Світлі та Темні

За весь час їхнього знайомства Темний Володар ніколи не бачив, щоб його дружина плакала.

Рита була втіленням холоднокровності. Коли вона нарізала цибулю на кухні, цибуля, здавалося, сама плакала від страху і намагалася акуратно розпастися на рівні кубики, аби не дратувати відьму. Морґрат навіть схилявся до наукової теорії що у його дружини слізні залози еволюціонували у щось більш практичне. Наприклад, у залози сарказму.

Проте, якою б могутньою не була відьма, вона залишалася жінкою, а вагітність мала свій нещадний, абсолютно непідконтрольний магії гормональний графік.

Власне, подія, що ледь не довела ефективного менеджера до інфаркту, сталася одного звичайнісінького вечора.

Після вечері Рита, захопивши стос якоїсь макулатури, пішла до спальні. Морґрат залишився у вітальні біля каміна. Він зручно вмостився у кріслі, налив собі келих коньяку і розгорнув трактат "Оптимізація каральної системи в умовах дефіциту кадрів". Вечір обіцяв бути ідеальним.

Через пару годин, завершивши розділ про доцільність переведення катів на відрядну оплату праці, Володар попрямував до спальні. Він розраховував побачити дружину, яка мирно спить, або ж читає якийсь фоліант з бойової магії.

Натомість, відчинивши двері, він завмер.

Рита сиділа посеред величезного ліжка, підібгавши під себе ноги. Вона міцно обіймала велику чорну оксамитову подушку і... плакала. Це були не граціозні, кінематографічні сльозинки. Вона по-справжньому, гірко і беззахисно рюмсала, сховавши обличчя в подушку. Навколо неї, наче опале листя, валялися розкидані каталоги та журнали інтер'єрів.

У Морґрата всередині щось обірвалося. Його параноїдальний мозок, загартований століттями палацових інтриг, миттєво спрацював за звичним алгоритмом: "Якщо щось пішло не так — шукай свою провину".

Він кинувся до ліжка, впав на коліна і в паніці почав вибачатися.

— Риточко! Люба! Сонце моєї темряви! Я не знаю, що я зробив, але я визнаю провину! Це через те, що я вчора залишив свої бойові чоботи на килимі? Або через молоду демоницю з відділу кадрів? Я завтра ж її звільню! Я подарую тобі Південні Провінції! Тільки не плач!

Рита відірвалася від подушки. Її зазвичай ідеальний макіяж злегка розмазався, а очі були червоними. Вона подивилася на найстрашнішого тирана континенту, який зараз стояв на колінах і благав прощення за якісь ефемерні гріхи, і голосно схлипнула.

— До чого тут твої чоботи... і демониці... — тремтячим голосом промовила вона, шмигнувши носом. — Ти ні в чому не винен.

Морґрат видихнув, відчувши, як тиск повертається до норми. Він підвівся і обережно сів на край ліжка.

— Тоді що сталося? Хто тебе образив? Скажи мені ім'я, і до ранку від його держави залишиться тільки кратер і запис у підручнику історії.

Замість відповіді Рита махнула рукою на розкидані журнали.

— Вони! Вони мене образили!

Володар спантеличено взяв один із каталогів. На обкладинці красувався напис: "Готичний Затишок: Інтер'єри для юних некромантів". Він перегорнув сторінку — там пропонували ліжечка у формі труни з підсвічуванням кольору свіжої крові та мобілі над ліжечком із сушених кажанів. Поруч лежав імпортний журнал зі Світлої Республіки — "Світлий Дім". Там пропонувалася дитяча кімната у відтінках "цукрової вати": всюди єдинороги, золоті рюші, білі хмаринки і янголята, від одного погляду на яких починав боліти зуб.

— Я не розумію, — чесно зізнався Морґрат. — У чому проблема? Журнали не тої якості паперу?

— Проблема в тому, що вони всі жахливі! — Рита знову обійняла подушку. — У наших місцевих дизайнерів депресія термінальної стадії! Вони пропонують фарбувати стіни в колір "безнадія" і ставити гаргулій замість нічників! Це ж дитяча кімната, а не склеп!

— Ну, логічно, — обережно кивнув Володар. — А світлі журнали?

— А світлі — це просто квінтесенція пихатості та несмаку! Від їхнього рожевого кольору в мене нудить сильніше, ніж від токсикозу! А ці єдинороги? Ти уявляєш нашу дитину в кімнаті з єдинорогами?! Та Азазель їх з'їсть у перший же день!

Вона закрила обличчя руками.

