Світлі та Темні

Будівництво нового «Монструозного акведука» (що мав доставляти не воду, а лаву до столичних заводів) зупинилося.

Це було нечувано. Зазвичай на будівництвах Імперії робота кипіла цілодобово, перериваючись лише на короткі переклички та планові жертвоприношення (тварин звісно, бо жертвувати кваліфікованими мулярами було економічно невигідно).

Гонець, що приніс звістку, трусився так, ніби побачив Ктулху.

— Ваша Темносте! Вони... вони не працюють!

— Закінчився цемент? — діловито запитав Морґрат, не відриваючись від карти.

— Ні, сір. Вони... повстали. Вони захопили риштування, вивісили плакати і вимагають переговорів.

— Раби? Вимагають переговорів? — Морґрат повільно підняв голову. — А де наглядачі?

— Наглядачі забарикадувалися в побутівці. Раби закидали їх гнилими помідорами і зачитали їм свої права.

— Права? — Володар зняв окуляри. — Зілче, нагадай мені, коли ми дали рабам права?

— Ну... — пом'явся радник. — Пам'ятаєте ваш указ №456 «Про гуманізацію примусової праці»? Ви заборонили тілесні покарання, ввели обов'язкові обідні перерви і нормування сну.

— Я хотів підвищити ККД! — обурився Морґрат. — Биття батогом знижує продуктивність праці на 15% через больовий шок!

— Так, сір. Але вони сприйняли відсутність батога як слабкість. Вони розбалувалися.

Морґрат зітхнув, встав і накинув дорожній плащ.

— Гаразд. Готуйте карету. Їдемо домовлятися.

Дорога до будмайданчика була довгою. Морґрат задумливо дивився у вікно на безкраї поля, де (тепер уже ситі і не биті) раби збирали чорний льон.

— Зілче, — порушив тишу Володар. — А звідки у нас взагалі ці раби на акведуку? Я пам'ятаю, ми давно не робили великих набігів. Війни немає.

— О, це цікава схема, — пожвавішав гоблін, дістаючи блокнот. — Ринок змінився. Раніше ми брали полонених. Тепер ми їх купуємо.

— Де?

— Переважно в Сірих Краях. Там зараз найбільший хаб работоргівлі.

— Але ж у Сірих Краях населення — півтора землекопа. Звідки у них тисячі рабів на експорт?

Зілч хитро усміхнувся.

— А це, сір, називається “міжнародний аутсорсинг проблем”. Сірі скуповують їх у Світлих Землях.

Морґрат здивовано підняв брову.

— Світлі продають своїх людей у рабство?

— Не зовсім. Вони проводять "депортацію небажаних елементів". Дивіться: у Світлих Землях є боржники. Є дисиденти. Є ті, хто не вписується в “традиційні світлі цінності”. Є просто бідняки, які не можуть заплатити податок на повітря. Король Світла не може їх стратити (це негуманно) і не хоче їх годувати (це дорого). Тому він тихо продає їх Сірим як “законтрактованих працівників”. А Сірі перепродають нам.

— Лицеміри, — пробурмотів Морґрат. — Вони продають своїх громадян, щоб купити наше дешеве вугілля. І хто після цього Імперія Зла?

***

Будмайданчик нагадував університетський кампус під час протестів.

Раби не працювали. Вони малювали плакати вугіллям на дошках: "Геть експлуатацію!", "Свободу, Рівність, Урбаністика!", "Ми не ресурс, ми особистості!".

Коли Морґрат вийшов з карети, його зустріли не страхом, а свистом.

До нього вийшов "Ревком"(революційний комітет). Охорона напружилася, але Володар жестом зупинив їх.

— Ми вітаємо тебе, представнику деспотичної влади! — вигукнув лідер, молодий хлопець, схожий на студента філософського факультету, якого відрахували за прогули.

— І я вас вітаю, — спокійно відповів Морґрат.

— Я чув, у вас є претензії до умов праці? Мало каші? Холодно в бараках?

— Ми не говоримо про ниці матеріальні блага! — пафосно заявив хлопець.

— Так. Ми вимагаємо скасування інституту рабства! — підтримала його дівчина поряд, — Ми вимагаємо негайного звільнення! Визнання нашої суб'єктності! Ми вимагаємо права на самовизначення і 8-годинний робочий день з вихідними!

Морґрат уважно оглянув їх, потім скосив погляд на Зілча.

— Володарю, — прошепотів радник. — Я знаю цей типаж. Це ж «Нові Світлі Ліві». Партія «Райдужний Світанок». Їх вигнали зі Світлих Земель, бо вони дістали навіть тамтешніх паладинів своїми лекціями про токсичну маскулінність лицарства.

Морґрат сів на купу цегли (підстеливши плащ).

— Послухайте, шановні. Я не можу скасувати рабство. Це базис нашої економіки. Хто буде крутити колеса в шахтах? Зомбі? Вони тупі. Демони? Вони дорогі. Ви — ідеальний варіант.

— Це експлуатація! — закричав комітет. — Це приниження людської гідності! Свобода — це найвища цінність!

— Свобода? — перепитав Морґрат, підвищивши голос. — А ви знаєте, що таке свобода в економічному сенсі?

Комітет перезирнувся.

— Це відсутність ланцюгів! — вигукнула якась ельфійка.

— Ні, — м'яко заперечив Темний Володар. — Свобода — це податки.

Він дістав блокнот.

— Дивіться. Зараз ви — раби. Держава (тобто я) забезпечує вас житлом (барак, опалення входить у вартість). Вас годують тричі на день (каша з м'ясом, вітамінізована). Вас лікують (бо хворий раб — це збитки). Вам видають одяг.

Він зробив паузу.

