюють тонше), а звичайнісінькі "Лицарі Великої Дороги" — банда місцевих головорізів, які вирішили, що самотня жінка з дорогим перстнем на пальці — це легка здобич.

Усе сталося миттєво. Ривок. Мішок з грубої мішковини на голову (прямо поверх зачіски, що обурило Риту більше, ніж сам факт нападу). Удар чимось важким, але м’яким (схоже, мішком з піском), щоб не кричала.

— Хапай її! В фіру! — прохрипів ватажок. — Перстень знімемо потім, бо палець відрізати доведеться!

Риту кинули на купу соломи у старому возі, закидали зверху капустою для маскування, і віз, гуркочучи, поїхав геть з ринку. Ніхто нічого не помітив. На ринку Нижнього Міста і не таке буває.

***

Морґрат працював. Він саме зводив баланс поставок сірки і був у стані глибокого трансу. Час минав. Сонце сіло. Свічки догоріли наполовину.

О 19:00 була вечеря. Священний час. Якщо він запізнювався хоча б на дві хвилини, Рита зазвичай вривалася в кабінет, відбирала перо і влаштовувала йому лекцію про те, що "гастрит не лікується магією" і що "робота не вовк (на відміну від його генералів)".

Але зараз було тихо. Підозріло тихо.

— Чому вона не кричить? — прошепотів Морґрат. — Може, вона готує щось страшне? Мовчазний бойкот?

Він обережно встав і навшпиньки пішов до їдальні. Стіл був накритий. Свічки горіли. Але їжі не було. І Рити не було. Тільки Азазель сидів на столі і з докором гриз срібний свічник.

— Де мама? — запитав Морґрат у кролика.

Азазель сердито тупнув лапою і показав зуби. Він був голодний.

Морґрат відчув холодок у животі. Рита ніколи не залишала Азазеля голодним. Це було залізне правило.

Морґрат побіг у спальню. Порожньо. Він перевірив ванну. Порожньо. Він оббіг сад. Нікого.

Повернувшись до кабінету, він впав у крісло, схопившись за голову.

— Вона пішла, — прошепотів він, і світ навколо похитнувся. — Вона мене покинула.

— З чого ви взяли, сір? — обережно запитав Зілч, який з'явився з тіні.

— Вона втомилася! Я нудний! Я постійно на роботі! Я забув про річницю нашого першого погляду! Вона знайшла когось кращого... Може, того світлого барона, якого ми не стратили минулого місяця? Він молодий, у нього кучері...

Морґрат почав ходити кабінетом, накручуючи себе до стану істерики.

— Я тиран! Я деспот! Зі мною неможливо жити! Звісно, вона втекла! Вона зараз десь на морі, п'є коктейлі і сміється з моїх звітів!

Він уже хотів наказати готувати армію для походу на курорти, щоб повернути кохану силою (або благаннями), коли Зілч кашлянув.

— Ваша Темносте, дозвольте зауважити.

— Що?!

— Ви були в її кімнаті?

— Був! Її там немає!

— А її речі?

Морґрат завмер. Він кинувся назад у спальню Рити. Шафи були повні суконь. На туалетному столику стояли всі її баночки з кремами (які коштували як річний бюджет провінції). А головне — на полиці стояли "бабусині речі". Череп-нічник (який клацав зубами). Мітла з чорного дуба. Старовинна книга "1000 способів зварити суп і ворога".

— Вона б це не залишила, — твердо сказав Морґрат. — Вона може покинути мене. Вона може покинути Азазеля (хоча навряд). Але вона ніколи не покине свій набір для манікюру з драконячого кігтя.

Він повернувся до Зілча. В його очах більше не було паніки. Там зароджувалася холодна, чорна безодня, страшніша за будь-яку магію.

— Вона не пішла, — констатував Володар голосом, від якого замерзла вода в графіні.

— Виходить, що ні, — кивнув Зілч.

— Її немає в замку. Вона пішла на ринок зранку і не повернулася. Висновок напрошується сам.

— Її викрали, — закінчив Зілч.

У кімнаті повисла тиша. Така важка, що, здавалося, повітря стало свинцевим.

— Хтось... — прошепотів Темний Володар, і тіні в кутках почали видовжуватися, перетворюючись на кігті, — ...хтось насмілився торкнутися МОЄЇ дружини.

Зілч ковтнув слину. Йому стало шкода викрадачів. Він навіть не знав, хто вони, але вже подумки замовляв заупокійну службу.

— Оголошувати план "Перехоплення"? — запитав радник.

