Світлі та Темні

День "Д" (або ж День Дедлайну, як його подумки охрестив Темний Володар) невідворотно наближався. Живіт Рити вже нагадував невеликий глобус, її настрій змінювався швидше за курси валют на гоблінській біржі, а перед Морґратом постало цілком земне, практичне і логістичне питання: як організувати сам процес появи спадкоємця(чи спадкоємиці) на світ так, щоб усе пройшло ідеально.

Будучи прихильником системного підходу, Володар почав готуватися завчасно. Щойно він дізнався про вагітність дружини, він виділив колосальний бюджет і наказав у найкоротші терміни побудувати нове, ультрасучасне пологове відділення в Центральній Столичній Лікарні.

Це був шедевр медичної архітектури. Стерильні палати з підігрівом підлоги, ельфійські цілющі кристали замість ламп, найкращі орки-акушери (бо в них найбільші і найнадійніші руки), апаратура для моніторингу магічної аури немовлят та ліжка з ортопедичним ефектом.

Одного вечора, повернувшись після інспекції цього палацу медицини, Морґрат гордо розгорнув перед Ритою креслення.

— Поглянь, люба, — з ентузіазмом розказував він. — VIP-палата номер один. Окрема кліматична установка. Повна звукоізоляція. Ми винайняли найкращих випускників Світлої Медичної Академії. Усе стерильно, надійно і працює за швейцарським... тобто за гномським годинником.

Рита подивилася на креслення, потім на Морґрата, неквапливо відклала вбік баночку з солоними огірками в меду і спокійно заявила:

— Я туди не поїду.

Морґрат завмер із розгорнутим ватманом у руках.

— Тобто... не поїдеш? Тобі не подобається колір стін? Я накажу перефарбувати! Хочеш чорний глянець? Чи криваво-червоний матовий?

— Стіни тут ні до чого, — відрізала Рита, підіймаючись із крісла. — Я відьма, Морґрате. Моя мати народжувала на болоті. Мої сестри народжували на болоті. І я буду народжувати на болоті. У старій дерев'яній хатині. Із бабкою-повитухою, яка приймала пологи ще тоді, коли твоя Обсидіанова Цитадель була лише купою каміння на пустирі.

Темний Володар відчув, як у нього підкошуються ноги.

— На болоті?! З якою ще бабкою?! Рито, це ж антисанітарія! Там жаби! Там сирість! Там немає реанімаційного магічного обладнання!

— Там є віковий досвід і правильна енергетика! А жаби створюють правильний акустичний фон для розслаблення! — парирувала відьма, і її очі почали небезпечно іскрити. — Баба Явдоха прийняла половину нашого ковену! Вона руками відчуває, як лежить дитина, без ваших дурних ельфійських кристалів!

Почалася суперечка. Це не була звичайна сімейна сварка. Це було схоже на виснажливе укладання пакту між двома ворогуючими наддержавами.

Морґрат застосовував графіки дитячої смертності в середньовіччі, апелював до логіки, погрожував осушити всі болота в Імперії та обіцяв купити Риті цілий острів.

Рита ж застосовувала маніпуляції сльозами, жбурлялася подушками, погрожувала накласти на нього вінець безшлюбності заднім числом і перетворити Зілча на жабу, щоб він квакав їй замість болотного хору.

Переговори зайшли у глухий кут о першій годині ночі. Зрештою, як і в будь-якому великому політичному конфлікті, довелося шукати компроміс, який би частково задовольняв обидві сторони.

Морґрат, виснажений і розпатланий, сперся на стіл і висунув ультиматум:

— Пункт перший: Ти народжуєш у столичній лікарні. Жодних боліт, бруду і комарів. Я не дозволю спадкоємцям Темної Імперії з'явитися на світ у халупі з гнилих дощок. Це питання державної безпеки.

Рита, яка вже теж стомилася сперечатися, примружилася:

— Добре. Я згодна на лікарню. Але пункт другий: мої пологи приймає виключно баба Явдоха. Жодних ваших свіжоспечених випускників Світлої Академії з їхніми стерильними рукавичками.

Морґрат на мить задумався. Впустити сільську знахарку з сумнівними дипломами в його високотехнологічний медичний центр? Це порушувало всі протоколи. Але вибір був невеликий.

— Згода, — важко видихнув Темний Володар. — Але щоб усе було юридично правильно і санітарна інспекція не закрила мій же заклад... я зроблю цю твою бабу Явдоху офіційною завідувачкою VIP-відділення.

Рита переможно посміхнулася і простягнула йому руку для закріплення договору.

