Світлі та Темні

У Світлій Республіці нарешті запанував той рідкісний вид політичної гармонії, який у Темній Імперії зазвичай досягався шляхом масових страт, а тут утворився завдяки банальному, але геніальному розподілу обов'язків.

Система працювала як швейцарський годинник. Суворий Прем'єр-міністр Герман "Бетон" майже не виходив зі свого кабінету. Він сидів там у хмарі тютюнового диму, ричав на міністрів, різав бюджети і керував країною за допомогою калькулятора та погроз кримінальними справами. Народ його боявся, але поважав.

Молодий Президент Леопольд, навпаки, став ідеальною вітриною республіки. Він "торгував обличчям": перерізав стрічки на відкритті нових лікарень, цілував немовлят, виступав на громадських трибунах із промовами про Світло, Добро та Економічне Зростання. Народ його обожнював і вважав, що саме його сяюча посмішка змушує пшеницю колоситися рясніше.

Морґрат же, залишаючись у тіні, виконував роль "незалежного члена наглядової ради", час від часу підкидаючи обом корисні поради на кшталт: "Германе, не можна саджати за несплату податків посмертно, некромантія у вас досі під забороною", або "Леопольде, коли тиснутимеш руку послу гномів, не нахиляйся, бо він сприйме це як слабкість і поцупить твій годинник".

Але настав день, коли вітрину довелося вивезти на міжнародну виставку.

Південні Острови зустріли делегацію Світлої Республіки палючим сонцем, криками тропічних птахів та запахом дорогих коктейлів. Це був райський архіпелаг, населений народом звіролюдів. Вони славилися своїми курортами, але ще більше — своєю меркантильністю.

Леопольд стояв у номері елітного готелю "Пальма та Ікло", нервово поправляючи краватку. Його місія була критично важливою: укласти нові торговельні договори між Республікою та Островами. Світлі Землі потребували імпорту магічної солі та екзотичних фруктів, а звіролюди мали гроші, щоб купувати республіканську сталь.

Проблема полягала в тому, що Острови представляв торговельний синдикат. І його очільники були не просто хитрими ділками. Вони були лисами і шакалами. Буквально. Антропоморфними, вкритими шерстю, з гострими зубами і ще гострішим діловим чуттям. Биті життям хижаки, які з'їли не одного посланца Північних Королівств на сніданок (у фінансовому сенсі, хоча чутки ходили різні).

Леопольд виглянув у коридор і полегшено видихнув, побачивши знайому постать. Морґрат ішов по товстому килиму, читаючи якийсь сувій. На Темному Володарі була його звична чорна сорочка, але, віддаючи данину місцевому клімату, вона мала стриманий принт у вигляді маленьких сірих черепів.

— Пане Морґрате! — Леопольд кинувся до нього, як потопаючий до рятівного кола. — Слава Світлу, ви тут! Мені потрібен бриф. Мені потрібен план переговорів. Ці звіролюди... вони мене лякають. Кажуть, Міністр Торгівлі, пан Ренард — справжній лис. А його заступник...

— Шакал, я знаю, — перебив Морґрат, не відриваючись від пергаменту. — Доброго ранку, Леопольде. Радий тебе бачити, але часу не маю.

— Як не маєте? — Президент розгублено закліпав очима. — Ви ж приїхали мене консультувати!

— Леопольде, мій хлопчику, світ не обертається навколо твоєї республіки, — Морґрат нарешті згорнув сувій і подивився на юнака. — Я приїхав сюди у державних справах Темної Імперії. Мені потрібно підписати договір оренди з артіллю акулолюдів щодо глибоководних баз для моїх кракенів. Акули — хлопці специфічні, якщо я запізнюся на зустріч, вони можуть відкусити половину знижки. Або половину мого посла.

— Але ж як я сам? — Леопольд зблід. — Я ніколи не вів переговорів з хижаками! Вони ж розірвуть мене на пункти і підпункти! Вони впишуть у договір мою нирку дрібним шрифтом!

Морґрат поклав руку на плече Президента і важко зітхнув.

— Ти — Президент незалежної держави. Ти пройшов вибори. Ти пережив "Ніч палаючих гербів". Я не можу вічно водити тебе за ручку, Леопольде. Це твоє тренування в польових умовах.

— Дайте хоча б одну пораду! — благав Леопольд, чіпляючись за рукав Темного Володаря. — "Батьківську", як ви вмієте!