— Ні, — Морґрат підійшов до стіни і зняв зі стенду свій старий бойовий плащ. — Ніякої армії. Ніяких генералів. Вони можуть нашкодити їй при штурмі. Він взяв Меч Тисячі Криків (який радісно завібрував).

— Я знайду їх сам. І я буду молитися всім богам, щоб вони не встигли їй нагрубити. Бо якщо з її голови впаде хоч одна волосина... я зроблю з цього міста кратер.

Морґрат вийшов у ніч.

***

Морґрат був у режимі холодного сказу.

Він стояв на найвищій вежі Нижнього Міста. Його плащ розвівався на вітрі, як крила демона.

Володар підняв руки, і з-під його мантії вилетіла зграя магічних кажанів-розвідників. Сотні дрібних тіней з палаючими очима розлетілися по провулках, горищах і підвалах.

— Знайдіть її, — прошепотів він. — А тих, хто її забрав... просто позначте. Поки що.

Він спустився на вулиці. Місцеві злодії, вбивці та шахраї, побачивши його силует, самі стрибали у стічні канави або прикидалися мішками зі сміттям. Морґрат не ставив запитань. Він просто йшов, скануючи магічним зором кожен будинок. Він знав: якщо Рита застосує магію (а вона вміла, хоч і заперечувала), він відчує сплеск. Але ефір мовчав.

"Тримайся, люба, — думав він. — Я спалю цей світ, але знайду тебе".

Тим часом самотній віз із гуркотом заїхав у простору печеру, приховану в скелях за містом.

Це була класична розбійницька "база": купи награбованого мотлоху, гори брудного посуду, запах немитих тіл, дешевого елю і смаженого на вогнищі щура.

— Приїхали, крале! — реготнув ватажок, здоровань на ім'я Шрам. — Вилазь! Зараз будемо вирішувати, скільки за тебе просити...

Він відкинув брезент.

Рити там не було. Тобто вона була, але не зв'язана і не заплакана.

Вона сиділа на мішку з борошном, тримаючи в руках мотузку, якою її в’язали.

— Прядив’яний вузол? Серйозно? — запитала вона тоном вчительки молодших класів. — Моя бабуся в’язала краще, навіть коли у неї був артрит.

Вона встала, обтрусила сукню від соломи і вийшла з воза. Бандити (їх було десятеро) оточили її, погрозливо виставивши ножі та дубини.

Рита окинула поглядом печеру. Її брови поповзли вгору.

— Боги милосердні... — видихнула вона. — Як ви тут живете? Тут же антисанітарія!

— Заткнись! — гаркнув Шрам, тицяючи їй під ніс кривим кинджалом. — Ти тепер наша полонянка! Ми будемо тебе катувати! Ми будемо...

— Ти цим ножем хіба що масло різати можеш, — перебила Рита, навіть не кліпнувши оком. — Він тупий. І іржавий. Ти хочеш, щоб я померла від правця ще до викупу? Де логіка? Дай сюди.

Вона вихопила кинджал з руки ошелешеного ватажка (він навіть не зрозумів як), взяла зі столу точильний камінь і почала правити лезо.

— І взагалі… — продовжувала вона, ритмічно водячи ножем по каменю (звук був моторошний), — Подивіться на цей стіл. Це що, пліснява? Чи це залишки минулорічного бенкету?

— Це... е-е... інтер'єр! — пискнув один із бандитів, худий хлопець на прізвисько Тріска.

Рита перевела на нього погляд.

— Тріско, у тебе сколіоз. Ти горбишся. Це від того, що ти спиш на тому мішку з камінням?

— Ну... спина болить, так... — розгубився бандит.

— Звісно, болить! Хто ж кладе награбоване срібло під матрац? Це псує хребет і посуд!

— Досить! — заревів Шрам, намагаючись повернути контроль. — Хлопці, в'яжіть її! Вона нам зуби заговорює!

— Я намагаюся вам життя покращити, дурні, — зітхнула Рита, віддаючи йому ідеально заточений ніж. — Шраме, я бачу твій погляд. Ти кричиш не тому, що ти злий. Ти кричиш, тому що тебе в дитинстві ніхто не слухав. Батько пив?

Шрам завмер. Його нижня губа затремтіла.

— Він... він був суворим...

— І ти намагаєшся компенсувати це, керуючи цією купою нехлюїв, — кивнула Рита. — Але подивись правді в очі: ти не лідер, ти нянька. Вони ж без тебе навіть багаття не розпалять.

Вона повернулася до іншого бандита, здоровезного огра.

