Світлі та Темні

Того ранку Морґрат прокинувся з дивним передчуттям. Воно нагадувало те саме відчуття, коли ти забув закрити люк у прірву, і звідти віє протяг. Але люки були закриті, кава зварена, а державний борг Світлої Республіки стабільно зменшувався.

Біда прийшла не з боку економіки, а з боку родинних зв'язків.

У вітальні, посеред кімнати, виник портал кольору зіпсованого борщу. З нього вийшла старша сестра Рити — Інгрід.

Якщо Риту Морґрат кохав і побоювався, а тещу Матильду Ізольдівну поважав і панічно боявся, то Інгрід викликала у нього священний трепет. Це була жінка, яка вийшла заміж за Архідемона з сьомого кола Пекла і змусила його стати веганом.

— Привіт, сімейство! — гаркнула Інгрід так, що кришталева люстра жалібно дзенькнула. — У нас форс-мажор. Вільзевул перегорів на роботі. Нервовий зрив. Вчора намагався підсмажити кур’єра поглядом, а коли не вийшло — розплакався. Нам терміново треба в санаторій. Сірчані ванни, грязі, повний детокс від реальності.

— О, бідний Вільзевул, — співчутливо кивнула Рита. — Звісно, їдьте. А діти?

— А діти, — Інгрід хижо посміхнулася, — побудуть у своєї улюбленої тітоньки. Всього два дні. Ну, може три. Максимум тиждень, якщо Вільзевулу пропишуть курс електрошоку.

Морґрат, який до цього моменту намагався злитися зі шторами, полегшено видихнув. "У тітоньки". Тобто у Рити. Це означало, що він, як зайнятий державний діяч, може спокійно евакуюватися в свій кабінет, замкнутися там і вдавати, що рятує світ від чергової кризи.

— Чудово! — вигукнув він, виходячи з тіні. — Рито, люба, це так благородно з твого боку! Я не буду вам заважати. У мене якраз... е-е-е... нарада з Міністром каналізації. Дуже важлива. Стратегічна.

Він вже зробив крок до дверей, подумки відкриваючи пляшку колекційного вина, коли рука Рити лягла йому на плече. Важка, мов лапа дракона.

— Любий, — промуркотіла вона голосом, від якого у вампірів згорталася кров. — Куди це ти зібрався? Це ж наші племінники. А ми — сім'я. Ми — команда.

— Але я... — спробував заперечити Морґрат. — Я не вмію з дітьми! Я вмію з орками, з нежиттю, з бюрократами! Діти — це інший біологічний вид!

— Ти керував арміями тьми, — відрізала Рита. — Ти приборкав бюджетників. Ти пережив мою маму. Ти впораєшся з трьома милими дітками. Тим паче, Вільзевул казав, що вони тебе обожнюють. Вони вважають тебе "кумедним дядьком з вухами".

Перш ніж Морґрат встиг заперечити, що його вуха — це еталон ельфійської аристократії, з порталу вивалився "десант".

Їх було троє. Три вершники побутового Апокаліпсису.

Номер один: Ванесса.

Дівчинка-підліток років п’ятнадцяти (хоча за земним календарем їй могло бути і сто п'ятдесят). Одягнена у все чорне, але не в стилі "елегантне зло", а в стилі "життя — це тлін". Вона стояла, притулившись до колони, і дивилася в магічне дзеркальце, ігноруючи існування оточуючих.

— Привіт, Ванессо, — обережно сказав Морґрат. — Як справи?

Вона повільно підняла очі, в яких читалася вікова скорбота всього ельфійського народу.

— Цитадель — це такий крінж, — сказала вона. — Дядьку, ти живеш у минулому столітті.

Морґрат не знав, що таке "крінж", але відчув, що його образили.

Номер два: Клавдій.