Морґрат подивився на годинник, з якого визирнула маленька зозуля-скелет і прокувала дев'яту ранку.

— Гаразд. Слухай уважно. Вони хижаки. Вони відчувають запах страху. Тому перше: ніколи не вибачайся, якщо не розлив на них каву. Друге: читай кожну сторінку, навіть якщо вони кажуть, що це "стандартна форма". І третє, найголовніше: якщо вони почнуть посміхатися і показувати зуби, не думай, що вони привітно раді тебе бачити. Вони просто приміряються, з якого боку краще відкусити твій бюджет. Зрозумів?

Леопольд нервово ковтнув і хитнув головою.

— От і молодець. А тепер розправ плечі, зроби обличчя, ніби ти контролюєш ситуацію, і йди туди. Нехай Світло береже твій інвестиційний клімат.

Морґрат розвернувся і швидким кроком пішов геть, залишивши юнака наодинці з його панікою.

Леопольд підійшов до масивних подвійних дверей конференц-залу, зроблених з червоного дерева. За ними на нього чекав синдикат звіролюдів. Він поправив значок-смайлик на лацкані піджака, згадав ідеали Добра, глибоко вдихнув і рішуче натиснув на ручку дверей.

Він входив у лігво звіра. Буквально і юридично.

***

Переговори Морґрата з артіллю Акулолюдів пройшли з тією специфічною діловою елегантністю, яка зазвичай супроводжується запахом крові у воді та глухими ударами об стіл. Дон Кархародон, голова глибоководного артілі, спробував був виторгувати додаткові пільги на транзит душ потопельників, але Темний Володар просто поклав перед ним розрахунки вартості утримання підводних вулканів. За двадцять хвилин контракт про оренду баз для кракенів був підписаний, завірений укусом і скріплений келихом солоної води з лаймом.

Звільнившись раніше запланованого, Морґрат вийшов на простору терасу свого люксу, звідки відкривався розкішний краєвид на білосніжні пляжі та лазурний океан. Він замовив собі крижаний коктейль, сів у плетене крісло і... відчув, що не може розслабитися.

Його думки вперто поверталися до будівлі навпроти, де в конференц-залі з кондиціонером молодий Президент Леопольд зараз сидів один проти цілої зграї професійних хижаків.

Морґрат міг скільки завгодно переконувати себе, що Світла Республіка — це просто "сусідський проект", але правда полягала в тому, що він вклав у цю державу занадто багато. Він інвестував туди свій час, свої нерви, свої найкращі політтехнології і навіть частину свого здорового глузду. Світла Республіка була його улюбленим стартапом. А в бізнесі не можна дозволяти, щоб твій стартап розірвали на шматки якісь острівні торгаші в гавайських сорочках.

"Якщо цей хлопчисько провалить переговори, Республіка отримає дефіцит бюджету, — розмірковував Морґрат, покручуючи соломинку. — Якщо буде дефіцит, Герман "Бетон" почне урізати соціальні програми. Почнуться страйки. Стабільність похитнеться. А нестабільний сусід — це загроза моїм експортним магістралям. Не кажучи вже про те, що Леопольд після провалу може впасти в депресію і знову почати читати вірші про жертовність. Цього я не витримаю".

Однак, прямо вриватися в переговорну кімнату і бити лиса Ренарда по пухнастій пиці магічним посохом було не можна. Це знищило б крихку впевненість Леопольда у власних силах. Хлопець мав повірити, що він сам виграв цю битву.

Морґрату потрібен був філігранний маневр. Втручання настільки масштабне, щоб змінити розклад сил, і настільки непомітне, щоб ніхто не зрозумів, звідки дме вітер.

Він дістав з внутрішньої кишені магічний комунікатор і налаштував його на частоту Обсидіанової Цитаделі.

— Зілч? — тихо промовив він.

— Слухаю, Ваша Темносте! — миттєво відгукнувся гоблін, судячи зі звуків на фоні, він саме штампував якісь дозволи.

— Негайно підготуй два накази. Перший: Темна Імперія оголошує про раптові та безстрокові військово-морські навчання у Південному Океані. Перекрити торговельні маршрути, що йдуть від Південних Островів на схід. Причина — міграція вибухонебезпечних глибоководних їжаків.

— Зроблено, Ваша Темносте! Будуть скаржитися на порушення свободи судноплавства.