— Нам нічого не підходить! Ми не зможемо облаштувати кімнату! Наша дитина буде спати в порожній кімнаті на бетонній підлозі! Я жахлива мати!

Рита знову заридала.

Ось тут Морґрат зробив те, що робив завжди, коли стикався з проблемою. Він увімкнув режим "Конструктивного управлінця".

— Люба, заспокойся, це взагалі не проблема, — діловито почав він, відкидаючи журнали ногою. — Це елементарна логістична та кадрова задача. Завтра зранку я створю спеціальну тендерну комісію. Ми знайдемо архітекторів із Сірих Країв, вони мають нейтральний смак. Я накажу скласти таблицю кольорових палітр, ми вирахуємо медіану між "безнадією" і "єдинорогами" і виведемо ідеальний колір. А меблі замовимо за індивідуальними кресленнями в інженерному бюро гномів. Все буде оптимізовано і виконано в строк.

Він очікував, що Рита оцінить його системний підхід, витре сльози і скаже, який він розумний.

Це була фатальна помилка.

Очі Рити наповнилися новими слізьми, ще ряснішими, ніж раніше.

— Тендерна комісія?! — простогнала вона. — Медіана кольору?! Ти збираєшся застосувати математичний аналіз до нашої дитячої?! Ти бездушний бюрократ, Морґрате! Тобі б тільки графіки будувати!

Вона відвернулася до стіни і накрилася ковдрою з головою.

Морґрат завмер. Внутрішній калькулятор видав помилку системи. Його ідеальний, безвідмовний план не просто не спрацював — він погіршив ситуацію.

"Ідіот," — раптом осяяло його. Чи то боги зглянулися над ним, чи то інстинкт самозбереження пробив броню корпоративної логіки, але до Морґрата дійшла фундаментальна істина. Його дружині зараз не потрібен був кризовий менеджер, архітектор чи Володар Півсвіту. Їй був потрібен чоловік. Звичайна емпатія, а не тендерні закупівлі.

Він скинув черевики, заліз на ліжко прямо поверх усіх каталогів з некромантськими ліжечками і обережно притягнув Риту до себе, разом із подушкою та ковдрою.

Він не сказав жодного слова про оптимізацію. Він просто міцно обійняв її.

— Ти права... я бездушний бюрократ, — тихо прошепотів він їй у маківку, погладжуючи по волоссю. — І ці журнали дійсно повне лайно. Вони нічого не розуміють.

Рита перестала вириватися. Вона тихо схлипнула і притулилася до його грудей.

— Вони всі такі потворні, — поскаржилася вона вже спокійнішим, хоч і гугнявим голосом.

— Жахливі, — підтвердив Морґрат з абсолютною серйозністю. — Якщо хочеш, я завтра спалю видавництво. Обидва видавництва. І світле, і наше. Скажемо, що це була спонтанна пожежа через неправильну експлуатацію магічних світильників.

Рита раптом тихо фиркнула. Це був ще не сміх, але вже надійний крок від істерики.

— Не треба палити. Там працюють люди. І гобліни.

— Тоді ми просто пошлемо їх під три чорти, — Морґрат поцілував її в лоб. — Ми нікого не будемо наймати. Ти сама все намалюєш. Так, як відчуваєш. А я змушу своїх майстрів зробити все рівно за твоїм ескізом, навіть якщо для цього їм доведеться винайти нові закони фізики. Ніяких тендерів.

Рита підняла голову. Сльози вже висохли, залишивши після себе лише легку втому в очах. Вона подивилася на нього і злегка посміхнулася — своєю справжньою, трохи хитрою відьомською посмішкою.

— Ніяких гаргулій? — уточнила вона.

— Тільки якщо ти захочеш м'яку плюшеву гаргулью розміром з долоню, — пообіцяв Володар.

— І ніяких єдинорогів.

— Присягаюся Тим-Хто-Спить-У-Безодні. Жодного єдинорога не перетне кордон цієї Цитаделі, інакше я особисто пущу його на ковбасу.

Рита поклала голову йому на плече і глибоко, спокійно зітхнула.

— Дякую. Ти... ти добре вчишся, Морґрате.

І додала тихенько йому на вушко: “Але якщо та демониця продовжить крутись біля твого кабінету, наказ на звільнення доведеться виписувати посмертно.”

"Дякувати богам за еволюцію емпатії," — подумав про себе Темний Володар, продовжуючи обіймати дружину. Він зрозумів найважливіший урок цього вечора: іноді найкраще управлінське рішення — це просто вчасно закрити рот і розкрити обійми.