Світлі та Темні

Містечко “Білий Сад”, що розкинулося серед мальовничих яблуневих гаїв, не мало жодної стратегічної цінності. Там не було ні великих мануфактур, ні перетину важливих торгових шляхів. Але воно знаходилось рівно посередині лінії фронту, і саме це робило його ідеальним майданчиком для грандіозної тактичної містифікації Темного Володаря.

Морґрату потрібно було відтягнути елітні батальйони Світлих із південного напрямку, щоб дати своїм військам трохи перепочити і поремонтувати укріплення. А що може змусити світлих генералів запанікувати швидше, ніж раптова, нищівна атака Темряви просто по центру?

План був простим, як інструкція до оркської сокири: імітувати повномасштабний наступ, взяти місто під контроль, підняти галас, дочекатися, поки Конклав перекине сюди додаткові батальйони з інших (справді важливих) ділянок фронту, а потім, під покровом ночі, організовано відійти на попередні позиції, залишивши Світлим порожнє місто і проблеми з постачанням їхнього ж роздутого угруповання.

Для реалізації цієї грандіозної вистави Морґрат виділив два справжні піхотні легіони орків та залучив безпрецедентну “масовку”. З найглибших склепів Імперії були підняті полчища привидів, полтергейстів та ілюзорних баньши. Завдати фізичної шкоди вони не могли навіть мусі, але вили, світилися моторошним зеленим світлом і брязкали іржавими ланцюгами так переконливо, що кров холонула в жилах.

Атака почалася опівночі. Коли на захисників Білого Саду з туману посунула нескінченна, завиваюча орда напівпрозорих мерців, підкріплена гуркотом цілком реальних оркських чобіт, у світлих здали нерви. Не чекаючи наказу, гарнізон кинув зброю і встановив світовий рекорд зі спринту в напрямку столиці. До світанку місто було взято без жодної краплі крові.

Морґрат в'їхав у Білий Сад на залізному коні (який працював на вугіллі) під похмуре мовчання місцевих жителів, що визирали з-за зачинених віконниць.

Біля будівлі ратуші його вже чекала делегація. Міський голова — огрядний, пітливий чоловік на прізвище Свинарчук (яке він давно змінив на “фон Свин”, та містяни продовжували називати по-старому) — стояв на колінах, тримаючи на оксамитовій подушечці символічні ключі від міста. Мер був класичним пристосуванцем. Він вчасно зрозумів, куди дме вітер, і вирішив, що краще бути живим колаборантом із привілеями, ніж мертвим патріотом.

— О, Великий і Жахливий Володарю Темряви! — улесливо заспівав фон Свин, простягаючи ключі. — Білий Сад вітає свого нового, мудрого правителя! Ми давно втомилися від гніту неефективного Конклаву! Я, як міський голова, готовий служити вам вірою і правдою. У мене є списки всіх неблагонадійних! Я можу організувати збір податків у подвійному розмірі спеціально для вашої величної армії! Тільки... е-е... дозвольте мені зберегти мої скромні повноваження і маєток за містом. Для блага Імперії, звісно!

Морґрат зупинив коня. Він з відразою подивився на пітливе обличчя мера. Володар поважав гідних ворогів, як Артур. Але опортуністів, готових продати своїх за право красти далі, він зневажав фізіологічно.

— Встань, — холодно наказав Морґрат.

Він узяв ключі і передав їх Зілчу.

— В Імперії, пане мер, усі рівні. Особливо — перед аудитом. Зілче, неси мої бухгалтерські окуляри і рахівницю. Ми йдемо в архів.

— Але ж... списки неблагонадійних? — розгубився мер.

— Мене не цікавить, хто і які гімни співає на кухні, — відрізав Володар, злазячи з коня, — Мене цікавить Головна Облікова Книга.

Наступні дванадцять годин Морґрат і Зілч провели в кабінеті мера. Двері були замкнені зсередини, але вартовим в коридорі було чути, як клацають кісточки рахівниці і як Володар час від часу видає гнівні вигуки: "Це ж треба так нахабно списувати на ремонт бруківки!", "Три тисячі золотих на магічні ліхтарі, які не світять?!", "Зілче, ти бачиш цю маржу?!".