— А тепер уявімо, що я вас звільнив. Просто зараз. Ідіть.

— І підемо! — крикнув гном.

— Куди? — спитав Морґрат. — У Світлі Землі вас не пустять, ви там у чорних списках як екстремісти. У Сірих Краях вас знову продадуть. Залишитеся тут? Чудово.

Володар почав загинати пальці:

— Вам треба орендувати житло. Ціни на оренду в столиці виросли на 20%. Вам треба купувати їжу. А ціни на ріпу теж скачуть. Вам треба платити прибутковий податок, військовий збір, збір на утилізацію сміття...

— Ми будемо працювати! — сказав студент, вже менш впевнено.

— Ким? — усміхнувся Морґрат. — Ви філософ? Нам таких вистачає. Нам потрібні муляри. Ви вмієте класти кладку? Ні. Отже, ви прийдете сюди ж працювати різноробом. Зарплата мінімальна. Після сплати податків і оренди у вас залишиться грошей рівно на ту саму кашу, що ви їсте зараз. Тільки готувати її доведеться самому. Після роботи. Втомленим.

Натовп рабів почав прислухатися.

— Але це ще не найгірше, — Морґрат понизив голос, додаючи драматизму. — Найгірше у свободі — це Відповідальність.

Він обвів поглядом натовп.

— Зараз ви прокидаєтеся, і вам кажуть, що робити. Вам не треба думати. Вам не треба вирішувати, за кого голосувати, який тарифний план вибрати, в яку школу віддати дітей, що приготувати на вечерю. Ваш мозок вільний! Ви можете мріяти, писати вірші в голові, філософствувати.

— А ставши вільними... — продовжив він, — ви потрапите в пекло вибору. Ви будете лежати вночі і думати: "А чи правильно я живу? А чи вистачить мені грошей до зарплати? А чому сусід живе краще?". Це стрес. Це депресія. Це виразка шлунку.

— Подивіться на мого радника Зілча, — він вказав на гобліна, у якого сіпалося око. — Він вільний. Він багатий. Але він не спить, п'є заспокійливе і виглядає на двісті років, хоча йому всього сто дев’яносто. А подивіться на себе! Ви засмаглі, мускулясті, у вас здоровий сон. Ви — еліта, вільна від турбот! Ви — діти, про яких дбає суворий, але справедливий батько!

У лавах протестувальників пробіг шепіт.

— Ну, взагалі-то каша вчора була непогана, — буркнув хтось із задніх рядів.

— А за комуналку платити не треба? — перепитав інший. — Я пам'ятаю, як у Світлих Землях мені приходили платіжки... бррр, жах.

Члени Комітету запанікували.

— Товариші! Не слухайте демагога! Це пастка патерналізму! Ми не можемо розмінювати нашу гідність на ковбасу!

— А я не хочу гідність, я хочу стабільність! — крикнув огр-раб. — Мені тут нову робу видали!

Дискусія перетворилася на галас.

— Товариші! — заверещала ельфійка. — Ми маємо проголосувати!

— За що?

— За те, чи є свобода усвідомленою необхідністю, чи нав'язаним соціальним конструктом!

— А які гарантії? — запитав "опозиційний блок" рабів. — Хай закріплять норму м'яса в Конституції!

— Це зрада ідеалів! — кричали радикали.

— Це здоровий глузд! — кричали прагматики.

Почався хаос.

Ліваки, як це їм і властиво, почали сперечатися між собою.

— Ти троцькіст!

— А ти опортуніст!

— А ти взагалі продався за сочевичну юшку!

Дискусія переросла в штовханину. Хтось дістав статут партії і почав бити ним опонента по голові. Через годину суперечок, криків та процедурних питань (хто має право голосу, чи потрібен кворум, і чи можна вважати підняту лопату за мандат), лідер комітету витер піт з чола і звернувся до Морґрата.

— Ем... Пане Тиран. Ми... е-е... не дійшли консенсусу. Фракція "Ситі шлунки" блокує трибуну. Фракція "Вільні митці" оголосила голодування (але тільки до вечері).

— І що ви вирішили? — запитав Володар, ледь стримуючи посмішку.

— Ми вирішили... взяти паузу. Ми повертаємося до роботи, щоб зберегти економічний базис для подальшої класової боротьби. Питання про повстання переноситься на наступне пленарне засідання... скажімо, через квартал. Нам треба допрацювати маніфест.

Морґрат встав, обтрусив плащ.

— Мудре рішення. Дуже зріле. Працюйте. А я накажу видати сьогодні подвійну порцію компоту. За конструктивізм!

— Ура! — крикнув натовп, забувши про "кайдани гноблення".

Будівництво відновилося. Стукот молотків залунав з новою силою, перемішуючись із палкими політичними дебатами, які тепер велися без відриву від виробництва.

***

Повертаючись додому, Морґрат задоволено відкинувся на подушки карети.

— Це було геніально, сір, — захоплено сказав радник. — Ви продали їм рабство як привілей.

— Це не я геній, Зілче. Це природа. Більшість людей боїться свободи більше, ніж батога. Дай їм сите корито і ілюзію безпеки — і вони самі надягнуть нашийники.

Він подивився у вікно на похмурі пейзажі своєї Імперії.

— Але на майбутнє, Зілче...

— Так, сір?

— Скажи нашим закупівельникам у Сірих Краях хай перевіряють не тільки зуби і м'язи.

— Як саме?

— Показуйте їм лопату. Якщо вони запитають "Куди копати?" — беремо. Якщо вони запитають "А чому лопата чорна, це расизм?" або почнуть цитувати Маркса — нам того не треба навіть задарма. Взагалі краще брати селян. Вони, принаймні, знають, що булки ростуть не на деревах свободи…