Світлі та Темні

Коли Зілч доповів, що до Чорної Брами наближається кортеж Короля-Під-Горою, Морґрат ледь не вдавився ранковим еспресо.

— Торґрім Залізобород? Особисто? — перепитав Володар. — Він не виходив зі своєї гори останні п’ятсот років. Він навіть на коронацію Світлого Імператора надіслав свого троюрідного племінника. Це точно він?

— Точно, сір. Борода заплетена в потрійний візерунок, корона з суцільного діаманта, і він дуже, дуже злий. Охорона нарахувала триста ударів сокирою по воротях за хвилину. Це його фірмовий стук.

Морґрат наказав відкрити ворота. Ситуація була безпрецедентною. Дворфи Гірського Хребта офіційно входили до Світлого Альянсу. Вони постачали паладинів бронею, будували їм фортеці і пили за здоров'я Світла (хоча й кривилися). Де-факто ж... Де-факто Морґрат і Торґрім мали "сіру схему" століття. Темна Імперія купувала у дварфів міфрил і рідкісні руди в обмін на дешеве вугілля, обсидіан і, що найважливіше, на спокій. Морґрат не чіпав гори, дварфи не лізли в долини. Ідеальний бізнес.

Торґрім увійшов до кабінету Володаря, гримаючи важкими чобітьми. Він відмовився від крісла (воно було занадто м'яким для суворого дворфа) і сів просто на дубовий стіл, відсунувши карту світу.

— Наливай, — буркнув Король. — Тільки не ту сечу, що п'ють всі ельфи.

Морґрат налив "Шахтарської Сльози" (міцність 98%). Торґрім випив залпом, навіть не скривившись, і важко зітхнув.

— У мене проблеми, Морґрате, — сказав Король-Під-Горою. — Світлі. Вони мене дістали.

— Я думав, ви союзники, — обережно зауважив Володар. — "Брати навік", "Сталь і Світло", всі діла.

— "Брати"? — пирхнув Торн. — Вони поводяться як теща, яка переїхала до тебе жити і почала переставляти меблі! І це ще не суть…

— Світлі дізналися про контрабанду міфрилу? — здогадався Володар.

— Гірше. Вони вирішили нам "допомогти".

Король грюкнув кулаком по столу.

— Тиждень тому прибула комісія зі Світлої Столиці. Вони називають це "Інтеграція економічних стандартів". Вони хочуть поставити своїх митників на кожному вході в печери. Вони хочуть провести аудит моєї Скарбниці! Аудит! У Дворфів! Це святотатство!

— Це анексія, — констатував Морґрат. — М'яка, бюрократична анексія.

— Саме так! Вони кажуть: "Ми мусимо захистити вас від Темряви". Але насправді вони хочуть контролювати мої шахти. Вони хочуть розмістити у мене гарнізон. Три корпуси паладинів! Ти уявляєш? Вони не миють ноги, вони співають псалми о шостій ранку і вони заборонили курити трубку в казармах! Мої хлопці вже точать сокири.

Торґрім подивився на Морґрата поглядом загнаного в кут борсука.

— Якщо вони розмістять гарнізон, вони перекриють наш з тобою канал. І вони використають мої гори як плацдарм для атаки на твою столицю. Ти отримаєш фронт там, де не чекаєш. А я стану васалом цих... любителів салату.

Король-Під-Горою поліз за пазуху і дістав сувій. Він кинув його на стіл перед Морґратом.

— Що це? — запитав Темний Володар.

— Це плани, — глухо сказав Торґрім. — Плани моїх східних форпостів. "Залізний Пік", "Ворота Грому" і "Шахта №9". Тут вказані таємні ходи, слабкі місця в кладці і графік зміни варти.

Морґрат розгорнув сувій. Це була державна зрада найвищого ґатунку.

— Ти хочеш, щоб я...

— Я хочу, щоб ти напав на нас, — твердо сказав Дварф.

У кабінеті запала тиша. Навіть Азазель перестав гризти килим.

— Ти з глузду з’їхав, старий? — тихо запитав Морґрат. — Ти просиш мене оголосити війну твоєму народу?

— Я прошу тебе врятувати мій народ від ганьби! — вигукнув Торґрім. — Слухай уважно.

Він нахилився вперед.

— Ти атакуєш ці три форпости. Раптово. Жорстко. Я оголошую воєнний стан. Це дає мені право, згідно з Статутом Альянсу, взяти всю повноту влади в свої руки і вигнати всіх іноземних спостерігачів "заради їхньої ж безпеки". Я закриваю кордони. Я мобілізую своїх.

— А Світлі? Вони ж пришлють підмогу.