Наступного ранку елітний медичний персонал Центральної Лікарні був шокований. У стерильні коридори відділення, човгаючи стоптаними калошами і спираючись на криву палицю, увійшла зморшкувата, як печене яблуко, стара відьма. Вона понюхала повітря, зневажливо сплюнула на ідеально чисту підлогу, дістала з кишені пучок сушеного полину і хрипко скомандувала головному ельфу-хірургу:

— Ану, вухастий, метнувся за гарячою водою і чистими рушниками! І щоб ніякої магії мені тут, бо прокляну до сьомого коліна! Відділення приймає Завідувачка!

***

На превеликий жаль Темного Володаря, біологія не підкоряється ні імператорським указам, ні графікам, ні ретельно вивіреним діаграмам Ганта. Той самий довгоочікуваний момент настав абсолютно несподівано, о третій годині ночі, коли Обсидіанова Цитадель бачила сьомі сни.

Морґрату снилася ідеально збалансована квартальна звітність, коли він раптом відчув, як чиясь рука мертвим, сталевим капканом стиснула його зап'ястя. Він різко розплющив очі.

Поруч лежала Рита. Вона важко дихала, на її лобі виступив піт, а очі в темряві світилися небезпечним відьомським вогнем.

— Морґрате, — видихнула вона крізь зціплені зуби. — Час прийшов.

У голові наймогутнішого тирана континенту щось гучно клацнуло і перегоріло. Корпоративний менеджер, стратег і полководець миттєво зникли. Залишився лише запанікований майбутній батько.

Морґрат кулею вилетів з ліжка і з розгону врізався тумбочку.

— Тривога! — заревів він так, що шибки в палаці жалібно задзвеніли. — Бойова готовність номер один! Протокол "Лелека"! Код червоний!

За мить Обсидіанова Цитадель перетворилася на розворушений мурашник. Завили сирени, орки-охоронці спросоння хапалися за алебарди, не розуміючи, хто на них напав, а Зілч бігав коридорами в піжамі з качечками, притискаючи до грудей сейф із казною.

Володар метушився спальнею, хапаючи випадкові речі: свій меч, якийсь сувій, подушку, канделябр. Він так розхвилювався, що геть чисто забув покроковий протокол евакуації до лікарні, який сам же складав і змушував слуг вчити напам'ять протягом останніх трьох місяців.

— Води! Треба нагріти води! Або рушники! Де ельфійські кристали?! Зілчу, сідлай дракона! Ні, дракон повільний! Готуй телепорт! — кричав Морґрат, бігаючи колами.

— Сядь, — пролунав спокійний, крижаний голос Рити.

Навіть під час переймів Верховна Відьма не втрачала самовладання. Вона була втіленням холоднокровності посеред цього цитадельного хаосу. Рита зусиллям волі піднялася з ліжка, підійшла до шафи і рішучим рухом сунула Морґрату в руки велику спортивну сумку, яка стояла там зібраною ще з сьомого місяця.

— Усе необхідне тут, — відрізала вона. Потім повернулася до переляканих слуг, що скупчилися у дверях. — Значить так. Квіти в оранжереї поливати через день. Горгулій годувати свіжим м'ясом, а не тими недоїдками з кухні. Зілчу, поки нас не буде — ніяких нових податків не вводити, країну в борги не заганяти. Ельфам війну не оголошувати. Все зрозуміло?

— Т-так, пані! — хором відповіла челядь.

За п'ять хвилин імператорська карета, запряжена четвіркою вороних грифонів, вирвалася з брами Обсидіанової Цитаделі. Вони летіли нічним небом, будячи столицю пронизливим воєм магічних сирен.

У лікарні, яка вже стояла на вухах через їхній епічний приліт, баба Явдоха швидко взяла ситуацію під контроль, розігнавши ельфів-хірургів мокрою ганчіркою.

Морґрат відмовився чекати в коридорі. Він увійшов у палату, скинув свій пафосний плащ і ні на метр не відходив від Рити. Найстрашніший правитель Середнього Світу перетворився на турботливу доглядальницю. Він кожні три хвилини збивав для неї подушку, поправляв ковдру, витирав піт з її лоба і постійно питав, чи не дме з вікна (вікно було герметично зачинене магією).

Впродовж усього, здавалося б, нескінченного процесу, він сидів поруч на маленькому стільчику і тримав Риту за руку. Відьма стискала його долоню з такою силою, що навіть його демонічні кістки ледь стримували тиск, але він не видав ні звуку, мужньо терплячи біль з інстинктивною солідарністю.

— Ти молодець, ти мій воїн, ти найкраща, — шепотів він їй на вухо речі, які ніколи б не сказав жодному зі своїх генералів.

Години тягнулися, мов століття. Хатина на болоті чи VIP-палата — процес скрізь був однаково важким. Але баба Явдоха знала свою справу.

