Світлі та Темні

Вечір у Цитаделі був напрочуд мирним. Морґрат сидів біля каміна, перечитуючи свіжий випуск «Вісника Апокаліпсису» (розділ світської хроніки), а Рита вишивала хрестиком на чорному оксамиті портрет Азазеля. Сам Азазель спав біля ніг, час від часу смикаючи лапою уві сні — мабуть, ганявся за смачними паладинами.

Ідилію порушив грюкіт у парадні двері. Не стукіт прохача, а саме грюкіт людини, яка знає, що їй відчинять.

За хвилину до вітальні забіг Зілч.

— Ваша Темносте! Там... е-е... відвідувачка. Каже, що до вас.

— О цій порі? — Морґрат подивився на годинник (він показував "Час пити какао"). — Скажи, що я зайнятий. Планую кінець світу. Нехай приходить завтра.

— Вона сказала пароль, сір.

— Який?

— "Вишневий сироп".

Морґрат зблід, потім почервонів, потім знову зблід. Він краєм ока глянув на Риту. Вона не відірвалася від вишивання, але голка в її руках почала рухатися з загрозливою швидкістю.

— Проси, — зітхнув Володар.

До зали увійшла дівчина. Вона скинула мокрий дорожній плащ на руки Зілчу. Це була напівельфійка. Гострі вушка визирали з-під скуйовдженого волосся, на поясі висіли два кинджали, а погляд був таким втомленим, ніби вона пішки йшла з краю світу. Це була Ліра. Та сама "Анонімна Доброзичливиця", найкраща шпигунка Світлих Земель.

— Віскі. Подвійний. Без льоду, — сказала вона замість привітання і впала в крісло навпроти Морґрата.

— Привіт, Ліро, — холодно сказав Володар. — Це не таверна "У Веселого Троля". Це резиденція Імператора Зла.

— Яка різниця? — махнула рукою вона. — Мені треба сховатися. На пару тижнів. Може, на місяць.

Морґрат звів брови.

— Ти провалила завдання? Тебе шукає Конклав Світла? — напружився Морґрат. — Якщо ти привела мені "хвіст" із паладинів...

— Гірше, — похмуро сказала Ліра. — Я посварилася з батьком.

— З Лордом Елеріаном?

— З ним. Він, зрештою, вирішив, що шпигунство — це "не жіноча справа". Він знайшов мені нареченого! Якогось принца з Західного Узбережжя, який пахне кокосами і пише вірші про дельфінів! Я сказала татові, куди йому піти разом з принцом і дельфінами. Він розкричався, почав погрожувати домашнім арештом... Ну, я і грюкнула дверима. І вікном. І стайнею.

Морґрат закотив очі.

— І ти вирішила, що найкраще місце, щоб сховатися від члена Конклаву — це замок його найлютішого ворога?

— Саме так! — клацнула пальцями Ліра. — Тато шукатиме мене в тавернах, у подруг, у монастирях. Він ніколи не подумає, що я пішла до Темного Володаря. Це настільки тупо, що аж геніально.

— Я не готель, Ліро, — почав бурчати Морґрат, хоча вже розумів, що не вижене її, — У мене тут режимний об'єкт. Секретні документи. Зброя масового ураження. А ти будеш тинятися і…

Вона подивилася на Морґрата очима кота зі "Шрека".

— Морґрате, ти винен мені життя. Тож будь другом, дай кімнату. Обіцяю, я буду тихою, як миша.

Морґрат зітхнув.

— Гаразд. Кімнат у нас багато. Західне крило порожнє, там живуть тільки привиди, але вони інтелігентні.

— Дякую! Ти найкращий монстр у світі!

— Як мило, — пролунав голос від каміна. Оксамитовий, м'який і гострий, як лезо бритви.

Рита відклала вишивання і встала. Вона повільно підійшла до гості. Ліра напружилася. Вона була професіоналом. Вона бачила королів, вбивць і монстрів. Але ця жінка з рудим волоссям і надто доброзичливою усмішкою випромінювала ауру, від якої хотілося перевірити, чи на місці голова.

— То це та сама Ліра? — Рита оглянула гостю з ніг до голови. — Шпигунка, рятівниця і любителька вишневого сиропу?

— А це, я так розумію, та сама Рита? — Ліра не відвела погляду. — Жінка, яка тримає Темного Володаря під каблуком міцніше, ніж той тримає світ?

У кімнаті запала тиша. Зілч сховався за штору. Морґрат затримав подих. Рита усміхнулася ширше.

— Ти зухвала. Мені це подобається.

— Життя навчило, — знизала плечима напівельфійка. — Приємно познайомитися. Я не претендую на вашого чоловіка, якщо ви про це. Він не в моєму смаку. Занадто...

