Світлі та Темні

Світла Республіка (тимчасова назва, затверджена в третьому читанні) нагадувала п’яного матроса на палубі під час шторму. Вона хиталася з чітко вивіреною амплітудою, загрожуючи впасти, але якимось дивом трималася на ногах завдяки інерції та матюкам.

Коли базові проблеми — голод, холод і відсутність вугілля — були вирішені (або перейменовані на "тимчасові труднощі росту"), настав час для головного атракціону демократії.

Вибори Президента.

Морґрат, сидячи у своєму штабі, розглядав список кандидатів.

— Артуре, — сказав він, тицьнувши пальцем у пергамент. — Це точно виборчий бюлетень? Бо виглядає як дошка “Їх розшукує міліція”.

— Це кращі з кращих, — похмуро відповів Артур, який сидів у кутку і мріяв про відставку, риболовлю і, можливо, невелику кому, щоб виспатися.

Кандидатів було багато. Але реальних гравців на цій шахівниці було лише двоє.

Фаворит №1: Корнеліус ван дер Графт

Олігарх, агромагнат, власник заводів, газет. Людина і пароплав. Корнеліус був людиною, яка зробила себе сама, і тепер хотіла зробити всіх інших.

Він виглядав як ідеальний політик: дорогий костюм, білосніжна посмішка, від якої віяло холодом, і рукостискання, після якого хотілося перевірити, чи всі пальці на місці.

Його передвиборча програма була проста і геніальна: "Багатство — кожному! (Дрібним шрифтом: хто зможе його у мене відібрати)". Він знав, що говорити. Гномам він обіцяв зниження акцизів на пиво. Ельфам — екологічні гранти. Людям — стабільність.

— Він небезпечний, — констатував Морґрат. — Він професіонал. Він краде так віртуозно, що люди самі несуть йому гаманці і дякують за це.

Фаворит №2: Магістр Артур

— Я не хочу, — вкотре проскиглив Артур. — Морґрате, май совість. Я старий солдат. Я не знаю слів кохання, я знаю тільки статут караульної служби!

— Ти — бренд, — відрізав Морґрат. — Ти обличчя "Стабільності". Ти — "Той, Хто Не Вкрав" (хоча міг). Це унікальна торгова пропозиція на цьому ринку.

Морґрат просто не залишив йому вибору. Він призначив себе керівником передвиборчого штабу, заявивши: "Вибори — це бізнес. Товар — це ти. Покупці — електорат. А я — відділ маркетингу".

Решта кандидатів існували лише для того, щоб створювати шум і відтягувати голоси.

Герцог Леопольд.

Племінник колишнього короля. Молодий, красивий, з порожнечею в очах і вітром у голові. Його кампанія будувалася на ностальгії: "Повернемо старі добрі часи, коли все було зрозуміло, а селяни не ставили дурних питань".

— Його електорат — це бабусі, які люблять серіали, і молоді дівиці, які мріють стати герцогинями, — прокоментувала Рита. — Безпечний, але галасливий.

Леді Фазіре.

Представниця "Вільних Лісових Ельфів". Вона носила вінок із польових квітів і говорила про гармонію з природою. Але Морґрат, послухавши її промову, скривився.

— Чуєш ці звороти? "Іманентна сутність буття", "трансцендентний пріоритет духу"... Лісові ельфи так не говорять. Так говорить Лорд Елеріан.

Фазіре була лялькою. Рукою, що нею керувала, був хитрий глава Вищих Ельфів, який хотів більше влади, але боявся замастити манікюр.

Торін Залізнолобий.

Голова гільдії ковалів. Чесний, прямий, як рейка, і такий же гнучкий. Його програма складалася з одного пункту: "Більше заліза!".

— Чудовий мужик, — сказав Артур. — Але він пропонує перекувати корону на підкови, бо "так корисніше". Його не оберуть.

Були ще й екзотичні кандидати, яких довелося зняти з перегонів ще до старту.

Партія "Ельфійська Національна Єдність".