— Вони не встигнуть. Ти захопиш форпости за два дні (з цими картами). Я скажу Світлим, що прохід через гори втрачено. Що там тепер тисячі орків і дракони. Що дорога закрита на сто років.

— І що я отримаю? — примружився Морґрат. — Ти отримаєш три першокласні фортеці. Ти отримаєш повну гарантію, що жоден світлий шолом не з'явиться на моїх перевалах. Гори стануть стіною між нами і ними. Непрохідною стіною.

— А натомість?

— Натомість ми підписуємо Відкритий Торговий Пакт. Офіційний. Я виходжу з Альянсу де-факто. Ми торгуємо напряму. Ніяких посередників, ніяких квот. Ти даєш мені вугілля і спокій, я даю тобі зброю і золото. І ми разом сміємося з цих дурнів у білих плащах, які будуть битися лобами об зачинені ворота.

Морґрат дивився на старого короля. Він бачив у його очах біль і рішучість. Торґрім жертвував частиною території, щоб зберегти суверенітет. Він обирав чесного ворога замість лицемірного друга.

— Це ризиковано, — сказав Володар. — Якщо Світлі зрозуміють, що це вистава...

— Вони не зрозуміють. Вони занадто зарозумілі. Вони думатимуть, що "тупі дворфи" просто не втримали оборону проти "жахливого Морґрата".

Темний Володар налив собі вина, а королю — ще спирту.

— Знаєш, Торґріме, — усміхнувся він. — Мені завжди подобалася фортеця "Залізний Пік". Там чудовий вид на схід сонця.

— Забирай, — махнув рукою дварф. — Там все одно протяги і дах тече. Але гарнізон я виведу за годину до атаки.

— Домовилися. Ніяких жертв серед бороданів.

— І ніяких полонених. Твої орки просто "витіснять" нас.

Вони цокнулися кухлями.

— За нове партнерство, — сказав Морґрат. — І за те, що справжню дружбу гартують не в світлих храмах, а в темних змовах.

— І за те, щоб комісія з аудиту заблукала в шахтах, — додав Король-Під-Горою.

Вторгнення було призначено на вівторок. Це був ідеальний день для початку "війни", яка мала принести мир.

***

Вівторок, 05:00 ранку. Туман стелився долиною перед фортецею «Залізний Пік». Морґрат сидів верхи на бойовому кошмарі (коні з палаючою гривою), спостерігаючи за розгортанням військ. Він був особисто присутній не стільки для підняття бойового духу, скільки як головний режисер цієї вистави.

— Пам'ятайте! — телепатично передавав він наказ командирам сотень. — Виглядаємо страшно, кричимо гучно, мечами б'ємо тільки по щитах! Ніякої крові! Якщо я побачу, що хтось подряпав дворфа — особисто відправлю чистити вигрібні ями драконів!

Штурм почався ідеально. Орки з диким ревом кинулися на стіни. Дворфи на стінах (які були попереджені) артистично падали від поривів вітру, кидали в нападників порожні мішки з борошном (імітуючи камені) і організовано відступали через задні ворота. — Ворота Грому взяті! — доповів Зілч. — Гарнізон відійшов на запасні позиції. Втрат немає. Акторська гра на рівні провінційного театру, але зійде.

Морґрат задоволено кивнув. Він уже планував, як буде писати звіт про "героїчне взяття неприступної твердині", коли раптом реальність вирішила внести корективи.

Брама фортеці «Шахта №9» розчахнулася. Але звідти вибігли не перелякані шахтарі, а вилетів кінний клин у сліпучо-білих латах. Над полем битви пролунав чистий, дзвінкий звук рогу, від якого у вампірів заболіли зуби.

— За Світло і Конклав! Очистимо гори від скверни!

— Паладини? — Морґрат ледь не впустив повіддя. — Звідки тут паладини?! Торґрім казав, що гарнізон чистий!

— Ескадрон "Срібна Длань", — миттєво ідентифікував ворога Зілч, дивлячись у підзорну трубу. — Еліта. Схоже, Конклав не довіряв Королю-Під-Горою і залишив тут "групу нагляду". Вони ховалися в казармах!

Ситуація змінилася за секунду. Паладини врізалися в ряди орків, які не очікували справжнього опору. "Срібна Длань" не грала в піддавки. Вони рубали, кололи і випалювали все навколо святим вогнем. Орки, які мали наказ "не бити сильно", розгубилися і почали гинути.

— Скасувати протокол "Театр"! — заревів Морґрат, і його голос громом прокотився горами. — Бойовий режим! Знищити загрозу!

Морґрат підняв руку, і небо почорніло. Він не міг дозволити своїм людям помирати через бюрократичну помилку.