Хлопчик років десяти. Охайний костюмчик, краватка-метелик і круглі окуляри, які робили його схожим на маленького злого бухгалтера. У руках він тримав товстий блокнот і олівець. Він дивився на Морґрата не як на родича, а як на об’єкт для вівісекції.

— Дядьку Морґрате, — пропищав він тоненьким голосом. — А це правда, що ваш Трон Черепів ергономічний? Я читав, що сидіння на кістках викликає сколіоз у 80% випадків. І ще, яка у вас корона? Справжня чи з фольги? Якщо справжня, то чи плавиться вона при температурі в тисячу градусів?

Морґрат відчув, як у нього починає сіпатися око.

— Клавдію, йди пограйся... калькулятором.

Номер три: Вікторія.

Дівчинка років п’яти. Миле створіння з білявими кучерями... якби не той факт, що вона була одягнена в кольчугу (на три розміри більшу) і розмахувала дерев'яним мечем.

— Я не Вікторія! — закричала вона басом (мабуть, магія батька-демона). — Я — Віктор Кривавий! Де тут орки? Я хочу битви!

Інгрід швидко поцілувала дітей (Ванесса ухилилася, Клавдій витер щоку, Вікторія-Віктор спробувала вкусити матір за палець).

— Ну все, ми побігли! — крикнула сестра. — Інструкція в сумці! Клавдія не годувати цукром після шостої, бо він починає левітувати! Ванессу не питати про особисте життя, бо прокляне! А Віктору... просто не давайте гострих предметів! Па-па!

Портал закрився зі звуком "чпок", відрізаючи шляхи до відступу.

У кімнаті запала тиша.

Морґрат стояв навпроти трьох дітей.

— Ну що, — сказав він, намагаючись надати голосу авторитетності Темного Володаря. — Я — Морґрат Великий. У цьому домі діють правила. Пункт перший: не заходити в мій кабінет. Пункт другий...

— Дядьку, — перебила його Ванесса, не відриваючись від екрану. — У тебе пароль від вай-фаю "MorgrathTheBest123"? Серйозно? Це так... бумерськи. Я вже зламала.

— А я знайшов запальничку! — радісно сповістив Клавдій, витягуючи з кишені Морґрата магічне кресало.

— Кров богу крові! — заявила п'ятирічна Вікторія-Віктор, підходячи до Морґрата і з розмаху б'ючи його мечем по гомілці. Удар був напрочуд болючим.

Морґрат подивився на Риту. Рита стояла біля дверей кухні і посміхалася тією самою посмішкою, якою зазвичай проводжають гладіаторів на арену з левами.

— Розважайся, любий, — сказала вона. — А я піду приготую какао. Тобі знадобиться. Багато какао. І, можливо, заспокійливе.

Морґрат зрозумів: це була пастка. Найпідступніша пастка за останні триста років. Він залишився сам на сам з силою, яку неможливо було ані приборкати, ані залякати, ані систематизувати.

Він залишився з дітьми.

***

Ні для кого не секрет, що Пекло — це специфічне середовище для педагогіки. Там діють інші закони фізики, інші моральні орієнтири і, що найголовніше, зовсім інше розуміння слова "розвага". Для середньостатистичного чортеняти "гра в м'яча" зазвичай означає гру чиєюсь головою, а "хованки" закінчуються лише тоді, коли пошукова група знаходить того, хто сховався, в шлунку печерного хробака.

Тож Середній Світ став для племінників Рити справжнім культурним шоком. А вони — шоком для Середнього Світу.

Морґрат, як відповідальний управлінець, підійшов до питання виховання системно. Рівно о восьмій ранку він зібрав дітей у холі і повісив на стіну ватман із написом "Правила поведінки в зоні з пониженою концентрацією сірки".

— Отже, — почав він, тримаючи указку. — Пункт перший. Ми не вбиваємо те, що не намагається вбити нас.

— Нудно, — констатувала Вікторія (Віктор Кривавий), яка вже встигла заточити ніжку стільця об камін.