Їхня агітація зводилася до вимірювання форми вух штангенциркулем прямо на вулицях. Морґрат натякнув їм, що якщо вони не припинять, то він виміряє їм щось інше. Гільйотиною.

Церква Єдиного Світлого Бога.

Вони вирішили, що найкраща агітація — це публічне спалення "єретиків" (конкурентів). Морґрат пояснив їм, що це порушує правила пожежної безпеки, і дискваліфікував за хуліганство.

***

— Отже, — Морґрат став перед мапою Світлих Земель, розкресленою на "сектори охоплення". — Ситуація така. Корнеліус має гроші. Леопольд має ім'я. Фазіре має ельфів. А ми, Артуре, маємо дещо краще.

— Совість? — з надією запитав Артур.

— Ні, це у політиці неліквід, — відмахнувся Морґрат. — Ми маємо адмінресурс і чорний піар.

Він потер руки.

— Я ніколи не брав участі у виборах. У Темній Імперії все простіше: хто сильніший, той і правий. Але тут... Тут треба продати людям мрію. Або налякати їх так, щоб вони бігли до тебе як до єдиного рятівника.

Він повернувся до свого штабу (який складався з Рити, Катерини та кількох переляканих писарів).

— Починаємо операцію "Голос Народу". Рито, ти відповідаєш за чутки. Мені потрібно, щоб завтра всі знали: Корнеліус їсть дітей. Ні, це банально. Що він... хоче ввести податок на повітря!

— А це неправда? — уточнила Рита.

— Він про це думав, я бачив у його очах. Ми просто озвучимо його мрії. Катерино, бери своїх ветеранів. Ви йдете в народ. Не бити, ні. Просто... переконливо дивитися.

Морґрат посміхнувся.

— Вибори — це війна. Тільки замість мечів — обіцянки, а замість щитів — компромат. Артуре, готуйся. Ми зробимо з тебе Президента, навіть якщо ти будеш пручатися і кричати.

***

Морґрат завжди вважав, що у зла є стандарти. Зло має бути елегантним, логічним і, в ідеалі, мати чіткий бізнес-план.

Але Корнеліус ван дер Графт не був злом. Він був політиком. А це, як виявилося, набагато гірше.

У нього не було принципів. У нього не було совісті. У нього була лише Стелла.

Молодша сестра Рити, гламурна відьма з дипломом "Магічного маркетингу та маніпуляції свідомістю", очолила штаб олігарха. І це стало справжньою проблемою.

— Ти бачив це? — Рита кинула на стіл свіжий агітаційний буклет конкурента. — Вона використала шрифт "Comic Sans" для обіцянок пенсіонерам! Це ж заборонений прийом! Це діє на підсвідомість як гіпноз!

Морґрат взяв буклет. З обкладинки на нього дивився відфотошоплений до стану немовляти Корнеліус. Гасло гласило: "Зробимо Світлі Землі знову великими! (І безкоштовними)".

— Він обіцяє заборонити податки, — прочитав Морґрат. — І одночасно обіцяє потроїти пенсії.

— А нижче, — тицьнула пальцем Рита, — він обіцяє "Кожному лицарю — по дракону, кожному дракону — по лицарю".

— Це ж канібалізм! — обурився Артур.

— Це популізм, — виправив Морґрат. — І це працює.

Кампанія Корнеліуса була килимовим бомбардуванням здорового глузду.

Вранці він виступав перед Гільдією Тверезості і обіцяв "сухий закон". В обід він їхав до гномів і обіцяв "пивопроводи в кожен дім". Ввечері він клявся ельфам захищати ліси, а вночі підписував меморандум з лісорубами про розширення експорту деревини.

Але його головною зброєю стала Гречка.

Це була не проста гречка. Це була "Передвиборча Гречка від Корнеліуса". Стелла особисто зачарувала кожну пачку. Бабусі, отримавши кілограм крупи, миттєво забували про корупцію, інфляцію і те, що Корнеліус вкрав у них пенсійний фонд ще десять років тому. Вони бачили в ньому святого.

