Світлі та Темні

Корупція — це універсальна константа мультивсесвіту. Вона існує скрізь, як гравітація, пил або пісні, що застрягають у голові. Це хвороба, яка в тій чи іншій мірі вражає будь-яку країну, незалежно від того, хто сидить на троні — святий паладин чи демон із Пекла.

Різниця полягала лише в методах лікування.

У Темній Імперії до корупціонерів ставилися як до бур'янів на городі. Щоб вони не виростали надто великими і не починали затуляти сонце (якого там і так було небагато), Морґрат проводив регулярне "прополювання". Його методи були жорсткими, але дієвими: конфіскація майна на користь корони з подальшим переведенням винного у статус "добровільного донора органів для гільдії некромантів".

Але у Світлих Землях жорсткі "гербіциди" були під суворою забороною Конституції. Тут звикли до гуманізму. Тому боротьба зі зловживаннями нагадувала рубання бадилля тупою сапою: верхівку зрізали показовим звільненням, але міцні, жирні корені кумівства та хабарництва залишалися глибоко в ґрунті, щоб наступної весни дати ще рясніший врожай.

Саме з цією суворою агрономічною реальністю стикнувся молодий Президент Леопольд.

Ранок у президентському кабінеті почався не з кави, а з паніки. Леопольд сидів за своїм величезним столом, обкладений звітами Міністерства Фінансів, і виглядав так, ніби щойно дізнався, що Діда Мороза не існує (знову).

— Вони тікають! — вигукнув він, розмахуючи графіком надходжень. — Герман! Пане Морґрат! Гроші тікають, як вода крізь сито!

Прем'єр-міністр Герман "Бетон" похмуро кивнув, струснувши попіл з сигари прямо в золоту попільничку (яку, за документами, закупили як "артефакт для медитації").

— А я вас попереджав, пане Президенте. Ми уклали шикарний контракт із Південними Островами. Ми отримали рекордний транш за нашу сталь. А вчора я відкриваю кошторис на будівництво нового акведуку в столиці...

Герман зробив паузу, від якої в повітрі запахло грозою.

— ...і бачу, що цеглу для нього закуповують за ціною преміального ельфійського мармуру. А постачальник — фірма "Роги і Копита", зареєстрована на троюрідну тітку мера.

Леопольд схопився за голову. Його ідеалістичний світ знову дав тріщину.

— Але ж ми демократія! Ми сказали їм бути чесними! Ми навіть розвісили плакати "Хабар — це гріх"! Чому вони крадуть наші важко зароблені гроші?!

Морґрат, який зручно влаштувався у кріслі біля вікна з філіжанкою еспресо, тихо зітхнув.

— Леопольде, хлопчику мій. Плакати працюють тільки тоді, коли під ними стоїть шибениця. Корупціонер — це не помилка природи, це раціональний економічний суб'єкт. Якщо ризик нульовий, а прибуток мільйонний, крастиме навіть статуя Засновника на площі.

— Що ж нам робити? — Президент у відчаї подивився на свого темного наставника.

— Я пропоную класику, — Морґрат поставив філіжанку на блюдце з тихим, але вагомим дзвоном. — Четвертування на центральній площі. Можна продавати квитки — ще й бюджет поповнимо. Або згодовування василіскам. Зробимо показову страту парочки мерів, трансляцію через магічні кристали на всі провінції... Гарантую: наступного дня бюджет буде виконано на 140%, а чиновники почнуть самі доплачувати за право ходити на роботу.

Леопольд зблід, як свіжий пергамент.

— Ні! Ніякого четвертування! Ми Світла Республіка! Народ нас не зрозуміє! У нас права людини, гуманізм, європейські... тобто, світлі цінності! Суспільство буде шоковане!

— Суспільство буде в захваті, — пробурмотів Герман, але сперечатися не став. — Проте Президент правий. Опозиція звинуватить нас у тиранії. Преса напише, що ми повертаємося у Темні Віки.

— Ну, тоді живіть у Світлих Віках без штанів, — філософськи знизав плечима Морґрат. — Якщо ви не можете використовувати "гербіциди", значить, вам потрібен хижак, який буде їсти цих шкідників легально.

— Поліція? — з надією запитав Леопольд.

— Жандарми самі в долі, — відрізав Герман. — Міська варта закриває очі за відсоток. У нас немає жодної інституції, руки якої не були б по лікоть у бюджетному пирозі.

Морґрат підвівся і почав міряти кабінет кроками. Коли Темний Володар починав ходити, це означало, що генерується схема.