— Старий? — підказав Морґрат.

— Драматичний, — виправила Ліра. — І зайнятий. Я ціную своє життя.

Рита розсміялася. Напруга трохи спала, хоча повітря все ще іскрило.

— Гаразд. Залишайся. Гості — це завжди весело.

Вона нахилилася до Ліри і прошепотіла так, що почув тільки ельфійський слух: — Але пам'ятай, люба. У цьому замку є пастки, про які не знає навіть Морґрат. І якщо ти вирішиш пограти в ігри, які мені не сподобаються... батько здасться тобі найменшою з проблем.

Ліра усміхнулася у відповідь, демонструючи повну відсутність страху (або залізне самовладання): — Домовилися. Я тут тільки заради схованок і безкоштовного сніданку.

— От і чудово! — плеснула в долоні Рита, миттєво перетворюючись на гостинну господиню. — Зілче! Неси чай і тістечка. Дівчинці треба зняти стрес. А ми поки поговоримо про те, які чоловіки (і батьки) бувають нестерпними.

Морґрат впав на спинку крісла.

— Зілче, — прошепотів він, коли гоблін пробігав повз. — Неси віскі. Мені теж.

***

На третій день ізоляції Ліра зрозуміла, чому принцеси в вежах зазвичай божеволіють. Вона прочитала всі книги в бібліотеці (навіть "Довідник з розведення бойових слимаків"). Вона перерахувала всі цеглини в своїй кімнаті (4821 штука). Вона навіть намагалася навчити Азазеля команді "сидіти", але кролик подивився на неї як на їжу, і тренування довелося припинити.

Їй потрібен був адреналін. І оскільки виходити назовні було не можна (батькові нишпорки патрулювали околиці), вона знайшла єдине джерело небезпеки всередині. Морґрата.

Раунд Перший: Ранкова Кава

Володар сидів у кабінеті, намагаючись зосередитися на плані меліорації Боліт Скорботи. Раптом на край столу безшумно сіла Ліра. Вона почала підкидати кинджал і ловити його за міліметр від поверхні столу.

— Ти пропустив кому в третьому абзаці, — зауважила вона, заглядаючи в документ догори дриґом.

— Ліро, — Морґрат не підняв голови. — Злізай зі столу. Це червоне дерево, а не лавка в парку.

— Мені нудно. Давай пограємо в "Вгадай, хто я". Я буду...

— Ти будеш тихою тінню в кутку, або я віддам тебе батькові.

У цей момент двері відчинилися ногою. Увійшла Рита. Вона несла тацю з таким виглядом, ніби це була голова ворога. Побачивши ельфійку на столі чоловіка, Рита не влаштувала скандал. Вона просто усміхнулася — тією самою посмішкою, якою хижаки вітають конкурентів на своїй території.

— О, Лірочко, ти вже тут? Допомагаєш? Яка молодець.

Рита поставила тацю прямо перед носом Морґрата, перекриваючи Лірі огляд.

— Любий, я принесла тобі сніданок. Круасани з попелом, як ти любиш. І каву. Я сама її зварила, додала туди краплю любовного зілля... жартую, просто коньяк.

Вона нахилилася і поцілувала його в скроню, демонстративно повільно. Ліра пирхнула, зістрибнула зі столу і почала ходити колами, покручуючи кинджал.

— Коньяк зранку? — прокоментувала вона. — Це шкідливо для печінки. А от адреналін... Морґрате, хочеш, я покажу тобі, як метати ніж у ціль із заплющеними очима? Яблуко на голову покладеш?

— Я покладу яблуко тобі в рот, якщо ти не замовкнеш, — солодко промовила Рита, поправляючи чоловікові комірець. — Їж, любий. Тобі потрібні сили.

Раунд Другий: Нарада

До обіду ситуація загострилася. У Тронній Залі йшла нарада з генералами. Обговорювали постачання фуражу. Морґрат сидів на троні. Ліра сиділа на підлокітнику трону (ліворуч), бовтаючи ногами і час від часу коментуючи доповіді.

— Фураж? — позіхала вона. — Та просто вкрадіть його у сусідів. Навіщо платити? Я можу організувати.

— Ми Імперія, а не банда! — шипів на неї Зілч.

Рита стояла праворуч від трону. Вона не сиділа, вона панувала. Вона тримала віяло і час від часу обмахувала ним Морґрата, ніби він був султаном у гаремі.

— Тобі не жарко, сонце моє? — турботливо запитувала вона, коли генерал Орків намагався пояснити дефіцит ріпи. — Може, подушечку під спину?

— Мені нормально, Рито... — стогнав Морґрат. — Можна я просто послухаю про ріпу?

— А я думаю, що генералу треба схуднути, — вставила Ліра, тицяючи пальцем у карту. — Якщо він буде менше їсти, ріпи вистачить на всіх.