— Пункт другий, — підвищив голос Морґрат. — Гравітація тут працює постійно, а не лише по парних днях. Тому не стрибаємо з вікон третього поверху.

— А як перевірити межу міцності кісток? — поправив окуляри Клавдій, записуючи щось у блокнот. — Дядьку, у вас є статистичні дані щодо падіння ельфів на бруківку?

— Ні! І ми не будемо їх збирати! Пункт третій: Ванессо, припини постити в Інста-кулю фотографії моїх охоронців з підписом "крінжові боти".

— Але вони NPC, — закотила очі Ванесса, не відриваючись від екрана. — У них скриптів менше, ніж у моєї зубної щітки.

— Це елітна гвардія! — обурився Морґрат. — Все, інструктаж завершено. Йдемо на прогулянку в сад. Будемо... насолоджуватися природою.

Це була його перша фатальна помилка.

Сад Обсидіанової Цитаделі був гордістю Морґрата. Тут росли рідкісні отруйні орхідеї, хижі ліани (які були на дієті і не кусали господарів) і навіть один декоративний ент, який вмів розповідати анекдоти.

Діти сприйняли сад як полігон.

Першою проблемою стала Вікторія і фауна.

Маленька дівчинка побачила метелика. У Пеклі все, що літає, зазвичай плюється кислотою або висмоктує мозок. Тож реакція Вікторії була миттєвою і професійною. Вона видала бойовий клич "За Трон Черепів!" і метнула в комаху каменюку. Правда промахнулась, збивши при цьому улюблену горгулью Морґрата.

— Це метелик! — кричав Морґрат, намагаючись врятувати залишки клумби, яку Вікторія почала "зачищати" мечем. — Він запилює квіти!

— Він розвідував позиції! — ревіла Вікторія. — Я бачила в його фасеткових очах відображення моєї смерті!

Поки Морґрат відбирав у дівчинки меч (який вона намагалася замінити на садові ножиці), Клавдій знайшов ставок.

Він сидів на березі і кидав у воду дивні пігулки, від яких вода починала пінитися і змінювати колір на кислотно-зелений.

— Клавдійє! Що ти робиш?! — заволав Володар. — Там живуть мої коропи коі! Вони коштують як невелике герцогство!

— Я змінюю рівень pH, — спокійно пояснив хлопчик. — Вода занадто прісна. Я хочу створити для них кислотне середовище, щоб прискорити еволюцію. Уявляєте, дядьку, коропи з ногами! Вони зможуть носити вам пошту!

У цей час Ванесса знайшла "сліпу зону".

Вона залізла на найвищу вежу Цитаделі (всупереч пункту про гравітацію), сіла на край, звісивши ноги в прірву, і увімкнула сумну музику на повну гучність.

— Це сонце... воно таке... позитивне, — скаржилася вона порожнечі. — Воно випалює мою темну сутність. Дядьку, у тебе є крем від засмаги з фактором захисту "Вампір"?

Морґрат бігав по саду, як загнаний звір. Він гасив палаючий кущ (Вікторія вирішила, що він засідка), виловлював мутованих коропів сачком і намагався перекричати емо-рок, що лунав з вежі.

Система управління дала збій. Його авторитет Темного Володаря розсипався перед лицем дитячої безпосередності.

— Дядьку! — гукнув Клавдій. — Я знайшов у сараї динаміт. Якщо прив'язати його до кота, чи спрацює ефект Шредінгера в макросвіті?

— Поклади динаміт! — закричав Морґрат, відчуваючи, як у нього починається нервовий тик. — Не чіпай кота! Кіт — це стратегічний ресурс!

Він зрозумів, що програє. Вікторія вже будувала барикаду посеред куща його колекційних троянд, готуючись до облоги. Клавдій змішував добрива з вугіллям. Ванесса стрімила його паніку в прямий ефір.

І тут з'явилася Рита.