— Ми програємо гречці, — констатував Артур, дивлячись на рейтинг. — Морґрате, ми повинні щось дати людям! Може, рис? Або макарони?

— Ні, — відрізав Морґрат. — Якщо ми втягнемося в гонку круп, ми програємо. У Корнеліуса більше складів. Ми повинні бити асиметрично.

— Як? — запитав Артур.

— Ми будемо продавати правду. Але загорнемо її в таку обгортку, що вона здасться смачнішою за будь-яку кашу.

Наступного дня Штаб Артура (читай: Морґрат і Рита) перейшов у контрнаступ.

Стелла робила ставку на емоції. Рита вирішила бити по найболючішому — по гаманцю і почуттю власної важливості.

Морґрат запустив серію магічних білбордів. На них не було обличчя Артура. На них були прості написи чорним по білому:

"Корнеліус обіцяє скасувати зиму? Чудово. А хто оплатить опалення в пеклі?"

"Він дає вам гречку сьогодні, щоб з’їсти ваше м’ясо завтра."

"Артур. Він не обіцяє дива. Він обіцяє, що не чіпатиме ваші гроші."

Це був ризикований хід. "Анти-реклама". Але Морґрат знав психологію. Світлі народи століттями жили в пафосі. Їх нудило від пафосу, хоча вони самі цього не визнавали. Цинізм Морґрата став ковтком свіжого повітря.

Кульмінацією стала зустріч Стелли та Рити в ефірі ток-шоу "Магічна Кухня Політики".

Стелла прийшла в сукні з чистого світла, з зачіскою, яка порушувала закони фізики.

Рита прийшла в діловому костюмі і з папкою компромату.

— Мій кандидат, — щебетала Стелла, пускаючи в камеру магічні іскри, — це батько нації! Він хоче, щоб кожен жив у замку!

— За чий рахунок? — спокійно запитала Рита. — За рахунок тих, хто живе в землянках?

— Ти така нудна, сестричко! — фиркнула Стелла. — Людям не потрібна математика! Людям потрібна мрія! Корнеліус — це мрія! Він як єдиноріг!

— Корнеліус — це старий кінь, пофарбований вапном, — парирувала Рита. — А твій "єдиноріг" винен казні три мільйони за несплату податків на розкіш. Ось документи.

Стелла спробувала перевести тему на "енергетичні потоки" і "позитивні вібрації", але Рита дістала козир.

— До речі, — сказала вона, дивлячись прямо в кришталеву кулю камери. — Та гречка, яку роздає Корнеліус... Ми провели аналіз. Це кормова крупа для свиней. Смачного, шановні виборці.

Ефір перервали на рекламу, бо Стелла спробувала перетворити Риту на жабу, але влучила в ведучого.

У штабі Морґрата панувала напружена атмосфера. Артур сидів, обхопивши голову руками.

— Я сказав, що не буду брехати, — пробурмотів він. — Але ми зараз просто знищуємо опонента. Це... не по-лицарськи.

— Артуре, — Морґрат поклав руку йому на плече. — Лицарство — це коли ти виходиш на бій з драконом. А коли ти виходиш проти шулера, ти береш канделябр. Корнеліус грає крапленими картами. Ми просто увімкнули світло.

— А що робити з його обіцянкою "заборонити понеділки"? — запитав Артур. — Рейтинг цієї ідеї — 90%.

— О, тут ми його підтримаємо, — посміхнувся Морґрат. — Ми скажемо, що повністю згодні. І додамо, що для компенсації робочих годин ми вводимо два вівторка.

Артур вперше за місяць посміхнувся.

— Ти диявол, Морґрате.

— Я просто ефективний менеджер, — скромно відповів Темний Володар. — А тепер ходімо готувати промову для дебатів. Стелла готує голограму "Святого Корнеліуса, що йде по воді". Нам треба придумати, як зробити так, щоб він там послизнувся.

***

Зрештою настав “Тиждень тиші”.