— А я думаю, що хтось тут забагато говорить, — парирувала Рита, поправляючи корону на голові чоловіка (яка й так сиділа рівно). — Морґрате, у тебе корона з'їхала. Дай поправлю. Отак. Ти такий величний.

Генерали перезиралися. Вони боялися обох жінок більше, ніж самого Володаря.

— Ем... Ваша Темносте, — насмілився запитати генерал. — То що з ріпою?

— Робіть що хочете! — вигукнув Морґрат. — Тільки не чіпайте мене! Я в облозі!

Раунд Третій: Вечірній Відпочинок

Ввечері Морґрат спробував втекти у ванну. Це було його останнє сховище. Він набрав гарячу воду, додав піну з ароматом "Могильний холод" і занурився по шию, заплющивши очі. "Тиша... — подумав він. — Блаженна тиша".

Клац. Двері відчинилися (хоча він замикав їх на магічний замок).

— Я тобі спинку потру! — радісно вигукнула Ліра, вбігаючи з мочалкою. — Я знаю спецприйоми масажу для найманих вбивць! Розслабляє м'язи так, що не встанеш!

Бабах. Двері відчинилися ще ширше.

— А я принесла тобі трав'яний чай і рушничок! — оголосила Рита, входячи з виглядом королеви-матері.

Вона побачила Ліру з мочалкою. Її очі звузилися.

— Ліро, віддай мочалку. Це інтимний процес.

— Нічого інтимного, це фізіотерапія! — заперечила дівчина. — У нього спазм трапецієподібного м'яза!

— У нього зараз буде спазм нервової системи! — відрізала Рита. — Геть звідси, дівчисько! Я сама помию свого чоловіка!

— А я хочу подивитися! — вперлася Ліра (суто з принципу). — Може, я вчуся!

— Чому ти вчишся? Як довести Темного Володаря до інфаркту?

Морґрат повільно сповз під воду з головою. Там, під шаром піни, було тихо і безпечно. Він пускав бульбашки і думав про те, що війна зі Світлими була набагато простішою. Там хоча б було зрозуміло, хто ворог, і його можна було вдарити фаерболом. А тут? Тут одна намагалася розважитися за його рахунок, а інша — довести своє право власності. І обидві робили це з такою інтенсивністю, що він почувався кісткою, яку перетягують два питбулі.

Виринувши (бо повітря закінчилося), він побачив, що жінки вже не сваряться, а обговорюють, який шампунь краще підходить для його типу волосся.

— Геть! — жалібно пропищав Темний Володар. — Обидві! Я хочу побути на самоті! Я хочу тужити за долю світу!

— Ну от, ми його засмутили, — зітхнула Рита. — Ходімо, Ліро. Я навчу тебе пекти отруйні кекси. Йому це сподобається.

— Круто! — загорілася шпигунка. — А миш'як додамо?

Вони пішли, залишивши двері відчиненими (щоб був протяг). Морґрат поклав голову на бортик ванни і застогнав. Він зрозумів, що єдиний спосіб вижити — це знайти Лірі іншу розвагу. І бажано, щоб ця розвага знаходилася десь на іншому континенті. Але поки що доведеться терпіти.

Наступні дні перетворилися для Морґрата на марафон виживання. Замок перетворився на полігон для змагань двох альфа-хижачок. Вони більше не сварилися відкрито. О ні, це переросло у щось страшніше — у “дружнє суперництво”.

Дисципліна №1: Випічка.

— Мій пиріг з м'ясом молодого василіска ніжніший! — заявляла Рита, ставлячи тарілку перед чоловіком.

— А мій штрудель з ельфійськими яблуками дає +10 до спритності! — парирувала Ліра, пхаючи Морґрату іншу тарілку.

Володар був змушений їсти обидва, щоб нікого не образити. До вечора він відчував себе колобком, набитим тістом і політикою.

Дисципліна №2: Отрути.

Вони окупували лабораторію.

— Ти додаєш забагато миш'яку, — повчала Ліра. — Це вульгарно. Справжній майстер використовує екстракт блідої поганки. Він не має смаку.

— Люба, — сміялася Рита. — Там де ти вчилась, я викладала. Я винайшла олію на основі сліз податкового інспектора. Вона роз'їдає сталь за секунду.

Морґрат боявся пити чай у власному домі, попередньо не перевіривши його на Зілчі.

Дисципліна №3: Побутова Хімія.

— Кров троля дуже погано відпирається з шовку, — бідкалася Ліра, розглядаючи свій плащ.

— Спробуй суміш оцту і святої води, — радила Рита. — Шипить страшно, але плями виводить ідеально. Я так мантію чоловіка після страт чистила.