— Отже, стара система прогнила. Ви не можете її знести, бо зв'язані своїми світлими правилами, — міркував він вголос. — Значить, треба створити нову надбудову. Елітний підрозділ. Псів системи, які не підпорядковуватимуться ні мерам, ні місцевим управлінням. Вони будуть підзвітні тільки вам двом. Їхня єдина мета — полювати на чиновників.

Леопольд ожив. Його очі загорілися.

— Спеціальний антикорупційний орган! Це геніально! Ми назвемо його... Республіканське Антикорупційне Бюро!

Герман покрутив сигару в зубах, прикидаючи абревіатуру.

— Р.А.Б. — прочитав він по літерах. — Звучить... специфічно.

— Звучить ідеально, — Морґрат хижо посміхнувся. — Вони будуть рабами Закону. А корупціонери стануть їхньою здобиччю. Але пам'ятайте: створити орган — це лише половина справи. Головне питання: кого ми туди наберемо? Бо якщо ви наймете туди світлих ельфів у білих рукавичках, їх куплять на другий день.

— Нам потрібні люди, які ненавидять корупцію, — твердо сказав Леопольд.

— Ні, — виправив його Морґрат. — Нам потрібні істоти, які ненавидять чиновників. І я, здається, знаю, де знайти таких відморозків.

Велике прибирання Світлих Земель починалося. І воно обіцяло бути дуже брудним.

***

— Щоб зловити щура, який краде зерно, потрібен не пухнастий кіт з бантиком, а дуже злий і голодний тхір, — пояснював Морґрат, поки вони втрьох тряслися в непримітній кареті без гербів, що їхала нічними вулицями Світлої Столиці.

На всіх трьох були накинуті прості сірі плащі з глибокими каптурами. Леопольд постійно смикав свій, відчуваючи себе героєм дешевого шпигунського роману. Герман сидів мовчки, стискаючи в кишені револьвер (про всяк випадок), а Морґрат виглядав так, ніби їхав у театр.

— Пане Морґрате, куди ми їдемо? — пошепки запитав Президент. — Які ще тхори?

— Не тхори, а кадри. Якісні, мотивовані, ідеологічно підковані кадри.

Карета зупинилася біля великого будівельного майданчика, де зводили новий Палац Юстиції. Це була одна з тих будов, де працювала "зведена бригада", виписана Морґратом для Республіки за пільговою ціною в рамках міждержавної допомоги. Простіше кажучи — орки, гобліни та кілька тролів-екскаваторників, які працювали за пожиттєвим контрактом.

Нічна зміна вже закінчилася. Майданчик поринув у темряву, лише біля довгих дерев'яних бараків горіли вогнища. Більшість "законтрактованих" дрихнула після важкої праці, але мета нічної інспекції знаходилася трохи далі.

Морґрат провів своїх супутників повз сплячу охорону (наглядачі давно перестали лізти у справи бригади в неробочий час, бо це порушувало їхнє законне право на дозвілля, та й здоров'я було дорожче). Вони підійшли до старого, пошарпаного будівельного вагончика. Над входом криво висів червоний стяг із намальованим на ньому перехрещеним ломом і пером для письма.

Зсередини долинали приглушені голоси.

— Дивіться і вчіться, — Морґрат трохи прочинив двері, наклавши на них легке закляття невидимості, щоб вони могли спостерігати з темряви.

У вагончику було накурено так, що хоч сокиру вішай. За імпровізованим столом з перекинутої діжки сиділо з десяток гоблінів у засмальцьованих робах і пара орків у касках. На чолі столу стояв щуплявий, але дуже енергійний гоблін в окулярах, замотаних ізоляційною стрічкою. Він яро лупив кулаком по діжці.

— Товариші! — пищав він. — Доповідаю результати нашого незалежного аудиту! Виконроб, пан Сріблолюб, учора списав двадцять мішків ельфійського цементу марки 500. У відомості вказано причину: "Зіпсовано раптовою зливою"!

Орки обурено загули.

— Але ж, товариші! — гоблін підняв вгору папірець. — Я зробив запит до Гільдії Метеорологів. Офіційна відповідь: опадів у столиці не було вже сорок два дні! Злива була тільки в його фантазіях і в його бездонних кишенях! Цей буржуйський прихвостень будує собі дачу з нашого цементу, прикриваючись силами природи!

— На вила його! — проричав здоровезний орк, стискаючи кувалду. — Зробимо з нього фарш!