Вона вийшла на терасу в халаті, тримаючи в руках тацю. Вона не кричала. Вона не бігала. Вона просто випромінювала ауру абсолютного, всеосяжного авторитету, замішаного на жіночій хитрості.

— Так, шпана, — сказала вона спокійно. — Хто хоче морозива?

Діти завмерли.

У Пеклі морозива не було. Там був тільки лід, і той використовувався для тортур грішників-зрадників у дев'ятому колі. Концепція "солодкого льоду" була для них міфом, легендою, про яку пошепки розповідали старі чорти.

— Це... те саме? — прошепотів Клавдій, випускаючи з рук детонатор. — Ендотермічна субстанція на основі лактози?

— Пломбір з шоколадною крихтою, — кивнула Рита. — Але є умова.

Вона обвела поглядом сад, що нагадував поле битви.

— Вікторіє, метелики — це не вороги, це дрони спостереження, які працюють на мене. Якщо ти вб'єш хоч одного, я втрачу сигнал. Зрозуміла?

Очі Вікторії розширилися від поваги.

— Так, тітко! Я буду охороняти периметр від птахів! Вони точно шпигуни!

— Птахів можна ганяти, але не їсти, — дозволила Рита. — Клавдію, експерименти дозволені тільки в спеціально відведеній зоні — на звалищі за замком. І тільки під наглядом гобліна-сапера. Якщо підірвеш Цитадель — морозива не буде тиждень.

— Логічно, — кивнув хлопчик, поправляючи окуляри. — Ризик втрати десерту перевищує наукову цінність вибуху.

— Ванессо, — Рита подивилася на вежу. — Злазь. У підвалі є кімната тортур з ідеальною акустикою і відсутністю світла. Можеш сидіти там, скільки влізе. І там ловить вай-фай.

— О, кайф, — долинуло згори. — Тітко, ти шариш.

Через десять хвилин діти сиділи на веранді, вимазані шоколадом, і виглядали майже як нормальні (хоч і рогаті) ангелочки.

Морґрат, брудний, обпалений і з сіпаючимся оком, впав у крісло поруч з дружиною.

— Як? — прохрипів він. — Як ти це зробила? Я використовував логіку! Я використовував командний голос! Я навіть думав застосувати закляття "Параліч"!

Рита посміхнулася, витираючи серветкою ріжок носа Вікторії.

— Любий, ти намагався керувати ними як армією. А діти — це не армія. Це стихійне лихо. Зі стихією не можна домовитися, її не можна залякати…

Вона простягнула чоловікові порцію морозива.

— Тримай. Тобі теж треба охолонути. І, до речі, Клавдій все ж таки щось зробив з водою. Коропи тепер світяться у темряві.

Морґрат глянув на ставок, де неоново-зелені риби плавали колами.

— Знаєш... а це навіть красиво. Може, залишимо? Економія на ліхтарях.

— От бачиш, — підморгнула Рита. — Ти вже мислиш як батько. Шукаєш плюси в катастрофі.

***

Мудрість Рити, як завжди, виявилася тим самим втраченим магічним манускриптом, якого Морґрату так не вистачало для повного контролю над ситуацією. Слова про те, що дитячий хаос неможливо зупинити (але можна хоча б перенаправити), лягли на благодатний ґрунт його бюрократичного розуму.

Темний Володар зрозумів свою фундаментальну помилку. Він намагався застосувати до племінників-напівдемонів жорстку вертикаль влади. Але діти — це не орки, яким можна видати наказ і пригрозити стратою. Діти — це рідина. Вони заповнюють увесь доступний простір, просочуються крізь шпарини у правилах і руйнують несучі конструкції просто через свою природу, а не зі злого умислу.

Тож Морґрат вирішив перестати будувати дамби і почав копати канали.

Наступного ранку Цитадель прокинулася від тиші. Це була не та тривожна тиша, що передує вибуху, а робоча, систематизована тиша ефективного менеджменту.