До ранку картина була кристально ясною. Мер і його найближче оточення (начальник міської варти, головний скарбник і підрядник з вивезення сміття) роками систематично розкрадали рівно п'ятдесят відсотків міського бюджету. Схеми були примітивними, але нахабними: мертві душі в міській варті, закупівля сіна для кавалерії за ціною ельфійського шовку, махінації з землею.

Коли Морґрат вийшов з кабінету, його очі палали червоним вогнем — не від магії, а від лопнулих судин після нічного читання дрібного шрифту.

— Заарештувати всю міську адміністрацію, — наказав він оркам. — І покличте мені столярів. Мені потрібна шибениця. І велика дерев'яна дошка. Дуже велика.

Опівдні жителів Білого Саду зігнали на центральну площу. Люди тремтіли, очікуючи класичних звірств Темної Імперії: масових страт за те, що вони молилися Світлу, або реквізиції первістків.

Але на площі на них чекало дещо інше.

Посеред бруківки височіла міцна шибениця на чотири місця. А поруч із нею стояв величезний дерев'яний стенд, обтягнутий білим пергаментом. На пергаменті вугіллям і кольоровою крейдою були намальовані гігантські графіки, кругові діаграми та зведені таблиці.

На ешафот вивели мера фон Свина та його трьох спільників. Вони благали про пощаду, плакали і кричали про свою корисність.

Морґрат піднявся на подіум з указкою в руках. Він не виглядав як кривавий демон. Він виглядав як генеральний директор на звітному зібранні акціонерів.

— Жителі Білого Саду! — посилив свій голос магією Володар. В натовпі запала мертва тиша. — Я захопив ваше місто. І як ваш тимчасовий правитель, я провів аудит вашої мерії.

Він стукнув указкою по круговій діаграмі.

— Зверніть увагу на цей червоний сектор. Це п'ятдесят відсотків ваших податків. Вони не пішли на укріплення стін, через що ми взяли вас без бою. Вони не пішли на ліки. Вони пішли на будівництво трьох вілл на березі Південного Озера для цих чотирьох джентльменів.

У натовпі почувся глухий гомін. Люди почали вдивлятися в цифри. Хтось ахнув, побачивши статтю витрат на "ремонт даху притулку", який насправді протікав уже третій рік.

— Я не караю їх за те, що вони служили Світлому Королю, — продовжив Морґрат, рубаючи повітря рукою. — Служити дурням — це не злочин, це діагноз. Я караю їх за кричущу, нахабну фінансову некомпетентність і крадіжку. В Темній Імперії корупція такого рівня карається виключно вищою мірою.

Він махнув рукою. Орки вибили табуретки з-під ніг казнокрадів.

Площа вибухнула полярними емоціями.

Частина натовпу — ремісники, дрібні торговці і прості робітники — не приховували зловтішної радості.

— Туди йому й дорога! — крикнув якийсь коваль. — Він з мене три шкури драв за дозвіл на кузню!

Інша ж частина — місцева інтелігенція, священики та вдови — відверталися, ховаючи обличчя.

— Це варварство! — шепотіла вчителька місцевої школи. — Де суд присяжних? Де презумпція невинуватості? Де милосердя Світла? Повісити людину за гроші... це так по-темному!

Морґрат стояв на ешафоті, спостерігаючи за реакцією. Він бачив страх, він бачив радість, він бачив шок.

— Зілче, — тихо сказав він гобліну, згортаючи свою указку. — Операція йде за планом.

— Так, сір. Але навіщо було їх вішати, якщо ми завтра збираємося звідси відступити?

— Тому що, Зілче, чутки розлітаються швидше за виверн, — хижо посміхнувся Морґрат. — Коли ми підемо, сюди увійдуть Світлі легіони. І вони побачать ці графіки. І місцеві розкажуть їм, що робить Темний Володар зі своїми колаборантами-крадіями. Я хочу, щоб кожен інтендант Світлого Альянсу, кожен їхній тиловий пацюк тремтів від жаху при думці, що я можу прийти і перевірити його бухгалтерію.

— Вони ж тоді так боятимуться що припинять красти, і їх армія стане сильнішою.

— Е-ні, — засміявся Володар, — Красти вони не припинять, а навпаки робитимуть це з подвійним завзяттям, аби чим швидше відхапати своє і втекти кудись на острови.

***

Після цієї показової "корпоративної чистки" настрої в Білому Саду були неоднозначні.