— Відставити радикалізм, товаришу Угрук! — суворо осмикнув його гоблін в окулярах. — Ми не варвари! Ми — організований пролетаріат Темної Імперії! Насильство — це стаття Кримінального Кодексу і депортація. Ми вдаримо його там, де болить найсильніше. По бухгалтерії!

Гоблін дістав з-під діжки товстелезну теку.

— Я склав акт невідповідності матеріально-технічних запасів. Додав покази трьох свідків (завірені нотаріусом), виписку з метеостанції та копії накладних, які наш брат Снітч непомітно переписав вночі з журналу виконроба. Завтра ми подаємо колективний позов до суду, копію — в інспекцію праці, і ще одну — в податкову, з підозрою на ухилення від сплати мита. Ми заморозимо його рахунки так міцно, що він труси змушений буде купувати в кредит!

У вагончику пролунали бурхливі оплески, що переходили в овації.

У темряві за дверима Леопольд стояв з відкритим ротом.

— Вони... вони не просто бунтують. Вони проводять слідчі дії!

— Це профспілка, хлопчику мій, — з гордістю прошепотів Морґрат. — Найстрашніша зброя, яку я коли-небудь створював. Орк з кувалдою — це загроза життю. Гоблін з аудиторським звітом і класовою ненавистю до керівництва — це загроза самій системі.

Герман "Бетон" дивився на гобліна в окулярах очима, повними сліз розчулення. Для Прем'єр-міністра, який обожнював цифри і ненавидів крадіїв, це видовище було прекраснішим за ельфійську оперу.

— Цей в окулярах... як його звати? — спитав Герман.

— Шмига. Голова профкому будмайданчика №4, — відповів Морґрат. — Має два роки умовно за те, що довів попереднього підрядника до нервового зриву і банкрутства чисто юридичними скаргами.

— Вони ідеальні, — видихнув Герман. — Жоден наш слідчий не буде копати так глибоко. Ці хлопці роблять це не за зарплату. Вони роблять це заради ідеї. Вони щиро ненавидять тих, хто живе краще за них і краде спільне!

— Саме так, — посміхнувся Морґрат, опускаючи полог невидимості. — Їх неможливо підкупити, бо вони сприймуть хабар як спробу пригнічення робочого класу, візьмуть гроші як "доказ у справі", а потім все одно посадять того, хто давав. Ходімо спати, панове. Здається, ми знайшли кістяк нашого Антикорупційного Бюро.

Наступного ранку ранок для головного підрядника будівництва, поважного гнома пана Сріблолюба, почався з інфаркту.

До його розкішного тимчасового офісу на будмайданчику без стуку увійшла процессія. Одним був начальник його охорони, який тремтів як осиковий лист. Другим — Прем'єр-міністр Герман. Третім — сам Президент Леопольд, за спиною якого височіла знайома всім підрядникам тінь Темного Володаря.

Сріблолюб миттєво згадав усі двадцять мішків цементу, а також труби, цвяхи і три лівих контракти на фарбу. Він потягнувся за краплями від серця.

— Пане Сріблолюб, — Герман поклав на стіл аркуш з гербом Республіки. — Ми прийшли не з перевіркою. Поки що. Ми прийшли у кадрових питаннях.

— Я... я все поверну! Злива була страшна, пане Прем'єре, просто локальна аномалія! — заторохтів гном.

— Облиште. Дощів не було, — відмахнувся Герман. — Нас цікавить інше. У вашій бригаді є певний... актив. Гоблін на ім'я Шмига та ще п'ятеро його товаришів із профспілкового комітету.

Сріблолюб раптом перестав тремтіти. Його обличчя просяяло надією, про яку благають смертники перед стратою.

— Ці комуністичні демони?! — вигукнув гном. — Ці буквоїди, які змушують мене видавати їм молоко за шкідливість і міряють рівень шуму на майданчику лінійкою?! Ви хочете їх забрати?!

— Ми хочемо їх рекрутувати на державну службу, — офіційно заявив Леопольд. — Їхні навички... розслідування... дуже нам потрібні.

Сріблолюб впав на коліна.

— Забирайте! Благаю! Я доплачу! Тільки заберіть цього Шмигу! Він учора вимагав надати оркам декретну відпустку! Я віддам вам їхні контракти безкоштовно!

Морґрат задоволено кивнув.

— Чудово. Тоді оформлюйте переведення. З сьогоднішнього дня Шмига — Старший Детектив Республіканського Антикорупційного Бюро. А його команда — відділ економічної безпеки.

Сріблолюб швидко, розмашисто підписав усі папери, навіть не читаючи.