Це був дивний час. Вперше за два місяці зі стін будинків не кричали плакати, а з магічних скриньок не лунали обіцянки перетворити воду на вино, а гній — на золото. Штаби згортали намети. Агітатори здавали нероздані флаєри на макулатуру, щоб отримати хоч якісь гроші на пиво.

У штабі Артура панувала атмосфера, яку можна було б назвати "напруженим очікуванням страти".

Морґрат сидів над звітами попередніх екзитполів, які йому приніс шпигун-тіньовик. Він дивився на цифри, і його брови повільно піднімалися вгору, намагаючись сховатися під лінією волосся.

— Артуре, — тихо сказав він. — Ми ідіоти.

— Що, програли? — з надією запитав Артур. — Корнеліус переміг? Я можу їхати на рибалку?

— Ні. Ми так захопилися боротьбою з "бультер’єром", що не помітили "пуделя".

Морґрат розвернув пергамент.

1. Корнеліус ван дер Графт — 30%.

2. Магістр Артур — 28%.

3. Герцог Леопольд — 28%.

— Леопольд?! — Артур поперхнувся чаєм. — Цей хлопчик, який на дебатах цитував вірші про ромашки? Цей манекен для парадного мундира? Звідки?

— Протестний електорат, — похмуро констатував Морґрат. — Люди втомилися від цинізму Корнеліуса. Люди втомилися від твоєї, вибач, "солдафонської" чесності. Вони подивилися на Леопольда і побачили казку. Красивий, молодий, дурний, але щирий. Він витратив на кампанію свої кишенькові гроші. Він не наймав технологів. Він просто ходив і посміхався. І це спрацювало.

Морґрат встав і накинув плащ.

— Я йду в місто. Мені треба поговорити з "надією нації".

Він знайшов Леопольда в елітному, але трохи занедбаному джаз-клубі "Синій Гном". Герцог сидів за барною стійкою, крутив у руках келих з віскі і виглядав на диво... дорослим.

Морґрат сів поруч.

— Ваша Світлосте. Не очікував побачити кандидата в президенти без охорони.

Леопольд сумно посміхнувся.

— А від кого мене охороняти? Від народу? Я ж їх люблю. І вони мене, здається, теж. Тільки я не розумію, за що.

— За красиві очі і відсутність судимостей, — чесно відповів Морґрат. — Скажіть мені, Леопольде, навіщо вам це? Ви ж аристократ. У вас блакитна кров. Навіщо вам це багно під назвою "політика"?

Леопольд зробив ковток і подивився в нікуди.

— Знаєте, Морґрате... Я все життя жив у палаці. Мені казали, що наш світ — це місце добра і світла. А потім сталася війна. Я поїхав на фронт... ну, ви знаєте, для фотосесії. Але я відбився від групи. Я бачив госпіталь. Я бачив, як живуть люди в розбомблених селах… Я хотів якось цьому зарадити, стати на чолі однієї з ділянок, замінивши Артура. Але я страшенно злякався, побачивши реальний стан справ.

Морґрат тихенько хмикнув, пригадавши чого саме злякався Леопольд.

Він повернувся до Темного Володаря. В його очах не було звичної пустоти. Там було щось, що злякало Морґрата навіть більше, ніж підступність Корнеліуса. Там була Віра.

— Я зрозумів, що всі ці гасла про "честь", "жертовність", "служіння" — це не просто слова для листівок. Це обов'язок. Noblesse oblige. Я справді хочу допомогти. Я не знаю як. Я не вмію керувати економікою, я плутаю дебет з кредитом. Але я хочу, щоб вони перестали страждати. Це наївно, так?

Морґрат мовчав.

Це було не наївно. Це було ідеально.

Перед ним сидів "Святий Дурень". Людина, яка щиро вірить у пропаганду. Таку людину неможливо купити, бо їй не потрібні гроші. Її неможливо залякати, бо вона вірить у свою місію. Але нею можна керувати, якщо переконати її, що це робиться заради "Великого Добра".