— А ти, любий. Ти ж маєш тонкі пальці. Ти міг би грати на лютні або вишивати. А замість цього ти махаєш дубиною. Тобі не соромно марнувати талант?

Огр почервонів і сховав дубину за спину.

— Я... я кошики плету. Таємно.

— От бачиш! — сплеснула руками Рита. — А тут ці кошики валяються в бруді!

За десять хвилин ситуація змінилася кардинально.

Рита ходила печерою, роздаючи вказівки.

— Цей килим — на стіну, він закриє протяг. Золото розсортувати за номіналом. Зброю — в піраміду. І заради всіх богів, винесіть сміття! Тут пахне як у казармі гоблінів після горохового супу!

— Ми не будемо прибирати! — спробував чинити опір Шрам. — Ми розбійники!

— Ви підприємці, — заперечила Рита. — А це ваш офіс. Як ви збираєтеся домовлятися про викуп, якщо тут ніде навіть сісти поважній людині? Вам потрібна репутація серйозної організації!

Бандити перезирнулися.

— Ну... в принципі... — почесав потилицю Тріска. — Чистота — це запорука здоров'я. Нам же ще жити треба.

— І воювати зручніше, коли не спотикаєшся об пляшки, — додав Шрам. — Це тактичне рішення. Наше рішення.

— Звісно, ваше, — лагідно усміхнулася Рита. — Я просто підказала. А тепер — хто черговий по кухні?

Через годину печера перетворилася на пансіон в стилі кам’яного віку. Огр плів новий кошик для сміття. Тріска підмітав підлогу, наспівуючи пісеньку. Шрам і ще двоє бандитів сортували награбоване: "Каблучки — сюди, кубки — туди, одяг — у прання".

Рита стояла біля казана, куштуючи варево.

— Більше солі, — командувала вона. — І додайте лавровий лист. У когось був лавровий вінок, вкрадений у поета. Кидайте сюди, поетові він уже не треба, а суп врятує.

Бандити бігали навколо неї, намагаючись догодити. Вони були переконані, що роблять це виключно заради власної вигоди.

— Ми зараз поїмо нормальної їжі, наберемося сил, і тоді... ух, ми їй покажемо! — шепотів Шрам Трісці, нарізаючи цибулю. — Це хитрий план. Ми втираємося в довіру!

— Точно, бос! Геніально! — кивав Тріска, витираючи пил з черепа.

Рита дивилася на них і ледь стримувала сміх.

Вона знала, що Морґрат уже близько. Вона відчувала, як тремтить повітря від його люті десь за пару кілометрів. Але їй було нудно просто сидіти і чекати порятунку.

Крім того, цей килим дійсно краще виглядав на стіні.

— Хлопці! — гукнула вона. — Ану швиденько накривайте на стіл! Скоро будуть гості.

Розбійники сіли вечеряти. Стіл був накритий чистою скатертиною (колишнім плащем якогось купця). У центрі парував казан з супом, який пах на диво їстивно.

— Ну, за чистоту! — підняв кухоль Шрам.

— І за культуру побуту! — підтримав Тріска.

У цей момент вхід до печери просто зник. Не було вибуху. Скеля, що закривала вхід, перетворилася на дрібний пил за частку секунди. На порозі стояв Він. Чорний силует на тлі фіолетового неба. Очі палали, як два ядерні реактори. Плащ жив своїм життям, звиваючись, наче сотня змій.

Бандити схопилися за ложки (єдину зброю, що була в руках), але було пізно.

Морґрат не став говорити пафосних промов. Він не став питати "Хто тут головний?". Він просто зробив крок уперед і з силою тупнув ногою по кам'яній підлозі.

БУМ!

Хвиля темної енергії прокотилася печерою. Шрам завмер з відкритим ротом. Огр застиг із піднятим пальцем. Тріска скам'янів у позі "я тут ні до чого". Закляття “Масовий Параліч 8-го рівня” накрило всіх, окрім Рити. Вона сиділа на чолі столу і спокійно намащувала масло на булку.

Морґрат, не звертаючи уваги на статуї бандитів, кинувся до дружини. Він перестрибнув через стіл, ледь не перекинувши казан.

— Рито! — його голос тремтів. — Ти жива! Ціла! Руки, ноги? Голова?

Він оглядав її, обмацував плечі, перевіряв пульс. В його голові, ще хвилину тому, крутився детальний план помсти, що складався з "Семи Кар Єгипетських", помножених на фантазію некроманта. Він хотів здерти з них шкіру, зварити в олії і змусити слухати звіти Зілча вічність. Але побачивши її живою, без жодної подряпини і з бутербродом у руці, він забув усе. Гнів випарувався, залишивши тільки шалене полегшення.