Нарешті, тишу лікарні розірвав голосний, вимогливий дитячий крик. А за ним, за кілька хвилин, пролунав і другий.

Морґрат сидів блідий як стіна. Його серце калатало так, ніби він щойно пробіг марафон у повних лицарських обладунках. Він дивився на Риту, яка знесилено, але щасливо посміхалася, і на два маленькі, зморщені, горласті згортки, які баба Явдоха обережно протирала рушниками.

— Ну що, Ваша Темносте, — хрипко сказала стара, підійшовши до новоспеченого батька, і простягнула йому стерильні, магічно оброблені ножиці. — Час виконати священний ритуал. Перерізайте пуповини. Зафіксуйте, так би мовити, факт.

Морґрат повільно підвівся. Він — Володар Пітьми. Він відтинав голови драконам. Він крокував по полях битв, залитих кров'ю по коліно. Він пройшов крізь пекло і повернувся назад.

Він подивився на срібні ножиці. Потім перевів погляд на пуповину. Потім на своїх крихітних дітей. У його вухах несподівано задзвеніло. Кімната попливла перед очима.

І тоді найнебезпечніший тиран континенту зробив те, що роблять у таких стресових ситуаціях усі справжні, люблячі чоловіки. Він закотив очі, втратив свідомість і з гучним гуркотом гепнувся прямо на ідеально чисту кахельну підлогу VIP-палати.

***

Морґрат повільно виплив із темряви несвідомого стану. Його голова трохи паморочилася, а тіло затекло. Він кліпнув очима, фокусуючи погляд, і зрозумів, що сидить у глибокому кріслі в кутку VIP-палати, дбайливо накритий якоюсь надзвичайно пухнастою, теплою ковдрою (ймовірно, це була робота баби Явдохи, яка зглянулася над вразливим монархом).

Крізь щілини жалюзі на вікнах уже пробивалися перші, несміливі промені ранкового сонця. Ніч, повна тривог, сирен і відьомських криків, залишилася позаду. У палаті панувала тиша, порушувана лише ледь чутним, ритмічним сопінням.

Темний Володар скинув ковдру і тихо, намагаючись не рипіти підлогою, підвівся.

Він підійшов до лікарняного ліжка і завмер. Перед ним була наймиліша, найпрекрасніша картина, яку він бачив за всі свої сотні років життя. Рита, стомлена, бліда, але з неймовірним, внутрішнім сяйвом на обличчі, сиділа, спершись на подушки, і годувала двох крихітних немовлят.

Морґрат відчув, як у горлі став клубок. Звичні слова кудись зникли.

— Двійня... — тихо, майже пошепки промовив Володар, боячись зруйнувати цей крихкий, ідеальний момент. Він не міг повірити своєму щастю.

Рита підняла на нього очі. У її погляді не було ні звичної іронії, ні відьомської зухвалості — лише безмежна, глибока ніжність.

— Хлопчик і дівчинка, — м'яко підтвердила вона.

Морґрат обережно опустився на край ліжка. Він обережно, ледь дихаючи, простягнув руку і торкнувся вказівним пальцем крихітної долоньки одного з немовлят. Маленькі пальчики миттєво і міцно обхопили його палець. У грудях Морґрата щось стиснулося так сильно, що дихати стало важко.

— Луна і Азура... — з благоговінням прошепотів він імена, які вони обрали тієї ночі на балконі.

Рита ледь помітно і дуже втомлено посміхнулася:

— От бачиш. Обидва імені стали в нагоді.

Він не став нічого відповідати. Він просто сидів поруч, мовчки дивлячись на свою дружину і своїх дітей.

І раптом Морґрат усвідомив одну дивну, абсолютно нетипову для себе річ. У його голові вперше за триста років було порожньо.

Там не крутилися грандіозні плани із захоплення нових вимірів. Не вишиковувалися в стовпчики цифри квартальних податків. Не складалися графіки державних реформ чи інспекцій некромантських гільдій. Увесь його величезний, складний механізм Темної Імперії зараз здавався таким далеким і несуттєвим порівняно з цими двома згортками, що сопіли на руках у Рити.

У цій ідеальній ранковій тиші в його пам'яті виринула лише одна-єдина фраза. Та сама, яку кілька місяців тому з таким тяжким зітханням сказав йому орк Ґримлок на таємному "батьківському консиліумі":

"Твоє життя скінчилось, Володарю".

Тоді, у темному кабінеті, ці слова прозвучали для Володаря як фатальний вирок його спокою. Але зараз, дивлячись, як перші, теплі промені ранкового сонця падають на обличчя його сплячих дітей та коханої дружини, Морґрат зрозумів їхній істинний сенс.

Сьогодні над Темною Імперією займався перший світанок нового життя.