— Ні, Леопольде, — м'яко сказав Морґрат. — Це не наївно. Це саме те, що потрібно зараз Світлим Землям. Ви — символ. А символам потрібні... досвідчені радники.

Повернувшись до штабу, Морґрат виклав план.

— Артуре, ми виграємо ці вибори. Гарантовано. Але президентом будеш не ти.

— Ти мій рятівник! — Артур ледь не розцілував Морґрата. — Що треба робити?

— Завтра фінальна прес-конференція. Тобі не треба знімати кандидатуру, це прояв слабкості. Тобі треба просто... похвалити його. Скажи, що бачиш у ньому себе в молодості. Скажи, що майбутнє за такими, як він. Твій електорат — це люди порядку. Якщо ти скажеш, що Леопольд "нормальний хлопець", вони перестануть бачити в ньому клоуна і побачать наступника.

Прес-конференція стала тріумфом абсурду.

Корнеліус ван дер Графт, відчуваючи недобре, поводився агресивно. Він кричав, що Леопольд — шмаркач, який не відрізнить меч від зубочистки.

Леопольд, на диво, не реагував. Він відповідав ввічливо, цитував класиків і виглядав як янгол, на якого гавкає скажений пес.

А потім слово взяв Артур.

— Мій опонент каже про досвід, — прогудів старий воїн, важко спираючись на трибуну. — Так, у мене є досвід. У пана Корнеліуса є досвід. Але досвід часто робить серце черствим. Я дивлюся на Герцога і бачу те, що ми всі втратили. Чистоту помислів. Можливо, саме це зараз важливіше за вміння рахувати золоті монети.

Зала вибухнула оплесками. Стелла в кутку зламала свою чарівну паличку від люті.

***

День виборів. Ніч підрахунку голосів.

У центральному штабі панувала тиша, яку порушувало лише цокання годинника і звук відкривання пляшок з валер’янкою.

Морґрат, Артур і Рита сиділи перед магічним екраном.

Цифри змінювалися щохвилини. Це були "американські гірки".

22:00. Лідирує Корнеліус. Стелла вже постить фото з шампанським.

23:30. Підрахували голоси військових і гномів. Артур виривається вперед.

01:00. Прийшли дані з великих міст і університетів. Леопольд наздоганяє.

О третій ночі голова ЦВК (Центральної Виборчої Комісії), старий і підсліпуватий чарівник, вийшов на балкон.

— Громадяни Світлої Республіки! — прошамкотів він. — Ми маємо результати.

Морґрат затамував подих. Артур закрив очі.

— Третє місце... Магістр Артур. 25% голосів.

Артур видихнув. На його обличчі була суміш розчарування (все-таки его зачепили) і неймовірного полегшення (ніякої відповідальності!).

— Друге місце... — чарівник зробив драматичну паузу, протираючи окуляри. — Корнеліус ван дер Графт. 28%.

У штабі Корнеліуса хтось розбив магічну кулю. Чутно було, як Стелла верещить про фальсифікації.

— І перше місце... Новий Президент Світлої Республіки... Герцог Леопольд! 28,5%!

Перемога у пів відсотка. П'ять десятих, які змінили історію.

— Ну що ж, — Морґрат підняв келих з вином. — За перемогу демократії.

— Я програв хлопчиськові, який носить мереживні комірці, — пробурмотів Артур, дивлячись у свій келих. — Це ганьба для сивини.

— Ти не програв, — заспокоїв його Морґрат. — Ти виграв свободу. А Леопольд... Леопольд виграв головний біль на наступні п'ять років. І знаєш, що найкраще? Він буде ідеальним президентом. Він буде красиво виглядати на портретах, говорити про високе, а реальну роботу... реальну роботу будемо робити ми. Як консультанти, звісно.

Рита розсміялася.

— Ти невиправний. Ти тільки що поставив на чолі держави дитину, щоб керувати нею з тіні.

— Чому з тіні? — здивувався Морґрат. — Я офіційно запропоную йому свої послуги. Думаю, Прем'єр-міністр Морґрат звучить непогано. Як гадаєте?