— Інферно! — прошепотів Володар. Вогняний шторм ударив перед клином паладинів, збиваючи темп атаки. Але святі щити витримали удар.

Тим часом на стінах фортеці відбувалося щось дивне. Дворфи, які мали відступати, застрягли. Паладини, що вибігли з казарм, заблокували їм вихід.

— Куди зібралися, зрадники?! — кричав Капітан Паладинів, блокуючи прохід. — Стояти на смерть! Жодного кроку назад! Ви будете живим щитом для воїнів Світла!

Старий дворф-сотник, з рудою бородою до пояса, насупився.

— Ти кого зрадником назвав, хлопче? Ми — господарі цих гір!

— Ви — боягузи, які здають фортеці! — гаркнув паладин і штовхнув дворфа так, що той упав. — В стрій, м'ясо! Або я розстріляю вас за дезертирство!

Це була помилка. Фатальна помилка. Дворфи терпіли податки. Вони терпіли проповіді. Але вони не терпіли, коли їх штовхали в їхньому ж домі.

Сотник підвівся. Його очі налилися кров'ю.

— Ну все, білопузі... Ви мене дістали.

Він підняв свою важку кирку.

— Хлопці! — заревів він. — Валимо козлів!

Морґрат з пагорба побачив неймовірну картину. Дворфи на стінах розвернулися і вдарили в спину паладинам.

— За Короля-Під-Горою! За пиво і вихідні! — кричали бородані, опускаючи молоти на шоломи своїх "союзників".

— Зілче, ти це бачиш? — запитав Морґрат.

— Так, сір. Це порушення субординації, яке переросло в громадянську війну.

— Це чудово.

Морґрат розгорнув сувій з планами, який дав йому Торґрім.

— Дивись. Ось тут є вентиляційна шахта, що веде в тил внутрішнього двору. Відправ туди загін тіньових асасинів. Нехай допоможуть дворфам.

Битва була короткою, але жорстокою. Затиснуті між орками зовні і розлюченими дворфами всередині, паладини не мали шансів. Ескадрон "Срібна Длань" поліг до останнього, забравши з собою чимало хороших воїнів з обох сторін.

Коли дим розсіявся, Морґрат в’їхав у двір фортеці. Земля була вкрита тілами. Посеред двору стояв той самий рудий сотник. Він витирав кирку об білий плащ мертвого паладина. Навколо нього стояло близько сотні дворфів. Вони виглядали похмуро. Вони розуміли, що щойно зробили. Вони вбили представників Світлого Альянсу. Дороги назад не було.

Морґрат спішився і підійшов до сотника.

— Гарна робота, майстре дворф.

— Вибачте за безлад. Ми не очікували гостей.

Сотник сплюнув на бруківку.

— І ми не очікували, що вони почнуть нам у спину тицяти списами…

Він подивився на Володаря.

— Слухай сюди, Темний. Ми не можемо повернутися до Короля. Якщо ми прийдемо в столицю, Торґріму доведеться нас судити, щоб не видати свою змову перед Світлими. Ми тепер вигнанці.

Морґрат кивнув. Він розумів політику.

— І що ви плануєте робити?

Сотник озирнувся на своїх хлопців.

— Нам нікуди йти. Але ми вміємо будувати, копати і бити пики тим, хто нас ображає.

Він підняв свій стяг — чорний молот на сірому фоні.

— Ми не присягнемо тобі на вірність як раби. Але ми готові працювати по контракту. Ти даєш нам метал, пиво і можливість бити Світлих, коли вони знову прийдуть. А ми... ну, ми будемо поруч.

Морґрат усміхнувся.

— Інженерний Корпус "Вільні Каменярі"? Мені як раз треба укріпити кілька замків. І я плачу золотом, а не проповідями.

— Золото — це добре, — буркнув сотник, простягаючи мозолясту руку.

— Я — Дурін, син Баліна.

— Морґрат Великий. Хоча можна просто Морґрат.

***

Минув рік. Пристрасті вляглися. Паладини Світлого Альянсу, ображені і принижені "зрадою" (як вони це називали) або "оптимізацією оборонної доктрини" (як це називав Торґрім), назавжди покинули Гірський Хребет. Вони забрали свої вівтарі, свої статути і свої вимоги не пити пиво до обіду.

Морґрат прибув у місто "Сіра Гавань" на 458-й Всесвітній З’їзд Істориків і Картографів. Він обожнював такі заходи. Тут було тихо, пахло старим папером, і ніхто не намагався його вбити. Володар був інкогніто (наклав ілюзію звичайного професора з кафедри Темних Мистецтв), але Зілч все одно перевіряв каву на отруту.

Головною темою з’їзду було: “Оновлення Політичної Карти Світу”.

