Світлі та Темні

Ранок почався з того, що поштовий упир (який тепер працював за контрактом і мав медичне страхування) тремтячими руками простягнув Морґрату конверт. Конверт був зроблений з пергаменту найвищого ґатунку, пахнув ладаном і був скріплений печаткою у вигляді сови, що тримала в пазурах лінійку.

Морґрат довго дивився на герб. Потім потер перенісся.

— Рито, — покликав він. — Тобі щось говорить назва "Вища Академія Магічних Мистецтв та Геополітичного Домінування"?

Рита, яка саме снідала круасаном, підняла очі.

— Звучить як місце, де вчать надувати щоки і перетворювати свинець на золото, щоб потім спустити його в казино.

— Це моя альма-матер, — зітхнув Темний Володар. — І вони надіслали мені запрошення на зустріч випускників.

Він розгорнув лист. Літери, написані золотим чорнилом, складалися в пафосне повідомлення про те, що "минає чергова епоха з дня нашого випуску".

— Навіть не пам'ятаю, в якому столітті я її закінчив, — зізнався Морґрат. — Але тут написано, що це ювілей.

Зустріч випускників для ельфів, які досягли середнього віку (а для ельфа "середній вік" настає десь між трьохсотим і чотирьохсотим роком, коли починає боліти поперек від носіння важких мантій), — це подія набагато трагічніша, ніж для людей. Люди просто порівнюють, хто більше погладшав і в кого дорожча карета. Ельфи ж і маніакальні чаклуни порівнюють кількість знищених королівств, висоту побудованих веж і наявність проклять, названих на їхню честь.

— Ми не поїдемо, — твердо вирішив Морґрат, кидаючи лист у камін. — Я не хочу дивитися на цих надутих індиків, які досі живуть категоріями "Хто викличе більшого демона". У мене завтра нарада щодо бюджету.

Рита клацнула пальцями, і лист вилетів з вогню, акуратно лігши їй у руку.

— Ми поїдемо, — посміхнулася вона хижою посмішкою. — По-перше, мені потрібно вигуляти нову сукню, і це чудовий привід. По-друге, ти зараз — найуспішніший правитель на континенті. Я хочу побачити, як їхні витончені ельфійські обличчя скривляться від заздрощів.

***

Вони запізнилися. Морґрат зробив це навмисно: він довго перевіряв звіти Зілча, потім вони потрапили в затор з летючих килимів над нейтральними територіями.

Коли чорна (але не пафосна, а представницького класу) карета Морґрата приземлилася біля парадного входу Академії, всі, хто вижив за останні двісті років, вже зібралися у Великій Залі.

А вижили далеко не всі. Чверть курсу загинула під час експериментів з чорною магією, половина була страчена Світлими Паладинами, а ще кілька стали лічами і тепер стояли в кутку, намагаючись не сипати пісок на паркет.

Коли двері відчинилися і Морґрат з Ритою увійшли до зали, музика стихла. Сотня очей вп'ялася в Темного Володаря. Всі чекали, що він увійде під грім блискавок, ведучи на повідку парочку полонених королів.

Натомість Морґрат був одягнений у бездоганний, але скромний темний костюм, а на руці Рити не було жодного черепа — лише елегантний діамантовий браслет.

— О, Морґрат! — до них підійшов Лорд Валаріон, колишній староста курсу, який тепер носив мантію, розшиту рубінами, і мав вигляд ялинкової іграшки. — Який сюрприз! Чув, ти тепер... Володар цілої Імперії?

Він сказав це з такою інтонацією, ніби Морґрат відкрив кіоск із шаурмою.

— Вітаю, Валаріоне, — спокійно відповів Морґрат. — Так, крутимося потроху. А ти як?

Це було фатальне запитання.

— Я от нещодавно звів нову Чорну Вежу! — хвалився Архімаг Беліал, бризкаючи слиною. — Півтора кілометра заввишки! Тридцять тисяч рабів будували її сорок років! Це абсолютний рекорд страху і відчаю!

Морґрат ввічливо кивнув.

— Півтора кілометра? Чудово. Але ж як ви вирішили проблему з опаленням верхніх поверхів? При такій висоті тепловтрати колосальні. А ліфти? Ви знаєте, скільки магії йде на підйом води? Я б рекомендував вам переглянути енергоефективність вашої нерухомості, бо податок на розкіш вас просто знищить.

Беліал кліпнув очима, його ентузіазм миттєво здувся.

Кожен другий присутній у залі, здавалося, уклав негласне парі: хто зможе більш нахабно похизуватися перед визнаним володарем половини світу. Це був захисний механізм психіки. Їхня підсвідомість не могла змиритися з тим, що тихий, прагматичний хлопець, який на лекціях малював схеми оптимізації податків замість пентаграм, став наймогутнішою фігурою епохи.

До них підпливла Моріган — перша красуня курсу, чия врода за триста років трохи зів'яла і тепер підтримувалася товстим шаром алхімічної пудри.

— Ох, Морґратику, — вона картинно зітхнула, блимнувши на Риту з ледь прихованою зневагою. — Мій чоловік, Архімаг Ентоні, щойно відкрив новий вид магічного моху. Нас запрошували на симпозіум до Північних Королівств. Це такий масштаб! А ти все воюєш? Кажуть, ти захопив Західну Провінцію? Певно, пролив ріки крові? Це так... нецивілізовано.