— Нехай скаржаться їжакам. Другий наказ: запусти через нашу агентуру в Сірих Краях достовірну чутку. Темна Імперія нібито розробила технологію синтезу магічної солі. Дешевої, якісної, у промислових масштабах. Скажи, що ми готуємося викинути на ринок першу партію за демпінговими цінами вже наступного місяця.

На тому кінці зв'язку повисла благоговійна пауза.

— Ваша Темносте... але ж магічна сіль — це 70% експорту Південних Островів. Якщо ця чутка піде, їхні ф'ючерси обваляться до вечора! Їхня економіка почне задихатися!

— Вона почне задихатися вже за десять хвилин, Зілч. Виконуй.

Морґрат відключив зв'язок і зробив ковток коктейлю. Макроекономічна магія була набагато ефективнішою за будь-який вогняний шторм.

***

Тим часом у конференц-залі "Пальми та Ікла" ситуація для Леопольда складалася критично.

Міністр Торгівлі Ренард — розкішний антропоморфний лис у дорогому льняному костюмі — кружляв навколо столу, мов хижак навколо пораненої здобичі. Його заступник, шакал у круглих окулярах, безперервно клацав рахівницею, вибудовуючи фінансові пастки.

— Отже, пане Президенте, — муркотів Ренард, демонструючи ідеально білі ікла. — Ваша республіканська сталь, звичайно, непогана. Але логістика... ризики... Ми готові купувати її, але зі знижкою у тридцять відсотків від ринкової вартості. А натомість ми милостиво дозволимо вам купувати нашу магічну сіль за фіксованою преміальною ціною. Це надзвичайно щедра пропозиція для молодої демократії.

Леопольд сидів рівно, зціпивши зуби. Він згадав перше правило Морґрата: "ніколи не вибачайся".

— Тридцять відсотків — це грабіж, — сказав він, намагаючись, щоб його голос не тремтів. — Прем'єр-міністр Герман відірве мені... тобто, парламент не ратифікує таку угоду.

— О, пане Президенте, бізнес є бізнес, — розвів пухнастими руками шакал. — Якщо ви не згодні, ми просто знайдемо інших постачальників. Ваша позиція надто слабка, щоб диктувати умови. Ми можемо чекати. А чи може чекати ваша промисловість?

Вони притисли його до стіни. Леопольд відчув, як по спині котиться крапля холодного поту. Він згадав друге правило: "читай кожну сторінку". Але читати не було сенсу — договір був кабальним від першої до останньої літери.

Він згадав третє правило: "якщо вони показують зуби — не думай, що вони привітні". Леопольд нахмурився, склав руки на грудях і просто замовк, дивлячись на лиса похмурим, немиготливим поглядом. Він не знав, що робити, тому вирішив не робити нічого.

Ренард якраз набрав у груди повітря, щоб добити опонента ультиматумом, коли двері зали рвучко відчинилися.

До кімнати, порушуючи всі протоколи, вбіг секретар-тхір. Він був блідий, а його шерсть стояла дибки. Він підскочив до Ренарда і щось гарячково зашепотів йому на вухо, розмахуючи телеграмою.

Леопольд спостерігав, як змінюється обличчя Міністра Торгівлі. Пихата посмішка лиса повільно сповзла. Вуха притиснулися до голови. Він вихопив телеграму, пробіг очима текст, і його хвіст нервово сіпнувся. Потім він передав папірець шакалу, який після прочитання впустив свою рахівницю на підлогу.

"Темна Імперія блокує східний транзит... Обвал цін на магічну сіль через загрозу імперського демпінгу... Біржа панікує..." — ці слова пульсували в їхніх головах.

Раптом ізольований і самодостатній архіпелаг опинився в економічній блокаді з загрозою знецінення свого головного ресурсу. Їм терміново, життєво необхідно було диверсифікувати ризики. Їм був потрібен надійний, великий ринок збуту на Заході, куди імперські кораблі не заходили. І їм потрібен був довгостроковий контракт з фіксованою ціною на сіль, поки ринок не обвалився остаточно. А ще їм критично потрібна була сталь для будівництва власного військового флоту, щоб хоч якось протистояти блокаді.

І єдиним джерелом усього цього був блідий юнак, який сидів перед ними і похмуро мовчав.