У величезній залі амфітеатру точилася запекла суперечка. На трибуні стояв Архіваріус Світлих, старий ельф із моноклем. Він тицяв указкою у велику мапу на стіні.

— Колеги! — деренчав він. — Ми не можемо залишити Гірський Хребет зафарбованим у білий колір Альянсу. Це фактична помилка! Дворфи розірвали договір!

— Тоді зафарбуємо їх у чорний! — вигукнув хтось із задніх рядів. — Вони ж тепер торгують з Темною Імперією!

— Нісенітниця! — заперечив представник Сірих Країв. — Вони нікому не належать. Пропоную заштрихувати їх сірим, як зону невизначеного статусу.

Зала гуділа. Всі вже знали правду. Секретна угода Торґріма і Морґрата стала "Секретом Полішинеля" через місяць після подій. Дворфи, хильнувши зайвого, самі розбовкали, як вони "розвели" і тих, і інших. Світлі були в люті, але зробити нічого не могли — гори були неприступні, а економіка Альянсу без міфрилу почала кашляти. Темні (Морґрат) робили вигляд, що вони тут ні до чого, і просто "підібрали те, що погано лежало".

Але питання карти було принциповим. Якщо зафарбувати гори в чорний — це визнати розширення Темряви. Якщо залишити білим — це брехня.

Раптом із ложі почесних гостей піднявся чоловік. Він був одягнений у простий твідовий костюм, але постава видавала в ньому колишнього воїна. Його волосся посивіло, а на обличчі з’явилися зморшки, але очі були тими ж — ясними і трохи сумними.

Морґрат примружився під своєю ілюзією. "Артур? — подумав він. — Магістр Ордену? Що він тут робить?".

— Шановні колеги, — голос Артура був тихим, але таїв в собі велику силу. Залу миттєво наповнила тиша.

— Ми сперечаємося про те, кому належать гори. Світлу чи Темряві. Він подивився прямо на "професора" Морґрата, і Володар зрозумів: Артур його впізнав. Старі вороги відчувають одне одного шкірою.

— Але ми забуваємо запитати самих дворфів, — продовжив Артур. — Я був там. Я бачив, як вони виганяли моїх братів-паладинів. Я бачив, як вони будували нові шахти разом з інженерами Темряви. По залі прокотився шепіт.

— Вони не вибрали Темряву, — твердо сказав Артур. — І вони відмовилися від Світла, яке намагалося їх контролювати. Вони вибрали себе.

Він підійшов до мапи, взяв пензель і вмочив його у дві баночки з фарбою.

— Кольори династії Залізобородів — Червоний і Золотий. Червоний — як вогонь у їхніх горнах. Золотий — як те, заради чого вони працюють.

Артур провів широку смугу по гірському хребту.

— Це не васал. Це не колонія. Це суверенна держава “Підгірне Королівство”. І я пропоную визнати це на карті так само, як ми визнали це в реальності.

У залі запала тиша. Потім хтось почав аплодувати. Це був Морґрат. За ним підхопили інші. Навіть Архіваріус Світлих, зітхнувши, кивнув. Артур мав рацію. Це було єдине рішення, яке не ображало нікого і визнавало реальний стан речей.

Під час перерви Морґрат вийшов на балкон. Артур уже був там, курив люльку. Володар зняв ілюзію.

— Гарна промова, Артуре. Червоний і Золотий. Торґріму сподобається.

— Я знаю, — Артур не здивувався. — Я вчора отримав від нього лист. Він просив передати тобі вітання і нагадати, що ціна на міфрил в наступному кварталі зросте на 2%.

— Старий скнара, — усміхнувся Морґрат. — Але ми домовимося.

Вони стояли поруч, дивлячись на місто. Два лідери ворогуючих сторін, які розуміли світ краще за своїх фанатичних послідовників.

— Ти знав про змову від початку? — запитав Морґрат.

— Я здогадувався, — видихнув дим Артур. — Коли мої паладини почали скаржитися на утиски, я зрозумів, що Торґрім шукає вихід. І ти йому його дав.

Він повернувся до Темного Володаря.

— Чесно кажучи, я радий.

— Радий? Ти ж втратив стратегічний плацдарм!

— Я втратив головний біль, Морґрате. Ці гори були діркою в бюджеті Альянсу. Ми витрачали мільйони на утримання фортець, які дворфи ненавиділи. Тепер це твоя проблема і проблема Торґріма. А у нас... у нас з'явилися зайві кошти на освіту.

Морґрат розсміявся.

— Ось вона, тристороння політика. Всі виграли.

— Майже всі, — усміхнувся Артур. — Паладини досі пишуть скарги. Але хто їх читає?