З одного боку міщани і селяни були в тихому захваті. Тітонька Ганна, у якої мерія колись конфіскувала корову за вигадані борги, відкрито принесла патрульним оркам кошик із гарячими пиріжками. Люди вперше за десятиліття побачили, що закон може працювати не лише проти них.

З іншого боку, методи Темної Імперії стали предметом тихих дискусій в тавернах.

— Це негуманно! — заламував руки місцевий філософ. — Темний Володар — кривавий тиран!

— Тиран-то він тиран, — похмуро зауважив швець, відпиваючи ель. — Але ти бачив? Сміття з Центральної вулиці сьогодні вранці вивезли. Вперше за п'ять років. І орки-патрульні вчора ввечері допомогли моїй старій матері перенести дрова. Сказали, що за "неповагу до цивільного населення" їх позбавлять квартальної премії.

Жителі міста, навіть ті, хто найбільше кричав про права і свободи, були змушені визнати незручну правду: з приходом "абсолютного зла" порядку і безпеки на вулицях стало значно більше, ніж за часів правління "представників Світла".

***

План Морґрата спрацював як ідеально змащений годинниковий механізм. Через три дні після показового аудиту розвідка доповіла: Світлий Конклав запанікував. Вважаючи втрату Білого Саду початком повномасштабного наступу на столицю, вони зняли з фронту три елітні батальйони лучників, два полки бойових магів та важку магічну артилерію. Уся ця армада тепер стояла за пагорбами, готуючись "визволяти" містечко.

Темний Володар був задоволений. Основні сили його легіонів минулої ночі вже тихо, без зайвого шуму покинули Білий Сад, розчинившись у лісах. У місті залишився лише невеликий комендантський гарнізон — кілька сотень орків-військових поліцейських та десяток гоблінів-зв'язківців, чиїм єдиним завданням було підтримувати ілюзію військової присутності та стежити, щоб міщани не смітили на вулицях.

Морґрат сидів у своєму віддаленому штабі, спостерігаючи за містом через магічний екран. Він чекав, що світлі підуть на класичний штурм стін. Тоді його гарнізон просто здав би позиції і відступив через підземні тунелі.

Але з вечірньою зорею небо над Білим Садом раптом посвітлішало як вдень.

Замість того щоб відправити піхоту в атаку, світлі генерали віддали наказ магічній артилерії відкрити вогонь на ураження. Просто по міських кварталах.

Перші ж вогняні кулі вщент рознесли дах міської лікарні та спалили кілька житлових будинків на околиці.

Морґрат завмер. Його кава охолола.

— Що вони роблять? — прошепотів він, не вірячи власним очам. — Вони ж бомблять своє власне місто... Місто, яке ще минулого вівторка платило їм податки!

— Здається, Ваша Темносте, це доктрина "Очищення Вогнем", — нервово ковтнув Зілч. — Їхні генерали вважають, що раз місто побувало під окупацією Темряви, воно осквернене. І його треба... дезінфікувати. Разом з інфраструктурою і жителями.

Обличчя Морґрата спотворилося від щирого, непідробного жаху. Це був не жах перед ворожою силою. Це був жах архітектора і менеджера перед абсолютним, варварським ідіотизмом.

— Вони знищують власну економіку! — вигукнув він, б'ючи кулаком по столу. — Вони вбивають своїх же платників податків! Це порушення всіх базових принципів управління!

На магічному екрані було видно, як Білий Сад перетворюється на пекло. Снаряди руйнували старовинні будівлі. На вулицях панувала паніка: люди, які ще вчора обговорювали повішеного мера, тепер бігали серед руїн, шукаючи порятунку від своїх "визволителів".

Морґрат міг просто натиснути кнопку на пульті зв'язку і віддати гарнізону наказ: "Негайна евакуація". Його солдати пішли б через тунелі, не втративши жодного бійця. А міщани... міщани залишилися б сам на сам із праведним гнівом Світла. Зрештою, це були ворожі громадяни. Це не була його проблема.

Але Темний Володар не міг відвести погляд від екрана. Він бачив, як тітонька Ганна — та сама, що приносила його оркам пиріжки, — марно намагається витягти з-під палаючих балок свою корову.

Прагматизм Володаря дав збій. Або, можливо, він просто перейшов на вищий рівень.

Він схопив кристал зв'язку.

— Комендант Урґ! — гаркнув Морґрат.

— Слухаю, Ваша Темносте! — почувся крізь гуркіт вибухів голос старого орка. — Дозвольте відступ? Тут стає трохи спекотно.