— Я в порядку, Морґрате, — заспокоїла його Рита, витираючи серветкою куточок губ. — Я просто провела майстер-клас з домоведення.

— Я так злякався... — видихнув Володар. — Я думав, ти втекла. Я думав, вони тебе скривдили.

Він поліз під плащ і (про всяк випадок, бо знав, що вона може бути сердита за запізнення) дістав букет. Це були рідкісні Місячні Лілії, які цвітуть раз на сто років (або коли їх дуже ввічливо попросить Темний Володар).

— Це тобі, — буркнув він, простягаючи квіти. — Вибач, що довго. Були затори... тобто, слідчі дії.

— Гарні, — усміхнулася Рита, приймаючи букет. — Добре, пробачаю. Але більше мене так не лякай. Я вже думала, доведеться тут ночувати, а у них матраци жорсткі.

— Я тебе не лякав! Це ти зникла! — обурився Морґрат. — Рито, благаю. Наступного разу, коли захочеш екстриму, просто скажи мені. Ми підемо полювати на кракена. Але не зникай без попередження. Моє серце не витримає.

Рита взяла його під руку.

— Ходімо додому, любий. Азазель, мабуть, голодний. А тут... тут нудно.

Вони рушили до виходу (точніше, до діри в стіні). Бандити стояли як статуї. В їхніх очах читався тваринний жах. Вони не могли поворухнутися, не могли кліпнути.

І тут, коли подружжя вже майже вийшло, Тріска (який мав від природи слабку волю, тому закляття на нього діяло трохи гірше) зумів розімкнути щелепи. Його жадібність була сильніша за магію.

— Г-г-гей... — проскрипів він, ледь ворушачи язиком. — А... г-г-роші?

Морґрат зупинився. Рита закрила обличчя долонею.

— Ідіот, — прошепотіла вона.

Володар повільно обернувся.

— Гроші? — перепитав він. — А й справді!

Він окинув печеру хазяйновитим поглядом.

— Дякую, що нагадали, шановний. Згідно з податковим кодексом, незареєстрована підприємницька діяльність (а викуп — це дохід) оподатковується штрафом у розмірі 100%. Плюс компенсація за моральні збитки моїй дружині.

Його погляд впав на скриню в кутку. Ту саму, де бандити, за наказом Рити, акуратно розсортували все награбоване за місяць золото і прикраси.

— О! А ось і компенсація.

Морґрат клацнув пальцями. Скриня піднялася в повітря і попливла за ними.

— Чудовий сервіс, — кивнув він застиглим статуям. — Все спаковано, відсортовано. Ви, хлопці, молодці.

Він подивився на Тріску.

— А тобі — окрема подяка за громадянську свідомість.

Шрам, якби міг, закричав би. Інші бандити подумки душили свого товариша.

— Гарного вечора, панове, — ввічливо кивнув Морґрат. — Закляття спаде через годинку. Раджу витратити цей час на переосмислення життєвих пріоритетів.

Вони вийшли в ніч. Рита нюхала лілії. Морґрат обіймав її за талію.

— Знаєш, — задумливо сказав він. — А це непоганий бізнес-план. Ти ходиш на ринок, тебе викрадають, я приходжу і забираю їхні гроші. Рентабельність 100%.

— Навіть не думай, — штурхнула його Рита ліктем. — Я більше в той віз не сяду. Там блохи.

У печері Шрам, який нарешті відчув, що пальці починають ворушитися, подивився на Тріску.

— Тріско, — прошипів він. — Як тільки я зможу встати... я з тебе зроблю килимок.

— Але ж... справедливість... — скиглив Тріска.

— Ідіоте! — заревів ватажок. — Наступного разу ми будемо викрадати сиріт! Або черниць! Або драконів! Але перед тим, як вкрасти жінку, ми будемо питати: "Хто твій чоловік?".

— А якщо вона незаміжня? — запитав Огр.

— Тоді запитуємо: «Хто твій тато?».

— А якщо сирота?

— Тоді запитуємо: «З ким ти зустрічаєшся?».

Шрам зітхнув, зачерпнув остиглий суп і похмуро додав: — І якщо відповідь буде хоч якось пов'язана з магією, владою, темрявою або кроликами-людожерами... ми вибачаємося, даруємо квіти і біжимо в інший бік. Це зрозуміло?

— Зрозуміло, босе, — хором відповіли розбійники.