Коли високопосадовці виходили з вагончика, вони побачили, як на майданчику шикується бригада. Шмига, вже в чистому (хоч і завеликому) піджаку, стояв перед своїми товаришами-робітниками і поправляв окуляри.

— Товариші! — лунав його писклявий, але сповнений рішучості голос. — Партія... тобто Уряд... довірив нам новий фронт робіт! Раніше ми місили бетон, а тепер ми будемо місити буржуазних корупціонерів! Світлі Землі тремтітимуть перед пролетарським аудитом! За мною, у світле майбутнє, де дебет завжди сходиться з кредитом!

Орки схвально застукали мотолками по каскам.

Леопольд дивився на цю процесію з легким острахом.

— Пане Морґрате... а ми не створили монстра, який потім з'їсть нас самих?

— Ти ж не крадеш з бюджету, Леопольде? — примружився Володар.

— Звісно ні!

— От і не хвилюйся. А от тим, хто вчора спав спокійно на шовкових простирадлах, я дуже співчуваю. Бо до них іде революція у вигляді податкової накладної.

***

Справи у новоствореного Республіканського Антикорупційного Бюро (РАБ) пішли не просто добре. Вони пішли з лякаючою пролетарською невідворотністю.

Світлі чиновники, які століттями жили в умовах повної безкарності, виявилися абсолютно не готовими до зустрічі з гоблінами-аудиторами. Вони звикли, що перевірка — це коли приходить поважний ельф, п’є з тобою чай, бере конверт і пише у звіті "Дрібні недоліки усунуто на місці".

Натомість до них вривався Шмига зі своєю бригадою. Вони не пили чай. Вони вимірювали товщину стін рулеткою, брали зразки асфальту на хімічний аналіз і звіряли кошториси з цінами на місцевому базарі. Мер провінційного містечка, який за державний кошт побудував собі триповерхову дачу, спробував дати Шмизі хабар. Шмига долучив гроші до справи як "Спробу підкупу посадової особи при виконанні", а дачу опечатав як "Речовий доказ №1".

Камери попереднього ув'язнення швидко заповнилися шокованими аристократами та бюрократами в дорогих костюмах.

Але тут система дала збій. Спрацював імунітет старого апарату.

Герман "Бетон" увірвався до кабінету Президента, де Леопольд пив чай із Морґратом. Прем'єр-міністр був червоний від люті, а сигара в його зубах зламалася навпіл.

— Це цирк! — гримнув Герман, кидаючи на стіл стос судових ухвал. — Це не правосуддя, це спортивна риболовля! Принцип "виловити-поміряти-відпустити"!

— Що сталося, Германе? — стурбовано запитав Леопольд.

— Суди! Ось що сталося! РАБи ловлять чиновника на гарячому. З дозою вкраденого золота, достатньою, щоб купити невелике королівство. Передають справу до суду. І що робить наш Найгуманніший Світлий Суд, керуючись "виключно буквою закону"?

Герман почав зачитувати ухвали, імітуючи писклявий голос старого судді: — "Враховуючи позитивну характеристику з місця роботи, наявність плоскостопості та щире каяття (він просто розплакався в залі), суд ухвалює: два роки умовно. Випустити під заставу в мільйон золотих".

— Ну, мільйон золотих — це ж непогано для бюджету? — невпевнено спробував знайти позитив Президент.

— Це було б непогано, — проричав Прем'єр, — якби цей мільйон не йшов на рахунок казначейства, звідки його наступного дня краде кум цього ж судді! Це кругообіг корупції в природі! Вони сміються нам в обличчя! Їм потрібен вирок, який знищить їх, а не легкий переляк і мінус один мільйон з їхніх мільярдних статків!

Морґрат задумливо постукав пальцями по підлокітнику крісла. — Проблема в тому, що судді і адвокати розмовляють однією мовою — мовою юридичної казуїстики. Ваші гобліни чудово знаходять докази. Але в суді докази треба ще вміти "продати". РАБу потрібен юридичний спецназ. Ті, хто представлятиме обвинувачення.

— Спеціальне Антикорупційне Прокурорське Агентство, — миттєво згенерував назву Герман. — САПА. РАБ знаходить, САПА — відрубує коріння. Вони повинні робити так, щоб після їхнього обвинувачення корупціонера не взяли навіть головою батьківського комітету в дитсадку! Щоб його ім'я стало токсичним!