— Ніякого відступу, полковнику! — голос Морґрата звучав як сталь. — Негайно перекваліфікувати весь особовий склад гарнізону на рятувальні загони. Організувати зелені коридори через наші підземні тунелі. Виводьте цивільних. Усіх, кого зможете знайти.

— Цивільних, сір? — здивувався орк. — Але ж це світлі!

— Вони — трудовий ресурс! — знайшов залізне виправдання Морґрат. — І я не дозволю цим фанатикам розкидатися цінними кадрами. Виконувати!

Те, що відбувалося далі в Білому Саду, не увійшло до світлих літописів. Бо це не вписувалося в їхню картину світу.

Орки, які мали б убивати і грабувати, кинулися в полум'я.

Гігантські, ікласті воїни в чорній броні голими руками піднімали розпечені балки, щоб витягти з-під завалів наляканих людей. Гобліни-зв'язківці, використовуючи свої щити як парасольки від вогняного дощу, організовували перелякані натовпи в колони і заганяли їх у рятівні підземні ходи.

Комендант Урґ особисто тягнув на плечах двох поранених дітей, поки світлий снайпер не пробив йому плече магічною стрілою. Орк лише вилаявся, перехопив дітей зручніше і побіг далі.

Бомбардування тривало чотири години. Світлі генерали не шкодували мани, рівняючи своє ж місто із землею. Вони були впевнені, що знищують "кубло Темряви".

На світанок Світлий Альянс урочисто, з барабанним боєм, увійшов до Білого Саду.

Генерал-визволитель на білому коні гордо оглядав результати своєї тактики. Місто являло собою димлячі руїни. Жодного Темного солдата не було видно. Жодного місцевого жителя — теж.

— Славетна перемога! — оголосив генерал, звертаючись до своїх ад'ютантів. — Ворог знищений, а населення, очевидно, було забране в рабство Темрявою. Одразу ж напишіть звіт у Конклав.

Тим часом, за лінією фронту, Морґрат стояв перед нескінченною вервечкою наметів, які спішно розгортали інтенданти.

Він читав підсумковий звіт, міцно стиснувши щелепи.

Стратегічна мета була досягнута на сто двадцять відсотків. Але гарнізон зазнав жахливих втрат. З чотирьохсот орків і гоблінів, залишених у місті, половина загинула під завалами або від осколків світлих бомб, прикриваючи собою евакуацію. Полковник Урґ лежав у госпіталі з важкими опіками.

Попри це у графі "Втрати цивільного населення" стояла цифра, яка здавалася неможливою при такому рівні руйнувань. З п'яти тисяч мешканців міста загинуло менше двох сотень. Усі інші зараз перебували тут в тимчасовому таборі на території Темної Імперії. Втомлені, перелякані, але живі.

Морґрат відклав звіт і налив собі вина.

— План виконано, Зілче, — тихо сказав він. — Ми відволікли їхнє угруповання. Вони витратили колосальні ресурси на те, щоб воювати з бруківкою та яблунями. Наше перегрупування на півдні пройшло непоміченим.

— Але якою ціною, Ваша Темносте? — сумно спитав гоблін, згадуючи загиблих товаришів.

— Так. Ми втратили двісті відданих, професійних воїнів. Це важкий удар.

Володар підійшов до вікна, за яким мерехтіли вогні тимчасових наметів для біженців.

— Натомість... ми здобули п'ять тисяч абсолютно, фанатично лояльних громадян. Ти думаєш, тітонька Ганна коли-небудь забуде, що її власний Король спалив її дім, а "жахливий орк" виніс її онука з вогню? Ці люди більше ніколи не повірять Світлій пропаганді. Вони будуть працювати на наших заводах і виховувати своїх дітей у повазі до Темної Імперії. Ми виграли щось більше, ніж тактичну перевагу, Зілче. Ми виграли битву за їхній розум.

Морґрат зітхнув, повертаючись до свого столу, де вже лежали нові стоси паперів. Прагматик у ньому знову взяв гору.

— А тепер іди, Зілче, і розбуди Міністра Інфраструктури. Нехай негайно розробляє проєкт трьох нових мікрорайонів доступного житла. І скажи Міністру Фінансів, що нам треба терміново виділити субвенції на компенсацію втраченого майна для п'яти тисяч нових платників податків. Героїзм героїзмом, а жити їм десь треба. Війна триває.