Морґрат знайшов логіку в цьому абсурді. Він почав працювати на випередження.

З Вікторією (яка все ще вимагала називати себе Віктором Кривавим і шукала ворогів Легіону) він уклав офіційний контракт найманця. Замість того, щоб відбирати в неї зброю і забороняти бити вази, він видав їй карту Цитаделі, де червоним маркером були позначені "Тренувальні Зони". У підвалі він виставив шеренгу бракованих зомбі-манекенів, обмотаних м'якою тканиною (щоб дівчинка не поранилася), і призначив нагороду: одна відрубана голова манекена дорівнювала одному шоколадному батончику. Наступні вісім годин з підвалу лунало радісне сопіння, глухі удари дерев'яного меча та крики: "Помри, нечисть, в ім'я світлого... ой, тобто темного майбутнього!". Енергія руйнування була локалізована.

З Клавдієм довелося діяти тонше. Хлопчик-інтелектуал був бомбою уповільненої дії, чия жага до пізнання загрожувала самому існуванню континенту. Морґрат не став забороняти йому хімічні експерименти. Він просто перевів їх у правове поле. Він виділив Кдавдію покинуту алхімічну лабораторію у східному крилі (яка мала стіни товщиною у три метри і систему магічної вентиляції), видав захисний свинцевий фартух і... завалив паперовою роботою.

— Клавдію, мій юний друже, — сказав Володар, поклавши перед хлопчиком стос форм формату А4. — Справжня наука — це не вибухи. Це фіксація результатів. Перш ніж змішати екстракт мандрагори з кров'ю троля, ти маєш заповнити "Заявку на проведення ризикованого експерименту", написати "Обґрунтування наукової новизни" та скласти "Прогноз ймовірних руйнувань". Без підписів трьох експертів реактиви не видаються.

Цей геніальний хід паралізував Клавдія на півтори доби. Хлопчик із захватом занурився у бюрократію, виписуючи багатоповерхові формули в бланки і повністю забувши про сам процес підриву.

Найскладніше було з Ванессою. Підлітковий бунт неможливо було ні задобрити солодощами, ні задушити документами. Але Морґрат згадав свій досвід політичних дебатів у Світлих Землях. Він вирішив застосувати тактику "асиміляції протесту". Коли Ванесса вчергове почала голосно зітхати на терасі, скаржачись на те, що "життя — це біль, а дорослі — це тюремники душі", Морґрат не став її сварити. Він підсунув їй крісло, сів поруч, налив собі міцної кави і почав зітхати ще голосніше.

— Ти не розумієш всієї глибини темряви, дитино, — меланхолійно промовив Темний Володар, дивлячись у порожнечу з таким екзистенційним відчаєм, що навіть горгульї на даху пустили сльозу.

— Ви, молодь, граєтеся в депресію. А я бачив, як руйнуються імперії. Я щодня підписую звіти про закупівлю туалетного паперу для армії нежиті. Моє існування — це нескінченне колесо безглуздої рутини. Все є тлін. А найгірше те, що у нас закінчилося мигдалеве молоко для лате.

Ванесса кліпнула очима, раптом зрозумівши, що її бунт виглядає якось дріб'язково на фоні тисячолітньої депресії Темного Володаря. Вона мовчки прибрала магічне дзеркальце, відсунулася від Морґрата і пішла читати книжку. Бути емо-підлітком виявилося зовсім не круто, якщо твій дядько — головний спонсор світового відчаю.

Вихідні пролетіли, як один удар серця (або як падіння з обриву — Морґрат ще не визначився).

У неділю ввечері портал у холі знову розверзся, дихнувши ароматом сірки та дорогих курортних грязей. Інгрід і Вільзевул виглядали відпочилими. Вільзевул навіть трохи порожевів.