До кінця тижня вони вже не виглядали як вороги. Вони виглядали як дві подруги, які знайшли спільну мову на ґрунті любові до небезпечних речей і знущання над Морґратом.

І ось, коли Морґрат уже почав думати про втечу в монастир (бажано жіночий, там тихіше), прибув гонець. Він передав Лірі конверт із печаткою її батька.

Ліра розірвала конверт, прочитала, і її очі округлилися.

— Я не вірю... — прошепотіла вона.

— Що там? — запитала Рита, відкладаючи шпиці (вона вчила напівельфійку в'язати шкарпетки зі сталевого дроту).

— Батько пише: "Весілля скасовано. Наречений виявився ненадійним. Повертайся до роботи, є замовлення на ліквідацію купця"... Вона підняла очі на Морґрата.

— Що ти зробив? Ти вбив принца?

Морґрат, який нарешті міг спокійно посидіти в кріслі, ліниво перегорнув сторінку газети.

— Фі, як грубо. Вбивати принців — це викликати міжнародний скандал. Я зробив дещо гірше. Я нацькував на нього Податкову.

Ліра і Рита перезирнулися.

— Податкову? Світлу Податкову?

— Інспектори, люба Ліро, не мають національності, — усміхнувся Володар. — Вони служать Богу Бюрократії. А я з ним у хороших стосунках. Я просто надіслав їм анонімку про те, що твій наречений приховує доходи від продажу магічних амулетів у офшорах Звіролюдських Островів.

Він зробив ковток вина.

— На даний момент усі його рахунки заарештовані, замки опечатані, а сам він дає свідчення про походження кожного золотого в його казні. Твій батько, ніколи не видасть дочку за банкрута під слідством. Це репутаційний ризик.

Ліра дивилася на нього з непідробним захопленням.

— Ти чудовисько, — сказала вона. — Це геніально. Ти знищив його життя, навіть не торкнувшись зброї.

— Це називається "м'яка сила", — кивнув Морґрат.

Збори були швидкими. Ліра одягла свій (тепер ідеально чистий) плащ, перевірила кинджали (змащені новою олією за рецептом Рити) і закинула на плече дорожню сумку (набиту пиріжками).

Вона підійшла до Рити.

— Ну... дякую за гостинність. І за рецепт плямовивідника.

— Нема за що, — усміхнулася Рита. — І пам'ятай: коли ріжеш цибулю (або ворогів), тримай ніж під кутом.

— Запам'ятаю.

Потім вона повернулася до Морґрата.

— А тобі дякую за... порятунок. Я твій боржник. Якщо треба буде вкрасти щось у Світлого Короля — ти знаєш, де мене шукати.

— Йди вже, біда, — махнув рукою Володар. — І передавай вітання батькові. Скажи йому, щоб платив податки вчасно.

Двері зачинилися. У замку запала тиша. Морґрат видихнув так голосно, що погасли свічки.

— Нарешті... — прошепотів він, відкидаючись на спинку крісла. — Тиша. Спокій. Ніяких змагань. Ніяких ельфів на моєму столі.

Він подивився на Риту, очікуючи побачити радість від того, що суперниця зникла. Але Рита стояла біля вікна, дивлячись услід гості з легкою ностальгією.

— Знаєш, — задумливо сказала вона. — А вона нічого така. Весела. З характером. Мені навіть сподобалося.

Морґрат напружився.

— Тобі сподобалося? Ти ж хотіла її задушити в перший день.

— Ну, це спочатку. А потім ми порозумілися. Вона знає толк у моді і отрутах. Рідкісне поєднання.

Рита повернулася до чоловіка і усміхнулася тією самою посмішкою, яка обіцяла проблеми.

— Слухай, Морґрате. Нам треба частіше кликати її в гості. Або когось схожого. А то мені іноді нудно з тобою і твоїми звітами. А так хоч якась розвага.

У Морґрата випала газета з рук. Він відчув, як серце пропускає удар. Перспектива регулярних візитів напівельфійських шпигунок, які разом із його дружиною будуть обговорювати способи вбивства і пекти пироги, здалася йому страшнішою за повстання некромантів.

— Зілче! — хрипко гукнув він.

— Так, сір? — гоблін визирнув з-за штори. — Замуруй гостьову кімнату. Скажи, що там терміти. Магічні.

— Але ж...

— Це наказ! І зміни пароль на вході! "Вишневий сироп" скасовано! Новий пароль: "Морґрату потрібен спокій"!

Рита розсміялася і пішла на кухню, наспівуючи ельфійську баладу, яку її навчила Ліра. А Темний Володар зрозумів, що його спокійне життя закінчилося назавжди, і тепер він живе в очікуванні наступного "дівочого вечора", який може зруйнувати замок швидше за облогові машини.