Рита відкрила рот, щоб пояснити цій розмальованій мумії, де вона бачила її чоловіка, її мох і її симпозіум, але Морґрат м'яко поклав руку їй на лікоть.

— Що ти, Моріган, ніяких рік крові, — його голос був м'яким, з нотками корпоративної ввічливості, від якої мороз пішов по шкірі. — Це було виключно економічне поглинання. І, якщо відверто, це не моя заслуга. Це все наш відділ стратегічного планування та блискуча робота Зілча з юридичним відділом. Ми просто запропонували місцевим баронам реструктуризацію їхніх боргів в обмін на лояльність.

Моріган кліпнула нафарбованими віями, намагаючись перетравити почуте. Вона чекала пафосних промов про силу Темряви, а натомість отримала міні-лекцію з менеджменту.

Протягом наступних двох годин Морґрат віртуозно відбивав будь-які спроби втягнути його у змагання людських (чи ельфійських) марнославств.

Коли старий задирака курсу хвалився своїм новим артефактним мечем, купленим за шалені гроші, Морґрат хвалив роботу ковалів і зазначав, що Гільдія Металургів Темної Імперії якраз перейшла на стандарти ДСТУ-44, що знизило процент браку.

Коли хтось із придихом згадував, що Морґрата називають "Великим і Жахливим", Володар скромно опускав очі і казав: "Це все піар-відділ. Хлопці відпрацьовують свій хліб, створюють впізнаваність бренду. Я ж звичайна людина... тобто ельф. Просто багато працюю з документами".

Коли старий ректор Академії, піднявши келих, почав виголошувати тост на честь "Найвеличнішого з випускників, який поставив світ на коліна", всі подивилися на Морґрата.

Володар встав. Він скромно опустив очі, однією рукою поправивши краватку.

— Дякую, пане ректоре. Але я маю заперечити. Цей титул... це перебільшення. Я не ставив світ на коліна. Те, що ми бачимо в Темній Імперії — це результат злагодженої командної роботи. Я лише адміністратор. Увесь успіх, всі ті інтриги, підкорення і легалізація тіньового сектору — це заслуга мого виконавчого директора Зілча, губернаторів і міністрів, генерального штабу на чолі з Леді Катериною, і, звісно ж, моєї дружини Рити, яка забезпечує міцний тил і аудит. Це спільне досягнення нашого холдингу. Я — лише гвинтик у цій системі.

У залі запала мертва тиша.

Для темних лордів, ельфійських принців і великих магів, чиє еґо було розміром з дирижабль, слово "командна робота" було гіршим за лайку. Зізнатися в тому, що ти з кимось ділиш владу, вважалося найвищим ступенем приниження. Вони не могли зрозуміти: він справді такий жалюгідний, чи просто знущається?

Його абсолютна, непробивна скромність діяла на випускників руйнівніше, ніж бойове закляття найвищого рівня. Вони не знали, як на це реагувати. Їхня система координат ламалася. До кінця вечора навколо Морґрата утворилася зона відчуження. Колишні однокурсники жалися по кутках, шепочучись і нервово попиваючи пунш. Вони почувалися жалюгідно, хоча Морґрат не сказав жодного образливого слова.

***

Дорогою додому в кареті панувала тиша. Морґрат дивився у вікно на нічні хмари, потягуючи мінеральну воду.

— Знаєш, — нарешті порушила тишу Рита, знімаючи туфлі. — Це було... дивно.

— Що саме? — Морґрат не відривав погляду від вікна. — Вони залишилися такими ж закомплексованими дурнями, якими були на третьому курсі. Тільки іграшки стали дорожчими.

— Ти. Ти був дивним. Я чекала, що ти вийдеш і скажеш: "Я володію половиною континенту, а другу половину контролюю через підставного Президента. А ви всі — нікчеми!". А ти вів себе як... менеджер середньої ланки на корпоративі, який боїться, що шеф почує, як він вихваляється.

Морґрат повернувся до неї і ледь помітно посміхнувся.

— Рито. Якби я почав мірятися з ними арміями і територіями, я б опустився на їхній рівень. Я грав би за їхніми правилами. Але моя скромність... ти бачила обличчя Валаріона, коли я сказав, що я "лише адміністратор"?

— Він виглядав так, ніби з'їв лимон, загорнутий у кактус.

— Саме так. Бо немає нічого більш принизливого для нарциса, ніж усвідомлення того, що людина, яка об'єктивно в тисячу разів могутніша за нього, навіть не вважає за потрібне це доводити. Я знецінив усі їхні "величні" досягнення просто тим, що назвав управління світом "командною роботою" і "рутиною". Це гірше за будь-яке прокляття.

Він зітхнув.

— Але знаєш... враження все одно змішані. Колись я теж мріяв про Чорну Вежу висотою в кілометр. А тепер я думаю тільки про те, що там будуть проблеми з тиском у трубах водопостачання. Я став нудним, Рито. Я остаточно постарів.

Рита поклала голову йому на плече і обійняла за руку.

— Ти не постарів, любий. Ти просто подорослішав. А вони так і залишилися студентами, які намагаються справити враження на ректора. До речі, ти бачив, який жахливий макіяж був у Моріган? Вона виглядала як вампір, що хворів на жовтуху.

Морґрат тихо розсміявся.

— Так. Командна робота чи ні, але в тебе смак точно кращий, ніж у всього нашого випуску разом взятого.