— Але де взяти прокурорів, які зможуть переграти світлих адвокатів на їхньому ж полі вільного трактування законів? — Леопольд розгублено розвів руками. — У нас усі хороші юристи вже працюють на корупціонерів.

Морґрат посміхнувся. Його посмішка нагадувала оскал вовка, який побачив стадо беззахисних овець.

— Леопольде, — м'яко сказав Темний Володар. — Ти пам'ятаєш наше відрядження на Південні Острови? Пам'ятаєш пана Ренарда і його чарівних колег?

Леопольд здригнувся, згадавши хижі посмішки лисів-переговірників. — Звіролюди? Але ж вони торгаші!

— Вони хижаки, — виправив Морґрат. — І вони обожнюють копатися в чужих контрактах. Вони знають тисячу способів легально роздягнути опонента догола. Уявіть, що ці лиси виступатимуть на боці обвинувачення. Вони так викрутять букву закону, що вона сама задушить підсудного.

Герман потер підборіддя. Ідея йому явно подобалася.

— Іноземні спеціалісти. Незалежні від наших кланів. Хистрі, як... ну, як лисиці. Але скільки вони запросять за свої послуги? Бюджет не гумовий.

— Жодної фіксованої ставки, — Морґрат підняв палець. — Ми запропонуємо їм угоду, від якої вони не зможуть відмовитися. Вони працюватимуть за відсоток. Десять відсотків від конфіскованого майна корупціонера йде у фонд САПА.

Леопольд охнув.

— Десять відсотків? Та вони ж... вони ж залишать їх без штанів! Вони будуть конфісковувати навіть золоті зуби!

— Саме так, пане Президенте, — жорстко сказав Герман. — І нехай. Зате інші дев'яносто відсотків підуть у казну. Я готую указ про запрошення "іноземних юридичних консультантів".

***

Через тиждень до Світлої Столиці прибув цілий корабель із Південних Островів. З нього зійшли зо три десятки лисів, куниць і шакалів у бездоганних твідових костюмах, з портфелями з крокодилячої шкіри. Очолював делегацію кузен міністра Ренарда — Містер Фокс на прізвисько “Незрівнянний”.

Судова система Світлої Республіки змінилася назавжди.

Перше ж судове засідання за участі САПА стало легендарним. На лаві підсудних сидів Голова Департаменту Дорожнього Будівництва, якого гоблін Шмига зловив на закупівлі "невидимого гравію".

Світлий адвокат підсудного звично завів пісню про "недосвідченість", "важке дитинство" і просив відпустити клієнта під заставу. Суддя вже потягнувся за молотком, щоб ухвалити умовний термін.

Але тут встав Містер Фокс. Він поправив краватку, блиснув іклами і почав говорити.

Він не кричав. Він муркотів. Він цитував забуті закони Епохи Першого Короля. Він використовував такі складні юридичні конструкції, що у судді пішла кров з носа від спроби їх зрозуміти. Фокс довів, що "невидимий гравій" — це не просто крадіжка, а "Державна зрада шляхом послаблення інфраструктурної обороноздатності", що згідно з прецедентом 1243 року карається повною і беззаперечною конфіскацією всього майна, включно з улюбленим пуделем підсудного (якого Фокс оцінив як "предмет розкоші").

Коли лис озвучив суму, яку підсудний має виплатити у вигляді штрафів, пені та "моральної шкоди суспільству", Голова Департаменту знепритомнів.

Схема запрацювала ідеально.

Гобліни з РАБу як скажені шукали корупціонерів, бо це задовольняло їхню класову ненависть. Лиси з САПА вигризали у корупціонерів усе до останньої копійки в судах, бо це задовольняло їхню жагу до наживи. А Прем'єр-міністр Герман сидів у своєму кабінеті, курив сигару і з насолодою спостерігав, як графи і барони, що раніше купалися в золоті, тепер влаштовуються працювати двірниками, бо після зустрічі з Фоксом у них не залишилося грошей навіть на квиток на трамвай.

— Знаєш, — сказав якось Леопольд, дивлячись на звіт про стовідсоткове повернення вкрадених коштів. — Мені навіть трохи їх шкода. Вчора бачив колишнього міністра екології... Він просив у мене дріб'язок біля метро.

— Нехай іде в ліс і харчується шишками, він же еколог, — безжально відповів Герман. — А вам, пане Президенте, час писати промову про перемогу над тіньовим сектором.

Морґрат, який спостерігав за цим, лише задоволено кивав. Його школа працювала. І хоч Світлі Землі продовжували називати себе оплотом Добра, методи в них ставали все більш і більш... ефективними.