— Ми повернулися! — радісно прогриміла Інгрід, очікуючи побачити руїни Обсидіанової Цитаделі та Морґрата, який благає про пощаду. Натомість її зустріла абсолютно сюрреалістична картина. Вікторія спала на килимі, обіймаючи дерев'яний меч і вкрита ковдрою. Клавдій захоплено показував Зілчу графік зміни кислотності води у ставку, а Зілч (який обожнював графіки) витирав сльози розчулення. Ванесса ж мирно пила чай з Ритою, обговорюючи останні тренди в макіяжі "під бліду смерть".

Діти кинулися до батьків, навперебій розповідаючи про свої враження. Вікторія хвалилася рекордною кількістю "вбитих" зомбі-манекенів, Клавдій розмахував підписаним і затвердженим "Дозволом на розщеплення атомів на кухні", а Ванесса повідомила, що дядько Морґрат — "найбільш трушний депресивний бумер у світі".

Вільзевул з повагою подивився на Морґрата і мовчки потиснув йому руку. У погляді демона читалося: "Брате, я не знаю, яку магію ти застосував, але навчи мене".

Забравши дітей, родичі зникли в порталі.

***

У Цитаделі запанувала тиша. Та сама абсолютна, дзвінка тиша, яку Морґрат ще недавно вважав нудною. Тепер вона здавалася йому найсолодшою музикою у всесвіті.

Він лежав у ліжку, розкинувши руки, і просто слухав, як нічого не вибухає, ніхто не кричить і нічого не капає на килим.

Рита вийшла з ванної кімнати, наносячи на обличчя нічний крем. Вона лягла поруч, поклала голову йому на плече і задоволено зітхнула.

— Ти був на висоті, любий, — муркнула вона. — Чесно кажучи, я думала, що на другий день ти викличеш телепорт і втечеш на край світу. Але ти впорався. Навіть не просто впорався. Ти їх організував.

— Я просто застосував протоколи кризового менеджменту, — скромно озвався Морґрат, відчуваючи, як його его приємно роздувається. — Нічого складного. Знайди слабке місце підлеглого і використай його на благо корпорації.

Рита тихо засміялася і поцілувала його в щоку.

— Ну що, Володарю, — сказала вона, вимикаючи світло клацанням пальців. — Вітаю. Можу офіційно заявити, що ти успішно пройшов експрес-курс БЗВП. На відмінно.

Морґрат у темряві посміхнувся.

— БЗВП? Це Базова Загальновійськова Підготовка?

— Майже, — сонно відповіла Рита, вмощуючись зручніше. — Батьківська Загальна Виховна Підготовка. На добраніч, любий.

Вона рівно задихала, миттєво заснувши.

А Морґрат залишився лежати з розплющеними очима.

Його посмішка повільно сповзла з обличчя. Холодний піт, якого не було навіть під час атаки Вікторії на горгулью, виступив на лобі. Мозок Темного Володаря, натренований шукати підступ у кожному слові ельфійських дипломатів, почав працювати на надсвітловій швидкості.

"Батьківська виховна підготовка", — луною віддавалося в його голові.

БЗВП проходять перед чимось. Це підготовка до реальних бойових дій.

Чому вона це сказала?

Це був просто жарт? Чи метафора?

А може... це був тонкий, стратегічний натяк?

Він почав згадувати останні тижні.

Вона сьогодні відмовилася від келиха вина за вечерею? Ні, здається, пила. Чи то був гранатовий сік? Вона питала вчора, чи не варто зробити ремонт у східній вежі, бо там "якось порожньо". Навіщо їй східна вежа?! Там ідеальне місце для дитячої... О, боги.

— На що вона натякає? — беззвучно, самими губами прошепотів Темний Володар у темряву.

Спокій йому тільки снився. Попереду була довга, безсонна ніч, сповнена тривожного аналізу і параноїдальних теорій, гідних найкращих спецслужб Світлих Земель. Плисти за течією виявилося набагато страшніше, ніж здавалося.