Ренард повільно перевів погляд на Леопольда. Він раптом по-іншому оцінив це мовчання. Звіролюд зрозумів: цей хлопчисько не просто так "тягнув час". Він знав. Республіка якось домовилася з Темним Володарем! Це скоординована атака! Цей молодий Президент — не наївний ідеаліст, а безжальний інтриган, який холоднокровно загнав їх у пастку і тепер чекає, поки вони самі приповзуть на колінах.

— Пане Президенте... — голос Ренарда втратив муркотливі нотки і став хрипким. Лис дістав хустинку і витер лоб. — Здається... ми дещо переоцінили кон'юнктуру ринку.

Леопольд, який не мав уявлення ні про які телеграми, згадав настанову Морґрата і продовжував похмуро мовчати.

Шакал поруч нервово зглотнув.

— Ми... ми готові переглянути умови, — поспішно втрутився він. — Знижка на сталь скасовується. Ми купуємо за ринковою ціною. Навіть з премією у п'ять відсотків за терміновість поставок!

Леопольд ледь не впав зі стільця від здивування, але згадав, що Президент не повинен падати зі стільця. Він лише злегка підняв брову.

— П'ять відсотків? — тихо перепитав він (насправді просто від шоку, бо не міг повірити своєму щастю).

Ренард сприйняв це як відмову акули, яка відчула кров.

— Десять! — вигукнув лис. — Ми даємо премію десять відсотків! І фіксуємо ціну на нашу магічну сіль для вашої Республіки на найближчі п'ять років... зі знижкою у десять відсотків від поточної ціни! Тільки, прошу, підпишімо договір сьогодні! Прямо зараз!

Леопольд дивився на нові цифри, які шакал гарячково вписував у бланк. Це було не просто вигідно. Це було економічне диво. Республіка отримає мільярдні надходження.

— Я маю уважно прочитати кожну сторінку, — сказав Леопольд, напускаючи на себе максимальну солідність, хоча його серце билося як скажене.

— Звісно, звісно, пане Президенте! Читайте скільки завгодно! — Ренард поклонився, нервово поглядаючи на годинник, розуміючи, що кожна хвилина без цього контракту коштує Островам мільйони на біржі, що стрімко падає.

***

Дві години потому Морґрат, який допивав уже третій коктейль, побачив, як з будівлі переговорів виходить делегація звіролюдів. Лис і шакал виглядали так, ніби їх щойно переїхав асфальтоукладальник. Вони постійно озиралися і витирали піт з пухнастих лобів.

Слідом за ними, в супроводі охорони, вийшов Леопольд. Він тримав у руках шкіряну папку з договором. Хлопець виглядав дещо розгубленим, але сяяв такою непідробною гордістю, що його можна було використовувати як маяк для кораблів.

Морґрат ледь помітно посміхнувся і салютував йому келихом з тераси.

"Молодець, хлопчику, — подумав Темний Володар. — Ти навчився нічого не робити з таким виглядом, ніби керуєш всесвітом. Це головна навичка будь-якого демократичного лідера".

Він дістав комунікатор.

— Зілч. Навчання флоту скасувати, їжаки мігрували назад. Чутки про синтетичну сіль спростувати як "недобросовісну конкуренцію". Справу зроблено. Можемо повертатися додому.

***

Увечері, коли палюче сонце Південних Островів змінилося затишною, знайомою темрявою Обсидіанової Цитаделі, Морґрат нарешті дозволив собі розслабитися. Він сидів у своєму кабінеті, закинувши ноги на масивний стіл, і неквапливо дегустував ельфійський коньяк.

Магічний кристал зв'язку на столі коротко блимнув і завібрував басовитим гулом. Темний Володар провів рукою над артефактом. У гранях кристала з'явилося суворе, витесане з каменю обличчя Германа "Бетона". Дим від сигари що курив Прем'єр-міністр Світлої Республіки, здавалося, просочувався крізь ефір.

— Вечір добрий, Морґрате, — прогудів Герман без зайвих прелюдій.

— І тобі не хворіти, пане Прем'єре. Як там наш юний дипломат? Довіз контракт, чи згубив по дорозі, роздаючи милостиню?

На кам'яному обличчі Германа промайнула тінь посмішки — рідкісне явище, що зазвичай з'являється лише після перевиконання плану зі збору податків.

— Довіз. Я щойно закінчив вивчати умови. — Герман випустив струмінь диму і пильно подивився на Морґрата. — Не знаю, що ти там зробив. І, якщо чесно, знати не хочу. Мені моя нервова система і чисте сумління дорожчі за геополітичні таємниці. Але... дякую.

Морґрат скромно знизав плечима, приймаючи подяку як належне.

— Леопольд на ці переговори їхав переляканий як кошеня, — продовжував Герман. — А повернувся — гордим левом. Ходить тепер по палацу з розправленими плечима, розповідає міністрам про "твердість позиції" і "непохитність намірів". Навіть спробував стукнути кулаком по столу, коли Міністр Освіти попросив грошей на нові арфи. Я, звісно, пояснив йому, що стіл державний і псувати його не треба, але факт залишається фактом: у хлопця прорізався хребет.

— Все йде добре, Германе. Дай людині відчути смак перемоги, і вона сама почне працювати на результат. Головне, що ми закрили дефіцит і забезпечили промисловість ресурсами.

Герман серйозно кивнув.

— Так. Це дає нам фору мінімум на кілька років стабільності.

Морґрат нахилився ближче до кристала, і його голос став тихим, діловим і вкрадливим. Тим самим голосом, яким він колись об'єднував розрізнені племена Темних Земель у єдину корпоративну структуру.

— Якщо все і далі йтиме такими темпами, мій друже, ми скоро підійдемо до вирішення головного питання. Того, заради якого ми взагалі затіяли весь цей ремонт у вашому Світлому Дурдомі.

Герман напружився. Сигара в його зубах завмерла.

— Ти про що?

— Про прямий торговий союз між Світлою Республікою і Темною Імперією, — чітко артикулюючи кожне слово, вимовив Володар.

— Ніяких Сірих Країв як прокладок. Ніяких "нейтральних" гномів-посередників, які беруть тридцять відсотків комісії за перетин кордону. Прямий обмін товарами, технологіями та капіталом. Відкриті магістралі. Спільні митні зони.

У кабінеті Прем'єр-міністра запанувала мертва тиша. Герман перетравлював почуте. Його прагматичний мозок миттєво оцінив масштаб неймовірної економічної вигоди. І такий самий масштаб неминучого політичного вибуху.

— Світлі та Темні... офіційно? — хрипко запитав він. — Парламент з'їсть власні мандати. Церковники влаштують масове самоспалення. Це ж злам тисячолітньої парадигми! Це політичне самогубство, Морґрате!

— Це економічний джекпот, Германе, — спокійно парирував Володар. — А парадигми... повір мені, парадигми дуже швидко міняються, коли в казні стає вдвічі більше золота. Ми об'єднаємо економіки нашого континенту так тісно, що жодна війна більше ніколи не буде рентабельною. Ми підготуємо ґрунт. Поступово.

Герман потер підборіддя, і в його очах запалився азартний вогник справжнього індустріаліста, який побачив креслення ідеального механізму.

— Звучить як абсолютне божевілля... Мені подобається. Будемо над цим працювати.

— Чудово, — Морґрат відкинувся на спинку крісла. — Але є одна критично важлива умова.

— Яка?

— Леопольду про це поки що — ані слова.

— Чому? Він же тепер "гордий лев", сам сказав.

— Тому що лев він тільки на фоні острівних лисиць, — Морґрат іронічно посміхнувся. — А тут мова йде про офіційний, документально закріплений союз із Самим Втіленням Темряви. Його ідеалістична психіка цього поки не витримає. Він почне шукати в цьому моральний підступ, думати про "ціну душі" і писати промови про те, що Світло не може підписувати меморандуми з Пітьмою.

Морґрат зітхнув, згадуючи наївні блакитні очі Президента.

— Не треба лякати дитину завчасно. Нехай поки що грається у великого державного діяча, насолоджується рейтингами і перерізає стрічки. А коли фундамент буде залито... ми просто поставимо його перед фактом, який буде надто вигідним, щоб від нього відмовитися.

— Згоден, — кивнув Герман, загасивши сигару в попільничці. — Дорослі справи залишимо дорослим. На добраніч, Володарю.

— І тобі, Прем'єре.

Кристал згас. Морґрат підійшов до вікна і подивився на червоне зарево Великого Вулкана на горизонті. Десь там, за невидимим кордоном, лежали Світлі Землі, які він повільно, але невідворотно перетворював з поля бою на надійного бізнес-партнера. І ця думка зігрівала його краще за будь-який коньяк.